Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №766/20968/24 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/20968/24

Номер провадження: 22-ц/819/1011/26, 22-ц/819/1034/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Приходько Л. А.,

суддів: Базіль Л. В.,

Радченко С. В.,

секретар Манько К. М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Волкової Людмили Григорівни на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 листопада 2025 року та на додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 грудня 2025 року, у складі головуючого судді Зуб І.Ю.,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 від імені якого діяв адвокат Мельниченко М.С., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що відповідач отримала від позивача в позику грошові кошти у сумі 5 000,00 доларів США, що підтверджується укладеним між позивачем та відповідачем договором позики від 15 вересня 2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Казанковою М.О. Зазначену суму коштів відповідач зобов`язалась повернути не пізніше 15 березня 2023 року. Станом на 21 листопада 2024 року відповідач борг в розмірі 5 000,00 доларів США не повернула. В позасудовому порядку врегулювати питання повернення боргу не видається за можливе. У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання з повернення боргу позивач вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав.

Враховуючи те, що сторонами визначено строк повернення позики 15 березня 2023 року, починаючи з 16 березня 2023 року позивач має право на нарахування трьох процентів річних від суми боргу, що за період з 16 березня 2023 року по 28 листопада 2024 року розмір таких процентів становить 256,06 доларів США.

Таким чином, загальна сума боргу станом на 28 листопада 2024 року становить 5 256,06 доларів США (5000,00 - основний борг та 256,06 - три проценти річних).

На підставі наведеного представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 5 256,06 доларів США, що складається з: 5000,00 доларів США - основний борг; 256,06 доларів США - три проценти річних та судові витрати.

Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в загальному розмірі 5256,06 доларів США, що складається з: 5000,00 доларів США - основний борг; 256,06 доларів США - три проценти річних.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 134,01 грн.

Заочним додатковим рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 10 грудня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 07 травня 2026 року поновлено представнику відповідача – адвокату Волковій Л.Г. пропущений строк на звернення із заявою про перегляд заочного рішення від 19 листопада 2025 року та відмовлено адвокату Волковій Л.Г. у задоволенні зазначеної заяви.

21 травня 2026 року представник ОСОБА_2 – адвокат Волкова Л.Г. подала на заочне рішення суду від 19 листопада 2025 року на заочне додаткове рішення суду від 10 грудня 2025 року апеляційну скаргу, сформувавши її в системі «Електронний суд», в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила зазначені рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтовання апеляційної скарги адвокат Волкова Л.Г. зазначала, що договір позики між сторонами було укладено на прохання ОСОБА_1 і правочин має удаваний характер (Договір про відшкодування шкоди при ДТП, ст.ст. 1187, 1166 ЦК України). Вказані правочини мають протилежну правову природу та наслідки. Якщо винний у ДТП «дарує» майно потерпілому замість виплати грошової компенсації, це вважається удаваним правочином.

Так, зокрема оспорюваний правочин (Договір позики) було укладено під час проведення досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) 10 вересня 2021 року за № 120212310740000689, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, в якому ОСОБА_1 має статус підозрюваного (стаття 48 КПК України), оскільки в результаті ДТП від 09 вересня 2021 року він, керуючи автомобілем Opel Vectra, номерний знак НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем Ford Fiesta, номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , ТСЦ 6541, та який внаслідок ДТП отримав механічні пошкодження, а її чоловік ОСОБА_3 , який керував автомобілем Ford Fiesta, номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок ДТП через протиправні дії ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Після укладення Договору позики від 15 вереся 2021 року та отримання грошових коштів в сумі 5000, 00 доларів США в рахунок відшкодування шкоди від ДТП, в той же день, 15 вересня 2021 року, ОСОБА_3 на прохання ОСОБА_1 написав Заяву про те, що він не буде звертатись до ОСОБА_1 з вимогою про відшкодування матеріальних та моральних збитків у судовому порядку, які були спричинені йому внаслідок ДТП. Заяву посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Казачковою М.О., зареєстровано в реєстрі за № 618.

Згодом, після звільнення м. Херсона від російської окупації 11 листопада 2022 року, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 10 вересня 2021 року за №120212310740000689, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, відносно ОСОБА_1 було відновлено 04 жовтня 2023 року за клопотанням прокурора Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про відновлення втрачених матеріалів, і ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 14 лютого 2024 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за примиренням останнього з потерпілим (кримінальна справа № 766/12268/23, н/п 1-кп/766/7/24).

Крім того, представник відповідача зазначає, що оскільки подружжя ОСОБА_4 від початку повномасштабного російського вторгнення знаходяться за межами України (дата виїзду 02 березня 2022 року через ПП «Смільниця»), про що свідчить відбиток дата-штампу в паспорті громадянина України НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_2 , відповідач була позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права відповідача у даній справі.

Враховуючи, що дану справу було розглянуто за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, не враховано думку відповідача щодо доцільності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та позбавлено можливості реалізувати процесуальні права щодо подачі зустрічного позову, що виправити в суді апеляційної інстанції неможливо, апелянт вважає, що заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 листопада 2025 року підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Крім того, на думку апелянта, неналежне повідомлення судом відповідача про дату, час і місце засідання суду є самостійною підставою для скасування судового рішення.

Оскільки заочне додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 грудня 2025 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000, 00 грн є похідним від заочного рішення від 19 листопада 2025 року, ухваленого по суті спору, воно також підлягає скасуванню.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

Представник ОСОБА_2 адвокат Волкова Л.Г., приймаючи участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції в режимі відеконференції, доводи апеляційної скарги підтримала за обставинами, викладеними в апеляційній скарзі. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник ОСОБА_1 адвокат Мельниченко М.С., приймаючи участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції в режимі відеконференції, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, вказував на їх необґрунтованість та на законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх явка обов`язковою не визнавалась, доказів поважності причин неявки у судове засідання не надано, а відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце її розгляду не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення коштів за договором позики, суд першої інстанції, приймаючи до уваги, що в порушення приписів закону та письмового договору позики, відповідачем не було повернуто борг в обумовлені договором строки, що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладено договір позики від 15 вересня 2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Казанковою М.О., за яким відповідач отримала від позивача позику у сумі 5000,00 доларів США, яку зобов`язалась повернути не пізніше 15 березня 2023 року.

Відповідач свої зобов`язання щодо повернення грошей у визначений договором позики термін не виконала, борг позивачу не повернула, про що відповідачем не заперечується.

Згідно наданого позивачем розрахунку, перевіреного судом, за період з 16 березня 2023 року по 28 листопада 2024 року (дата підписання позову) розмір трьох процентів річних становить 256,06 доларів США.

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Як передбачено положеннями статті 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 року у справі №6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу визначити основні вимоги, дотримання яких при укладанні договору позики дозволяє виявляти справжню правову природу укладеного договору.

Так, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов`язаних із наданням та отриманням у борг коштів.

У такому випадку договір позики, крім обов`язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.

З точки зору закону в разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню у вказаний в договорі строк.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, певних змістом зобов`язання (неналежне виконання). При цьому, за вимогами статті 611 цього Кодексу, при порушенні зобов`язання наступають правові наслідки, установлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами статей 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, між сторонами виникли правовідносини за договором позики.

В укладеному між сторонами договорі позики від 15 вересня 2021 року зазначені: сторони зобов`язання (позикодавець та позичальник); грошова сума, яка передавалась і отримувалась; строк повернення коштів, а також вказана дата складання документу та особистий підпис позичальника ОСОБА_2 . Відповідно до пункту 6 Договору позики після повернення боргу позикодавцем буде видано позичальнику заяву, справжність підпису якої буде нотаріально засвідчена. Без цієї заяви борг вважається таким, що не повернутий.

Отже, між сторонами по справі фактично виникли правовідносини позики, оскільки це підтверджується укладеним між сторонами у встановленому законом порядку договором позики, який посвідчує передачу позичальнику коштів в сумі 5000,00 доларів США, а відсутність виданої позичальником заяви про повернення боргу, що передбачено пунктом 6 Договору позики, свідчить про невиконання боржником своїх зобов`язань по поверненню коштів.

Оскільки в порушення норм закону та умов договору позики відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала, позику у визначений договором строк не повернула, у зв`язку із чим в позивача наявні підстави вимагати виконання умов договору із застосуванням встановлених законом правових наслідків його неналежного виконання.

Доводи апелянта щодо удаваності правочину колегія суддів вважає необгрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в статті 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа № 757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.

У своїй апеляційній скарзі представник відповідача, стверджуючи про удаваність правочину, зазначала, що Договір позики від 15 вересня 2021 року між сторонами було укладено під час проведення досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, в якому ОСОБА_1 мав статус підозрюваного, оскільки в результаті ДТП від 09 вересня 2021 року він, керуючи автомобілем Opel Vectra, допустив зіткнення з автомобілем Ford Fiesta, який належить ОСОБА_2 , та який внаслідок ДТП отримав механічні пошкодження, а її чоловік ОСОБА_3 , який керував автомобілем Ford Fiesta, внаслідок ДТП через протиправні дії ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Після укладення Договору позики від 15 вересня 2021 року та отримання грошових коштів в сумі 5000, 00 доларів США в рахунок відшкодування шкоди від ДТП, в той же день, 15 вересня 2021 року, ОСОБА_3 , чоловік відповідачки, на прохання ОСОБА_1 написав Заяву про те, що він не буде звертатись до ОСОБА_1 з вимогою про відшкодування матеріальних та моральних збитків у судовому порядку, які були спричинені йому внаслідок ДТП.

Із долученої апелянтом до матеріалів справи Заяви від 15 вересня 2021 року, складеної ОСОБА_3 , вбачається, що останній повідомив, що не буде звертатися до ОСОБА_1 з вимогою про відшкодування матеріальних та моральних збитків у судовому порядку, які були спричинені йому внаслідок дорожньо-транспортної події, яка мала місце 09 вересня 2021 року. Також ОСОБА_3 повідомив, що у нього відсутні претензії відносно наведеного вище та відносно ОСОБА_1 , крім виплат, що підлягають відшкодуванню за пошкодження його транспортного засобу відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Разом з тим, зміст укладеного між сторонами Договору позики є чітким та зрозумілим, не містить посилання на зазначені обставини та не пояснює у зв`язку з чим саме були надані відповідачці грошові кошти у позику, а остання зобов`язалась повернути їх у визначений договором строк.

Не містить будь-яких посилань на укладений Договір позики і зміст заяви складеної ОСОБА_3 15 вересня 2021 року, в якій зазначено лише про відсутність будь-яких претензій матеріального характеру зі сторони потерпілого у ДТП по відношенню до ОСОБА_1 , крім виплат, що підлягають відшкодуванню за пошкодження його транспортного засобу.

Зважаючи на позицію апелянта, є незрозумілим підстави та дійсні наміри укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (не є учасницею ДТП) Договору позики, оскільки надана до суду заява від 15 вересня 2021 року про відсутність претензій по відношенню до ОСОБА_1 , складена саме ОСОБА_3 , а не відповідачем по справі, що не породжує взаємозв`язок між укладеним Договором позики та зазначеною заявою. Враховуючи позицію апелянта, незрозумілим є і сам факт необхідності складання відповідачем Договору позики , оскільки, як стверджує апелянт, отримавши від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5000, 00 доларів США в рахунок відшкодування шкоди внаслідок ДТП, ОСОБА_3 претензій до останнього не мав.

Крім того, позичальником не надано до суду нотаріально посвідченої заяви про повернення суми боргу, що передбачено пунктом 6 Договору позики, яка б свідчила про відсутність будь-яких зобов`язань чи інших правовідносин між сторонами.

Заперечуючи дійсність правочину та вказуючи, що такий правочин є удаваним, апелянт не надала жодного доказу звернення з позовною вимогою про визнання договору позики недійсним/удаваним, та відповідно визнання такого правочину судом недійсним, фіктивним, нікчемним. Вказуючи про неможливість звернення із зустрічною позовною вимогою, оскільки справа розглянута з винесенням рішення, апелянт не навела обставин, що перешкоджали позивачу протягом досить тривалого часу звернутися до суду із окремою вимогою, зважаючи на дату укладення Договору позики – 15 вересня 2021 року.

Водночас, факт виникнення між сторонами правовідносин за договором позики та отримання відповідачем коштів від ОСОБА_1 підтверджується змістом Договору, де ОСОБА_2 вказала про отримання в борг коштів у сумі 5000, 00 доларів США, більш того у пункті 5 Договору позики зазначено зокрема, що сторони договору стверджують один одному та повідомляють, що правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним) та не приховує інший правочин (не є удаваним).

Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем не надано. Суд першої інстанції, встановивши факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позики, дійшов до правомірного висновку про наявність підстав для стягнення коштів.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції про наявність між сторонами правовідносин щодо договору позики не відповідають фактичним обставинам справи, адже фактично між сторонами мали місце інші правовідносини, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо існування між сторонами інших правовідносин, крім правовідносин щодо позики грошових коштів на загальну суму 5 000,00 доларів США. Відповідач, укладаючи Договір позики, повина була усвідомлювати його природу та передбачати наслідки у разі невиконання нею умов укладеного договору, які не містять інших посилань на інші правовідносини, що, як вказує відповідач, нібито виникли між нею та позивачем щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Досліджені під час апеляційного розгляду справи долучені відповідачем матеріали кримінального провадження № 120212310740000689 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, відносно ОСОБА_1 жодним чином не підтверджують повернення ОСОБА_2 боргу позивачу за укладеним 15 вересня 2021 року Договором позики.

Доводи апеляційної скарги щодо необізнаності відповідачем про розгляд судом першої інстанції зазначеної справи колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції в рамках встановленого процесуальним законодавством порядку вживалися заходи щодо повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи. Зокрема, про судові засідання відповідач повідомлялась шляхом оголошення на сайті суду та шляхом направлення судових повісток за останнім відомим місцем проживання та реєстрації, вказаному в позові та тексті договору від 15 вересня 2021 року. Судові повістки повертались із відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, в заяві про скасування заочного рішення представник відповідача вказує теж дану адресу: АДРЕСА_1 . При цьому вказує кв. АДРЕСА_2 , але доказів реєстрації місця проживання відповідача із зазначенням квартири, не надає. До заяви долучено копії сторінок паспорта відповідача, проте сторінки з реєстрацією місця проживання, а саме реєстрації в кв. АДРЕСА_2 не долучено.

Відтак, процесуальних порушень при розгляді судом першої інстанції справи не виявлено.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на законність ухваленого рішення, а зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта.

За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Розподіл судових витрат в порядку частини тринадцятої статті 141 ЦПК України не здійснюється у зв`язку із залишенням апеляційної скарги Херсонської міської ради без задоволення.

Визначаючи у додатковому рішенні суду від 10 грудня 2025 року суму витрат, понесених ОСОБА_1 на правову допомогу, суд першої інстанції, врахувавши предмет позову, складність та обсяг самої справи, співмірність складності справи із наданими адвокатом послуг, витраченого представником часу, та взявши до уваги відсутність заперечень відповідача щодо розміру правової допомоги, дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 25 000,00 грн правової допомоги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Волкової Людмили Григорівни залишити без задоволення.

Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 листопада 2025 року та заочне додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Л.А. Приходько

Судді: Л.В. Базіль

С.В. Радченко