Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №742/494/17 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/2013/26

Єдиний унікальний № 742/494/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області у складі: головуючого судді Давидчука Д.П., за участю секретаря судового засідання Лісафіної А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

І. Обставини справи.

Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь борг у сумі 55044,55 грн. та судові витрати в розмірі 640,00 грн. Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що 23 червня 2016 року відповідач згідно боргової розписки отримав від нього позику грошових коштів у розмірі 25000,00 грн., які зобов”язувався повернути не пізніше 01 серпня 2016 року, однак свої зобов`язання не виконав. 03 грудня 2016 року сторони визначили нову дату та порядок погашення боргу. А саме: 9000,00 грн.- не пізніше 25 грудня 2016 року; 9000,00 грн.- не пізніше 15 січня 2017 року та 7000,00 грн.- не пізніше 01 лютого 2017 року. У випадку подальшого невиконання та/або неналежного виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань, він повинен виплатити позивачу неустойку в розмірі 25000,00 грн. у строк не пізніше 02 лютого 2017 року. Проте до теперішнього часу відповідач грошей не повернув.

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 березня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 52044,55 грн. та 640,00 грн. на відшкодування судових витрат пов`язаних зі сплатою судового збору, а всього – 52684 (п`ятдесят дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 55 коп. В решті позовних вимог – відмовлено.

30.03.2026 до суду надійшла заява про перегляд заочного рішення, мотивована тим, що заявник не був фактично повідомлений про розгляд цивільної справи №742/494/17, оскільки на момент розгляду справи не проживав за адресою реєстрації, у зв`язку з чим був позбавлений можливості надати суду свої заперечення та докази. Заявник зазначає, що кошти, які стали предметом спору, передавались не як позика, а як передоплата за виконання робіт та виготовлення предметів інтер`єру, частина яких була виконана, а частина матеріалів закуплена. Також заявник посилається на те, що судом не було досліджено реальні обставини правовідносин між сторонами, а заочним рішенням від 28.03.2017 без належної перевірки було стягнуто 52 684,55 грн, у тому числі борг, інфляційні втрати, 3% річних, неустойку та судовий збір.

У відзиві відповідач зазначає, що позовні вимоги не визнає, оскільки спірні кошти передавалися не за договором позики, а як аванс (оплата) за виконання робіт з виготовлення та монтажу виробів. Вказує, що розписки були оформлені вже після виникнення конфлікту та не відображають реальної правової природи відносин сторін, маючи ознаки удаваного правочину. Також зазначає, що частину документів, які підтверджували виконання робіт, було втрачено у зв`язку з вимушеним залишенням місця проживання під час початку повномасштабної збройної агресії РФ у 2022 році. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 березня 2026 року прийнято заяву про перегляд заочного рішення та призначено судове засідання з розгляду вказаної заяви.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 квітня 2026 заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 28.03.2017 у справі № 742/494/17 у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задоволено. Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28.03.2017 скасовано.

ІІІ. Позиції сторін.

Сторони у судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлялися про дату, час та місце судового засідання. Клопотання та заяви до суду не надходили.

За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

Згідно з оригіналом розписки від 23 червня 2016 року, ОСОБА_2 підтвердив отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 25 000,00 грн. та взяв на себе зобов`язання повернути їх до 01 серпня 2016 року, однак у визначений строк кошти не повернув (а.с. 5).

Із додатку до вищевказаного договору від 03 грудня 2016 року вбачається, що сторони погодили новий порядок та строки погашення заборгованості, відповідно до яких відповідач зобов`язався сплатити 9 000,00 грн. до 25 грудня 2016 року, ще 9 000,00 грн. – до 15 січня 2017 року та решту 7 000,00 грн. – до 01 лютого 2017 року. Цим же документом передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання зазначених зобов`язань відповідач повинен сплатити позивачу неустойку в розмірі 25 000,00 грн. до 02 лютого 2017 року (а.с. 6).

Як убачається з копії листа-вимоги від 29 грудня 2016 року, позивач звернувся до відповідача з вимогою про негайне виконання взятих на себе зобов`язань (а.с. 10–11). Водночас, згідно з доводами позивача, зазначена вимога залишилася без реагування, а заборгованість не була погашена.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості, загальний розмір заявлених до стягнення вимог становить 55 044,55 грн., з яких: 26 792,50 грн. – сума боргу з урахуванням індексу інфляції, 252,05 грн. – три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, 25 000,00 грн. – неустойка за невиконання договору позики та 3 000,00 грн. – моральна шкода (а.с. 3–4).

V. Норми права, які підлягають застосуванню та висновки суду.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір та розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, що підтверджують укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики з урахуванням дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046,1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6?50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 28 квітня 2025 року у справі № 585/1947/22

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання її позичальником у борг із зобов`язанням повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики з огляду на дійсний зміст та достовірність документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов`язанням їх повернути та дату отримання цих коштів.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2025 року у справі № 521/7270/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як убачається зі змісту наданої позивачем розписки від 23 червня 2016 року, ОСОБА_2 підтвердив отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 25 000,00 грн. та зобов`язався повернути зазначену суму не пізніше 01 серпня 2016 року.

Водночас відповідач ОСОБА_2 зазначає, що предметом доказування у справі є обставини, які, на його думку, свідчать про те, що спірні грошові кошти були передані у межах домовленостей щодо виконання ремонтних робіт, а не як позика.

Відповідно до статті 626 ЦК України,договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України,договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 837 ЦК України,за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Умова про предмет договору підряду є істотною. Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника, на який спрямована узгоджена воля сторін. Умова щодо предмета договору підряду уточнюється ціною підрядних робіт.

Ціна договору підряду це грошова сума, належна підрядникові за виконане замовлення.

Згідно зі статтею 843 ЦК України,у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 846 ЦК України,строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно із статтею 875 ЦК України,за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно зі статтею 526 ЦК України,зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зі змісту матеріалів цивільної справи неможливо встановити, що між сторонами фактично виникли правовідносини, пов`язані з виконанням ремонтних робіт, а не класичні правовідносини за договором позики.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували істотні умови такого договору. Зокрема, відсутні докази щодо погодженого сторонами обсягу ремонтних робіт, їх вартості, строків виконання, порядку використання переданих коштів, порядку звітування за витрачені кошти, а також умов остаточного взаєморозрахунку.

Сама по собі розписка не підтверджує існування між сторонами інших правовідносин, зокрема таких, що виникли з договору підряду чи іншого цивільно-правового договору.

Оскільки відповідач не виконав взяте на себе зобов`язання та не повернув суму позики у строк, визначений сторонами, а саме до 01 лютого 2017 року, він допустив прострочення виконання грошового зобов`язання. За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню у розмірі 52 044,55 грн.

Разом із тим, вирішуючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд виходить із положень статті 23 ЦК України, відповідно до яких право на її відшкодування виникає за умови доведення факту заподіяння моральної шкоди, її характеру та причинного зв`язку з протиправними діями відповідача. Однак позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди, обсяг моральних страждань та наявність підстав для її відшкодування. За таких обставин вимоги про стягнення моральної шкоди є недоведеними та задоволенню не підлягають.

VІ. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 52044,55 грн. та 640,00 грн. на відшкодування судових витрат пов`язаних зі сплатою судового збору, а всього – 52684 (п`ятдесят дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 55 коп.

У решті позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено 14.07.2026

Суддя Дмитро ДАВИДЧУК