Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №760/17899/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/17899/25 2-а/760/255/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року місто Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Майстренка О.М., при секретарі судового засідання Ситніку Н.В., за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Національної комісії з реабілітації Подкура Р.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії з реабілітації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; процесуальні дії у справі.

Позивач ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Солом`янського районного суду міста Києва до Національної комісії з реабілітації (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

У позовній заяві позивач просив:

- визнати незаконним та протиправним дії Національної комісії з реабілітації, як полягають у відмові в реабілітації ОСОБА_2 , 1886 року народження (посмертно), як людину, яка будучі позбавленою виборчих прав, в період з 1919 року по 06 липня 1930 року знаходилась під наглядом держави (Української Соціалістичної Радянської Республіки);

- зобов`язати Національну комісію з реабілітації винести нове рішення, яким ОСОБА_2 , 1886 року народження, посмертно визнати реабілітованою, як людину, яка будучі позбавленою виборчих прав, в період з 1919 року по 06 липня 1930 року знаходилась під наглядом держави (Української Соціалістичної Радянської Республіки);

- довідку про реабілітацію ОСОБА_2 надіслати ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 вказав, що в Україні діє Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № №962-ХІІ (далі - Закон № 962), який урегульовує порядок реабілітації жертв політичних репресій.

На виконання Закону № 362 створені Національна та регіональні комісії з реабілітації, які ухвалюють рішення про надання статусу реабілітованих осіб постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів в Україні.

Так, згідно ст.7-1 Закону № 362 Національна комісія є спеціальним постійно діючим органом, який утворюється при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам`яті Українського народу, у порядку, визначеному цим Законом.

Отже, відповідач створений при Українському інституті національної пам`яті як постйно діючий орган.

Позивач посилається, що він є онуком ОСОБА_2 , 1886 року народження, яка було репресованою (віднесена до позбавленців) і в період 1919 - 1930 років знаходилась під наглядом держави.

Рішенням Національної комісії з реабілітації від 27.08.2019 ОСОБА_2 , 1886 року народження визнано реабілітованою (посмертно) щодо здійснення відносно неї репресій у формі позбавлення виборчих прав.

Позивач вважає, що цілий ряд нормативних актів, які діяли на території УРСР передбачали здійснення нагляду за позбавленцями з боку репресивних органів держави.

З огляду на викладене, позивач звернувся до відповідача із заявою визнати ОСОБА_2 , 1886 року народження, посмертно реабілітованою, як людину, яка будучі позбавленою виборчих прав, в період з 1919 року по 06 липня 1930 року знаходилась під наглядом держави (Української Соціалістичної Радянської Республіки).

Однак відповідач розглянувши на своєму засіданні відповідне звернення позивача відмовив у його задоволенні через відсутність фактів, які б підтверджували здійснення нагляду з боку репресивних органів УРСР за ОСОБА_2 ..

Позивач не погоджується з рішенням відповідача і вважає його протиправним, у зв`язку із чим звернувся із цим позовом.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 09.07.2025 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, призначено дату підготовчого судового засідання, встановлено сторонам та іншим учасникам справ строк для подання заяв по суті.

15 серпня 2025 року до суду від Національної комісії з реабілітації надійшов відзив у якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідач зазначив, що розглядаючи заяву позивача про визнання ОСОБА_2 , 1886 року народження, посмертно реабілітованої, як людини, яка будучі позбавленою виборчих прав, в період з 1919 року по 06 липня 1930 року знаходилась під наглядом держави (УРСР), не було встановлено жодного документально підтвердженого факту, які надавали підстави задовольнити заяву позивача і ухвалити відповідне рішення

Відповідач не виключає, що ОСОБА_2 дійсно могла знаходитись під наглядом НКВС або інших репресивних органів, але це наразі припущення, яке не можливо ні підтвердити, ні спростувати, на що і була звернута увага позивача на засіданнях Національної комісії з реабілітації.

Оскільки позивачем не було надано документально підтверджених фактів здійснення репресій відносно ОСОБА_2 , у відповідача не було підстав керуватись ч. 7 ст. 8 Закону № 962 і ухвалювати рішення про визнання ОСОБА_2 , реабілітованою, як людину, яка будучі позбавленою виборчих прав, в період з 1919 року по 06 липня 1930 року знаходилась під наглядом держави.

20 серпня 2025 року до суд від позивача надійшла відповідь на відзив у якій позивач підтримав правову позицію викладену у позові.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 04.09.2025 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Під час розгляду по суті позивач у судових засіданнях надав пояснення в яких позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача під час участі у судових засіданнях проти задоволення позову заперечив з підстав зазначених у відзиві.

У судовому засіданні призначеному на 30.06.2026 позивач у своїй промові у судових дебатах просив позов задовольнити, відповідач - у позові відмовити.

Після стадії судових дебатів судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) оголошено дату та час проголошення судового рішення - 09.07.2026.

Обставини спірних правовідносин, які встановлені судом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , є онуком ОСОБА_2 , 1886 року народження, що підтверджується копією свідоцтва про народження від 28.03.1960 № НОМЕР_1 , копією архівної довідки від 08.08.2014 № 02-13/14-45/1841.

Рішенням Національної комісії з реабілітації від 27.08.2019 ОСОБА_2 , 1886 року народження визнано реабілітованою щодо здійснення проти неї репресій у формі позбавлення виборчих прав.

22 листопада 2023 року регіональною комісією з реабілітації в місті Києві за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 вирішено запропонувати Національній комісії з реабілітації визнати реабілітованою особою гр. ОСОБА_4 , 1886 року народження (посмертно) відповідно до п. 2 ст. 12, п. 20 ст. 2, ч. 2 ст. 3 Закону № 962 (витяг із протоколу № 12/2023 засідання регіональною комісією з реабілітації в місті Києві від 21.11.2023).

Також встановлено, що позивач у листопаді 2024 року звернувся до відповідача із заявою щодо розгляду питання щодо знаходження ОСОБА_2 , 1886 року народження, під наглядом репресивних органів УРСР (заява від 22.11.2024)

19 грудня 2024 року Національна комісія з реабілітації розглянула на своєму засіданні вказане звернення позивача та дійшла висновку, що не було жодних ознак того, що стосовно ОСОБА_2 , 1886 року народження було вчинено репресії у формі гласного або негласного нагляду з боку репресивних органів, зокрема, не встановлено фактів її перебування під наглядом репресивних органів у період 1919 - 1930 років.

Також вказано, що в разі надання позивачем додаткових відомостей відповідач повернеться до розгляду порушеного заявником питання на найближчому засіданні.

Вказане підтверджується Витягом із протоколу засідання Національної комісії з реабілітації № 33 від 19.12.2024.

Листом Національній комісії з реабілітації від 20.12.2024 № 3158 позивача було повідомлено про відповідне рішення відповідача.

У лютому 2025 року позивач повторно звернувся до відповідача із проханням переглянути ухвалене рішення стосовно ОСОБА_2 , 1886 року народження, щодо здійснення репресії у формі гласного або негласного нагляду з боку репресивних органів (заява від 10.02.2025).

Судом на підставі витягу із протоколу засідання Національна комісія з реабілітації № 34 від 18.03.2025 встановлено, що Національна комісія з реабілітації розглянула на своєму засіданні вказане звернення позивача та дійшла висновку, що у зв`язку із оскарженням ОСОБА_1 у суді рішень відповідача необхідно взяти до відома заяву позивача від 10.02.2025 та оголосити перерву у розгляді заяв позивача.

Листом Національній комісії з реабілітації від 28.03.2025 № 3414 повідомлено позивача про те, що не встановлено документально підтверджених фактів, що родичі позивача, у тому числі ОСОБА_2 , 1886 року народження, знаходились під наглядом репресивних органів УРСР, водночас відповідач не може діяти на підставі припущень. З огляду на вказане відсутні підстави для задоволення заяви позивача та перегляду рішень відповідача.

Джерела права, які регулюють спірні правовідносини, мотиви та висновки суду.

Згідно ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до зазначеного конституційного принципу. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Відповідно до преамбули Закону № 962-XII Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, висловлюючи глибоке співчуття жертвам репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, членам їхніх сімей та родичам, керуючись положеннями Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та беручи до уваги резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи №1096 (1996) щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів, №1481 (2006) від 26 січня 2006 року щодо необхідності міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, враховуючи, що у 1917-1991 роках комуністичним тоталітарним режимом та його репресивними органами здійснювалася політика державного терору, унаслідок чого мільйони людей зазнали репресій з політичних, соціальних, класових, національних, релігійних та інших мотивів, були позбавлені життя, волі, майна, депортовані, заслані, вислані на спецпоселення за межі України та СРСР, примусово переселені, виселені, залучені до примусової праці в умовах обмеження свободи, примусово репатрійовані та інтерновані, позбавлені громадянства, примусово поміщені до психіатричних закладів, позбавлені чи іншим чином обмежені у своїх громадянських правах і свободах, зазнали катувань, переслідувань щодо себе та членів своєї сім`ї, інших фізичних чи моральних страждань, беручи до уваги засудження Законом України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" комуністичного тоталітарного режиму та визнання його злочинним, засуджуючи репресії, що здійснювалися комуністичним тоталітарним режимом та його репресивними органами протягом 1917-1991 років на території України, та відмежовуючись від методу державного терору в управлінні державою, приймає цей Закон.

Згідно ст. 1 Закону №962-ХІІ, репресії комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років (далі - репресії) - засоби примусу, що здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991 роках, зокрема позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 1-2 Закону №962-ХІІ, реабілітованими визнаються особи: 1) які до

24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 7 Закону №962-ХІІ визначено, що прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації (далі - Національна комісія) за поданням регіональних комісій з реабілітації (далі - регіональні комісії). Розгляд та прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюються за заявою репресованої особи, її спадкоємців, будь-якого члена її сім`ї, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам`яті Українського народу, громадського об`єднання, що провадить діяльність у сфері дослідження історії України ХХ століття та/або надання допомоги громадянам з питань, пов`язаних із реабілітацією жертв репресій тоталітарних режимів (далі - заява). Заява подається за вибором заявника до регіональної комісії за місцем проживання заявника - фізичної особи, місцезнаходженням заявника - юридичної особи або місцем зберігання архівних кримінальних справ, носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, інших архівних документів, у яких міститься інформація про здійснення репресій. Відмова у прийнятті та розгляді такої заяви забороняється.

Відповідно до ст. 8 Закону №962-ХІІ, попередній розгляд обставин, пов`язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, здійснюється регіональною комісією. Для цього регіональна комісія досліджує матеріали архівної кримінальної справи, інші речові або письмові докази, у тому числі за їх місцезнаходженням, заслуховує пояснення заявника або його представника, інших осіб, яким відомі будь-які обставини, що стосуються здійснення репресій проти конкретної особи, може залучати осіб, які володіють спеціальними знаннями у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо. За результатами попереднього розгляду обставин, пов`язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, регіональна комісія готує обґрунтовані пропозиції щодо можливості визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій, які разом із зібраними документами та матеріалами подає Національній комісії.

З положень ст. 7-1 Закону №962-ХІІ вбачається, що Національна комісія є спеціальним постійно діючим органом, який утворюється при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам`яті Українського народу, у порядку, визначеному цим Законом.

Завданнями Національної комісії є:

1) розгляд обґрунтованих пропозицій регіональних комісій щодо визнання (відмови у визнанні) осіб реабілітованими або потерпілими від репресій;

2) прийняття рішень про визнання (відмову у визнанні) осіб реабілітованими або потерпілими від репресій;

3) аналіз практики застосування державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами законодавства з питань реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років.

Відмовляючи позивачу у визнанні реабілітованою ОСОБА_2 відповідач виходив з того, що у наданих позивачем матеріалах не знайдено документального підтвердження фактів, що ОСОБА_2 знаходились під наглядом репресивних органів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд погоджується із вказаним висновком відповідача.

На підтвердження вчинення репресій стосовного ОСОБА_2 позивач надав до Національній комісії з реабілітації, а потім і до матеріалів судової справи копії наказу Начальника Адміністративного Управління НКВС УСРР і начальника робітниче-селянської міліції Республіки «Про запровадження постійного поточного обліку осіб позбавлених виборчих прав» № 92 від 10.08.1929, яким затверджено Інструкцію «Про постійний облік осіб, позбавлених виборчих прав» (далі - Наказ № 92).

Наказом № 92 було врегульовано питання постійного поточного обліку осіб позбавлених виборчих прав, організації збору і систематизація інформації про вказаних осіб органами НКВС.

Позивач припускає, що ОСОБА_2 , 1886 року народження, яка була позбавлена виборчих прав, відповідно до вказаного Наказ № 92 могла знаходитись на відповідному обліку в органах НКВС і відповідно до неї органами НКВС міг здійснюватись відповідний збір інформації і нагляд, як це передбачено Наказом № 92 .

Водночас позивач не надав доказів відповідних припущень на розгляд Національній комісії з реабілітації.

Так само позивач не надав до суду доказів фактів перебування ОСОБА_2 , 1886 року народження як особи, яка була позбавлена виборчих прав, під наглядом органів НКВС.

Суд звертає увагу, що саме по собі існування відповідних нормативно-правових актів на території УРСР (зокрема, Наказу № 92), не дає змогу встановити, що передбачені вказаними актами репресивні заходи були застосовані безпосередньо до ОСОБА_2 .

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов`язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач ухвалив обґрунтоване і законне рішення, адже в ході розгляду заяв позивача Національна комісія з реабілітації не здобула документального підтвердження фактів перебування ОСОБА_2 , 1886 року народження як особи, яка була позбавлена виборчих прав, під наглядом репресивних актів органів НКВС.

Узагальнений висновок суду за результатом розгляду справи

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень відповідає критеріям наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме прийняте у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо;

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників суд дійшов висновку, що позов підлягає залишенню без задоволення.

В частині розподілу судових витрат, то з огляду на відмову у позові та враховуючі приписи ст. 139 КАС України судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями ст. ст. 2, 6, 13, 243, 245, 246, 255, 292, 293, 295 КАС України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної комісії з реабілітації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 16.07.2026.

Відомості про сторони:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач Національна комісія з реабілітації, місцезнаходження: 01021, м. Київ, вул. Липська, 16, м. Київ.

Суддя О. Майстренко