Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №201/12685/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6861/26 Справа № 201/12685/25 Суддя у 1-й інстанції - Давидовська Т. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Пищиди М.М.

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 23 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,-

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позовних вимог зазначав про те, що від шлюбу сторони мають двох дітей: повнолітню – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає окремо та є фінансово незалежною, та неповнолітнього – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Неповнолітня дитина ОСОБА_4 проживає разом із матір`ю. Спір щодо місця проживання дитини між батьками відсутній. Позивач бере активну участь у вихованні та матеріальному забезпеченні неповнолітнього сина, а за останні шість місяців сторони знайшли узгоджений спосіб участі у вихованні дитини. Позивач вважає, що розірвання шлюбу не вплине негативно на права та інтереси дитини і дозволить підтримувати доброзичливі, стабільні та конструктивні відносини між батьками для її подальшого виховання. Через службові обставини позивача та особисті відносини сторін спільне проживання та фактичні шлюбні відносини між ними почали поступово припинятися, зокрема у зв`язку з неможливістю досягнення спільного рішення щодо постійного переїзду всієї родини до іншого міста. Подружжя проживає окремо більше ніж пів року, спільне господарство не ведеться. Упродовж останнього року стосунки між сторонами зазнали істотного розладу: шлюбні відносини втратили характер сімейного союзу, між подружжям відсутні взаєморозуміння, спільні інтереси та взаємна підтримка, наявні суперечки. Почуття прихильності та сімейні цінності, які раніше їх єднали, відновити неможливо. Ураховуючи наведені обставини, подальше збереження шлюбу та сімейних відносин між сторонами є неможливим і не відповідає волевиявленню позивача. Спільне життя фактично припинено, а продовження шлюбних відносин могло б лише поглибити наявні розбіжності та створювати додаткову напругу. У зв`язку з чим просить суд розірвати шлюб.

Враховуючи зазначене, позивач просив суд розірвати шлюб, зареєстрований 25 грудня 1999 року Відділом реєстрації актів громадського стану виконкому Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська, актовий запис № 1213.

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 23 березня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.

Шлюб, зареєстрований 25 грудня 1999 року Відділом реєстрації актів громадського стану виконкому Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська, актовий запис № 1213, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - розірвано.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити та надати строк для примирення.

Перевіривши законність ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 25 грудня 1999 року укладено шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів громадського стану виконкому Жовтневої районної ради м.Дніпропетровська, актовий запис № 1213, та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Після одруження дружині присвоєне прізвище « ОСОБА_6 ».

Сторони є батьками двох дітей: повнолітньої – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ), та неповнолітнього – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ).

Спір щодо місця проживання дитини між батьками відсутній.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сімейно-шлюбні відносини припинені, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що сім`я сторін розпалася остаточно та не може бути відновлена.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у т.ч. за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 СК України.

За змістом ч.3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

При цьому, слід зазначити, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інших обставин життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року надано роз`яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи, що позивач не бажає миритися з відповідачем, примирення між ними до цього часу не відбулося, та позивач не виявив намір на збереження сім`ї, суд не може примусити його зберегти шлюб, оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Апеляційний суд вважає, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача.

Щодо клопотання скаржниці про надання строку на примирення, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом норм СК України заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи. Надання строку для примирення подружжя є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 200/952/18.

З огляду на зазначене, суд вважає, що призначення подружжю строку для примирення та зупинення розгляду справи є правом суду, необхідність якого визначається у кожному окремому випадку індивідуально.

Наявність наміру для примирення лише в одного подружжя без згоди на те іншого, не є правовою підставою для надання строку для примирення.

Суд також звертає увагу на те, що ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 27 жовтня 2025 року сторонам надавався строк для примирення. Разом з тим як вбачається із заяви позивача про поновлення провадження примирення між сторонами не досягнуто, спільне сімейне життя не відновлено. Шлюбні фактичні відносини припинені.

Доводи апеляційної скарги на правильність ухваленого рішення не впливають, оскільки шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.

Таким чином, судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 23 березня 2026 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Вступна та резолютивна частини проголошені 15 липня 2026 року.

Повний текст постанови складено 16 липня 2026 року.

Судді