Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №367/3914/24 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/3914/24

Провадження №2/367/2542/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

15 липня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Шестопалової Я.В.,

при секретарі Пронченко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_4 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору про спільну діяльність та додатків до нього, визнання відсутніми майнових прав на квартиру та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , треті особи які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання відсутніми майнових прав на квартиру, –

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду Київської області звернувся ОСОБА_1 (далі також – позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діють адвокати Коротюк М.Г. та Лисенко С.М., із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_4 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору про спільну діяльність та додатків до нього, визнання відсутніми майнових прав на квартиру.

В обґрунтування позову, зазначено, що ОСОБА_1 є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 . Вказаний будинок розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:143:0093 під багатоповерхову житлову забудову. Вказана земельна ділянка перебувала в користуванні ОСОБА_1 на підставі договору суборенди від 28.03.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С. за реєстровим №555. Багатоповерховий житловий багатоквартирний будинок було збудовано на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок коштів ОСОБА_1 та залучених ним фізичних осіб на підставі договорів про спільну діяльність. В 2014 році інтереси ОСОБА_1 з питань залучення коштів фізичних осіб для будівництва багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 представляла громадянка ОСОБА_3 на підставі довіреності від 28.03.2014 року реєстровий номер 556, посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С., яка діяла до 28.03.2019 року. 21.07.2014 р. в ДАБІ Київської області було зареєстровано декларацію про готовність багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 до експлуатації (КС 143142020606). У відповідності до вказаної декларації будинок містив 9 поверхів, 132 квартири, загальна площа житлових та нежитлових приміщень в будинку складала – 8075,4 кв.м.

ОСОБА_1 вів облік залучених ним для будівництва пайовиків та сплачених ними внесків у відповідності до укладених договорів про спільну діяльність. Первинно на початковому етапі будівництва було укладено договір про спільну діяльність ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 від 10.04.2014 року, в подальшому громадяни, які бажали вкласти (проінвестувати) кошти в майбутній об`єкт нерухомості укладали окремі договори про спільну діяльність, якими вони приєднувались до первинного договору про спільну діяльність від 10.04.2014 року.

До вищевказаних процесів була безпосередньо залучена гр. ОСОБА_3 , як довірена особа ОСОБА_1 , яка володіла інформацією про кількість квартир, які підлягали передачі учасникам спільної діяльності, яка квартира чи нежитлове приміщення повинно було відводитися кожному з пайовиків після завершення будівництва. Також ОСОБА_3 володіла інформацією про стан розрахунків між ОСОБА_1 та іншими учасниками спільної діяльності, мала безпосередній доступ до вищевказаної документації. ОСОБА_3 у відповідності до довіреності від 28.03.2014р. №556 володіла достатньо широкими повноваженнями, і ОСОБА_1 маючи довіру до ОСОБА_3 багато в чому покладався на добросовісність дій останньої.

Квартира АДРЕСА_2 була закріплена за інвестором ОСОБА_4 на підставі договору про спільну діяльність від 21 травня 2014 року, акту розподілу житлових площ від 29 липня 2018 року, акту звірки внесених учасниками внесків у спільну діяльність від 10 липня 2014 року. На підставі вказаних документів ОСОБА_4 було внесено відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_2 до Державного реєстру речових прав. Грошові кошти від ОСОБА_4 за квартиру АДРЕСА_2 було отримано ОСОБА_1 в повному обсязі у відповідності до укладених договорів.

14.03.2024 року ОСОБА_13 було відчужено квартиру АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_5 на підставі договору дарування квартири АДРЕСА_4 , який було посвідчено приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Шех К.Г. Разом з тим, в березні 2024 року ОСОБА_1 дізнався про те, що громадянином ОСОБА_2 було подано скаргу до Міністерства юстиції України з приводу реєстрації речових прав щодо квартири АДРЕСА_3 . Подану скаргу гр. ОСОБА_2 мотивував тим, що буцім - то ним було укладено договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року із ОСОБА_1 , а також підписано 29.07.2014 року акт розподілу площ, та акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року. На підставі вищевказаних документів, ОСОБА_2 стверджує та продовжує стверджувати, що квартира за адресою: АДРЕСА_5 належить йому на праві власності, як «інвестору», за що він буцім-то «сплатив» ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 175 401 грн. 20 коп. (відповідно до акту звірки від 10.07.2014 року).

Міністерством юстиції України наказом №713/5 від 18.03.2024 року скарга ОСОБА_2 була задоволена, рішення про державну реєстрацію речових прав щодо ОСОБА_4 було скасовано.

У березні 2024 року, внаслідок подання вищевказаної скарги ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 дізнався про існування спірного правочину. Зокрема листами від 25.03.2024р. вих. № 45650/52645-33-24/33.3 та від 28.03.2024р. вих. №47655/55999-33-24/33.3 Міністерство юстиції України у відповідь на запит адвоката Лисенко С. М. надало копію скарги ОСОБА_2 щодо квартири АДРЕСА_2 разом з додатками до неї.

ОСОБА_2 є рідним братом чоловіка ОСОБА_3 – ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Ознайомившись із змістом поданої скарги ОСОБА_2 та додатками до неї, ОСОБА_1 з`ясував, що його представник ОСОБА_3 (діючи від імені ОСОБА_1 ) підписала із братом свого чоловіка - ОСОБА_2 договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року та наступні документи до вказаного договору: акт розподілу площ від 29.07.2014 та акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року. Таким чином, гр. ОСОБА_3 , використовуючи довіреність від позивача ( ОСОБА_1 ) від 28.03.2014 р. №556, відчужила майнові права на квартиру АДРЕСА_3 на користь брата свого чоловіка ОСОБА_2 .

Разом з тим, ОСОБА_3 , як повірений, не інформувала довірителя ОСОБА_1 про вчинені від його імені правочини зі ОСОБА_2 щодо квартири АДРЕСА_2 ; - ОСОБА_1 не висловлював своєї волі на укладення ОСОБА_3 від його імені правочини щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 не отримував жодних коштів та/або внесків в іншій формі від ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 за квартиру АДРЕСА_2 ні в сумі 175 401,2 грн, ні в іншому розмірі (вказані обставини було підтверджено нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 від 27.03.2024 року №200).

Дізнавшись про вищевказані обставини, ОСОБА_1 (в особі свого представника – адвоката Лисенка С.М.) звернувся із відповідною заявою за фактом шахрайських дій ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до Київської обласної прокуратури. 22.03.2024 року Київською обласною прокуратурою було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024110000000122 від 22.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Позивач вважає, що дії відповідачів є недобросовісними та такими, що не відповідають вимогам цивільного законодавства, а договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року між ОСОБА_1 (в особі представника ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 – є недійсним.

Враховуючи наведені обставини, позивач згідно заяви про зміну предмету позовних вимог від 13.11.2024 року просив: визнати недійсним договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року укладений між ОСОБА_1 (в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 та додатки до нього (акт розподілу площ від 29.07.2014 року та акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року); визнати відсутнім у ОСОБА_2 майнового (речового) права на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору про спільну діяльність від 23.04.2014 року.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 05.06.2024 року відкрито провадження по справі та витребувано у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : Оригінал довіреності від 28.03.2014 року №556 від ОСОБА_1 на ОСОБА_3 ; Оригінал договору про спільну діяльність від 23.04.2014 р., який було підписано між ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 ;Оригінал акту звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року, який було підписано між ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 ;Оригінал акту розподілу площ від 29.07.2014 року, який було підписано між Ліневичем Т. В. (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 ;Оригінал заяви ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_15 ) про повне внесення внесків у спільну діяльність від 05.04.2016 року, нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим I.B., реєстровий №220. Витребувано у Київського обласного державного нотаріального архіву: Копії сторінки Реєстру для вчинення нотаріальних дій приватного нотаріуса Копейчикова Івана Володимировича з відомостями про посвідчення заяви від 05.04.2016 р. №220 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_6 ;Документів поданих для вчинення нотаріальної дії (посвідчення заяви від 05.04.2016 р. №220 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 ) з документів нотаріального діловодства приватного нотаріуса Копейчикова Івана Володимировича; Відомостей архіву приватного нотаріуса Копейчикова Івана Володимировича відносно того, яка саме нотаріальна дія та за участю яких осіб була вчинена приватним нотаріусом Копейчиковим Іваном Володимировичем 05.04.2016 р. за реєстровим №220.

Листом Київського обласного нотаріального архіву від 10.07.2024 року вих. № 1269/017 було повідомлено суд про відсутність даних щодо вчинення нотаріальної дії – «посвідчення заяви ОСОБА_1 від 05.04.2016 року реєстровий номер 220», натомість за цю дату та під цим номером обліковується заява гр. ОСОБА_16 до Бучанської міської ради.

Представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Істоміною В.Л. 20.07.2024 року подано до суду відзив, у якому відповідач, посилаючись на те, що умови укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору про спільну діяльність з боку ОСОБА_2 виконані в повному обсязі, що є підставою для реєстрації права власності та внаслідок чого останній став володільцем вказаної квартири. Вказані обставини, на думку Відповідача ОСОБА_2 , підтверджувались заявою ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) про повне внесення у спільну діяльність від 05.04.2016 року, нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В., реєстровий №220). Також Відповідач ОСОБА_2 зауважив, що договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року, акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року, акт розподілу площ від 29.07.2014 року, - було підписано ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 у визначений в цих документах день. У відзиві також послалась на те, що з моменту укладення вищезазначених договорів відповідачем регулярно і систематично здійснювалась оплата за комунальні послуги та обслуговування, що стосуються квартири АДРЕСА_3 . Впродовж 2014-2023 років ОСОБА_2 відкрито здійснювалось володіння та користування нерухомим майном, при цьому жодних претензій щодо його прав на квартиру АДРЕСА_3 з боку ОСОБА_1 або інших осіб не надходило. Відповідач ОСОБА_2 у відзиві зауважив, що вважає себе законним володільцем квартири, а проведену державну реєстрацію на ім`я ОСОБА_4 та подальше відчуження 14.03.2024 року спірної квартири на користь ОСОБА_5 незаконними.

У відповіді на відзив, поданій представником позивача ОСОБА_17 24.07.2024 року, заперечуючи проти доводів відповідача ОСОБА_2 , позивач послався на те, що обставини укладання договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , та в подальшому між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не відносяться до предмету даного спору, жодним чином не доводять та не спростовують підстави позову та не підтверджують законність укладеного ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 спірного договору. Також у відповіді на відзив Позивач послався на те, що надані Відповідачем копії квитанцій та договорів на комунальні послуги були укладені гр. ОСОБА_18 , яка не має відношення до гр. ОСОБА_2 , місце проживання ОСОБА_2 не було зареєстроване в спірній квартирі, речові права ОСОБА_2 ніколи не були зареєстровані в ДРРП. Надана Відповідачем ОСОБА_2 копія договору про надання населенню послуг водопостачання і водовідведення по особовому рахунку № НОМЕР_1 від 03.09.2018 року, укладеного між КП «Ірпіньводоканал» та ОСОБА_18 не містить в графі «споживач» жодних підписів. Крім того, надана Відповідачем копія договору про надання послуг з водопостачання не узгоджується із наданим Позивачем листом від 23.05.2024 №1173 КП «Ірпіньводоканал» згідно якого: «за адресою: АДРЕСА_5 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , підприємством 06.02.2024 року було укладено договори про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення із відкриттям особових рахунків з однією особою». Таким чином, доводи відзиву про те, що Відповідач ОСОБА_2 фактично володів, користувався та оплачував комунальні послуги за спірну квартиру упродовж 2014-2023 року, не підтверджені належними та допустимими доказами.

25.07.2024 року представником позивача – адвокатом Коротюком М. Г. було подано клопотання про призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів.

Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_5 у письмових поясненнях, які надійшли до суду 04.10.2024 року, обставини, наведені в позовній заяві ОСОБА_1 визнала, підтвердила та просила первісний позов задовольнити.

Також 04.10.2024 року на адресу суду надійшли пояснення від третьої особи без самостійних вимог, ОСОБА_4 , в яких останній підтвердив факт укладання договору про спільну діяльність щодо спірної квартири із Позивачем ОСОБА_1 та проведення повним розрахунків із ним. ОСОБА_4 вважає позов, заявлений ОСОБА_1 обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а укладені ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 договори та інші документи – фіктивними.

14.11.2024 року ОСОБА_5 в якості третьої особи із самостійними вимогами звернулась із окремою позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просила визнати відсутнім у ОСОБА_2 майнового (речового) права на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору про спільну діяльність від 23.04.2014 року. Як на підставу своїх позовних вимог ОСОБА_5 послалась на те, що є законним власником у відповідності до відомостей ДРРП спірної квартири АДРЕСА_3 . Право власності на означену квартиру було набуто ОСОБА_5 на підставі договору дарування із своїм чоловіком ОСОБА_4 від 14.03.2024 року №680, який було посвідчено приватним нотаріусом Шех К. Г. Третя особа із самостійними вимогам ОСОБА_5 у поданій позовній заяві послалась на те, що: станом на момент укладення правочину (договору дарування від 14.03.2024 року) за ОСОБА_4 було зареєстровано в ДРРП право власності на спірну квартиру, а тому він мав право відчужувати майно; станом на момент укладення правочину (договору дарування від 14.03.2024 року) в ДРРП не було зареєстровано жодних обтяжень, які перешкоджали вчиненню відповідного правочину та реєстрації квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_5 ; станом на момент укладення правочину (договору дарування від 14.03.2024 року) в ДРРП не було зареєстровано жодних речових прав третіх осіб (в тому числі і Відповідача ОСОБА_19 ) щодо квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_5 . Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Рішення Суду про визнання недійсними договорів, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 21.05.2014 року та між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 14.03.2024 року, - відсутні. Натомість Відповідач, заявляючи свої речові права на квартиру на підставі копій документів (договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року, який було підписано між ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 ; акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року, який було підписано між Ліневичем Т. В. (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 ; акт розподілу площ від 29.07.2014 року, який було підписано між Ліневичем Т. В. (в особі Дащенко Н. С.) та Даценком М. А.; заява ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) про повне внесення у спільну діяльність від 05.04.2016 року, нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В., реєстровий №220), - створює правову невизначеність для власника квартири – третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_5 .

Позивач ОСОБА_1 обставини, наведені в позовній заяві ОСОБА_5 визнав та підтвердив, просив поданий позов третьої особи із самостійними вимогами задовольнити.

28.10.2024 року представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Істоміна В. Л. повідомила суд про неможливість надання оригіналів запитуваних документів у зв`язку з тим, що вказані документи 05.06.2024 року в оригіналах були передані адвокату Півню К. В.

Ухвалою від 29.10.2024 року було накладено штраф на відповідача ОСОБА_2 за невиконання ухвали від 05.06.2024 року та ненадання суду витребуваних оригіналів документів.

Ухвалою від 28.01.2025 року суд тимчасово вилучив у адвоката Півня Костянтина Валерійовича для дослідження Ірпінським міським судом Київської області в рамках цивільної справи №367/3914/24 оригінали вищевказаних документів. Вказану ухвалу було направлено для примусового виконання до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ).

28.01.2025 року представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Істоміна В. Л. долучила до матеріалів справи висновок експертів Запорізького відділення Дніпропетровського НДІСЕ №636-24 від 05.09.2024 року на підтвердження того, що заява ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 №220 від 05.04.2016 року була складена в дату, яка зазначена в цій заяві.

Постановою державного виконавця від 19.03.2025 року в рамках ВП №77425658 було повернуто виконавчий документ до Ірпінського міського суду Київської області у зв`язку з тим, що витребувані документи у адвоката Півня К. В. відсутні, оскільки він їх повернув клієнту ( ОСОБА_2 ).

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 19.05.2025 року у справі №367/3914/24 було призначено комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу документів, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження на час проведення експертизи зупинено.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 30.07.2025 року у зв`язку з надходженням клопотання експертів, було відновлено провадження у справі №367/3914/24 та призначено підготовче судове засідання.

19.08.2025 року судом постановлено ухвалу, якою зобов`язано відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з метою забезпечення проведення експертизи, призначеної ухвалою суду від 19.05.2025 року у справі №367/3914/24, надати запитувані в клопотанні експертів від 18.07.2025 року №5868/25-34/5869/25-33/5870/25-32 оригінали наступних документів: Оригінал довіреності від 28.03.2014 року №556 від ОСОБА_1 на ОСОБА_3 ; Оригінал договору про спільну діяльність від 23.04.2014 р., який було підписано між ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 ; Оригінал акту звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року, який було підписано між ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 ; Оригінал акту розподілу площ від 29.07.2014 року, який було підписано між ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 ; Оригінал заяви ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_15 ) про повне внесення внесків у спільну діяльність від 05.04.2016 року, нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим I.B., реєстровий №220. Зобов`язано відповідача ОСОБА_3 з метою забезпечення проведення експертизи, призначеної ухвалою суду від 19.05.2025 року, надати запитувані в клопотанні експертів від 18.07.2025 року №5868/25-34/5869/25-33/5870/25-32 вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки підпису та рукописних записів.

19.08.2025 року судом направлено запит до експертної установи з метою з`ясування думки експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Полтавської Я., Потійчук С., Ковальчук Л. щодо можливості проведення судової експертизи, призначеної ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 19.05.2025 року у справі №367/3914/24 за відсутності оригіналів досліджуваних документів:

02.10.2025 року на адресу суду надійшов лист експертної установи від 26.09.2025 року з поясненнями експертів ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , в яких експерти повідомили про неможливість проведення експертизи в разі ненадання оригіналів досліджуваних документів.

Ухвалою суду від 05.11.2025 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, про місце, дату та час розгляду справи належним чином повідомлені. До суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_17 , в якій просив проводити розгляд справи без участі сторони позивача, заявлені вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлялись про час, дату і місце проведення судового засідання.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_4 та третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_5 у судове засідання не з`явились, належним чином повідомлялись про час, дату і місце проведення судового засідання.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вказане, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 . Вказаний будинок розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:143:0093 під багатоповерхову житлову забудову.

Вказана земельна ділянка перебувала в користуванні ОСОБА_1 на підставі договору суборенди від 28.03.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С. за реєстровим №555.

Багатоповерховий житловий багатоквартирний будинок було збудовано на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок коштів ОСОБА_1 та залучених ним фізичних осіб на підставі договорів про спільну діяльність.

ОСОБА_3 на підставі довіреності від 28.03.2014 року реєстровий номер 556, посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С., яка діяла до 28.03.2019 року представляла інтереси ОСОБА_1 з питань залучення коштів фізичних осіб для будівництва багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

21.07.2014 року в ДАБІ Київської області було зареєстровано декларацію про готовність багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 до експлуатації (КС 143142020606).

У відповідності до вказаної декларації будинок містив 9 поверхів, 132 квартири, загальна площа житлових та нежитлових приміщень в будинку складала – 8075,4 кв.м.

На підставі договору про спільну діяльність від 21 травня 2014 року, акту розподілу житлових площ від 29 липня 2018 року, акту звірки внесених учасниками внесків у спільну діяльність від 10 липня 2014 року ОСОБА_4 було внесено відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_2 до Державного реєстру речових прав.

Грошові кошти від ОСОБА_4 за квартиру АДРЕСА_2 було отримано ОСОБА_1 в повному обсязі у відповідності до укладених договорів, що зафіксовано в нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_1 від 27.03.2024 року №199.

14.03.2024 року ОСОБА_13 було відчужено квартиру АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_5 на підставі договору дарування квартири АДРЕСА_4 , який було посвідчено приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Шех К.Г.

Разом з тим, Міністерством юстиції України наказом №713/5 від 18.03.2024 року за скаргою ОСОБА_2 рішення про державну реєстрацію речових прав щодо ОСОБА_4 скасовано.

ОСОБА_3 (діючи від імені ОСОБА_1 ) підписала із ОСОБА_2 договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року та наступні документи до вказаного договору: акт розподілу площ від 29.07.2014 року та акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року.

Таким чином, ОСОБА_3 уклала правочин щодо передачі майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_2 .

За твердженням позивача, останній не давав своєї згоди ОСОБА_3 на те, щоб остання укладала від його імені правочини щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 . Крім того, за доводами ОСОБА_1 , він не отримував жодних коштів та/або внесків в іншій формі від ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 за квартиру АДРЕСА_2 . Наведене зафіксовано в нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_1 від 27.03.2024 року №199.

ОСОБА_1 (в особі свого представника – адвоката Лисенка С.М.) звернувся із відповідною заявою за фактом шахрайських дій ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до Київської обласної прокуратури.

22.03.2024 року Київською обласною прокуратурою розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024110000000122 від 22.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

З долучених представником позивача – адвокатом Коротюком М. Г. документів на підставі клопотання від 03.11.2025 року вбачається, що в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42024110000000122 від 22.03.2024 року слідчими вживались заходи щодо відшукання оригіналів документів, які мають значення і по даній цивільній справі №367/3914/24 (зокрема щодо відшукання заяви №220 від 05.04.2016 року).

06.06.2024 року слідчим було направлено запит на адресу ОСОБА_3 про надання оригіналів нотаріально посвідчених заяв № 130 від 20.03.2015р. та №220 від 05.04.2016 року.

25.06.2024 року в будинку за місцем проживання ОСОБА_3 було проведено обшук на підставі ухвали слідчого судді від 19.06.2024 року №759/12542/24 з метою відшукання оригіналів нотаріально посвідчених заяв № 130 від 20.03.2015 року та №220 від 05.04.2016 року та інших документів, які були отримані чи виготовлені внаслідок здійснення протиправної діяльності.

У ході обшуку було вилучено деякі копії документів, щодо об`єктів нерухомого майна (квартир) в будинках по АДРЕСА_9 та АДРЕСА_10 . Оригінали документів віднайдено не було.

Таким чином, в ході проведення слідчих дій у кримінальному провадженні №42024110000000122 від 22.03.2024 року (зокрема обшук будинку ОСОБА_3 ) слідству не вдалось відшукати оригінали документів, які мають доказове значення в тому числі і в рамках даної цивільної справи №367/3914/24.

02.06.2025 року старшим слідчим слідчого відділу Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Карпенко М. М. вручено ОСОБА_3 письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених частиною п`ятою статті 190, частиною першою статті 358 КК України.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Тлумачення вищенаведених норм ЦК України свідчить, що обов`язковим елементом двостороннього правочину є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.

Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов`язкового суб`єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.

Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об`єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.

Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об`єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб`єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.

Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.

Конструкція частини третьої статті 203 ЦК України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов`язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.

В пунктах 7.5-7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Отже, тлумачення частини третьої статті 203 ЦК України дає підстави стверджувати, що вона застосовується лише тоді, коли існує хоча б якесь волевиявлення учасника правочину. Якщо процес формування його волі відбувся під впливом (тиском) зовнішніх обставин чи факторів, які її деформують, за приписами частини першої статті 215 ЦК України це є підставою для визнання правочину недійсним.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (див. постанову Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагалася (абзац перший частини другої статті 639 ЦК України).

Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину.

З огляду на зміст частини четвертої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 218 ЦК України закон не пов`язує недійсність правочину з недотриманням установленої для нього обов`язкової письмової форми, частиною якої є підпис сторін.

Водночас укладеність договору пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (див. частину першу статті 638 ЦК України). Належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема, їх підписи.

Абзац другий частини першої статті 218 ЦК України визначає право заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину та встановлює, що такий факт може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, окрім показань свідків.

Відповідно до частини другої статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Тобто ЦК України передбачає можливість вважати дійсним договір, укладений з дефектами його письмової форми, зокрема й підпису, за таких умов: 1) узгодження сторонами його істотних умов, що також включає в себе волевиявлення сторін на укладення відповідного договору; 2) виконання чи часткове виконання сторонами умов договору. Розглядаючи подібні спори, суди повинні з`ясовувати, чи існує підтвердження укладення і виконання такого договору. Якщо існує, то є підстави вважати такий договір дійсним і обов`язковим для сторін, якщо ні - то договір є неукладеним.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від установлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Неукладеність договору у зв`язку з недотриманням установленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).

Отже, відсутність або, як у даній справі, підпис учинений повіреною особою без волевиявлення та згоди довірителя на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього.

Схожий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що підписання правочину представником без належного волевиявлення особи, яку він представляв, свідчить про дефект волі та створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

У разі проставлення підпису повіреною особою без волевиявлення та згоди довірителя, в договорі, який за формою і змістом містить всі істотні умови, не можна стверджувати, що немає сторони договору, а тому договір є неукладеним. В такій ситуації сторона правочину формально є, як і є її підпис, проте особа, яка діяла від імені цієї сторони, не мала права та необхідного обсягу повноважень на вираження волі сторони договору про спільну діяльність, який до того ж не мав волі на укладення такого правочину. Тож за наведених умов можна стверджувати, що договір є укладеним, але оскільки не було волі та волевиявлення позивача, це має наслідком недійсність правочину, вчиненого від його імені шляхом протиправного вчинення правочину від його імені без його волевиявлення.

З огляду на те, що оспорюваний договір підписаний не позивачем, а іншою особою, то, на переконання суду, він є недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, оскільки укладений без внутрішньої волі та відповідного йому волевиявлення позивача на укладання такого договору.

Слід також звернути увагу на недобросовісну процесуальну поведінку відповідачів у даній справі.

З огляду на зміст заявлених позовних вимог та обставин, які входять до предмета доказування у межах вирішення даного спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення у даній справі комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів.

Згідно з матеріалами справи суд неодноразово витребовував у відповідачів: Оригінал довіреності від 28.03.2014 року №556 від ОСОБА_1 на ОСОБА_3 ; Оригінал договору про спільну діяльність від 23.04.2014 р., який було підписано між ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 ; Оригінал акту звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року, який було підписано між ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 ; Оригінал акту розподілу площ від 29.07.2014 року, який було підписано між ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 ; Оригінал заяви ОСОБА_1 (в особі ОСОБА_15 ) про повне внесення внесків у спільну діяльність від 05.04.2016 року, нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим I.B., реєстровий №220 (у зв`язку з посиланням позивача на відсутність у нього такого оригіналу), проте відповідачі вимог суду не виконали.

Встановивши, що для встановлення дійсної давності виготовлення вищевказаних документів та перевірки доводів позовної заяви необхідні спеціальні знання в сфері почеркознавчих та технічних досліджень документів потрібні їх оригінали, які на вимогу суду відповідачами не надані, суд дійшов висновку про неможливість проведення експертного дослідження (за відсутності об`єкта дослідження).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Як унормовано приписами частини другої статті 44 ЦПК України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до чостини першої статті 44 ЦПК України, на учасників судового процесу та їх представників покладено обов`язок добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

З огляду на викладене, врахувавши розподіл обов`язків доказування, суд дійшов висновку про те, що відповідачами не спростовано твердження позивача про те, що оспорюваний договір про спільну діяльність не було укладено 23.04.2014 року, як і не доведено обставин його укладення.

Наведене також стосується і доведення обставин щодо повноважень особи, яка підписала Договір від імені позивача, на його укладення (саме на момент фактичного підписання цього правочину).

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання Договору недійсним з підстав, передбачених приписами частини третьої статті 203 ЦК України, частини першої статті 215 ЦК України.

Щодо посилань відповідачів на висновок експертів Запорізького відділення Дніпропетровського НДІСЕ №636-24 від 05.09.2024 року, як на доказ того, що заява ОСОБА_1 в особі Дащенко Н. С. №220 від 05.04.2016 року була складена в дату, яка зазначена в цій заяві.

Відповідно до частини п`ятої статті 106 ЦПК України, у висновку зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду.

Однак у висновку експертів Рясного П. О. та Будзієвського М. Ю. від 05.09.2024 року № 636-24, всупереч вимог частини п`ятої статті 106 ЦПК України, не вказано, що цей експертний висновок підготовлено для подання до суду.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 108 ЦПК України, якщо експертне дослідження пов`язане з повним або частковим знищенням об`єкта експертизи або зміною його властивостей, залучений учасником справи експерт має повідомити відповідного учасника про наслідки проведення експертного дослідження, передбачені цим Кодексом, та одержати письмовий дозвіл на його проведення.

Натомість в тексті висновку №636-24 від 05.09.2024 року відсутні відомості про те, що експертами Рясним П. О. та ОСОБА_23 здійснювалось повідомлення замовника експертизи ОСОБА_3 про наслідки повного чи часткового знищення об`єкта дослідження, які визначено в частинах третій, четвертій статті 106 ЦПК України.

Вищевказані обставини свідчать про порушення експертами Рясним П. О. та ОСОБА_23 вимог п. 2 ч. 4 ст. 108 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 106 ЦПК, висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об`єкт експертизи, який є доказом у справі, або змінено його властивості, не замінює сам доказ та не є підставою для звільнення від обов`язку доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 106 ЦПК, висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об`єкт експертизи або змінено його властивості, до розгляду судом не приймається, крім випадків, коли особа, яка його подає, доведе можливість проведення додаткової та повторної експертизи з питань, досліджених у висновку експерта.

З огляду на наведене, до наданої стороною відповідача копії висновку експертів слід поставитись критично.

Варто також взяти до уваги рішення №4 дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 01.04.2025 року щодо дисциплінарної відповідальності експертів Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Рясного П. О. та Будзієвського М. Ю., яке було винесено за скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Коротюка М. Г.

У відповідності до вказаного рішення, дисциплінарна палата ЦЕКК прийшла до висновку, що в діях Експертів наявний склад дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 11 частини третьої статті 14 Закону України «Про судову експертизу», а саме порушення вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5 щодо оформлення висновку судового експерта. Зокрема, у рішенні №4 також зазначається, що: - «Визначаючи вид стягнення, яке повинно бути застосоване до Експертів, дисциплінарна палата ЦЕКК враховує допущені ними порушення, їх очевидний характер, що свідчить про очевидну недбалість Експертів…»; - «У членів дисциплінарної палати ЦЕКК відсутні відомості про обставини, які б могли свідчити про неможливість Експертів належним чином дотримуватися законодавства при вирішенні поставлених перед ними завдань».

За результатами дисциплінарного розгляду експертів Рясного П. О. та ОСОБА_23 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до них дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Враховуючи зазначене, висновок експертів Рясного П. О. та ОСОБА_23 №636-24 від 05.09.2024 року не можна вважати надійним джерелом інформації, а достовірність наведених у ньому відомостей підлягає сумніву.

Щодо позовних вимог позивача ОСОБА_1 та третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_5 про визнання відсутнім речового права Відповідача ОСОБА_2 на спірну квартиру, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У справі, яка розглядається, позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання судом відсутнім у ОСОБА_2 майнового (речового) права на спірну квартиру.

За вказаних обставин суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання відсутнім майнового (речового) права на майно не передбачений законом.

Натомість відповідно до норм статей 16 ЦК України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19 погодилась з такими висновками і вважала, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Крім того, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Оспорюваний договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року та додатки до нього (акт розподілу площ від 29.07.2014 року, акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року) породжує право невизначеність для позивача та третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_5 , оскільки дають відповідачам підстави стверджувати про наявність в них речових прав на спірну квартиру, подавати заявки державним реєстраторам про реєстрацію за собою спірної квартири в ДРРП, а також подавати скарги до Міністерства юстиції України.

Третя особа із самостійними вимогами – ОСОБА_5 набула право власності на спірну квартиру на підставі чинного, ніким не оспореного та не визнаного недійсним в судовому порядку правочину – договору дарування від 14.03.2024 року. Право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру належним чином зареєстроване в ДРРП.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).

З урахуванням викладеного, з метою повного розгляду даної справи, забезпечення відсутності необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, заявлена Позивачем ОСОБА_1 та третьою особою із самостійними вимогами ОСОБА_5 позовна вимога про визнання відсутнім у ОСОБА_2 майнового (речового) права на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору про спільну діяльність від 23.04.2014 року, підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи зібрані докази по справі в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв`язку, суд вважає необхідним задовольнити позов у повному обсязі.

На підставі ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі ст.ст. 202, 203, 215, 388 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 15, 16, 81, 141, 263-268 ЦПК України суд,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_4 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору про спільну діяльність та додатків до нього, визнання відсутніми майнових прав на квартиру та позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , треті особи які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання відсутніми майнових прав на квартиру- задовольнити.

Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 23.04.2014 року укладений між ОСОБА_1 (в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 та додатки до нього (акт розподілу площ від 29.07.2014 року та акт звірки внесених учасниками внесків від 10.07.2014 року).

Визнати відсутнім у ОСОБА_2 майнового (речового) права на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору про спільну діяльність від 23.04.2014 року.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 суму сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_11 .

Третя особа із самостійними вимогами: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_12 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_13 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_14 .

Третя особа без самостійних вимог на строні позивача: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_15 .

Суддя: Я.В. Шестопалова