Вирок від 15 липня 2026 р. у справі №157/197/26 — Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 157/197/26

Провадження № 1-кп/168/92/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року сел. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю:секретаря с/з – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції).,

обвинуваченого – ОСОБА_4 та його захисника – адвоката ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

потерпілої - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Стара Вижівка Волинської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025030530000619 від 18 листопада 2025 року відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Качин Камінь-Каширського району Волинської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українеця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, особи з інвалідністю І групи, одруженого, раніше не судимого,

що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Обставини вчинення кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.

Обвинувачений ОСОБА_4 попередньо був притягнутий Камінь -Каширським районним судом Волинської області 31 грудня 2024 року та 02 травня 2025 року до адміністративної відповідальності за вчинення, відповідно, 05 листопада 2024 року в 17.00 год., 02 квітня 2025 року близько 20 год. та 23 квітня 2025 року близько 14 год. домашнього насильства за частиною 1 статті 173-2 та частиною З статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_4 17 листопада 2025 року приблизно 19.15 год., знаходився за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 . Тоді ж, останній в порушення вимог статті 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», умисно, систематично, на ґрунті особистих неприязних відносин вчиняв психологічне насильство щодо своєї дружини - ОСОБА_6 . Психологічне насильство виражалося в образах нецензурними словами, погрозах фізичною розправою, намаганні вигнати з дому. Що призвело до психологічних страждань, а також погіршення якості життя потерпілої ОСОБА_6 , які виразились у стійкому почутті страху, пригніченому настрої, відчутті постійного занепокоєння за власне життя і здоров`я, а також високому рівні тривожності, порушенні сну та надмірних психологічних напруженнях.

Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Своїми умисними діями обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення , передбачене статтею 126-1 КК України, а саме: домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо подружжя, що призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи.

Відповідно до статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення ОСОБА_4 відповідно до обвинувального акту.

Досліджені під час судового розгляду докази винуватості.

Позиція обвинуваченого та його захисника.

Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиро покаявся.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримала позицію обвинуваченого.

Крім того, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_5 звернулися до суду з клопотанням допустити по справі застосування положень частини 3 статті 349 КПК України, оскільки обвинувачений повністю розуміє весь обсяг пред`явленого обвинувачення, в повному обсязі та беззастережно визнає свою провину у скоєнні зазначеного злочину, та вважає зібрані в справі докази його провини достовірними, допустимими та достатніми, в зв`язку з чим досліджувати їх, а також допитувати інших осіб, немає ніякої необхідності.

Позиція прокурора

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 не заперечила щодо розгляду справи в порядку статті 349 КПК України. Вказала, що можливо обмежитись лише допитом обвинуваченого, поясненням потерпілої та дослідженням доказів, що характеризують особу обвинуваченого.

Позиція потерпілої.

В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 не заперечила щодо розгляду справи в порядку статті 349 КПК України. Вказала, що все відбувалось так, як зазначено в обвинувальному акті. На даний час відносини між ними покращились. Після події стала на облік у психотерапевта.

Докази, які дослідженні в судовому засіданні.

З`ясувавши думку прокурора, який не заперечував проти застосування у справі положень частини 3 статті 349 КПК України, роз`яснивши додатково обвинуваченому сутність висунутого обвинувачення, правові наслідки застосування вказаної норми закону, з якими останній погодився, заслухавши думку потерпілої, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та застосував при розгляді даної справи положення частини 3 статті 349 КПК України. Судом встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності його позиції. Тому суд, у відповідності до вимог частини 3 статті 349 КПК України, визнав можливим обмежитися лише допитом обвинуваченого та з`ясуванням даних про особу. При цьому судом обвинуваченому та іншим учасникам було роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

На підставі вищезазначеного, оцінюючи обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030530000619 від 18 листопада 2025 року, відомостей наданих сторонами у судовому засіданні, суд погоджується із кваліфікацією кримінального правопорушення органом досудового слідства та приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого статтею 126-1 КК України, а саме: домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо подружжя, що призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи є доведеною в повному обсязі.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно вимог статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Обов`язок доказування, обставин зазначених у статті 91 КПК України, покладається на прокурора.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Окрім цього, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у пункті 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21 жовтня 2011 року) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з частиною 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. вищенаведене рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), пункт 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями обвинуваченого, потерпілих та свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

Ретельно дослідивши в повному обсязі й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, надавши їм правову оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, суд прийшов до висновку, що вони в своїй сукупності та взаємозв`язку узгоджуються між собою та є допустимими і достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого статтею 126-1 КК України.

Щодо призначення міри покарання.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначила, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доводиться матеріалами справи. Просила визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винним за статтею 126-1 КК України та призначити йому покарання у виді 2 роки пробаційного нагляду. Направити обвинуваченого для проходження програми для кривдників терміном на 3 місяці до Сошичненської сільської ради Камінь-Каширського району (відповідно до статті 91-1 КПК України) . Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирати. Речові докази відсутні. Кримінальним правопорушенням не заподіяно матеріальних збитків, не завдано шкоди державі. Цивільний позов не заявлявся. Витрати на залучення експертів відсутні.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні просив призначити покарання у виді 1 року пробаціного нагляду.

Потерпіла ОСОБА_6 у судовому засіданні просила суворо не карати.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні просив суд суворо не карати. Просив суд призначити покарання у виді 1 року пробаційного нагляду.

Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України, повністю доведена зібраними у кримінальному провадженні доказами, які є об`єктивними, допустимим та належними, що узгоджуються між собою.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 містять склад злочину, передбаченого статтею 126-1 КК України та суд кваліфікує їх за ознаками: домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо подружжя, що призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи.

Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудний у розумінні статті 19 КК України.

При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових злочинів, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання", за якими суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Крім того, суд враховує положення статті 9 Конституції України, частини 2 статті 8 КПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно яких суди при розгляді справ зобов`язанні застосовувати положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику ЄСПЛ, як джерела права.

Відповідно до частини 2 статті 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на справедливий суд.

Вирішуючи питання, щодо призначення обвинуваченому покарання суд виходить з загальних засад призначення покарання, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів. Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (пункт 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року у справі №1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.

Призначаючи покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який, виходячи з положень частини 4 статті 12 КК України, віднесено законом до нетяжких злочинів.

Відповідно до вимог статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.

Згідно частиною 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Суд висновує, що обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 є щире каяття, є особою з інвалідністю І групи.

Обставини, що обтяжують покарання, згідно статті 67 КК України відсутні.

За вчинення злочину, передбаченого санкцією статті 126-1 КК України, передбачено покарання у виді громадських робіт на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або пробаційний нагляд на строк до п`яти років, або обмеження волі на той самий строк, або позбавлення волі на строк до двох років.

Так, відповідно до частини 4 статті 12 КК України злочин, передбачений статтею 126-1 КК України є нетяжким.

Суд приймає до уваги, що ОСОБА_4 є громадянином України, вчинив кримінальне правопорушення, що відноситься до нетяжких злочинів, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, являється особою з інвалідністю 1 групи, посередньо характеризується за місцем проживання, посткримінальну законослухняну поведінку, а також позицію прокурора, потерпілого, суд доходить висновку, що ОСОБА_4 не є особою суспільно небезпечною, яка підлягає ізоляції від суспільства.

Призначаючи покарання, суд керується положеннями статті 65 КК України, та дотримуючись принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових злочинів та враховує характер і ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, у сукупності із даними, що характеризують особу ОСОБА_4 його відношення до скоєного злочину та вважає, що покарання треба визначити в межах санкції статті 126-1 КК України у виді 1 року пробаційного нагляду мінімального та санкції статті 91-1 КК України у виді направлення для проходження програми для кривдників.

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи засудженого таке призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

При цьому підстав для застосування статті 69 КК України при призначенні покарання суд не вбачає.

Щодо запобіжного заходу.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому ОСОБА_4 не обирати

Вирішення питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.

Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує відповідно до вимог глави 8 Розділу І КПК України

Кримінальним правопорушенням не заподіяно матеріальних збитків, шкоди державі не завдано, судові витрати відсутні. Речові докази відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 50, 59-1, 65, 91-1, 126-1 КК України, статтями 7, 349, 367-371, 373, 374, 376, 392-395 КПК України,

суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України і призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік.

Відповідно пунктів 1-3 частини 2 статті 59-1 КК України та пункту 4 частини 3 статті 59-1 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; 4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Направити обвинуваченого ОСОБА_4 для проходження програми для кривдників терміном на 3 (три) місяці до Сошичненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 не обирати.

Цивільний позов не заявлено, кримінальним правопорушенням не заподіяно матеріальних збитків, шкоди державі не завдано, судові витрати відсутні. Речові докази відсутні.

Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляції через Старовижівський районний суд Волинської області до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, з урахуванням особливостей передбачених статтею 394 КПК України.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Оскарження в апеляційному порядку вироку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України не допускається.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення вироку.

Роз`яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Вирок ухвалений і надрукований в нарадчій кімнаті в єдиному екземплярі.

Суддя ОСОБА_1