Вирок від 15 липня 2026 р. у справі №670/879/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 670/879/25

Провадження № 11-кп/820/427/26

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурорів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому та в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Віньковецького районного суду Хмельницької області від 23 квітня 2026 року,

в с т а н о в и л а :

Цим вироком

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Карижин Віньковецького району Хмельницької області, зареєстрованого та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, неодруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, не працює, особи з інвалідністю 3-ї групи, учасника бойових дій, військовозобов`язаного, не має судимостей,

визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.185 КК України, та призначено покарання:

- за ч.1 ст.263 КК України – 3 (три) роки позбавлення волі,

- за ч.4 ст.185 КК України – 5 (п`ять) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнено обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом трьох років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення.

На підставі п.1 та п.2 ч.1 ст.76 КК України на ОСОБА_7 покладено відповідні обов`язки.

Судом вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат.

За вироком суду, 24 жовтня 2025 року близько 18:00 год ОСОБА_7 , перебуваючи поблизу приміщення майстерні, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , прийняв рішення про вчинення крадіжки майна, що належить ОСОБА_9 . Тоді ж, ОСОБА_7 , реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переслідуючи корисливий мотив, з метою особистого незаконного збагачення, розуміючи, що в країні діє воєнний стан, введений Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, та неодноразово продовжений іншими Указами Президента України, востаннє Указом Президента України № 478/2025 від 14 липня 2025 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 4524-ІХ від 15 липня 2025 року, продовженого з 05 год 30 хв 07 серпня 2025 року строком на 90 діб, перебуваючи поруч будинку АДРЕСА_2 , через зрізану металеву решітку віконної рами проник до приміщення майстерні. Далі ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні цієї майстерні, діючи умисно, таємно, з метою особистого незаконного збагачення, викрав фотопастку марки «Suntec» моделі «HC-940Pro-LI», вартістю 6059 грн 40 коп, після чого покинув місце вчинення кримінального правопорушення та розпорядився викраденим майном на власний розсуд. Указаними умисними, протиправними діями ОСОБА_7 заподіяв потерпілому ОСОБА_9 майнову шкоду на суму 6 059 грн 40 коп.

Своїми умисними діями, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), поєднаного з проникненням у приміщення, вчинене в умовах воєнного стану, ОСОБА_7 учинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч.4 ст.185 КК України.

Також ОСОБА_7 , усвідомлюючи те, що бойові припаси відносяться до речей, які вилучені із цивільного обороту і не можуть перебувати у власності громадян без спеціального дозволу, діючи з прямим умислом, спрямованим на незаконне поводження із бойовими припасами, протиправно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, в порушення положень п.1 Додатку 1 до постанови Верховної Ради України від 17.06.1992 № 2471-XII «Про право власності на окремі види майна», згідно з яким до видів майна, що не може перебувати у власності громадян, серед іншого, віднесено і вогнепальну зброю та боєприпаси, вимог п.9 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576, а також Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України від 21.08.1998 № 622, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, в червні 2024 року, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи в зоні проведення бойових дій, знайшов 18 патронів, які є військовими боєприпасами стрілецької вогнепальної зброї, 7,62 мм гвинтівковими патронами з кулею «ЛПС» зі сталевим осердям до гвинтівки конструкції «Мосіна», карабінів, ручного кулемету «РКД», снайперської гвинтівки «СГД» та іншої автоматичної зброї, що придатні для стрільби, 203 патрони, які є військовими боєприпасами стрілецької вогнепальної зброї, патронами калібру 5,45 мм, проміжними патронами до нарізної стрілецької вогнепальної зброї, 5,45 мм автоматів (АК-12, АК-74, АКС-74, АКС-74У), ручного кулемета РКК-74 та іншої зброї калібру 5,45x39 мм, що придатні для стрільби, промислово виготовлену ручну осколкову гранату «М67», споряджений корпус промислово виготовленої ручної осколкової оборонної гранати «Ф-1», споряджений корпус ручної осколкової наступальної гранати «РГН», що придатні для здійснення вибуху та два уніфіковані підривачі (запали) типу «УЗРГМ» та «УЗРГМ-2», підривач (запал) ударно-дистанційної дії «УДЗ», які вирішив залишити при собі. Таким чином ОСОБА_7 , умисно, незаконно, без передбаченого законом дозволу придбав вищевказані бойові припаси.

Тоді ж, ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що знайдені ним предмети відносяться до бойових припасів, усвідомлюючи те, що бойові припаси відносяться до речей, які вилучені із цивільного обороту і не можуть перебувати у власності громадян без спеціального дозволу, діючи з прямим умислом, спрямованим на незаконне поводження із бойовими припасами, протиправно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, помістив 18 патронів, які є військовими боєприпасами стрілецької вогнепальної зброї, 7,62 мм гвинтівковими патронами з кулею «ЛПС» зі сталевим осердям до гвинтівки конструкції «Мосіна», карабінів, ручного кулемету «РКД», снайперської гвинтівки «СГД» та іншої автоматичної зброї, що придатні для стрільби; 203 патрони, які є військовими боєприпасами стрілецької вогнепальної зброї, патронами калібру 5,45 мм, проміжними патронами до нарізної стрілецької вогнепальної зброї, 5,45 мм автоматів (АК-12, АК-74, АКС-74, АКС-74У), ручного кулемета РКК-74 та іншої зброї калібру 5,45x39 мм, що придатні для стрільби; промислово виготовлену ручну осколкову гранату «М67»; споряджений корпус промислово виготовленої ручної осколкової оборонної гранати «Ф-1»; споряджений корпус ручної осколкової наступальної гранати «РГН», що придатні для здійснення вибуху та два уніфіковані підривачі (запали) типу «УЗРГМ» та «УЗРГМ-2», підривач (запал) ударно-дистанційної дії «УДЗ» до невстановленого в ході досудового розслідування автомобіля умисно, незаконно, без передбаченого законом дозволу здійснив носіння вищевказаних бойових припасів до підсобного приміщення будинку АДРЕСА_1 . Таким чином, ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що знайдені ним предмети відносяться до бойових припасів, усвідомлюючи, що бойові припаси відносяться до речей, які вилучені із цивільного обороту і не можуть перебувати у власності громадян без спеціального дозволу, діючи з прямим умислом, спрямованим на незаконне поводження із бойовими припасами, протиправно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків і свідомо бажаючи їх настання, в порушення вимог п.9 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576, а також Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України від 21.08.1998 № 622, з червня 2024 року (точного часу не встановлено), умисно, незаконно, без передбаченого законом дозволу зберігав вищевказані бойові припаси у підсобному приміщенні будинку АДРЕСА_1 , до моменту виявлення працівниками поліції.

Своїми умисними діями, які виразились у незаконному придбанні, носінні та зберіганні бойових припасів, без передбаченого законом дозволу ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч.1 ст.263 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор просив вирок Віньковецького районного суд від 23 квітня 2026 року скасувати в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання: за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі строком 5 років, за ч.1 ст.263 КК України у виді позбавлення волі строком 3 роки. На підставі ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років.

Не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого, вважав, що вказане судове рішення щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого через м`якість.

Зазначав, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що обвинувачений вчинив два тяжкі кримінальні правопорушення, серед яких злочин, пов`язаний із незаконним придбанням, носінням та зберіганням вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, який становить високу небезпеку як для окремих громадян, так і для суспільства в цілому.

Зауважував, що ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем, достовірно усвідомлював критичну необхідність забезпечення Збройних Сил України зброєю та боєприпасами в умовах збройної агресії російської федерації проти України, однак це не стало для нього стримуючим фактором від вчинення кримінального правопорушення. Обвинувачений не повідомив уповноважені органи про виявлену зброю та боєприпаси і не передав їх для потреб Збройних Сил України.

Посилався й на те, що місцевим судом не враховано того, що, окрім кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним поводженням зі зброєю, обвинувачений вчинив ще один тяжкий злочин, передбачений ч.4 ст.185 КК України.

Тому, з огляду на викладене, призначене обвинуваченому покарання із застосуванням ст.75 КК України в даному випадку не буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

У запереченні на апеляційну скаргу прокурора захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 вважала вирок Віньковецького районного суду від 23 квітня 2026 року законним та обґрунтованим, а тому просила його залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Зазначала, що з огляду на зміст вироку, судом було враховано та правильно оцінено наявність складу обох кримінальних правопорушень, позицію потерпілого, який не має претензій до обвинуваченого, та відомості, що характеризують особу обвинуваченого.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з узагальненим викладом змісту судового рішення та доводів апеляційної скарги; прокурора ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги з викладених у ній мотивів; обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які заперечили проти апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про таке.

Відповідно до вимог ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Як видно з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав свою провину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, викладених в обвинувальному акті, внаслідок чого суд за погодженням із учасниками судового провадження, в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження інших доказів, обмежившись лише допитом обвинуваченого, потерпілого відносно фактичних обставин справи та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого.

Ураховуючи те, що зазначені висновки місцевого суду щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій ніким із учасників провадження в апеляційному порядку не оскаржується, колегія суддів, не встановивши при цьому жодних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду дійти правильного висновку в цій частині, не вбачає підстав для їх перегляду.

Що стосується доводів прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.185, ч.1 ст.263 КК України ступеню тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч.2 вказаної статті особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до усталеної судової практики призначення покарання, в кожному конкретному випадку суди зобов`язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину й його обставин.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції наведених вимог дотримався не в повному обсязі.

За змістом оскаржуваного вироку, вирішуючи питання про призначення виду і розміру покарання обвинуваченому, місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які згідно зі ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, обставини скоєння злочинів, дані про особу обвинуваченого, який не працює, не одружений, є учасником бойових дій, особою з інвалідністю 3-ї групи, має на утриманні неповнолітню дитину, обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого: щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.

Заразом, суд дійшов висновку, що перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, у зв`язку з чим уважав за необхідне застосувати до нього ст.75 КК України.

Однак, колегія суддів частково погоджується з таким рішенням суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, висловлене в мотивованому висновку, про можливість її виправлення без відбування покарання.

Однак, приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції у вироку на підтвердження прийнятого рішення не навів жодних обставин, які би давали суду підстави дійти висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі, про що обґрунтовано вказав прокурор в апеляційній скарзі.

Колегія суддів уважає, що при призначенні покарання обвинуваченому судом належним чином не враховані дані про особу обвинуваченого, а саме, що обвинувачений вчинив два тяжкі кримінальні правопорушення, серед яких таємне викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану та злочин, пов`язаний із незаконним придбанням, носінням та зберіганням вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, який становить високу небезпеку як для окремих громадян, так і для суспільства в цілому.

Також, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції не враховано в достатній мірі спосіб вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.

За встановлених обставин, колегія суддів доходить висновку про відсутність передбачених законом підстав для звільнення обвинуваченого на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі за вчинене кримінальне правопорушення, а відтак, висновок суду першої інстанції про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства та звільнення його від відбування покарання на підставі ст.75 КК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам вказаної статті, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про застосування судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання закону України про кримінальну відповідальність, який не підлягав застосуванню.

Ураховуючи застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, який не підлягає застосуванню, що потягло за собою неправильне звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання, що відповідно до положень ст.409 КПК України є підставою для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання, колегія суддів доходить висновку про скасування вироку суду в частині призначеного покарання та ухвалення в цій частині на підставі ст.ст.413, 420 КПК України нового вироку судом апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, яке слід призначити обвинуваченому, з огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення, вартість викраденого майна, колегія суддів доходить висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально.

Водночас, ураховуючи, дані про особу обвинуваченого, те, що він є учасником бойових дій, особою з інвалідністю 3-ї групи, має на утриманні неповнолітню дитину, не перебуває на обліку в лікарів нарколога та психіатра, позитивно характеризується за місцем проживання, обставини, що пом`якшують покарання; щире каяття, відшкодування заподіяної шкоди, що знайшло своє відображення й в обвинувальному акті, позицію потерпілого, який не має претензій до обвинуваченого та просив його суворо не карати, відсутність обтяжуючих обставин, колегія суддів уважає, що встановлені обставини в сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням особи обвинуваченого дають підстави для застосування до нього положень ст.69 КК України і призначення йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4 ст.185 КК України.

Таким чином, з огляду на обставини, встановлені під час апеляційного розгляду, колегія суддів доходить висновку, що вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку, у зв`язку з чим апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 420, 424, 426, 532 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Віньковецького районного суду від 23 квітня 2026 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати.

Ухвалити новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання:

-за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді 2 років позбавлення волі.

-за ч.1 ст.263 КК України у виді 3 років позбавлення волі;

На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання обчислювати з часу звернення вироку до виконання.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

На вирок може бути подана касаційна скарга до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3