Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №739/1839/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 739/1839/25

Головуючий у першій інстанції - Чепурко В. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1011/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Супруна О.П.,

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 17.02.2025-100002235 від 17 лютого 2025 року в розмірі 45 750 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 лютого 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого на номер мобільного телефону відповідача. Відповідно до умов договору товариство надало ОСОБА_1 кредит в сумі 15 000 грн терміном на 140 днів, який він зобов`язався повернути, сплатити проценти за його користування та виконати інші обов`язки, передбачені правочином. Відповідач порушив зобов`язання з повернення кредитних коштів, внаслідок чого станом на день звернення з позовом утворилась заборгованість у сумі 45 750 грн, з яких: 15 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 21 000 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 2 250 грн - заборгованість за комісією та 7 500 грн неустойки.

Заочним рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2025 року позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 17 лютого 2025 року у розмірі 38 250 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду від 24 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Новгород-Сіверського районного суду від 02 жовтня 2025 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 через представника - адвоката Богданова М.В., вважаючи оскаржуване рішення суду таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням процесуальних норм, та ґрунтується на обставинах справи, що належно не доведені, просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Зазначає, що ТОВ «Споживчий центр», стверджуючи про укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі, не надало суду оригінал вказаного електронного документа, що є порушенням правил доказування. Позивачем до матеріалів справи надано лише паперові роздруківки з власної інформаційної системи, які не містять технічних реквізитів електронного документа (метаданих, часу створення, електронного підпису, одноразового ідентифікатора з можливістю перевірки), а тому не дають можливості встановити ані факт створення електронного договору, ані факт накладення на нього електронного підпису позичальника.

Відповідач заперечує сам факт укладення договору та вчинення ним будь-яких дій щодо його підписання. Товариством не надано доказів належності ОСОБА_1 номеру телефону, банківської картки, електронної адреси чи іншого засобу електронної ідентифікації, за допомогою якого нібито укладено договір. Відсутні також технічні дані (IP-адреса, лог-файли, журнал подій), які б дозволили ідентифікувати особу, що вчиняла відповідні дії.

Наголошує на тому, що надані товариством довідка-розрахунок та довідка про перерахування коштів є внутрішніми документами та не являються первинними бухгалтерськими документами у розумінні ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відтак вони не підтверджують факту здійснення банківської операції та не містять відміток банківської або платіжної установи про виконання платежу. У рішенні відсутнє посилання на банківську виписку по рахунку відповідача або офіційний документ платіжного агрегатора, який би підтверджував успішний статус транзакції та отримання коштів саме ОСОБА_1 .

Стверджує про незаконність нарахування кредитором комісії, зважаючи на те, що такі дії прямо суперечать ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ст. 11, 12 ЗУ «Про споживче кредитування». Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, комісії чи платежі за дії, які не є окремою послугою для споживача. Обслуговування кредиту є обов`язком фінансової установи, а не послугою, що надається клієнту. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, згідно з якою умови договору про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними. Суд першої інстанції не надав правової оцінки цій обставині та безпідставно стягнув суму нікчемної комісії.

Позивачем відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр», суд першої інстанції виходив з доведеності виникнення між сторонами договірних зобов`язань на підставі укладеного 17 лютого 2025 року в електронному вигляді кредитного договору. Факт перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 15 000 грн підтверджується письмовими доказами. Районний суд виснував, що відповідач неналежно виконував зобов`язання за договором від 17 лютого 2025 року та погодився з наданим позивачем розрахунком заборгованості щодо розміру тіла кредиту, процентів за користування кредитними коштами та комісії, зазначивши, що розрахунок відповідає умовам кредитного договору, укладеного між сторонами.

Районний суд визнав безпідставним нарахування позикодавцем неустойки в розмірі 7 500 грн з огляду на те, що його проведено на підставі ст. 625 ЦК України в період дії в Україні воєнного стану, що суперечить положенням п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що 17 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Споживчий центр» з метою отримання банківських послуг. Цього ж дня між сторонами за допомогою інформаційно-комунікаційної системи товариства укладено кредитний договір № 17.02.2025-100002235. Укладення цього договору здійснено шляхом підписання відповідачем за допомогою електронного цифрового підпису з використанням одноразового ідентифікатора Е782 пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та заявки на отримання кредиту, тим самим акцептовано умови договору (а.с. 11-17).

Відповідно до умов договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 15 000 грн строком на 140 днів з кінцевим терміном повернення 06 липня 2025 року, а позичальник зобов`язався одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Згідно з п. 6 заявки та відповіді позичальника встановлена процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 7 заявки та відповіді позичальника комісія, пов`язана з наданням кредиту, становить 15 % від суми кредиту та дорівнює 2 250 грн. Комісія нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

За змістом п. 15 заявки та відповіді позичальника неустойка у розмірі 150 грн нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Заявка та відповідь позичальника від 17 лютого 2025 року містять графік платежів, в якому визначені розмір та дата чергових платежів.

У матеріалах справи наявна копія паспорту споживчого кредиту, в якому визначено умови кредитування, з якими ОСОБА_1 ознайомлений 17 лютого 2025 року, що засвідчено його електронним підписом з одноразовим ідентифікатором А782 (а.с. 17 зворот-19).

Фінансова установа зобов`язання за договором позики від 17 лютого 2025 року виконала. Генеральним директором ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яке відповідно до ліцензії НБУ № 3 від 11 листопада 2013 року надає послуги з переказу коштів в національній валюті, надано довідку від 25 серпня 2025 року про успішне перерахування 17 лютого 2025 року грошових коштів в сумі 15 000 грн на картку НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 656318852, призначення платежу: видача за договором кредиту від 17 лютого 2025 року (а.с. 21).

Згідно з наданою позивачем довідкою-розрахунком заборгованості за кредитним договором № 17.02.2025-100002235 заборгованість ОСОБА_1 складає 45 750 грн, з яких: 15 000 грн - основний борг, 21 000 грн - нараховані проценти, 2 250 грн - комісія за надання кредиту та 7 500 грн неустойки. Проценти по кредиту нараховані за період з 17 лютого по 06 липня 2025 року (а.с. 27).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами ч. 1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Приписами ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Проаналізувавши наведені норми та обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У справі встановлено, що 17 лютого 2025 року між ТОВ «Споживчий кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 17.02.2025-100002235 шляхом акцептування позичальником пропозиції (оферти) про укладення кредитного договору, який підписано позичальником відповідно до вимог ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», а саме за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилався на особистий телефонний номер відповідача. На спростування вказаних обставин ОСОБА_1 доказів не подано.

Кредитний договір містять детальну інформацію щодо особи ОСОБА_1 , зокрема, РНОКПП, номер та серію паспорта, дату його видачі, адресу реєстрації (проживання), місце роботи, номер мобільного телефону заявника та номер банківської картки, а також персональні дані третіх осіб. Позичальник підтвердив, що надані ним всі його персональні дані є достовірними та не містять неточної та/або неправдивої інформації. Зазначене підтверджує доводи позивача про авторизацію відповідача на сайті ТОВ «Споживчий центр» з метою отримання кредитних коштів.

Ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного розгляду ОСОБА_1 не надав пояснень, яким чином повна інформація про нього потрапила до ТОВ «Споживчий кредит. Матеріали справи не містять даних щодо звернення відповідача до правоохоронних органів з приводу неправомірного використання третіми особами його персональних даних. Вказане, на думку колегії суддів, свідчить саме про волевиявлення відповідача щодо встановлення кредитних правовідносин саме з ТОВ «Споживчий центр».

Пунктом 2.3. пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) визначено порядок укладення електронного кредитного договору, порядок створення та накладення електронних підписів сторонами договору.

Так, згідно з п.п. 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3., 2.3.5., 2.3.6. кредитодавець розміщує на власному веб-сайті пропозицію укласти електронний договір (оферту); позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на веб-сайті; позичальник в особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір; також для підписання позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в повідомлення на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на веб-сайті. Позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаній пропозиції про укладення кредитного договору (оферті) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку.

Будучи володільцем телефонного номеру НОМЕР_2 , ОСОБА_1 не був позбавлений можливості надати суду роздруківку телефонних дзвінків/смс-повідомлень за 17 лютого 2025 року, які б підтверджували відсутність його комунікації з ТОВ «Споживчий центр» цього дня. Саме по собі заперечення відповідача щодо укладення кредитного договору за наявності інших доказів, які спростовують ці твердження, і за браком доказів зворотного, не доводять його позицію про відсутність кредитних зобов`язань.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу особи на веб-сайт за допомогою логіну і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим (постанови Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 та від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20.

Заперечуючи проти позову, скаржник посилався на відсутність доказів перерахування кредитором грошових коштів на виконання умов договору.

Водночас суд виходить з того, що у п. 4.1. пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) від 17 лютого 2025 року сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_1.

За інформацією сервісу онлайн платежів iPay.ua ТОВ «Універсальні платіжні рішення» 17 лютого 2025 року успішно перераховано кошти в сумі 15 000 грн на платіжну картку НОМЕР_1 , транзакція в системі iPay.ua 656318852, призначення платежу - видача за договором кредиту № 17.02.2025-100002235.

У заяві про перегляд заочного рішення суду підставами такого перегляду, крім іншого, ОСОБА_1 також указував про недоведеність укладення електронного договору та надання (перерахування) грошових коштів (а.с. 44-46). Водночас клопотань про витребування письмових доказів, які б підтверджували ці його доводи, у суді першої інстанції відповідач не заявляв.

Колегія суддів вважає, що, указуючи на відсутність у справі доказів перерахування йому кредитних коштів, скаржник застосовує концепцію «негативного доказу» при вирішенні цього спору (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13). Тобто, відповідач, заперечуючи надходження кредитних коштів на його банківську картку, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України належних письмових доказів на підтвердження відсутності у нього банківської картки з номером НОМЕР_1 або неперерахування на цю картку/відповідний банківський рахунок у спірний період суми за кредитом не надав, хоча не був позбавлений можливості надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх заперечень, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до них.

Позивачем надано наявні у товариства докази перерахування коштів у сумі 15 000 грн на платіжну картку НОМЕР_1 , які у належний спосіб ОСОБА_1 не спростовано. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Отже, відповідач, висловлюючи заперечення проти певних обставин та не надаючи доказів, які підтверджують ці доводи, не може перекладати на позивача обов`язок їх доведення.

Зважаючи на наведене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем тверджень щодо укладення ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 кредитного договору в електронному вигляді та неналежне виконання відвідачем грошових зобов`язань за кредитним договором від 17 лютого 2025 року, у зв`язку з чим визнав за необхідне стягнути з відповідача 15 000 грн основного боргу за тілом кредиту, 21 000 грн нарахованих відсотків за користування кредитом (із розрахунку 140 днів х 150 грн (1 %)) та 2 250 грн комісії, що загалом становить 38 250 грн.

Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про незаконність встановлення кредитодавцем комісії за надання кредиту з посиланням на нікчемність цієї умови з огляду на таке.

Зміст п. 7 кредитного договору свідчить, що комісія за надання кредиту є одноразовим платежем та нараховується в день видачі кредиту у розмірі 15 % від суми кредиту, що становить 2 250 грн.

10 червня 2017 року набув чинності ЗУ «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, ЗУ «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Постановою правління НБУ від 11 лютого 2021 року № 16 затверджено Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до п. 5 Правил кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.

Додатком 2 до правил є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, в якій у колонках 7-16 зазначаються всі платежі споживача за розрахунковий період у гривнях, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, серед яких передбачена комісія на надання кредиту (колонка 8).

Указані Правила розроблені й затверджені на виконання вимог ЗУ «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій кредитодавця щодо встановлення у кредитному договорі комісії за надання кредиту, у зв`язку з чим суд першої інстанції правильно визначив, що умова договору про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту в розмірі 2 250 грн відповідає вимогам діючого законодавства.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр». Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуюча Н.В. Шитченко

Судді Н.В. Висоцька

О.П. Супрун