Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №202/12124/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6923/26 Справа № 202/12124/25 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Пищиди М.М.

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 24 лютого 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 23.08.2020 року ОСОБА_1 уклала з АТ «Альфа-Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №592381256.

Відповідно до умов кредитного договору, банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов`язаний достроково виконати всі боргові зобов`язання перед Банком протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання від Банку інформації.

Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник, в свою чергу, зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, що становить 305 281,45 грн.

12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року.

Зазначено, що відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала, що призвело до виникнення заборгованості.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд:

стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства “Сенс банк” заборгованість у розмірі 305 281,45 грн., з яких: 155 307,30 грн – прострочене тіло кредиту; 149 974,15 грн – відсотки за користування кредитом;

вирішити питання судових витрат.

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 24 лютого 2026 року позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №592381256 від 23.08.2020 року станом на 29.09.2025 року у розмірі 305 281,45 грн, з котрих: 155 307,30 грн – прострочене тіло кредиту; 149 974,15 грн – відсотки за користування кредитом.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судовий збір у розмірі 3 663,38 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою.

В обгрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та вважає, що висновки викладені в судовому рішенні не відповідають дійсним обставинам справи.

З урахуванням викладеного, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Просить застосувати строк позовної давності.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору №592381256 від 23.08.2020 року, укладеного між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 , остання отримала кредит.

Відповідно до умов кредитного договору, банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувалася в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором, що підтверджується копією оферти на укладання угоди про надання кредиту №592381256 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Згідно оферти на укладання угоди про надання кредиту №592381256, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, ОСОБА_1 пропонує позивачу укласти Угоду про надання споживчого кредиту, тип кредиту «Споживчий кредит» на суму 15 730,70 грн. з процентною ставкою 0,01% річних, строк кредиту – 15 міс. Умови кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії: тип кредиту «Відновлювальна кредитна лінія» на суму до 200 000,00 грн. з фіксованою процентною ставкою 40,00% річних, строк кредитування – 3 роки з моменту випуску.

Для повернення заборгованості за Угодою відповідач запропонував використовувати рахунок НОМЕР_1 , відкритий у банку АТ «Альфа-Банк», ЄДРПОУ: 23494714.

З пропозицією кредитування відповідач звернулася до АТ «Акцент-Банк» з метою отримання коштів для власних потреб у розмірі 15 730,70 грн., спосіб видачі переказ коштів на рахунок № НОМЕР_2 , що відкритий в АТ «Альфа - Банк», ЄДРПОУ 23497714 (п. 3 Оферти).

В додатку №1 до угоди, що є її невід`ємною частиною, відповідач запропонував визначити: детальний розпис складових загальної вартості кредиту, реальної річної процентної ставки, графік платежів повернення кредиту, сплати процентів за його користування, суми комісійної винагороди та інших платежів за угодою.

Всі відносини між відповідачем та банком, що не врегульовані Угодою, пропонував врегулювати Договором, який визначає всі інші істотні умови надання та користування кредитом, додатково до тих, що вказані в угоді і є невід`ємною частиною Угоди, та діюча редакція якого розміщена на сайті банку: www.alfabank.ua.

Відповідно до підпису на паперовій копії оферти акцепт пропозиції на укладення Угоди про надання споживчого кредиту №592381256, відповідач отримала у дату її складення 23.08.2020 року.

Згідно підпункту 2.1.1. пункту 2.1. другої частини Анкети, заяви про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа - Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб (далі також Публічна пропозиція) ОСОБА_1 підписанням цього документу підтвердила акцепт Публічної пропозиції та укладення Договору між нею та АТ «Альфа-Банк» на умовах, викладених в Публічній пропозиції та додатках до Договору, що розміщені на веб-сторінці Банку www.alfabank.ua, а також просила Публічну пропозицію надати шляхом самостійної можливості завантаження чинної Публічної пропозиції, розміщеної на офіційному веб сайті банку у мережі Інтернет».

Анкета - заява про акцепт Публічної пропозиції містить відомості про її підписання 23.08.2020 відповідачем ОСОБА_1 та представником банку.

Згідно Графіку платежів, розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супровідних послуг, що є Додатком №1 до Угоди про надання кредиту №592381256 від 23.08.2020, що підписаний позичальником ОСОБА_1 , з 23.08.2020 по 25.11.2021 відповідач мав обов`язок кожні 30 днів сплачувати кредитодавцю рівні платежі по 1 256,09 грн., останній – 1 255,98 грн., частина з котрих підлягала зарахуванню на погашення зобов`язань за тілом кредиту, інша частина - на погашення відсотків за користування кредитом та за розрахунково-касове обслуговування. За період кредитування відповідач мав повернути 15 730,70 грн. кредиту, виплатити 0,94 грн. відсотків за користування ним та 3 109,60 грн. вартості розрахунково-касового обслуговування.

Згідно Виписки з рахунка приватного клієнта №138129-2025/1027 за розрахунковий період: з 25.08.2020 по 29.09.2025 станом на 29.09.2025 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Сенс Банк» становить 305 281,45 грн., з котрих: 155 307,30 грн. – прострочене тіло кредиту; 149 974,15 грн. – відсотки за користування кредитом.

Як зазначено у позові, 12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Позивачем надіслано на адресу відповідача вимогу про усунення порушень, в котрій АТ «Сенс Банк» наполягало на виконанні зобов`язань за Кредитним договором №592381256 протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги банку, але в будь - якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту її надсилання, і погашенні заборгованості в розмірі простроченого боргу, а у випадку невиконання - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, а саме, 290 440,43 грн.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Сенс Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

За змістом статті 1056-1ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

У постанові Великої палати ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), яка є релевантною стосовно порядку укладання договору кредиту було зазначено наступну правову позицію щодо належного стандарту доведення факту узгодження Умов та правил банківських послуг: « З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником » .

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналізуючи зазначені норми права та додані позивачем до матеріалів справи документи апеляційний суд доходить висновку, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження того, що 23.08.2020 рокуміж сторонами було укладено кредитний договір №592381256, крім того банком було дотримано вимоги передбачені частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем умов договору.

Заявляючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № № 592381256 від 23.08.2020 року позивач надав до суду розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачається що заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Сенс Банк» за тілом кредиту складає 305 281,45 грн, яка складається з тіла кредиту – 155 307,30 грн та відсотків за користування кредитом – 149 974,15 грн, що були нараховані банком виключно в межах строку кредитування.

Отже, розмір нарахованих процентів за кредитним договором № 592381256 від 23.08.2020 року повністю узгоджується із розрахунками заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору.

Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.

Тому апеляційний суд вважає, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий узгоджується з умовами кредитного договору.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).

На підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості позивачем долучено виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 відкритому на підставі договору №592381256 від 23.08.2020 року. Виписка по рахунку надана за період з 25.08.2020 року по 29.09.2025 року. Відповідно до виписки вбачається що 25.08.2020 року банком було видано кредитні кошти в розмірі 15730,70 грн., згодом розмір кредитного ліміту неодноразово збільшувався. Крім того вбачається що відповідач здійснювала часткове погашення заборгованості за кредитом, у вказаний період відповідачем.

Отже враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ «Сенс Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та процентів за користування кредитом в межах строку кредитування до моменту пред`явлення банком вимоги.

Доводи апеляційної щодо встановленого сторонами договору розміру відсотків є несправедливими, надмірними та неспівмірними є безпідставними, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до статтей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та умовами кредитного договору.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не заявляла зустрічних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», довгий час вносила періодичні платежі в рахунок погашення заборгованості чи виконувала умови договору, що підтверджується зокрема випискою по особовому рахунку відповідача, апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Посилання апелянта на порушення Банком п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо ненадання банком інформації про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту з детальним розписом такої вартості, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом оскільки в матеріалах справи присутні оферта на укладення угоди, графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та паспорт споживчого кредиту, які підписані особисто відповідачем та в яких викладені усі істотні умови кредитного договору.

Щодо строків позовної давності апеляційний суд зазначає наступне.

Позов до суду подано у грудні 2025 року.

Відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; ст. 266 ЦК України - зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

При цьому за приписами пункту 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (у редакції, чинній на час подачі позову та вирішення справи судом) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) в державі тривав з 12.03.2020 по 30.06.2023.

У постанові ВС від 13.11.2024 у справі № 383/1645/23 щодо позовної давності зазначено про те, що строк позовної давності в силу положень пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину. Позовна давність для пред`явлення позовних вимог на день звернення до суду не спливла, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину, який був введений з 12.03.2020 та продовжувався до 30.06.2023.

З урахуванням викладеного вище, апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про необхідність застосування до позовних вимог у справі наслідків спливу строків позовної давності, які були зупинені на період карантину з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року включно, ураховуючи, що позов до суду подано у межах трьох років з часу закінчення карантину.

Враховуючи викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо підтвердження факту укладення між сторонами кредитного договору та наявності у відповідачки заборгованості за вказаним договором, яка підлягає стягненню на користь позивача, саме у розмірі 305 281,45 грн, відповідно до узгоджених сторонами умов кредитного договору, процентної ставки та строку кредитування.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 24 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 15 липня 2026 року.

Повний текст постанови складено 16 липня 2026 року.

Судді