Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №591/864/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/864/26

Номер провадження 22-ц/816/2389/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Черних О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Рибалки Олексія Костянтиновича, подану в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 квітня 2026 року в складі судді Зері Ю.О., ухваленого в м. Суми (повний текст рішення виготовлено 22 квітня 2026 року)

в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

03.02.2026 ТОВ «Споживчий центр» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 18.08.2023 між товариством і відповідачем укладено договір про надання кредиту №18.08.2023-100002589, відповідно до умов якого останньому надано грошові кошти в розмірі 6000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, за що ОСОБА_1 зобов`язувався сплачувати 1,3% за кожен день користування кредитом. Відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку з чим станом на дату подання позову в нього утворилася заборгованість у розмірі 12359 грн 87 коп., з яких: 6000 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 5459 грн 87 коп. - прострочена заборгованість за відсотками, 900 грн – комісія за надання кредиту.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22.04.2026 позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» 12359 грн 87 коп. заборгованості за кредитним договором №18.08.2023-100002589, з якої: 6000 грн - заборгованості за тілом кредиту, 5459 грн 87 коп. - заборгованості за відсотками, 900 - грн заборгованості за комісією, 2662 грн 40 коп. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Рибалка О.К. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на підтвердження факту видачі кредиту ТОВ «Споживчий центр» надало суду електронну квитанцію платіжної системи LiqPay (ID операції 2353677807) від 18.08.2023, зі змісту якої встановлено, що вона містить маскований (прихований символами) номер платіжної картки отримувача коштів, а саме: 444111*59. Але у вказаному документі повністю відсутні обов`язкові реквізити первинного розрахункового документа такі, як: повний, недвозначний 16-значний номер банківської платіжної картки отримувача; прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - законного власника рахунку, на який було здійснено безготівкове зарахування; номер рахунку в міжнародному форматі IBAN, до якого прив`язано вказану платіжну картку; офіційна печатка, штамп або легітимний кваліфікований електронний підпис (КЕП) уповноваженої особи банківської установи чи платіжного еквайєра.

Вказує, що суд зазначив, що оскільки перші шість цифр 444111 є платіжним ідентифікатором (BIN-кодом) АТ «Універсал банк» (Monobank), а попередня верифікація особи нібито відбулася через систему BankID цього ж банку, то картка з кінцевими цифрами 59 автоматично є власністю ОСОБА_1 .

Звертає увагу, що суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що маскований номер картки 444111*59 містить у собі тисячі можливих комбінацій цифр, які приховані символом «зірочка». Наявність у квитанції технічного еквайєра LiqPay прихованих даних унеможливлює беззаперечну ідентифікацію кінцевого отримувача коштів безпосередньо судом. ТОВ «Споживчий центр» не надало суду жодної офіційної довідки чи виписки з банківського рахунку самого відповідача або офіційного реєстру АТ «Універсал банк», де б чітко зазначалося, що кошти в сумі 6000 грн за транзакцією №2353677807 надійшли на індивідуальний поточний рахунок ОСОБА_1 .

Зазначає, що платіжна система LiqPay є лише технічним програмно-технологічним комплексом АТ КБ «ПриватБанк», який обслуговує транзакції, але її внутрішня квитанція без підтвердження банку - отримувача (у даному випадку - АТ «Універсал банк») не є документом, який беззаперечно доводить факт зарахування грошей на баланс конкретної особи. Кредит вважається наданим не тоді, коли МФО списало кошти зі свого транзитного рахунку, а коли позичальник отримав реальну можливість ними розпоряджатися на своєму власному рахунку.

Вказує, що зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 05.11.2024 у справі №686/17734/24, від 28.02.2025 у справі №335/10414/24, від 12.03.2025 у справі №686/17774/24.

Крім того, нараховані позивачем проценти (5459 грн 87 коп.) становлять майже 91% від суми тіла кредиту (6000 грн). Суд першої інстанції повністю зневажив загальні засади цивільного законодавства, закріплені в ст. 3 ЦК України, - справедливість, добросовісність та розумність, не взяв до уваги, що цивільні права особа повинна здійснювати в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, а використання цивільних прав з метою заподіяння шкоди іншій особі або в формі зловживання правом є недопустимим. Нарахування відсотків під 29894,79% річних є формою явного зловживання правом з боку позивача з метою отримання надприбутків за рахунок створення безвихідного фінансового становища для громадян.

Звертає увагу суду, що суд першої інстанції поверхнево та упереджено підійшов до заперечень відповідача стосовно того, що він особисто ніколи не реєструвався на вебсайті ТОВ «Споживчий центр», не проходив процедури ідентифікації та не мав жодного наміру чи внутрішньої волі на укладення цього кредитного договору.

Крім того, ОСОБА_1 у запереченнях на позов зазначав, що став жертвою кримінального правопорушення. За цим фактом він офіційно звернувся до органів Національної поліції України із заявою про вчинення злочину, передбаченого статтею 190 КК України (шахрайство), за фактом незаконного використання його персональних даних для оформлення фінансових зобов`язань. На підтвердження цього суду першої інстанції було надано копію офіційного талона повідомлення Єдиного обліку №48392/26 від правоохоронних органів.

Зазначає, що суд не врахував, що в сучасному цифровому просторі фінансові номери телефонів та доступи до систем ідентифікації (включаючи BankID) регулярно стають об`єктами кібератак, дублювання SIM - карт шахраями або фішингу. За умови, що позивач навіть не спромігся довести, на чий саме рахунок чи картку було зараховано кошти, ігнорування судом факту звернення відповідача до поліції свідчить про однобічний розгляд справи на користь фінансової установи.

Адвокат звертає увагу суду, що для правильного та одностайного вирішення цієї справи потрібно врахувати правову позицію та висновки вищих судових інстанцій, які повністю спростовують логіку оскаржуваного рішення суду першої інстанції та підтверджують доводи апеляційної скарги, а саме: постанову Київського апеляційного суду від 18.02.2026 у справі №759/15865/25, постанову Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №679/1103/23, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.01.2026 у справі №592/14944/25.

23.06.2026 ТОВ «Споживчий центр» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

29.06.2026 адвокат відповідача подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18.08.2023 ОСОБА_1 підписав пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), заявку, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), додаток до анкети позичальника, паспорт споживчого кредиту та таблицю обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором №18.08.2023-100002589 про споживчий кредит електронним підписом одноразовим ідентифікатором P171 (а. с. 13 - 14 зв., 15 - 16, 17 - 22).

18.08.2023 між ТОВ «Споживчий центр» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №18.08.2023-100002589 у формі електронного документа.

Порядок укладення електронного кредитного договору визначений у розділі 2 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) (а. с. 17 - 20).

Відповідно до умов розділу 3 кредитного договору №18.08.2023-100002589 дата надання/видачі кредиту, сума кредиту встановлюється в заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; строк, на який надається кредит встановлюється в заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти, як і дата його повернення (виплати) кредиту та проценти за користування кредитом (а. с. 17 - 20).

Згідно з п. 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11хх-хххх-7759.

Відповідно до п. 2, 3, 4 заявки кредитного договору №18.08.2023-100002589 (кредитної лінії) сума кредиту 6000 грн.

Строк, на який надається кредит відповідачу. 70 днів з дати його надання.

Дата повернення (виплати) кредиту – 26.10.2023 (а. с. 20 зв. – 22).

Згідно з п. 6, 7, 9 заявки кредитного договору №18.08.2023-100002589 продовження строку, на який надається кредит, не передбачене. У позичальника та кредитодавця відсутнє право продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту.

Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка в розмірі 1,3% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Комісія, пов`язана з наданням кредиту, становить 15% від суми кредиту та дорівнює 900 грн.

Відповідно до п. 9.1, 10.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) у разі несплати кредиту та/або процентів та/або комісії у встановлені договором терміни/строки, сума зобов`язань по погашенню кредиту та/або процентів та/або комісії з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою. У разі несвоєчасного повернення позичальником обумовленої суми кредиту та/або несплати нарахованих процентів та/або комісії до позичальника може бути застосована неустойка згідно з п. 7.7 кредитного договору. Також позичальник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України на вимогу кредитодавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми (база розрахунку) у розмірі, встановленому в п. 3.3 даного договору.

Цей договір набирає чинності з дати отримання кредитодавцем в інформаційній системі кредитодавця від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитодавця на номер телефону позичальника, вказаний при реєстрації в інформаційній системі кредитодавця. Цей договір діє протягом одного року.

Сума кредиту сплачується 5 платежами не пізніше останнього дня кожного чергового періоду в наступних розмірах: 1 платіж у розмірі 2171 грн 96 коп., 2 платіж - 2171 грн 96 коп., 3 платіж - 2171 грн. 96 коп., 4 платіж - 2171 грн. 96 коп., 5 платіж - 2171 грн. 93 коп. Комісія сплачується 1 платежем не пізніше останнього дня кожного чергового періоду в наступних розмірах: 1 платіж у розмірі 900 грн.

Відповідно до інформації з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача ОСОБА_1 було ідентифіковано як позичальника (а. с. 12 зв.).

Згідно з квитанцією LIQPAY №2353677807 18.08.2023 було перераховано 6000 грн на карту НОМЕР_1 *59, призначення платежу: видача за договором кредиту №18.08.2023-100002589 (а. с. 24).

Зазначену операцію було здійснено на підставі договору, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» і АТ КБ «ПриватБанк» про надання послуг в системі LIQPAY від 01.11.2020 (а. с. 28 - 33).

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором ТОВ «Споживчий центр» заборгованість відповідача по кредитному договору від 18.08.2023 №18.08.2023-100002589 складає 12359 грн 87 коп., з яких: 6000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5459 грн 87 коп. – заборгованість за процентами, 900 грн - комісія за надання кредиту (а. с. 23).

Постановляючи рішення про задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідач, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість за тілом кредиту, процентами та комісією.

Колегія суддів не повністю погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не повністю відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/3105/21 зроблено висновок, що використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (ст. 14, 18, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора зроблено також і в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №623/2936/19.

У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження укладення електронного договору про споживчий кредит від 18.08.2023 №18.08.2023-100002589 позивач надав інформацію з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача ОСОБА_1 , відповідно до якої останнього було ідентифіковано як позичальника (а. с. 12 зв.).

За встановленими в цій справі обставинами кредитний договір між сторонами було укладено в електронній формі із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті ТОВ «Споживчий центр» відповідач подав заявку на отримання кредиту та підтвердив умови отримання кредиту шляхом акцепту, після чого ТОВ «Споживчий центр» надіслало останньому за допомогою засобів зв`язку (номером телефону) одноразовий ідентифікатор, який і було використано для підтвердження підписання кредитного договору.

Ідентифікація ОСОБА_1 на вебсайті здійснена відповідно до вимог чинного законодавства з використанням його особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону.

Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про електронну комерцію».

Враховуючи, що без отримання SMS-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між товариством і відповідачем не був би укладений, апеляційний суд доходить висновку, що кредитний договір в електронній формі був укладений відповідачем згідно із Законом України «Про електронну комерцію». Він вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. До таких висновків у схожих правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі №757/40395/20.

Таким чином, на думку колегії суддів, позивачем доведено факт укладання кредитного договору. Подані товариством докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за договором про споживчий кредит від 18.08.2023 №18.08.2023-100002589, а тому доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є необґрунтованими.

У даній справі відповідач заперечує факт отримання коштів у сумі 6000 грн.

Колегія суддів вважає доводи представника відповідача, про те, що товариством не надано доказів отримання коштів безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Так, факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 6000 грн, підтверджується квитанцією LIQPAY №2353677807, відповідно до якої 18.08.2023 на карту НОМЕР_2 було перераховано 6000 грн, призначення платежу: видача за договором кредиту №18.08.2023-100002589 (а. с. 24). Зазначену операцію було здійснено на підставі договору, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» і АТ КБ «ПриватБанк» про надання послуг в системі LIQPAY від 01.11.2020 (а. с. 28 - 33). Саме цей номер карти було вказано в договорі про споживчий кредит від 18.08.2023 №18.08.2023-100002589 як електронний платіжний засіб для перерахування коштів позичальнику.

Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 не було перераховано 6000 грн, останнім надано не було, хоча він не позбавлений був можливості надати ці докази на підтвердження своїх заперечень.

Сам факт того, що на даний час органами досудового розслідування проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні по факту шахрайства, також не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки укладення кредитного договору та отримання коштів підтверджується належними і допустимими доказами, наведеними вище. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що доказів на підтвердження звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.

Колегія суддів звертає увагу, що квитанція платіжної системи є належним доказом перерахування коштів, а приховування частини номера карти (відображення частини номера карти у вигляді зірочок) є вимогою безпеки для запобігання розголошенню персональних даних (маскуванням даних для запобігання шахрайству), а не перешкодою для ідентифікації платежу. Це не означає, що платіж є анонімним або його неможливо відстежити. Кожна електронна транзакція має унікальний номер, у даному випадку №2353677807). Цей номер фіксується в системі та прив`язаний до конкретного отримувача коштів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1 – 3 ст. 89 ЦПК України).

Відповідач не надав суду виписки з власного рахунку, яка б свідчила, що він не отримував 6000 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на практику суддів апеляційної та першої інстанції, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12.02.2025 у справі №679/1103/23, колегія суддів також відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведеній в апеляційній скарзі постанові. Умови нарахування відсотків є справедливими та законними з огляду на наступні мотиви. У справі, що переглядається, відсоткова ставка становить 1,3% на день. Це повністю відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на час укладення кредитного договору. Для порівняння, у наведеній адвокатом постанові Верховного Суду відсоткова ставка складала 3% на день. Умови кредитного договору не є несправедливими та відповідають вимогам чинного законодавства. Вони не ставлять позичальника в невигідне становище і не порушують балансу інтересів сторін. Відповідач ознайомився з розміром відсоткової ставки та конкретними сумами до сплати, засвідчивши це власним підписом. Ба більше, умови договору не оскаржувалися ним, доки кредитор не звернувся з позовом до суду. Таким чином, відсутні правові підстави вважати умови нарахування відсотків несправедливими чи такими, що порушують права боржника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку є посилання в апеляційній скарзі, зроблено висновок, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Тобто вказаний висновок є нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки в даній справі відсотки нараховувалися на підставі кредитного договору, а не у вигляді неустойки, штрафу чи процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача, що, на підставі ст. 599 та ч. 1 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти.

Подібні правові висновки викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України в разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, суд вказав на таке.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України, застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

У даній справі в п. 3, 4, 6 заявки кредитного договору від 18.08.2023 №18.08.2023-100002589 погоджено, що строк, на який надається кредит, становить - 70 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту - 26.10.2023. Продовження строку, на який надається кредит, не передбачене. У позичальника та кредитодавця відсутнє право продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту.

Тобто в даній справі відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитом після 26.10.2023.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що районний суд дійшов помилкового висновку про стягнення відсотків, нарахованих починаючи з 27.10.2023, оскільки вони нараховувалися після закінчення строку кредитування.

З таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит від 18.08.2023 №18.08.2023-100002589 вбачається, відсотки за період з 18.08.2023 по 26.10.2023 становлять 3959 грн 77 коп. Тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути відсотки в сумі 3959 грн 77 коп.

Крім того, суд першої інстанції стягнув з відповідача 900 грн заборгованості за комісією.

Відповідно до п. 9 заявки кредитного договору від 18.08.2023 №18.08.2023-100002589 комісія, пов`язана з наданням кредиту, становить 15% від суми кредиту та дорівнює 900 грн. Розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тобто Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.20217 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 у справі №168/349/20, від 16.11.2022 у справі №755/9486/21.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з наданням кредиту, які надаються відповідачу та за які товариством встановлена комісія. Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплатити плату за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовна вимога про стягнення заборгованості зі сплати комісії в сумі 900 грн задоволенню не підлягає.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення районного суду необхідно змінити та стягнути з відповідача 6000 грн заборгованість за тілом кредиту, 3959 грн 77 коп. - відсотків за період з 18.08.2023 по 26.10.2023.

Відповідно до п. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Споживчий центр» пропорційно задоволеним позовним вимогам необхідно стягнути 2156 грн 54 коп. (2662 грн 40 коп. х 81%) судового збору (а. с. 34).

Також пропорційно відмовленим позовним вимогам (19%) з позивача на користь відповідача потрібно стягнути 758 грн 78 коп. (3993 грн 60 коп. х 19%) судового збору, сплаченого в апеляційному суді (а. с. 74.).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Рибалки Олексія Костянтиновича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 квітня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 9959 грн 77 коп. заборгованості за договором про споживчий кредит від 18 серпня 2023 року №18.08.2023-100002589, 2156 грн 54 коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 758 грн 78 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: В.І. Криворотенко

О.М. Черних