Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №216/8537/24 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/8537/24

провадження 2/216/320/26

РІШЕННЯ

іменем України

09 липня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Шакули Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №4 приміщення суду у м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділення в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності,–

встановив:

Позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що вона є власником 1/4 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 та 1/2 частини сараю Б, що ставить квартиру АДРЕСА_2 . Співвласниками інших частин є відповідачі. Між співвласниками цього майна виникають непорозуміння та суперечки з приводу користування, утримання та збереження майна, угоди про спосіб виділення в натурі часток із сумісного спільного володіння не досягнуто. Без згоди інших співвласників позивач не може вирішити жодного питання, що стосується її нерухомого майна, у зв`язку з чим, вона звернулася до суду з даним позовом в якому просить виділити їй у власність 1/4 частку спільного майна за адресою: АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , 1/2 частку сараю Б та припинити право спільної часткової власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить позивачу.

Позивач у судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на ті обставини, що право власності позивача на 1/4 частку спільного майна за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частку сараю Б зареєстроване у встановленому законом порядку. Право позивача на вказану нею частку відповідач не оспорює. Суперечки з приводу користування, утримання та збереження майна відсутні. Пропозиції, щодо досудового врегулювання спору, зокрема нотаріального посвідчення договору про поділ часток, від позивача не надходили. Крім цього, з матеріалів справи не можливо встановити, чи існує технічна можливість виділу частки позивача без порушення прав інших співвласників.

Водночас позивач надала до суду відповідь на відзив, в якій підтримала заявлені нею позовні вимоги.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки не повідомили, відзив або письмові пояснення щодо суті спору до суду не надали.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.04.2017 позивач ОСОБА_1 набула у власність1/4 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 200,5 кв.м., житловою – 117,4 кв.м., а саме квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 44,7 кв.м., житловою – 27,2 кв.м., 1/2 частину сараю Б.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №391320779 від 16.08.2024 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 складається з житлового будинку літ. «А-1» з господарчими будівлями та спорудами: сарай літ «Б», сарай літ «В», душ літ. «Г», огорожа №1, хвіртка №2, ворота №3, загальна площа - 200,5 кв.м., житлова – 117,4 кв.м. Право власності на домоволодіння зареєстровано за: ОСОБА_2 (1/4 частка, а саме, квартира АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 (1/4 частка, а саме, квартира АДРЕСА_4 , заг. пл. 45,5 кв.м., житловою – 26,8 кв.м.), ОСОБА_1 (1/4 частка, а саме, квартира АДРЕСА_2 , заг. пл. 44,7 кв.м., житловою – 27,2 кв.м., 1/2 частина сараю «Б») та ОСОБА_5 (1/4 частка).

Згідно з відповіддю КП «Криворізьке районне бюро технічної інвентаризації» ДОР» №619 від 10.06.2026 відповідно до матеріалів архівної справи квартира АДРЕСА_5 складає 1/4 частку житлового будинку. Право власності за вищевказаною адресою: зареєстровано на ім`я: ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Також до позову додано технічний паспорт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 з даними щодо технічних характеристик об`єкту нерухомості.

Аналізуючи норми права на які посилались сторони у справі, а також норми права, які підлягають застосуванню у даному випадку суд зазначає наступне.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) закріплено право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Зі змісту вказаної статті випливає, що право кожного із співвласників пов`язується з часткою у праві спільної власності, і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Питання щодо поділу майна, що є у спільній частковій власності, врегульовано статтею 367 ЦК України, у відповідності до якої майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 19 травня 2021 року у справі №501/2148/17 (провадження №61-22087св19), від 28 липня 2021 року у справі №310/7011/17 (провадження №61-7153св20).

Крім того, Верховний Суд України у своїй постанові від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13 також дійшов висновку, що у разі виділу співвласник отримує свою частку в майні в натурі й вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності в разі поділу (стаття 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.

При цьому слід ураховувати, що після поділу майна, що є у спільній частковій власності (в порядку статтею 367 ЦК України), так і після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України (у разі, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам) право спільної часткової власності припиняється, кожному із співвласників має бути визначена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Таким чином, суд повинен зазначити в рішенні, яка частка із спірного майна надається відповідачу, тим самим визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 вересня 2025 року у справі №372/1281/21, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

У цій справі спірне домоволодіння розділене між співвласниками, шляхом фактичного користування останніми належними їм приміщеннями.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом просила, серед іншого, виділити їй у власність 1/4 частку спільного майна за адресою: АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , 1/2 частку сараю Б. Разом з цим, виходячи з даних, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, частка позивача вже виділена та становить 1/4 частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, квартиру АДРЕСА_2 та 1/2 частку сараю Б, тому вказані вимоги не потребують захисту у судовому порядку, тому суд відмовляє в цій частині позову.

Якщо ж керуватися принципом «jura novit curia» («суд знає закони») та розглядати вимоги позивача з можливістю виділення, належній їй 1/4 частки спірного домоволодіння в окремий об`єкт нерухомого майна, зокрема квартиру АДРЕСА_2 , яка має бути ізольованою від приміщень інших співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), то тут слушними є доводи відповідача ОСОБА_2 про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження технічної можливості виділу частки позивача без порушення прав інших співвласників та без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі, а тому за даних умов припинення спільної часткової власності є не можливим.

З огляду на встановленні під час розгляду справи фактичні обставини, шляхом їх співставлення з наявними у справі письмовими доказами, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача та відмову у задоволенні позову.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову судові витрати у справі слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 183, 358, 364, 367, 379, 380 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 76-78, 81, 141, 247, 258, 263-265, 268, 272, 354, 355 ЦПК України суд,-

ухвалив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділення в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_6 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_7 ;

- відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_8 ;

- відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_9 .

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ