Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №191/4347/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6453/26 Справа № 191/4347/25 Суддя у 1-й інстанції - Окладнікова О. І. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що Між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 28.01.2025 року було укладено Кредитний договір (оферти) №27.01.2025-100001668. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 15000,00 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 28.01.2025 року, строком на 140 днів. Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 45750,00 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 15000,00 грн., заборгованості по процентам в розмірі 21000,00 грн., комісії 2250,00 грн., неустойки 7500,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №27.01.2025-100001668 від 28.01.2025 року у розмірі 45750,00 грн., а також судові витрати.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року відмовлено у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Не погодившись з вказаним рішеннями суду, ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 28.01.2025 року було укладено Кредитний договір (оферти) №27.01.2025-100001668. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 15000,00 грн.

Згідно з паспортом споживчого кредиту, відповідача повідомлено про основні умови кредитування з використанням кредиту на суму 15000,00 грн, зокрема типу кредиту, суму ліміту, строку кредитування, процентної ставки, типу процентної ставки; орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, повернення кредиту та про наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором.

На підтвердження суми заборгованості позивачем надано довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №27.01.2025-100001668 від 28.01.2025 року, яка становить загальний залишок заборгованості за наданим кредитом в сумі 45750,00 грн.

Крім того, позивачем надано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18.08.2025 року за вих. №150-1808, зі змісту якого вбачається, що 28.01.2025 11:48:36 на невстановлену картку номер НОМЕР_1 було перераховано суму 15000,00 грн.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр».

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Кредитор, який заявляє вимоги про стягнення коштів за кредитним договором, зобов`язаний надати суду докази на підтвердження надання позичальнику кредиту, наявності та розміру заборгованості.

При цьому, за правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань за кредитним договором №27.01.2025-100001668 від 28.01.2025 року ТОВ «Споживчий Центр» надало лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідно до якого перераховано грошові кошти на платіжну картку клієнта за договором №27.01.2025-100001668 в розмірі 15 000,00 грн., номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua – 636768557.

На підтвердження розміру заборгованості ТОВ «Споживчий Центр» надало довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, відповідно до якого заборгованість за кредитним договором складає 45750 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 15000,00 грн., заборгованості по процентам в розмірі 21000,00 грн., комісії 2250,00 грн., неустойки 7500,00 грн.

Проте, вказані лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та довідка-розрахунок ТОВ «Споживчий Центр» не є первинними бухгалтерськими документами відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», створеними безпосередньо під час банківської операції по перерахуванню коштів. У них не зазначено повні дані щодо рахунку, на який здійснювалося перерахування коштів.

ТОВ «Споживчий Центр» не надало суду жодних доказів на підтвердження належності вказаного карткового рахунку саме відповідачу, та надходження на його рахунок грошових коштів на підставі кредитного договору №27.01.2025-100001668 від 28.01.2025 року.

Клопотання про витребування відповідних доказів у банку, який відкрив відповідний рахунок та емітував відповідну картку ТОВ «Споживчий Центр» в суді першої інстанції не заявляло.

Таких доказів та клопотання ТОВ «Споживчий Центр» не подавало і до суду апеляційної інстанції.

Довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором складені самим позивачем ТОВ «Споживчий Центр», та не може бути належними та допустимими доказами на підтвердження факту надання відповідачу кредиту.

Статтею 13 ЦПК України передбачено принцип диспозитивної цивільного судочинства.

Частиною 1 вказаної статті визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції було надано належну оцінку наданим позивачем доказам.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у вигляді судового збору у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 15 липня 2026 року.

Судді: