Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №683/35/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 683/35/26

Провадження № 22-ц/820/1550/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

розглянув в порядку ч 1 ст 369 ЦПК України цивільну справу № 683/35/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 березня 2026 року у складі судді Андрощука Є.М. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року ТзОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором № 20.05.2025-100000318 від 20.05.2025 року у розмірі 87220 грн.

В обґрунтування позову товариство посилалося, що 20.05.2025 року між ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 20.05.2025-100000318, відповідно до якого позичальнику надано кредит у розмірі 28000 грн на строк 184 дні. Відповідачка зобов`язалася повернути кредит до 19.11.2025 року, а також сплатити проценти за кредитом у розмірі 1% за один день користування кредитом і комісію за надання кредиту у розмірі 20% від суми кредиту згідно з графіком платежів. За кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання відповідач зобов`язався сплатити товариству неустойку у розмірі 280 грн

Відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 87220 грн, з яких: 28000 грн – кредит; 42840 грн – проценти; 4060 грн – комісія; 12320 грн – штрафи.

Заочним рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 березня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №20.05.2025-100000318 від 20.05.2025р. у розмірі 73220 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Споживчий центр» 2033,6 грн судового збору.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність цих обставин, які суд визнав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апелянт вказує, що як вбачається з наданої позивачем Пропозиції, в ній відсутня ідентифікація особи, яка підписала та уклала кредитний договір на вказаних умовах, підписуючи даний договір одноразовим ідентифікатором (код з смс-повідомлення): E585 (п.14.2. Пропозиції), при цьому, як зазначалося вище за текстом, ця Пропозиція не є договором. При цьому, Заявка кредитного договору № 20.05.2025-100000318 (кредитної лінії) не є кредитним договором в розумінні положень чинного законодавства, оскільки такий документ є зверненням з проханням про надання кредиту і не підтверджує волевиявлення обох сторін, яке є одним однією з ключових умов дійсності будь-якої угоди чи договору. Крім того, в Заявці зазначено про електронний підпис кредитодавця, при цьому відсутня інформація про підпис цієї Заявки Позичальником. За твердженням позивача кожна сторінка підписана відповідачем. Однак, в тексті додатку до позовної заяви «3485102502_20.05.2025-100000318», що міститься в матеріалах електронної справи зазначено: «Ця сторінка частини кредитного договору підписується електронним підписом Позичальника – одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору E585», однак, яка саме частина кредитного договору підписується, ким та дата підписання - не зазначено. В Паспорті споживчого кредиту Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма) (п.3) зазначено код підтвердження A585, а не E585. Пропозиція про укладення додаткового договору (Оферти) до кредитного договору (кредитної лінії) не може слугувати доказом укладення кредитного договору, оскільки містить лише пропозицію, а не факт укладення, при цьому її текст складний самим кредитодавцем. В позовній заяві Позивач стверджує, що підтвердженням укладання кредитного договору між Кредитодавцем та Позичальником є наявність одноразового ідентифікатора направленого на фінансовий номер телефону відповідача. При цьому, в матеріалах справи не міститься будь якого документу, з тексту якого можливо встановити яка саме операція і по якому саме договору здійснюється. Відсутні документи на підтвердження відправки позивачем та отримання відповідачем одноразового ідентифікатора саме на номер телефону, який беззаперечно належить відповідачу. Отже, твердження позивача про те, що позичальник під час укладення кредитного договору пройшов ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку і під час ідентифікації позичальник з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи, - не підкріплене жодними доказами, оскільки в матеріалах справи відсутні докази ідентифікації відповідача, а додаток (скріншот BankID ОСОБА_2 ) жодним чином не підтверджує обставин, на які посилається позивач.

Також вказує апелянт, що товариством не надано документу, який містив би реквізити, передбачені п. 63 Положення, та міг би слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/ зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок відповідача. В матеріали справи надано довідку, яка жодним чином не є первинним документом в розумінні вимог чинного законодавства.

Крім того, посилається апелянтка, щодо безпідставного нарахування відсотків, оскільки вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 25 січня 2023 року, який перебуває на військовій службі за мобілізацією та є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується Довідкою форми 5 та військовим квитком. Відтак на неї, як дружиною військовослужбовця, поширюється дія п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому вона звільнена від сплати відсотків за користування кредитом.

Не погоджується апелянті щодо стягнення комісії, оскільки нарахування комісії прямо суперечить вимогам чинного законодавства та є неправомірним, відповідно до постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 року у справі №524/5152/15-ц, в якій викладено висновок про те, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

ТзОВ «Споживчий центр» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими що не заслуговують на увагу. Між ТзОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом: отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 20.05.2025 р.; подання відповідачем Заявки кредитного договору № 20.05.2025-100000318 (кредитної лінії) від 20.05.2025 р.; надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 20.05.2025 100000318 (кредитної лінії) від 20.05.2025 року. Таким чином, було укладено Кредитний договір №20.05.2025-100000318 від 20.05.2025 р. у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Стороною позивача (Кредитодавця) документи, що складають Кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий – 0504865514. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору- 20.05.2025. Відповідач не заперечував, що вказаний засіб зв`язку, а саме: номер телефону НОМЕР_2 належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Крім того, позивач є абонентом-надавачем послуг. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку. При подачі позовної заяви додано Відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID. Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені Специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку України, затвердженою Рішенням Ради Системи BankID Національного банку України (протокол від 20.09.2022 № В/57-0003/75064 (зі змінами)(протоколи від 09.01.2023 №В/57-0002/3089), що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Позивач надав на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак – належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Позивач надав на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак є належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу.

Кредитним договором передбачено проценти за користування кредитом, які нараховуються протягом строку кредитування за договором, отже це не є заходом цивільно-правової відповідальності у розумінні ЦК України, а тому посилання Відповідача на ч.3 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» у цьому випадку є некоректним.

Також товариство посилається, що комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу – інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат.

Крім того, просить позивач не приймати до уваги налані відповідачкою докази щодо наявності у неї статусу дружини військовослужбовця, оскільки такі докази не були подані в суді першої інстанції, а подання нових доказів на стадії апеляційного перегляду без належного обґрунтування причин їх неподання раніше є зловживанням процесуальними правами та спрямоване на штучне затягування розгляду справи, що суперечить засадам цивільного судочинства, зокрема принципу розумності строків розгляду справи та принципу змагальності сторін. Крім того, прийняття нових доказів за відсутності виняткових підстав фактично нівелює процесуальну функцію суду першої інстанції як суду встановлення фактичних обставин справи та порушує баланс процесуальних прав сторін

Рішення суду в частині відмови у позові про стягнення неустойки в сумі 12320 грн не оскаржено, а тому згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку в цій частині рішення суду не переглядається.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 20.05.2025 року ТОВ «Споживчий центр» і ОСОБА_1 уклали в електронній формі кредитний договір № 20.05.2025-100000318, за умовами якого товариство надало відповідачці кредит у розмірі 28 000 грн строком на 184 днів, в свою чергу відповідачка зобов`язалася повернути кредит до 19.11.2025 року та сплатити проценти в розмірі 1% за один день користування кредитом згідно з графіком платежів.

Кредитний договір укладений сторонами дистанційно шляхом подання ТОВ «Споживчий центр» пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття ОСОБА_1 указаної пропозиції (акцепту). При цьому відповідачка підписала кредитний договір одноразовим ідентифікатором Е585.

Того ж дня ТОВ «Споживчий центр» перерахувало кредитні кошти на банківський рахунок ОСОБА_1 , платіжна карта НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua – 746538616, що підтверджується довідкою № 1-2912 від 29.12.2025 року, виданою ТзОВ «Універсальні платіжні рішення», яке здійснювало виплату коштів на підставі, Договору про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 04 січня 2024 року, укладеного між ТзОВ «Споживчий центр» та ТзОВ «Універсальні платіжні рішення».

ОСОБА_1 не виконала зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 19.11.2025 року ( день закінчення строку кредитування) за розрахунокм позивача виникла заборгованість у розмірі 87 220 грн, із яких 28 000 грн – неповернутий кредит, 42 840 грн – нараховані проценти, 4060 – комісія з надання кредиту, 12 300-нарахована неустойка.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно статті 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні.

Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Закон України «Про електронну комерцію», визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 цього Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 цього Закону, моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Зібрані у справі докази вказують на те, що ТзОВ «Споживчий центр» і ОСОБА_1 уклали в електронній формі кредитний договір, який підписаний сторонами електронним підписом. ОСОБА_1 підписала цей договір одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) – Е 585, направленим ТОВ «Споживчий центр» на її телефонний номер. Вказане підтверджується інформаційним повідомленням позичальника, згідно якого відповідачка ОСОБА_1 вказала свій контактний номер телефону, місце роботи та контактних осіб організації в якій працює.

Таким чином вказаний кредитний договір, підписані електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, а тому доводи апелянта про неукладення нею кредитного договору є безпідставними.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо того, що в Паспорті споживчого кредиту Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма) (п.3) зазначено код підтвердження A585, а не E585, оскільки Паспорт споживчого кредиту не є складовою частиною кредитного договору.

Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору приєднання, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань.

Крім того, положеннями статей 633, 634 ЦК України презюмується, що другий контрагент (споживач послуг банку) може приєднатися лише до тих умов, з якими він ознайомлений.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про доведеність товариством за допомогою належних доказів обставин, які підтверджують укладення з відповідачем договору-приєднання з погодженням усіх суттєвих умов, які надані позивачем до матеріалів справи, що спростовує доводи апелянта про неукладеність між сторонами кредитного договору.

На виконання кредитного договору ТзОВ «Споживчий центр» перерахувало грошові кошти (28 000 грн) на картковий рахунок ОСОБА_1 , про що свідчить довідка Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» № 1-2912 від 29.12.2025 року.

Вказаний у довідці про перерахунок коштів номер платіжної карти НОМЕР_3 , вказаний позичальником у заповненій Оферті про укладення кредитного договору, Заявці кредитного договору та у Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (Акцепту) кредитного договору.

Однак, після закінчення строку кредитування 19.11.2025 року, відповідачка в повному обсязі не повернула кредитні кошти та не сплатила нараховані проценти, внаслідок чого виникла заборгованість.

Вказані докази відповідачем не спростовані.

Крім того, відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, мала змогу власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування/ отримання кредитних коштів, орданк не надала суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог позивача, а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорах, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За нормами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо стягнення процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи розмір тіла кредиту становить 28 000 грн, на виконання умов кредитного договору № 20.05.2025-100000318, ОСОБА_1 25.06.2025 року внесла платіж на погашення заборгованості в сумі 11 900 грн, однак вказана сума коштів була зарахована на погашення процентів, комісії та штрафів.

При цьому згідно з пунктом 15 статті 14 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ (в редакції на час виникнення спірних правовідносин 20.05.2025 року) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України від 17 березня 2014 року 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та продовжується до теперішнього часу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 посилалася, що вона з 25 січня 2023 року є дружиною військовослужбовця ОСОБА_3 , який перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_4 за мобілізацією та є військовослужбовцем з 12.03.2022 року, що підтверджується Довідкою форми 5 та військовим квитком, а відповідно довідки № 3048 проходить військову службу в в/ч НОМЕР_1 з 08 жовтня 2025 року по теперішній час.

Отже, ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця під час особливого періоду з 25 січня 2023 року, а тому звільнена від сплати процентів за користування кредитом, який укладено 20.05.2025 року, відповідно до пунктом 15 статті 14 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

При цьому, колегія суддів приймає до уваги надані відповідачкою докази щодо наявності у неї статусу дружини військовослужбовця, які не були надані до суду першої інстанції, оскільки вона не приймала участі під час розгляду справи в суді першої інстанції, суд ухвалив заочне рішення та відмовив у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.

Вказані докази стосуються фактів, на які апелянтка посилається в апеляційній скарзі і подання їх до суду першої інстанції відбулося з причин, що об`єктивно не залежали від неї.

Таким чином, доводи апелянтки щодо безпідставного нарахування їй заборгованості по відсоткам знайшли своє підтвердження в ході перегляду справи судом апеляційної інстанції і в цій частині рішення суду підлягає скасуванню.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що окрім стягнення тіла кредиту та процентів, позивач просив стягнути комісію пов`язану з наданням кредиту, однак вказана вимога не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

До цих засад віднесено свободу договору (пункт 3), справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Відповідно до статті 18 Закону №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Умовами кредитного договору можуть визначатися додаткові (акцесорні) зобов`язання сторін. При цьому правові та організаційні засади споживчого кредитування встановлюють право споживача на справедливі умови кредитного договору.

Закон України №1734-VІІІ «Про споживче кредитування» визначає право кредитодавця отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, зокрема комісію за обслуговування кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Водночас, банкам забороняється встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Також на позивача не може бути покладений обов`язок сплачувати платежі, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зазначив, що якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Із матеріалів справи видно, що умовами договору надання грошових коштів у кредит, а саме п. 7 договору, передбачено стягнення комісії за надання кредиту, яка нараховується за ставкою 20 % від суми кредиту і становить 5600 грн, яка нараховується кредитором та обліковується вдень видачі кредиту.

Однак, у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, що пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які встановлена комісія. Відтак умова кредитного договору про сплату відповідачем на користь кредитодавця комісії є незаконною, внаслідок чого сума нарахованої комісії не може бути стягнута з відповідачки на користь позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 582/202/22.

Що стосується тіла кредиту то колегія суддів зазначає наступне.

Як достеменно було встановлено судом першої та апеляційної інстанції, розмір тіла кредиту становить 28 000 грн, на виконання умов кредитного договору № 20.05.2025-100000318, ОСОБА_1 25.06.2025 року внесла платіж на погашення заборгованості в сумі 11 900 грн, однак вказана сума коштів була зарахована на погашення процентів, комісії та штрафів, у стягненні яких судом відмовлено.

Таким чином, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 16100 грн ( 28 000-11900) неповернутого кредиту.

При вирішенні спору суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи та не застосував правильно норми чинного законодавства, а тому ухвалене ним рішення в частині задоволених позовних вимог і розподілу судових витрат не може залишатися в силі та в цій частині підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо зміни розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно з якою судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов ТзОВ «Споживчий центр» заявлено з ціною 87 220 грн і задоволено на суму 16100 грн, тобто на 18,46% (16100?100:87220).

Отже з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Споживчий центр» слід стягнути судовий збір за подання позову у розмірі 447,17 грн (2422,40?18,46%:100).

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено на 81,54% (100-18,46%), то з ТОВ «Споживчий центр» на користь останньої слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3256,38 грн (3993,60?81,54%).

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 березня 2026 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, комісії та судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження – 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 133-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 37356833) заборгованість за кредитним договором в сумі 16 100 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження – 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 133-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 37356833) судові витрати у вигляді сплати судового збору при поданні позову в сумі 447,17 грн.

В решті позову відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження – 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 133-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 37356833) на користь ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати у вигляді сплати судового збору при поданні апеляційної скарги в сумі 3256,38 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 липня 2026 року.

Судді А.М. Костенко

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк