Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №522/6453/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/6453/26

Провадження № 2/522/7268/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

06 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Шенцевої О.П.

за участю секретаря судового засідання – Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дійсним, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 20.04.2026 року надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дійсним.

В обґрунтування позову зазначено, що 11.12.1997 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та від імені Благодарської-Пойлішер Гольди Хаймовни, на підставі довіреності Сьомої державної нотаріальної контори м. Одеси, складеній 31.10.1997 року, по реєстру 3-3995, на Товарній біржі “Центральна Одеська Біржа” було укладено договір № 3909, відповідно до якого ОСОБА_1 придбала 159/1000 частки квартири АДРЕСА_1 .

Сторони виконали усі умови договору, які були передбачені чинним законодавством на період складання правочину. Договір не був посвідчений нотаріусом, тому потребується судове підтвердження вказаної угоди.

За результатами автоматизованого розподілу справа надійшла до провадження судді Донцова Д.Ю.

13 травня 2026 року до суду надійшла заява представника позивача Кузьменко В.І. про повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, на підставі доповідної записки секретаря с/з та за заявою представника ОСОБА_1 – адвоката Козирєвої Н.В. про здійснення повторного автоматизованого розподілу справи, у зв`язку із тим, що головуючий суддя перебуває на тривалому лікарняному, з метою дотримання розумних строків розгляду справи на підставі Розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Шарага А.О. № 1381/26 від 14.05.2026 року дана справа була передана на розгляд судді Шенцевій О.П.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

06 липня 2026 року надійшла заява від представника позивача, адвоката Козирєвої Н.В. про зміну позовних вимог, в якій просила внести в прохальну частину позовної заяви зміну, а саме: Визнати дійсним договір купівлі-продажу 159/1000 частки квартири АДРЕСА_1 , укладений 11 грудня 1997 року на Товарній біржі “Центральна Одеська Біржа”, реєстраційний номер 3909 між покупцем, ОСОБА_1 та продавцями ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та на підставі довіреності, від імені Благодарської-Пойлішер Гольди Хаймовни, посвідчений Центральною Одеською Біржею та зареєстрований в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості у книзі 180 кн, стр.34, пр. 249.

06 липня 2026 року від представника позивача до суду надійшло клопотання, в якому просила суд розглядати справу без її участі, змінені позовні вимоги просила задовольнити повністю.

Відповідачі належним чином сповіщені про дату та час судового засідання, про причини неявки до судового засідання не повідомили. Відзив по справі не подавався.

Відповідно до ч.ч. 7,8 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд вважає, що були створені всі умови для реалізації права відповідачів на доступ до правосуддя, суд оцінює таку поведінку відповідача як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Більш того, в умовах воєнного стану, з огляду на неприпустимість зупинення роботи судів та здійснення правосуддя та на розумність строків розгляду справ, суд не має чекати, що особа щодо якої розглядається справа виявить бажання з`явитись до суду за умови не повідомлення суду причин своєї неявки.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі N 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши матеріали справи, дослідивши надані докази, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

11 грудня 1997 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та від імені Благодарської-Пойлішер Гольди Хаймовни, на підставі довіреності Сьомої державної нотаріальної контори м. Одеси, складеній 31.10.1997 року, по реєстру 3-3995 на Товарній біржі “Центральна Одеська біржа” було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3909.

Відповідно до п.1 Договору відповідачі передали, а позивач ОСОБА_1 , прийняла 159/1000 частин квартири під АДРЕСА_2 , яка в цілому складається з п`ятнадцяти кімнат, житловою площею 252,7 кв.м., загальною площею 402,8 кв.м.

Вищезазначений договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3909 від 11 грудня 1997 року був зареєстрований 18 грудня 1997 року в КП «ОМБТІ та РОН» під № 34стр. 180 кн. 249 пр.

24.04.1998 року позивач ОСОБА_1 , зареєструвалася у вказаній квартирі, що підтверджується відповідною Довідкою (витяг з домової книги про склад сім`ї та прописку), виданої КП “ЖКС “Портофранківський” від 22.10. 2009 року. Позивач і досі зареєстрована у вказаній квартирі.

Сторони цілком виконали умови договору купівлі-продажу від 11.12.1997 року відповідно до норм установлених цивільним законодавством. При укладенні Договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов, всі дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, мали вільне волевиявлення, покупець цілком сплатила вартість вищезазначеного майна та заселилася до квартири, а продавці одержали за продану квартиру обумовлену суму грошей, ніяких претензій матеріального характеру не пред`являли.

При цьому, суд приймає до уваги ті обставини, що вказаний договір був укладений 11 грудня 1997 року.

Тобто, сторони при укладенні Договору купівлі-продажу нерухомого майна № 3909 досягли згоди з усіх його істотних умов та виконали усі умови цього договору, але чинним на час його укладання законодавством не було передбачено нотаріальне посвідчення такого договору.

Нотаріусом позивачу, було відмовлено у вирішенні її майнових прав, щодо належної їй власності - отримала усну відмову, через недійсність біржового договору, який засвідчує її право власності на вказану квартиру, договір не посвідчено нотаріально, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

На момент укладання договору купівлі-продажу квартири діяв Закон України «Про товарну біржу», відповідно до умов якого договори, оформлені товарною біржою, визнавались дійсними, тому правочин вчинено з дотриманням вимог діючого на той час законодавства.

Таким чином, відсутність належних правовстановлюючих документів на квартиру позбавляє позивача належним чином оформити свої майнові права та розпорядитись належною їй власністю.

Згідно із ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У відповідності до п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, даний Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки договір купівлі-продажу було укладено ще у 1997 році, для надання йому оцінки слід застосовувати відповідні положення Цивільного кодексу УРСР, що діяли на момент укладення договору.

Положеннями ст. 47 ЦК УРСР передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

Статтею 48 ЦК УРСР передбачено, що по недійсній угоді кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах. Якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ст. 224 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 153 ЦК Української РСР, було передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

У відповідності до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1991 року біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Отже, угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

На дату укладання договору купівлі-продажу спірної квартири, товарні біржі в Україні реєстрували подібні договори, посилаючись на ст. ст. 3, 15, 17 Закону України «Про товарні біржі», тобто встановлений законом, спеціальний, порядок.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

У відповідності до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

На той час державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснювали комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації.

При цьому, договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею, було віднесено до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна.

Таким чином, зважаючи на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу сторони керувались положеннями спеціального законодавства щодо укладення договорів на товарній біржі, під час оформлення договору купівлі-продажу сторони були ознайомлені з його умовами, ніяких претензій з питання оформлення договору не виникало; договір було укладено з дотриманням вимог діючого на той час законодавства, за спільною згодою сторін та на прийнятних для сторін умовах, - право власності спадкодавця на придбане нерухоме майно зареєстроване відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення.

Натомість недотримання на момент укладення договору купівлі-продажу нотаріальної форми правочину на теперішній час перешкоджає позивачу у належному розпорядженні її прав власності як власника майна.

Відтак, договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3909 від 11.12.1997 року, а саме квартири АДРЕСА_1 , у відповідності до умов якого позивач придбав квартиру, підлягає визнанню дійсним.

Верховний суд у своїй постанові № 910/7164/19 від 28.05.2020 року наголосив на тому, що статтею 16 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/ захисту в обраний спосіб.

При цьому вбачається, що відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР та кореспондуючих положень ч.2 ст. 220 ЦК України суди повноважні розглядати питання про визнання договорів дійсними у разі недотримання нотаріальної форми при їх укладенні. Подальше нотаріальне посвідчення договору у такому випадку не вимагається.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до положень Європейської конвенції з прав людини ч. 1 ст. 6 кожна людина має право при визначенні її цивільних прав та обов`язків або при розгляді будь-якого кримінального звинувачення, яке йому пред`явлено, на справедливий та публічний судовий розгляд справи в розумні строки незалежним та безпристрасним судом.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона і продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні ( покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Положеннями ст.15 ЦК України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення,невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При дослідженні матеріалів справи, суд встановив, що 11.12.1997 року сторони угоди домовились відносно усіх істотних умов договору купівлі-продажу, про предмет договору і ціну та відбулося повне виконання договору як з боку «покупця», яка здійснила оплату, так і з боку «продавця», яка прийняла оплату та передала у володіння і користування покупцю квартиру АДРЕСА_1 , тобто виконали всі істотні умови договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Крім того, згідно з ст. 328 ЦК України,України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених предметом спору та підстав позову, з урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 16, 319, 328, 638, 655, 1261 ЦК України, ст. ст. 2, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 206, 209-210, 223, 247, 263-265, 268, 280-282, 353-354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дійсним - задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу 159/1000 частки квартири АДРЕСА_1 , укладений 11 грудня 1997 року на Товарній біржі “Центральна Одеська Біржа”, реєстраційний номер 3909 між покупцем, ОСОБА_1 та продавцями ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та на підставі довіреності, від імені Благодарської- ОСОБА_4 , посвідчений Центральною Одеською Біржею та зареєстрований 18.12.1997 року в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості на 34 стр., 180 кн, 249 пр.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено та підписано 15.07.2026 року.

Суддя: