Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №188/401/26 — Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/401/26

Провадження № 2/188/1910/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Місюра К.В.

за участю секретаря судового засідання: Бібікова В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: представник ОСОБА_1

від відповідача: не з`явилась

від третьої особи в режимі відеоконференції: представник ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще Петропавлівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Орган опіки та піклування Тернівської міської ради про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2026 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить позбавити батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку зі злісним невиконанням батьківських обов`язків по відношенню до його неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьками неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 22.04.2013 року шлюб між батьками було розірвано, після чого донька залишилась проживати з матір`ю, яка не приділяла належної уваги доньці. 05.03.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у м. Лисичанськ було підписано заяву, відповідно до якої батьки дійшли згоди щодо місця проживання доньки з батьком. З березня 2024 року і по цей день позивач проживав разом із донькою в м. Лисичанськ, але після 2022 року позивач переїхав проживати у Дніпропетровську область, а мати залишилась проживати у м. Лисичанськ Луганської області. З того часу відповідач припинила будь-яке спілкування з позивачем та донькою, зв`язку з нею немає, вихованням дитини не займається, не проявляє до дівчинки материнської турботи, не цікавиться її життям та не піклується про її здоров`я. Після припинення спільного проживання відповідач ухиляється від своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітньої доньки, про що свідчить її повне ігнорування спілкування з нею, не надає матеріальної допомоги.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце повідомлена належним чином шляхом розміщення оголошення.

Представник третьої особи в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позовних вимог та вважала за доцільне позбавити відповідача батьківських прав у відношенні неповнолітньої дитини.

В судовому засіданні також було заслухано думку дитини в присутності психолога, яка вважає, що її мати необхідно позбавити батьківських прав з тієї причини, що мати її кинула з батьком.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд, керуючись ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні представника позивача, представника третьої особи та думку дитини, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Як зазначив позивач в своїй позовній заяві, відповідно до рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 22.04.2013 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Після розірвання шлюбу донька залишилась проживати з матір`ю, яка не приділяла належної уваги доньці.

05.03.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у м. Лисичанськ було підписано заяву, відповідно до якої батьки дійшли згоди щодо місця проживання доньки з батьком.

З березня 2024 року і по цей день позивач проживав разом із донькою в м. Лисичанськ, але після 2022 року позивач переїхав проживати у Дніпропетровську область, а мати залишилась проживати у м. Лисичанськ Луганської області.

Як зазначає позивач, з моменту переїзду позивача з дитиною в Дніпропетровську область, відповідач припинила будь-яке спілкування з позивачем та донькою, зв`язку з нею немає, вихованням дитини не займається, не проявляє до дівчинки материнської турботи, не цікавиться її життям та не піклується про її здоров`я. Після припинення спільного проживання відповідач ухиляється від своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітньої доньки, про що свідчить її повне ігнорування спілкування з нею, не надає матеріальної допомоги.

Як зазначив представник позивача в судовому засіданні, позивач не звертався до суду із заявою про стягнення аліментів з матері на утримання дитини, взяв на себе зобов`язання самостійно утримувати дитину.

У висновку виконавчого комітету Тернівської міської ради Дніпропетровської області від 21.01.2026 року зазначено про доцільність позбавлення ОСОБА_4 , 1986р.н. батьківських прав відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, підстави позбавлення батьківських прав наведені у ст. 164 СК України.

Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року)

За змістом роз`яснень, викладених у п.п. 15,16,17 постанови Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).

Згідно ч. 3 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , позивач посилався, зокрема на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не приймає участі у її житті, не спілкується з нею.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд не погоджується з обставинами, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання матір`ю батьківських обов`язків, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, в зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про злісне та свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Як встановлено судом, після окупації м. Лисичанська Луганської області в 2022 році, відповідач не залишала місце свого проживання, про що свідчить інформація з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери від 23.02.2026 року, згідно якої відсутні довідки ВПО на ОСОБА_4 , 1986 року народження, з чого суд робить висновок, що останні залишилась на непідконтрольній Україні території, отже фізично не могла бачитись та спілкуватись з дитиною.

Між тим, судом встановлено та особисто підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що позивач не звертався із заявою до суду про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, оскільки самостійно взяв на себе всі витрати на утримання дитини.

Отже, судом зроблено висновок, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували винну поведінку відповідача щодо виконання своїх батьківських обов`язків.

Доказів притягнення відповідача до відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до неповнолітньої дитини матеріали справи також не містять.

Так, висновок виконавчого комітету Тернівської міської ради Дніпропетровської області як органу опіки та піклування від 21 січня 2026 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки, має лише рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).

Крім того, на думку суду, висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача було прийнято компетентним органом поверхнево, без спілкування з матір`ю та з`ясування реальних причин зникнення матері з життя дитини, в основу якого покладено лише пояснення батька та дитини і без врахування ситуації, яка склалась з 2022 року в м. Лисичанськ Луганської області, де проживала мати до початку окупації міста.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд дійшов висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Посилання позивача на те, що дитина протягом тривалого часу проживає разом із батьком та не бачиться із матір`ю не є підставою для позбавлення останньої батьківських прав, оскільки, по-перше, зміна місця проживання було свідомим вибором позивача, що пов`язано з окупацією м. Лисичанська Луганської області, а також неможливість фактичного спілкування матері з дитиною з тих же підстав, тобто окупацією, а по-друге, позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Таким чином, суд дійшов до висновку про відсутність достовірних та достатніх даних, що свідчили б про підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, а тому у задоволені позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 164, 166 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 141, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Судові витрати віднести на позивача.

Заочне рішення може бути переглянуте Петропавлівським районним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя К. В. Місюра