Вирок від 15 липня 2026 р. у справі №727/9519/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/9519/26

Провадження № 1-кп/727/446/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

Головуючого-судді: ОСОБА_1

За участю секретаря: ОСОБА_2

прокурора: ОСОБА_3

захисника: ОСОБА_4

обвинуваченого: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №22026260000000121 від 29.06.2026 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с.Банилів-Підгірний, Сторожинецького району, Чернівецької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, військовослужбовця, учасника бойових дій, одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, раніше не судимого, -

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.4 ст.409 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_5 вчинив умисні кримінальні правопорушення при наступних обставинах:

Так, ОСОБА_5 був призваний на військову службу під час мобілізації та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Збройних сил України на посаді вогнеметника вогнеметного відділення роти вогневої підтримки, у військовому званні «старший солдат».

Відповідно до положень п. 3 ч. 9 ст. 1, п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовцем є особа, яка проходить військову службу, а початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу є день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Згідно зі ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення Збройних Сил України військовослужбовцями.

За змістом ст. ст. 11, 16, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції та Законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованими, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, беззастережно, неухильно, точно та у встановлені строки виконувати накази командирів (начальників), знати та виконувати свої обов`язки, додержуватись вимог військових статутів, поводитись з гідністю й честю.

24 лютого 2022 року Президент України видав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє на даний час.

Старший солдат ОСОБА_5 , являючись військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, відповідно до вимог наведеного вище законодавства, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.

Однак, старший солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки та законодавство, яке регламентує порядок їх виконання та умови проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, в тому числі за станом здоров`я, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.

Зокрема, старший солдат ОСОБА_5 усвідомлював, що відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підставою для звільнення з військової служби під час мобілізації є, зокрема, необхідність здійснення постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Водночас, достовірно знаючи про відсутність у нього таких підстав, ОСОБА_5 , діючи умисно, з метою ухилення від проходження військової служби, вирішив використати підроблені документи щодо наявності інвалідності II групи у його матері - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також щодо необхідності здійснення за нею постійного стороннього догляду, як підставу для звільнення з військової служби.

З цією метою він придбав через посередника завідомо підроблені документи, які були виготовлені невстановленою особою у місті Сторожинець Чернівецького району Чернівецької області, видані на ім`я його матері, які формально підтверджували наявність у неї інвалідності II групи, необхідність здійснення постійного стороннього догляду та відсутність інших членів сім`ї, які можуть здійснювати такий догляд, серед яких нотаріально завірені копії: довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією №693/1 від 25.10.2024 (довідка серії 12 ААЕ №545006), виданої ОКМУ «Центр медико-соціальної експертизи» Міжрайонна загальнопрофільна МСЕК №2; висновку лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) №44 від 10.01.2025, виданого КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Садгора»; висновку лікарсько-консультативної комісії про наявність порушень функцій організму, внаслідок яких невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №44 від 10.01.2025 року, виданого КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Садгора»; пенсійного посвідчення № 1924133955 виданого Пенсійним фондом України 15.11.2024 року.

У подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі ст. 26 зазначеного Закону, до якого долучив вказані підроблені документи як належне документальне підтвердження підстав для звільнення.

При цьому ОСОБА_5 достовірно знав, що подані ним документи є підробленими, оскільки: вони фактично не видавалися відповідними уповноваженими органами, не посвідчувалися нотаріусом у встановленому законом порядку та не підтверджують реальних обставин щодо стану здоров`я матері та необхідності догляду за нею.

16.03.2025 Наказом командира військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_5 звільнено з військової служби у запас у відповідності до п.п. «г», п. 2, ч. 4, ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Окрім того, ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України, всупереч вимогам ст.ст. 9, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1–4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою незаконного заволодіння грошовими коштами військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України, достовірно знаючи про відсутність у нього підстав для звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», 07 березня 2025 року подав рапорт про звільнення з військової служби, до якого долучив зазначені вище завідомо підроблені документи, оформлені на ім`я його матері - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Унаслідок подання зазначених документів ОСОБА_5 ввів в оману командування військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України та безпідставно отримав одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в сумі 28707 грн. 82 коп., якою розпорядився на власний розсуд, чим заволодів чужим майном шляхом обману.

Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень визнав повністю і суду пояснив, що дійсно при вказаних в обвинуваченні обставинах ухилився від несення військової служби шляхом обману та безпідставно отримав грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 28707 грн. 82 коп. У березні 2022 року він добровільно мобілізувався та проходив військову службу в Харківській області. Приблизно півтора року був на нулі. Має статус учасника бойових дій. Його побратими почали гинути і він не витримав, подав рапорт на звільнення. Розумів, що документи по інвалідності його матері підроблені. Завдану шкоду відшкодував. У вчиненому щиро кається.

Представник потерпілої особи у судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи у його відсутності. Зазначив, що завдану шкоду військовій частині відшкодовано, матеріальних претензій до обвинуваченого не мають.

Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють фактичні обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, заслухавши думку учасників процесу, та роз`яснивши їм положення ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів по справі, відносно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються.

Перед встановленням такого порядку дослідження доказів, судом було з`ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів, в частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин, їм роз`яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.

Зазначене повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, аналізуючи всі докази в їх сукупності, суд вважає, що органом досудового розслідування правильно кваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_5 за ч.1 ст.190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману.

Також, вірною є кваліфікація дій ОСОБА_5 за ч.4 ст.409 КК України, тобто ухилення військовослужбовця від несення обов`язків військової служби шляхом обману, вчинене в умовах воєнного стану.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_5 виду та міри покарання, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених ним кримінальних правопорушень, зокрема те, що злочин за ч.4 ст.409 КК України відноситься до категорії тяжких, а також відомості про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше не судимий, є учасником бойових дій, має на утриманні одну неповнолітню дитину, позитивно характеризується по місцю проживання та проходження служби.

Суд враховує, що ОСОБА_5 у вчиненому щиро розкаявся, добровільно відшкодував заподіяну шкоду.

Наведені обставини суд, на підставі ст.66 КК України, визнає такими, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 .

Обставини, які б обтяжували покарання обвинуваченого ОСОБА_5 судом не встановлені.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання за вчинене кримінальне правопорушення, суд враховує наступне.

Відповідно до вимог статей 50, 65 Кримінального кодексу України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

На підставі викладеного, враховуючи ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують покарання, та особу винного, керуючись принципом справедливості та індивідуалізації призначення покарання, суд приходить до висновку про необхідність призначення покарання обвинуваченому у межах санкцій статей обвинувачення.

При цьому суд враховує положення п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких: «Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом».

У справі «Гарькавий проти України» (рішення від 18.02.2010) Європейський суд з прав людини зазначив, «що, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Це право є найважливішим у демократичному суспільстві у розумінні Конвенції. Суд нагадує, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Отже, неодмінна вимога полягає в тому, що умови, за яких має здійснюватися позбавлення свободи, мають бути чітко сформульовані в національному законі і що застосування самого цього закону має бути передбачуваним і відповідати в цьому відношенні нормі «законності», яку встановлює Конвенція».

Враховуючи те, що обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому та повністю визнав свою вину, раніше не судимий, є учасником бойових дій та протягом трьох років сумлінно виконував свій обов`язок по захисту Батьківщини, повністю відшкодував завдану шкоду, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття призначеного йому покарання, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Суд вважає, що вищезазначені обставини дійсно можуть бути підставою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням, оскільки ще не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, що також підтверджується його поведінкою після вчинення злочину та критичним ставленням до вчиненого, усвідомлення своєї провини і засудженням своєї протиправної поведінки, яка свідчить про дійсне прагнення стати на шлях виправлення і перевиховання.

Крім того, на думку суду, призначена міра покарання надасть можливість обвинуваченому сформувати у своїй свідомості уявлення про неминучість настання відповідальності за можливі вчинені ним протиправні діяння у майбутньому, що буде в свою чергу достатньою превентивною мірою.

Саме таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченої, попередження вчинення ним кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Тому, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_5 можливе без ізоляції його від суспільства, застосувавши відносно нього ст.ст. 75, 76 КК України та звільнивши від призначеного покарання з випробуванням.

Таку міру суд вважає достатньою не тільки для покарання ОСОБА_5 за вчинене протиправне діяння, а й для його виправлення.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374, 484 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.409, ч.1 ст.190 КК України і за їх вчинення призначити йому покарання:

-за ч.4 ст.409 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

-за ч.1 ст.190 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст.ст.75, 76 КК України засудженого ОСОБА_5 звільнити від призначеного йому покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину, зобов`язавши його протягом іспитового строку не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Скасувати арешт майна, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 15.04.2026 року на: мобільний телефон марки «Sаmsung Galaxy M-34 5G» ІМЕІ1: НОМЕР_2 з сім-карткою мобільного оператора НОМЕР_3 , копію витягу з наказу ВЧ НОМЕР_4 №98 від 16.03.2025 року; копію довідки №691 від 25.03.2025 старостинського округу с.Банилів-Підгірний; витяг з «Резерв+» від 19.11.2025 року, акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №144 від 25.03.2025р.; копію довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 №137 від 07.09.2022 р., акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №120 від 15.01.2025р., висновок №17 щодо наявності порушень функцій організму від 28.03.2025 року, заяву ОСОБА_7 №795 від 27.03.2025 р., витяг з наказу ВЧ 7220 №75 від 16.03.2025 року.

Речовий доказ: мобільний телефон марки «Sаmsung Galaxy M-34 5G» ІМЕІ: НОМЕР_2 з сім-карткою мобільного оператора НОМЕР_3 , який переданий на зберігання до камери зберігання речових доказів Управління СБ України в Чернівецькій області – повернути ОСОБА_5 .

Речові докази: копію витягу з наказу ВЧ НОМЕР_4 №98 від 16.03.2025 року; копію довідки №691 від 25.03.2025 старостинського округу с.Банилів-Підгірний; витяг з «Резерв+» від 19.11.2025 року, акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №144 від 25.03.2025р.; копію довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 №137 від 07.09.2022 р., акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №120 від 15.01.2025р., висновок №17 щодо наявності порушень функцій організму від 28.03.2025 року, заяву ОСОБА_7 №795 від 27.03.2025 р., витяг з наказу ВЧ 7220 №75 від 16.03.2025 року, які передані на зберігання до камери зберігання речових доказів Управління СБ України в Чернівецькій області – знищити.

На вирок суду може бути подана апеляція до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1