Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №2-1529/2010 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6945/26 Справа № 2-1529/2010 Суддя у 1-й інстанції - Челюбєєв Є. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Пищиди М.М.

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 24.08.1997 року вона уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_1 , який був зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Верхньодніпровського РУЮ Дніпропетровської області.

У 2007 році за рішенням Верхньодніпровського районного суду шлюб між нею та відповідачем був розірваний.

Після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , 14.02.2009 року вона уклала новий шлюб з ОСОБА_3 . Після укладення цього шлюбу вона змінила своє прізвище на ОСОБА_4 .

В період шлюбу з ОСОБА_1 , ними за спільні кошти був придбаний у власність за договором купівлі-продажу від 23.12.2003 року житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , загальною площею 58 кв.м., з господарськими будівлями, розташований на земельній ділянці 2500 кв. м. по фактичному користуванню. Вартість даного будинку на 23.04.2003 року складала 19168 грн.

Даний договір купівлі - продажу будинку, посвідчений приватним нотаріусом Листопад О.М. та зареєстрований за реєстровим № 745 від 23.04.2003 року. Жилий будинок придбаний ними у ОСОБА_5 , договір купівлі продажу, укладний від імені її колишнього чоловіка.

В добровільному порядку розділити нажите майно з відповідачем вона не може, так як відповідач не бажає цього робити, що й стало підставою звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене позивачка просила суд:

в порядку поділу спільного майна подружжя, а саме житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного будинку без виділу частки в натурі.

Заочним рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя — задоволено.

Визнано будинок, розташований за адресою в АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В порядку розподілу спільного майна подружжя, набутого за час шлюбу визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину жилого будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці 2500 м.кв. по фактичному користуванню.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою.

В обгрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та вважає, що висновки викладені в судовому рішенні не відповідають дійсним обставинам справи.

З урахуванням викладеного, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_6 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі.

19.12.2007 року, шлюб розірвано, про що в книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №231.

В період шлюбу сторонами придбано у власність за договором купівлі-продажу від 23.12.2003 року житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , загальною площею 58 кв.м., з господарськими будівлями, розташований на земельній ділянці 2500 кв. м. по фактичному користуванню.

Вартість даного будинку станом на 23.04.2003 року складала 19168 грн., що підтверджується копією договору купівлі-продажу будинку.

Даний договір купівлі продажу будинку, посвідчений приватним нотаріусом Листопад О.М., та зареєстрований за реєстровим № 745 від 23.04.2003 року.

Жилий будинок придбаний позивачкою та відповідачем у ОСОБА_5 , договір купівлі продажу, укладний від імені ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до частини 3 статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №456/3506/16-ц від 17 червня 2021 року норми Сімейного кодексу України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, яка може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (пункт 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11.

Як вбачається з матеріалів справи, будинок АДРЕСА_1 придбаний сторонами 23 квітня 2003 року, тобто в період зареєстрованого шлюбу.

Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визначення статусу даного майна, як спільна сумісна власність подружжя, що підлягає поділу з визначенням рівних часток.

Доводи апеляційної скарги щодо взаємної домовленості відповідача з позивачкою про відмову ОСОБА_2 від будь-яких претензій на вказане майно, апеляційний суд відхиляє, оскільки ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог та вірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами положення чинного законодавства України.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а заочне рішення суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2010 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 15 липня 2026 року.

Повний текст постанови складено 16 липня 2026 року.

Судді