Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №742/3702/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 3/742/762/26

Єдиний унікальний № 742/3702/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

в складі: головуючого судді Павлова В.Г.

секретаря судового засідання Рубан Ж.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли від Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, зі слів – офіційно непрацюючої; зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП –

за участі:

особи, яка притягається до

адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ухилилася від належного виконання батьківських обов`язків щодо догляду, навчання та виховання своєї малолітньої доньки: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: в період з 15.06.2026 по 16.06.2026 р. залишила останню на свого колишнього співмешканця ОСОБА_3 , таким чином не здійснювала належний догляд за дитиною, чим порушила п.п.2,4,5 ст.150 СК України, щодо виховання своєї малолітньої дитини, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.184 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні правопорушення не визнала. Вона пояснила, що 15.06.2026 року, за попередньою домовленістю зі своєю матір`ю ОСОБА_4 , тимчасово залишила малолітню доньку ОСОБА_2 під наглядом свого колишнього співмешканця та була змушена поїхати до м. Києва з метою працевлаштування. Повернувшись до м. Прилуки 17.06.2026 року, вона намагалася зв`язатися зі своєю матір`ю, щоб забрати дитину, проте остання ігнорувала її телефонні дзвінки. ОСОБА_1 зазначила, що попри її неодноразові звернення до правоохоронних органів, вона й досі позбавлена можливості повернути доньку. На її думку, причиною такого конфлікту та упередженого ставлення з боку матері є тривалий майновий спір між ними.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_5 (мати особи, яка притягається до відповідальності) повідомила, що 15.06.2026 року близько 13 год.00 хв. до неї зателефонував колишній співмешканець її доньки - ОСОБА_3 . Чоловік попросив про допомогу, оскільки ОСОБА_1 залишила малолітню дитину на нього, фактично самоусунувшись від її догляду. Свідок приїхала за місцем їхнього проживання та забрала малолітню онуку до себе, де дівчинка проживає по теперішній час. Свідок ОСОБА_5 також наголосила, що її донька систематично зловживає алкогольними напоями та перебуває на обліку у лікаря-психіатра. Її поточний психоемоційний стан становить небезпеку для дитини, через що працівники поліції, які з`ясовували обставини перебування дівчинки у бабусі, вирішили не вилучати дитину і на даний час в суді вирішується питання про відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Окрім цього, свідок вказала, що її донька офіційно не працевлаштована та має численні кредитні заборгованості.

Суд, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , допитавши свідка, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши кожний доказ окремо та в їх сукупності відповідно до вимог ст.252 КУпАП, приходить до такого висновку.

Відповідно до ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати належні умови її життя, навчання та виховання. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Обов`язок щодо забезпечення безпеки малолітньої дитини має безперервний характер і покладається на батьків незалежно від їх особистих життєвих обставин, матеріального становища, сімейних конфліктів чи інших причин. Саме батьки повинні організувати своє життя таким чином, щоб за будь-яких умов дитина перебувала під належним та безпечним наглядом.

Суд критично оцінює доводи ОСОБА_1 про те, що вона була вимушена залишити дитину у зв`язку з необхідністю поїздки до м. Києва для працевлаштування.

Безумовно, намір працевлаштуватися є правомірним та соціально схвальним, однак реалізація такого права не може здійснюватися шляхом невиконання передбачених законом батьківських обов`язків. Виїзд до іншого міста не звільняв ОСОБА_1 від обов`язку до моменту від`їзду забезпечити безпечне перебування своєї малолітньої доньки та фактично передати її особі, яка добровільно погодилася здійснювати належний догляд.

Натомість встановлено, що шестирічна дитина була залишена із колишнім співмешканцем ОСОБА_1 , який не є її законним представником, не має визначених законом обов`язків щодо її утримання та виховання і, як убачається з матеріалів справи, сам не мав можливості здійснювати належний догляд за дитиною, у зв`язку із чим був змушений звернутися за допомогою до бабусі дитини. Саме ця обставина свідчить про те, що на момент від`їзду ОСОБА_1 належне вирішення питання щодо догляду за дитиною фактично не було забезпечено.

Суд не приймає доводи ОСОБА_1 про існування попередньої домовленості із матір`ю щодо догляду за дитиною. Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 категорично заперечила наявність будь-якої попередньої домовленості та пояснила, що про залишення дитини дізналася лише після телефонного дзвінка колишнього співмешканця її доньки, який уже після від`їзду останньої попросив забрати малолітню дитину.

Показання свідка є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та повністю підтверджуються іншими матеріалами справи, зокрема рапортом працівника поліції, відповідно до якого після від`їзду матері дитина фактично залишилася без належного нагляду та була передана бабусі.

Будь-яких об`єктивних доказів, які б підтверджували існування попередньої домовленості між ОСОБА_1 та її матір`ю або свідчили про фактичну передачу дитини бабусі ще до від`їзду матері, суду не надано. При цьому навіть у разі існування наміру в подальшому передати дитину бабусі, сама по собі така обставина не спростовує факту того, що на момент від`їзду ОСОБА_1 належний догляд за малолітньою дитиною забезпечений не був.

Посилання ОСОБА_1 на існування між нею та матір`ю тривалого майнового спору та неприязних стосунків суд також оцінює критично. Наявність сімейного конфлікту жодним чином не впливає на встановлений законом обов`язок матері забезпечувати належний догляд за малолітньою дитиною і не може бути підставою для звільнення від адміністративної відповідальності.

Факт вчинення адміністративного правопорушення підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення, відеозаписом, рапортом працівника поліції, поясненнями свідка ОСОБА_5 , а також іншими матеріалами справи, які є взаємопов`язаними, взаємно доповнюють один одного та не містять істотних суперечностей.

Оцінюючи довідку КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» від 06.01.2021 року, суд зазначає, що вона підтверджує лише факт перебування ОСОБА_1 під медичним наглядом у відповідному лікувальному закладі. Разом із тим суд не використовує зазначений документ як доказ наявності чи ступеня психічного захворювання особи станом на час вчинення адміністративного правопорушення, оскільки така довідка не містить відповідних висновків щодо її стану у червні 2026 року.

Разом із тим зазначена довідка у сукупності з іншими доказами справи підтверджує, що при вирішенні питання щодо тимчасового залишення малолітньої доньки ОСОБА_1 повинна була проявити особливу уважність та відповідальність, усвідомлюючи необхідність забезпечення безпечних умов перебування дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої Україною, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню їхніх інтересів. Зазначений принцип покладає на батьків обов`язок приймати будь-які рішення насамперед з урахуванням інтересів та безпеки дитини.

Особисті потреби батьків, у тому числі пов`язані із працевлаштуванням, вирішенням майнових чи сімейних питань, не можуть мати перевагу над обов`язком забезпечення належного догляду за малолітньою дитиною.

Суд виходить із того, що склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, утворюється не лише у випадку систематичного невиконання батьківських обов`язків. Одноразове самоусунення від їх виконання також утворює склад адміністративного правопорушення, якщо такі дії створюють реальну загрозу безпеці, життю, здоров`ю чи нормальному розвитку малолітньої дитини. У даному випадку саме залишення шестирічної дитини без належного забезпечення догляду призвело до необхідності втручання інших осіб для усунення небезпечної ситуації.

Той факт, що негативні наслідки для дитини фактично не настали виключно завдяки своєчасному втручанню бабусі, не спростовує самого факту неналежного виконання матір`ю покладених на неї законом обов`язків.

Щодо суб`єктивної сторони правопорушення суд зазначає, що для настання адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП достатньо встановлення недбалого ставлення батьків до виконання своїх обов`язків.

Дії ОСОБА_1 свідчать саме про таке недбале ставлення, оскільки, усвідомлюючи малолітній вік доньки та необхідність постійного нагляду за нею, вона залишила дитину без належним чином організованого догляду та вибула до іншого міста.

За таких обставин суд доходить переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, повністю доведена належними, допустимими та достатніми доказами, які у своїй сукупності не залишають розумних сумнівів щодо правильності встановлених судом фактичних обставин справи.

Обираючи вид адміністративного стягнення, суд відповідно до вимог ст.33 КУпАП враховує характер вчиненого правопорушення, дані про особу правопорушниці, її майновий стан, відсутність обставин, що обтяжують відповідальність, а також те, що негативних наслідків для життя чи здоров`я малолітньої дитини не настало завдяки своєчасному втручанню інших осіб.

Беручи до уваги, що ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності за аналогічні правопорушення не притягувалася, суд доходить висновку, що застосування адміністративного стягнення у виді попередження буде достатнім для досягнення мети адміністративного стягнення, визначеної ст.23 КУпАП, сприятиме її виправленню та спонукатиме до належного виконання батьківських обов`язків у майбутньому без застосування більш суворого виду адміністративного стягнення.

Відповідно до положень ст.40-1 КУпАП, ст.4 Закону України «Про судовий збір» із ОСОБА_1 підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Керуючись ст.ст.23,33,401,ч.1 ст.184, ст.ст.283-285 КУпАП, суд –

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, та застосувати до неї адміністративне стягнення у виді попередження.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 665 /шістсот шістдесят п`ять/ грн 60 коп. судового збору.

Згідно ст.291 КУпАП постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Павлов В.Г.