Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №199/6930/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/6930/26

(3/199/2001/26)

ПОСТАНОВА

іменем України

16.07.2026 місто Дніпро

Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра Щербина-Почтовик І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення відносно: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого у квартирі АДРЕСА_1 , - який притягується до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП,

За участі: особи, відносно Якої складено протокол про адміністративне правопорушення – ОСОБА_1 , його захисника – Зіненка Я.І.

ВСТАНОВИВ:

За змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 661127, 08.05.2026 року о 23:20 годині біля будинку №8 по вул. Зиновія Матли в місті Дніпрі, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Toyota Camry» державний номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці, які не реагують на світло, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку водій ОСОБА_1 – відмовився. На думку посадової особи, уповноваженої на складання протоколу, своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.

ОСОБА_1 свою провину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав, повідомив, що 08.05.2026 він перебував на задньому пасажирському сидінні автомобіля «Toyota Camry» державний номерний знак НОМЕР_1 , а керувала авто дівчина, імені якої він не пам`ятає, оскільки він вперше того дня із нею познайомився і вона попросила поводити автомобіль. Коли до них під`їхали працівники поліції, він продовжував перебувати на задньому пасажирському сидінні, а дівчина, оскільки вона не мала посвідчення воді, пересіла на переднє пасажирське сидіння. Тому, він перебуваючи на задньому пасажирському сидінні, як пасажир і відмовився на пропозицію працівників поліції від проходження огляду на стан сп`яніння.

Захисник Зіненко Я.І, подав до суду клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, оскільки ОСОБА_1 неодноразово зазначав, що не керував вказаним транспортним засобом, із відеозапису вбачається, що він не перебуває за кермом транспортного засобу, працівниками поліції не встановлено особу водія транспортного засобу, а також об`єктивності виявлених у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння.

Дослідивши письмові матеріали справи, вважаю, що провадження по справі підлягає закриттю на підставі п. 1) ст. 247 КУпАП, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Правилами ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справі, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну оцінку, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

У зв`язку з цим слід зазначити, що згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.

У відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Незважаючи на вимоги ч. 2 ст. 251 КУпАП та вказане рішення ЄСПЛ, яке згідно ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» обов`язкове і для працівників Національної поліції, протокол про адміністративне правопорушення, який визначає межі судового розгляду і є доказом у справі, суперечить іншим матеріалам справи про адміністративне правопорушення, оскільки відомості зазначені у ньому належним чином не узгоджуються з іншими матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення, серед іншого, зазначаються: місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення...

У свою чергу, протокол про адміністративне правопорушення, визначає межі судового розгляду і є доказом у справі.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 661127, 08.05.2026 року о 23:20 годині біля будинку №8 по вул. Зиновія Матли в місті Дніпрі, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Toyota Camry» державний номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці, які не реагують на світло, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку водій ОСОБА_1 – відмовився. На думку посадової особи, уповноваженої на складання протоколу, своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Між тим, доводи захисника Зіненка Я.І. та ОСОБА_1 про те, що останній перебував 08.05.2026 в автомобілі «Toyota Camry» державний номерний знак НОМЕР_1 в якості пасажира на задньому пасажирському сидінні, - матеріалами справи не спростовані, а навпаки підтверджуються долученим до матеріалів справи відеозаписом, з якого слідує, що ОСОБА_1 перебував на задньому пасажирському сидінні, як на водія автомобіля вказував на дівчину, яка знаходиться на передньому пасажирському сидінні. Вказана невідома дівчина працівниками поліції допитана не була, її особа залишилась не встановленою. При цьому, відеозапис не містить факту переміщення саме ОСОБА_1 з водійського сидіння на пасажирське заднє сидіння.

Суд зауважує, що зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення ознаки наркотичного сп?яніння поліцейський необгрунтовано констатував без їх виявлення.

Судом, для встановленні всіх обставин справи, в судове засідання, для надання пояснень викликались інспектор 1 взводу 1 роти 3 батальйону управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенант поліції Мишко Б.М., який склав протокол серії ЕПР1 №661127 та командир взводу №1 роти №1 батальйону №3 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області старший лейтенант поліції Рау Д.С., проте останні в судове засідання не з`явились.

У справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) Європейський суд з прав людини встановив, серед іншого, порушення ч. 3 ст. 6 Конвенції у зв`язку з тим, що в протоколі про адміністративне правопорушення фабула правопорушення була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення («проведення несанкціонованого пікету»), але національні суди, розглянувши справу без участі сторони обвинувачення (згідно законодавства Російської Федерації така участь не передбачена), відредагували фабулу правопорушення, зазначивши в постанові суду конкретні обставини правопорушення. У зв`язку з цим, на думку Європейського суду з прав людини, заявниці була відома лише кваліфікація діяння, але не фактичні обставини обвинувачення, таким чином, вона була позбавлена можливості належної підготовки до захисту.

Таким чином, суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка визначає межі розгляду справи судом, оскільки є викладом обставин вчинення адміністративного правопорушення, що ставиться у вину особі, винуватість якої у скоєнні правопорушення має доводитися в суді, а не судом; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки суд, діючи таким чином, буде порушувати вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, перебираючи на себе функції прокурора та позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

Тому, із сукупності долучених доказів неможливо дійти ґрунтовного висновку про наявність вини ОСОБА_1 у інкримінованому йому правопорушенні, оскільки працівниками поліції не дотримано вимог ст. 251 КУпАП, а досліджені судом докази, не доводять факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, а саме як відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 01 листопада 1950 року, рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23 рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 14-1 КУпАП передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у законному порядку при додержанні, зокрема, процедури притягнення до адміністративної відповідальності, яка повинна ґрунтуватись на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її провина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і її поведінка вважається правомірною, доки не буде доведено зворотне.

Оскільки згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, то усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Вищевикладене свідчить про те, що Національною поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності поза розумним сумнівом.

Отже, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходжу до висновку про відсутність поставленого у вину працівником патрульної поліції в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з чим справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1) ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.ст. 283, 284 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

На підставі п. 1) ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП – закрити, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 КУпАП.

Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра.

Суддя: І.В. Щербина-Почтовик