Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №205/14395/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4885/26 Справа № 205/14395/25 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 08 грудня 2025 року у складі судді Мовчана Д.В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 13 січня 2015 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини підсобного приміщення АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською І.Ю. і зареєстрований в реєстрі за № 4.

Відповідно до розписки від 13 січня 2015 року ОСОБА_2 зобов`язався виплатити йому у строк до 01 січня 2019 року грошову суму у розмірі 11600 доларів США за придбане підсобне приміщення № 88 по АДРЕСА_1 , про що відповідачем було написано розписку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року, стягнуто із ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 13 січня 2015 року в розмірі 11600 доларів США, що за курсом НБУ становить 323060,00 грн. та судові витрати у розмірі 3230,60 грн.

Оскільки, свої зобов`язання щодо повернення боргу у розмірі 323060,00 грн. ОСОБА_2 виповненні лише 03 лютого 2025 року, однак не відповідають борговому зобов`язанню за борговою розпискою від 13 січня 2015 року у розмірі 11600 доларів США за курсом НБУ, який станом на 03 лютого 2025 року становив 41,726300 грн. за один долар США, та є неналежним виконанням сплати загальної суми заборгованості у розмірі 160965,00 грн. відповідно грошовому еквіваленту 3857 доларів 63 центи, оскільки ОСОБА_2 зобов`язаний йому сплатити за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу 03 лютого 2025 року, а саме грошові кошти в іноземній валюті за розпискою від 13 січня 2015 року у розмірі 11600 доларів США за кусом НБУ, тобто недоплачені грошові кошти відповідно грошовому еквіваленту 3857,63 доларів США складають 160961,60 грн.

Враховуючи викладене, вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав та просити стягнути з боржника за неналежне виконання зобов`язання за борговою розпискою від 13 січня 2015 року грошові кошти у розмірі 160961,60 грн. відповідно грошовому еквіваленту 3857 доларів США 63 центи та вирішити питання розподілу судових витрат.

Заочним рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 08 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки кредитор, який погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання, а тому заявлений позов є недоведеним.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції невірно встановлено обставини справи, що мають значення для справи, що призвело до необґрунтованого висновку суду про відмову у задоволенні позову. Вказує, що боржник лише через 5 років виконав грошове зобов`язання, без врахування зміни курсу долару США до гривні, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.

Судом встановлено, що 13 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини підсобного приміщення АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковською І.Ю. і зареєстрований в реєстрі за № 4.

Відповідно до розписки від 13 січня 2015 року ОСОБА_2 зобов`язався виплатити ОСОБА_1 у строк до 01 січня 2019 року грошову суму у розмірі 11600 доларів США за придбане підсобне приміщення № 88 по АДРЕСА_1 , про що відповідачем було написано розписку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2022 року, залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 13 січня 2015 року в розмірі 11600 доларів США, що за курсом НБУ становить 323060,00 грн. та судові витрати у розмірі 3230,60 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макушевим Є.П. від 31 січня 2023 року було відкрито виконавче провадження ВП № 7089032 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за розпискою від 13 січня 2015 року в розмірі 11600 доларів США, що за курсом НБУ становить 323060,00 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 3230,60 грн., а всього 326290,60 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макушевим Є.П. від 03 лютого 2025 року було закінчено виконавче провадження, у зв`язку із стягненням боргу за виконавчим документом у повному обсязі.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що якщо сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, то у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим, для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто, якщо договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом не передбачено визначення грошового еквіваленту зобов`язання в іноземній валюті, то у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим, для відповідної валюти на день платежу - за наявності спору у суді щодо стягнення боргу, станом на день ухвалення рішення.

Аналогічний за своїм змістом правовий висновок викладено й у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13 червня 2018 року, справа № 750/12868/16-ц, провадження № 61-23123 св 18.

Судом встановлено, що при визначенні суми боргу, суд у своєму рішенні від 22 лютого 2022 року обчислив суму стягнення за курсом долара США до гривні, встановленому Національним банком України станом на день звернення позивача до суду, тобто в межах заявленого позову.

Таким чином, суд, з огляду на наявний спір, у своєму рішенні визначив суму, що підлягає сплаті за зобов`язанням, за офіційним курсом Національного банку України, встановленим, для відповідної валюти на день платежу, саме станом на день ухвалення рішення та вказане рішення набуло чинності у передбаченому законом порядку.

Звернення позивача з вимогами до суду про стягнення курсової різниці після ухвалення остаточних судових рішень у справі про стягнення боргу фактично є спробою змінити раніше ухвалені судові рішення, якими вже остаточно вирішено спір між сторонами.

Задоволення таких вимог суперечило б принципу юридичної визначеності, що є одним з основоположних принципів правової системи, та призвело б до перегляду остаточних судових рішень без належних правових підстав.

Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника. Кредитор, який погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №750/8676/15-ц.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимі докази). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно із ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, з яким погоджується колегія суддів, оскільки кредитор, який сам визначив заборгованість у національній валюті, погодився із рішенням суду, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання, а тому заявлені вимоги позову є безпідставними.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Доводи апеляційної скарги про те, що боржник у зобов`язанні лише через 5 років з дня складання розписки виконав грошове зобов`язання, однак без врахування зміни курсу долару США, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначені обставини були предметом розгляду у суді першої інстанції, судом надано на ці доводи вичерпну відповідь, а скаржником в свою чергу не доведено належними та допустимими доказами у розумінні положень діючого законодавства.

Фактично аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору, однак колегія суддів звертає увагу, що вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права та встановленими судом першої інстанції обставинами справи, яким надана належна оцінка під час розгляду справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 08 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 07 липня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 15 липня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров