Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №694/2224/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м.Черкаси

Справа № 694/2224/25

Провадження № 22-ц/821/1515/26

Категорія: 310030000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Карпенко О.В.

суддів Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Смовж О.Ю. в приміщенні Звенигородського районного суду Черкаської області, повний текст рішення складено 15 квітня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 04.07.2017 між нею та відповідачем укладено шлюб. Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 01.03.2023 шлюб розірвано. Від даного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син – ОСОБА_3 .

На даний час сторони не проживають разом. Дитина проживає з матір`ю та знаходиться на її матеріальному та фінансовому забезпеченні. Домовленості про сплату аліментів в добровільному порядку з відповідачем не досягнуто.

Позивач стверджує, що відповідач ухиляється від покладеного на нього відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України обов`язку утримувати свою дитину, відмовляється добровільно надавати кошти на її утримання, а саме: на придбання одягу, продуктів харчування, медикаментів, інтересами дитини не цікавиться, при цьому, стан здоров`я та матеріальне становище відповідача дозволяє йому утримувати неповнолітню дитину, яка повністю перебуває на утриманні матері.

На підставі викладеного, позивачка просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до повноліття дитини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 15.04.2026 позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.07.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1211,20 грн судового збору.

В частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць рішення допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що відповідач є чоловіком працездатного віку, спеціальних статусів та пільг немає, інших дітей на утриманні не має. Докази, які б давали підстави вважати неможливим надання ОСОБА_2 допомоги на утримання дитини, в матеріалах справи відсутні.

Суд вважав, що причини, які спонукали позивача звернутися до суду з вказаним позовом, є обґрунтованими, в зв`язку з чим прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 25.05.2026 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 15.04.2026 та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.07.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що справа по суті розглядалася без участі відповідача. Позовну заяву, ухвалу та повістку про виклик в судове засідання скаржник не отримував, так як перебував в зоні бойових дій.

15.09.2025 відповідачу зателефонувала особа, яка представилася представником суду і повідомила, що 16.09.2025 о 16 год. 00 хв. відбудеться розгляд справи про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на дитину, проте прибути в судове засідання сторона не могла, надати заперечення з приводу позовних вимог не було можливості.

Звертає увагу, що повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Вважає, що дане рішення винесено з неповним з`ясуванням судом обставин справи, при невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, із неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, а відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

В зв`язку з перебуванням на позиціях, на лінії зіткнення з ворогом, відповідач не міг забезпечити свою участь у судовому засіданні, оскільки бажав приймати участь у розгляді справи та надати додаткову інформацію суду, яку не повідомила позивачка, зокрема те, що ОСОБА_2 перебуває у другому шлюбі та має дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким дружина ОСОБА_5 знаходиться у декретній відпустці, що підтверджується довідкою.

Таким чином, на утриманні відповідача, на даний час, знаходиться малолітня дитина та дружина, яка не працює та здійснює догляд за дитиною до 3-х років.

З врахуванням того, що відповідач має двох дітей, приймаючи до уваги, що згідно Закону на двох дітей передбачено 1/3 (1/6 + 1/6) доходу, які мають рівні права, перебування на утриманні непрацюючої дружини, яка доглядає за дитиною до 3-х років, непередбачувані витрати на засоби захисту життя на війні (придбання бронежилетів, дронів, запчастин до дронів та техніки), інших доходів, ніж грошове забезпечення за місцем служби відповідач не має. Крім того, відповідач несе додаткові витрати на оренду житла, де проживають дружина та новонароджений син.

Вважає, що аліменти в розмірі 1/6 частини доходів повністю забезпечить права неповнолітньої дитини на гармонійний розвиток та буде відповідати засадам розумності та справедливості з огляду на рівність обов`язку батьків, так як позивачка на неповнолітнього сина буде отримувати аліменти в межах 9000,00 грн. – 17 000,00 грн., в залежності від бойових виходів, що забезпечить рівні права обох дітей.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який надійшов на адресу Черкаського апеляційного суду 22.06.2026, ОСОБА_1 , вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 15.04.2026 – залишити без змін.

Також просила звернути увагу на те, що друга дитина відповідача народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , а аліменти скаржник просить стягувати з нього в розмірі 1/6 частини з 25.07.2025, тобто на той момент, коли ще у нього іншої дитини не було.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 01.08.2017 року, виданого Смілянським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 210. Батьками дитини записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 01.03.2023 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано. Рішення набрало законної сили 03.04.2023.

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із ч. ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що за своїм сімейним та матеріальним станом відповідач має можливість сплачувати аліменти на утримання спільної із позивачкою дитини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно вимог ст. 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 є батьком малолітнього ОСОБА_3 , отже на нього покладено однаковий з позивачкою обов`язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини. Оскільки дитина проживає разом зі своєю матір`ю - позивачем у справі, отже у силу вимог ст. 181 СК України остання має право на стягнення на її користь аліментів на утримання малолітньої дитини, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Також судом першої інстанції було враховано той факт, що відповідач є чоловіком працездатного віку, спеціальних статусів та пільг не має, інших дітей на утриманні не має. Докази, які б давали підстави вважати неможливим надання ОСОБА_2 допомоги на утримання дитини, в матеріалах справи відсутні.

При визначенні розміру аліментів, судом першої інстанції враховано потреби дитини з урахуванням її віку та стану здоров`я, матеріальне становище сторін, а також рівність обов`язку батьків по утриманню дитини.

Апеляційний суд погоджується з викладеними вище висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими та такими, що підтверджені вірно встановленими обставинами справи.

В апеляційній скарзі скаржник просив стягнути з нього на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.07.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

На підтвердження своїх вимог щодо доцільності стягнення з нього аліментів у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно скаржник в апеляційній скарзі посилається на зміну свого сімейного стану, а саме народження дитини в іншому шлюбі.

На підтвердження викладених доводів скаржник до суду апеляційної інстанції надає нові докази, які не були подані ним в суд першої інстанції, просить їх долучити до матеріалів справи та врахувати під час постановлення судового рішення.

Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції.

У силу принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь зобов`язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення.

Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

У роз`ясненні п. 6 вказаної постанови зазначено, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини 1статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 3 статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 704/192/18.

В обґрунтування неможливості подати до суду першої інстанції докази про зміну свого сімейного стану, апелянт зазначає, що він не був повідомлений про розгляд справи та перебував в зоні бойових дій. Просив долучити їх в якості доказів, однак не наводить об`єктивних причин, які перешкоджали надати зазначені докази до суду першої інстанції під час розгляду справи, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідач неодноразово надсилав до суду першої інстанції заяви про відкладення розгляду справи, тобто у відповідача була реальна можливість повідомити суд про зміну свого сімейного стану.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Однак такого клопотання матеріали справи не містять.

Враховуючи те, що поважних та об`єктивних причин неподання доказів в строки апелянтом не зазначено, тому апеляційний суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання про долучення вказаних доказів.

Будь-яких виняткових обставин, які б надавали змогу відповідачу належним чином підтвердити заперечення на позов або щодо розміру заявлених вимог ним не зазначено.

Отже, суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, керувався наявними в матеріалах справи доказами та дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді Звенигородського районного суду Черкаської області від 29.07.2025 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

15.09.2025 до суду надійшла заява від відповідача ОСОБА_2 з проханням перенести розгляд справи та повідомити його про нову дату судового засідання, а також долучити до матеріалів справи документи про проходження військової служби та копії медичних довідок.

Розгляд справи відкладено на 27.10.2025 на 10.30 год.

27.10.2025 у зв`язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладено та направлено лист до Міністерства оборони України, оскільки відповідач згідно наданої ним довідки № 19681 від 30.08.2025 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , з проханням повідомити ОСОБА_2 про відкладення судового засідання на 17.12.2025 на 11.30 год. Також повідомити ОСОБА_2 про необхідність надати позицію щодо позовних вимог безпосередньо, а також про можливість приймати участь в судовому засіданні особисто, через уповноваженого представника, або через відеоконференцзв`язок.

18.12.2025 повторно направлено лист до Міністерства оборони України, оскільки відповідач згідно наданої ним довідки № 19681 від 30.08.2025 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , з проханням повідомити ОСОБА_2 про відкладення судового засідання на 27.01.2026 на 10.00 год. Також повідомити ОСОБА_2 про необхідність надати позицію щодо позовних вимог безпосередньо, а також про можливість приймати участь в судовому засіданні особисто, через уповноваженого представника, або через відеоконференцзв`язок.

Розгляд справи відкладено на 27.01.2026 на 10.00 год.

Звенигородським районним судом Черкаської області повторно направлено лист до Міністерства оборони України, оскільки відповідач згідно наданої ним довідки № 19681 від 30.08.2025 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , з проханням повідомити ОСОБА_2 про відкладення судового засідання на 04.03.2026 на 10.00 год. Також повідомити ОСОБА_2 про необхідність надати позицію щодо позовних вимог безпосередньо, а також про можливість приймати участь в судовому засіданні особисто, через уповноваженого представника, або через відеоконференцзв`язок.

На адресу суду повернулося поштове рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення Міністерству оборони України з відміткою «вручено за довіреністю 02.02.26».

11.02.2026 із військової частини НОМЕР_2 надійшло повідомлення про те, що військовослужбовця ОСОБА_2 ознайомлено зі змістом листа суду (повідомлення про відкладення судового засідання на 04.03.2026 о 10.00 год) під особистий підпис. Підписаний лист додають.

02.03.2026 до суду надійшла заява від відповідача ОСОБА_2 про те, що ознайомившись з матеріалами справи та позовною заявою до нього, просить відкласти розгляд справи на певний термін, тому що не зможе з`явитися в судове засідання на призначений день, так як проходить службу в ЗСУ.

Розгляд справи відкладено на 15.04.2026 на 12.30 год.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання 15.04.2026 не з`явився, будучи повідомленим належним чином. Клопотань до суду про зупинення розгляду справи чи інших клопотань не подано.

Таким чином, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними та спростовуються вищевикладеним.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції.

Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що за змістом статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. У зв`язку із значним погіршенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про зменшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Тобто, відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції з вимогою про зменшення розміру аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану та/або погіршення стану здоров`я.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини даної справи, дав належну оцінку зібраним доказам в їх сукупності, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітньої дитини у визначеному розмірі є обґрунтованими, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

Ю.В. Сіренко