Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №607/5425/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.07.2026 Справа №607/5425/26 Провадження №2/607/3878/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М., за участю секретаря судового засідання Козак О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської федерації про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, просить стягнути з відповідача на її користь 2000000,00 (два мільйони) гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Покликається на те, що до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації позивачка постійно проживала у місті Маріуполі Донецької області. З початком широкомасштабної збройної агресії РФ вона разом із членами своєї сім`ї перебувала в умовах блокади міста, під постійними артилерійськими та авіаційними обстрілами, була змушена тривалий час переховуватися у підвалі житлового будинку без електро-, газо-, водопостачання та належних умов для існування. Позивачка зазначає, що стала свідком руйнування житлових будинків, постійно перебувала під реальною загрозою для життя та здоров`я, а в подальшому була вимушена евакуюватися із місця постійного проживання та набула статусу внутрішньо переміщеної особи.

Крім того, позивачка вказує, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації було повністю знищено її житловий будинок та все належне їй майно, у зв`язку з чим була позбавлена можливості користуватися своїм житлом, що призвело до вимушеної зміни звичного способу життя та втрати можливості повернення до місця постійного проживання.

За твердженням позивачки, зазначені обставини спричинили їй тривалі душевні страждання, постійний страх за власне життя та життя членів сім`ї, психологічні переживання, відчуття безпорадності та інші негативні наслідки немайнового характеру, які вона оцінює у 2 000 000 грн.

Ухвалою судді від 16.03.2026 відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 07.05.2026 суд постановив закрити підготовче судове засідання та призначити справу до судового розгляду.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, звернулася в суд із заявою, в якій просила розглянути справу в її відсутності.

Повідомлення російської федерації про розгляд справи знаходиться у спеціальному розділі на офіційному веб-сайті Судової влади України. У встановлений ухвалою строк представник відповідача Російської Федерації не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.

Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 5 лютого 1997 року, вбачається, що позивачем є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Маріуполя Донецької області. Згідно з відміткою про реєстрацію місця проживання, яка міститься у паспорті, позивачка з 14 лютого 1997 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з відомостей про сімейний стан, що містяться у паспорті громадянина України, позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , 1957 року народження, шлюб зареєстрований 11 серпня 1979 року.

Крім того, згідно із зазначеними відомостями, у подружжя є діти: ОСОБА_3 , 1980 року народження, та ОСОБА_4 , 1988 року народження.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 6117-5003632173 від 17.03.2025 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України, а її фактичним місцем проживання (перебування) є: АДРЕСА_2 . Довідка підтверджує набуття позивачкою статусу внутрішньо переміщеної особи у зв`язку з вимушеним залишенням місця свого постійного проживання.

Дослідивши письмові докази у справі та оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, а відшкодування моральної шкоди є одним із способів такого захисту.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Виходячи із принципу lex loci delicti, питання відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, підлягає регулюванню саме законодавством України.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Суд враховує, що збройна агресія російської федерації проти України є загальновідомою обставиною, яка відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України не потребує доказування.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року дії російської федерації були визнані актом агресії, а Верховна Рада України постановою №2188-ІХ від 14 квітня 2022 року визнала дії політичного та військового керівництва російської федерації геноцидом Українського народу.

Вчинення державою актів збройної агресії не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про грубе порушення Статуту ООН та основоположних норм міжнародного права.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 до початку повномасштабного вторгнення проживала у місті Маріуполі.

На момент початку широкомасштабної агресії вона була особою похилого віку та перебувала разом із членами своєї сім`ї у місті Маріуполі, яке з перших днів вторгнення зазнавало масованих артилерійських та авіаційних обстрілів і було фактично заблоковане військами держави-агресора.

Із наданих суду доказів та пояснень позивачки вбачається, що внаслідок бойових дій вона була змушена тривалий час переховуватися у підвалі житлового будинку без електро-, газо-, водопостачання та належних санітарно-побутових умов, перебуваючи під постійною реальною загрозою для життя і здоров`я. Позивачка була свідком численних обстрілів житлових кварталів, руйнування будинків, загибелі та поранення цивільних осіб, що об`єктивно спричинило для неї тривалі психоемоційні переживання, почуття страху, безпорадності та невизначеності щодо власного майбутнього.

Суд бере до уваги, що вимушене перебування у зоні активних бойових дій, відсутність можливості отримувати необхідну медичну допомогу, продукти харчування, воду, засоби гігієни, а також необхідність евакуації із місця постійного проживання є надзвичайними обставинами, які неминуче завдають особі значних моральних страждань незалежно від того, чи підтверджуються вони медичними документами.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивачка була вимушена залишити своє постійне місце проживання, евакуюватися до Тернопільської області та набула статусу внутрішньо переміщеної особи. Внаслідок збройної агресії Російської Федерації вона втратила належне їй майно у місті Маріуполі, що позбавило її можливості повернутися до звичного місця проживання та суттєво змінило її спосіб життя.

Суд виходить із того, що втрата особою житла внаслідок воєнних дій є не лише майновою втратою. Житло є місцем, із яким пов`язані особисте та сімейне життя людини, її почуття безпеки, стабільності та соціальної захищеності. Позбавлення такого житла внаслідок збройної агресії, особливо для особи похилого віку, є обставиною, яка об`єктивно спричиняє істотні душевні страждання.

Оцінюючи наявність причинного зв`язку між протиправними діями відповідача та моральною шкодою, суд виходить із того, що саме повномасштабна збройна агресія Російської Федерації, окупація міста Маріуполя, масовані обстріли цивільної інфраструктури, вимушене переміщення позивачки та знищення її житла стали безпосередньою причиною заподіяних їй душевних страждань. Відповідачем будь-яких доказів, які б спростовували наведені позивачкою обставини або свідчили про відсутність причинного зв`язку між його діями та заподіяною шкодою, суду не надано.

Враховуючи характер та тривалість моральних страждань позивачки, її вік, вимушене переселення, втрату житла, тривале перебування в умовах небезпеки для життя, а також засади розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими.

Разом з тим, суд не погоджується із заявленим позивачкою розміром моральної шкоди у сумі 2 000 000 грн.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд виходить із вимог статті 23 ЦК України, відповідно до яких він визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань потерпілого, тривалості негативних наслідків, інших обставин, що мають істотне значення, а також із дотриманням засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд враховує, що позивачка пережила надзвичайно тяжкі життєві обставини, спричинені повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Вона перебувала у блокованому Маріуполі під постійними обстрілами, була змушена тривалий час проживати у підвалі без належних умов для існування, зазнала постійного страху за власне життя та життя своїх близьких, була вимушена залишити місце свого постійного проживання, набула статусу внутрішньо переміщеної особи та була позбавлена можливості користуватися місцем свого проживання та повернутися до нього.

Наведені обставини безумовно свідчать про заподіяння позивачці значних душевних страждань та істотних немайнових втрат, які перебувають у прямому причинному зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації.

Разом із тим, визначення розміру компенсації моральної шкоди не може бути довільним і має здійснюватися судом з урахуванням принципів розумності, виваженості, справедливості та співмірності. Компенсація моральної шкоди не має на меті безпідставне збагачення потерпілої особи, а повинна становити справедливу сатисфакцію за заподіяні страждання.

Разом із тим, суд враховує, що належними та допустимими доказами право власності позивачки на нерухоме майно у місті Маріуполі не підтверджено. Тому зазначена обставина не може бути самостійною підставою для визначення більшого розміру компенсації моральної шкоди. Водночас відсутність таких доказів не спростовує встановленого факту вимушеного залишення місця проживання, перебування позивачки у блокованому Маріуполі, набуття нею статусу внутрішньо переміщеної особи та завдання їй значних душевних страждань внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Оцінивши всі встановлені у справі обставини у їх сукупності, характер та тривалість моральних страждань позивачки, її вік, вимушене переселення, втрату житла, істотні зміни звичного способу життя, а також враховуючи сформовану практику національних судів у справах цієї категорії, суд доходить висновку, що справедливим, розумним та співмірним розміром відшкодування моральної шкоди у даному випадку є 1 000 000 (один мільйон) гривень.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, а якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачка при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить один відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на те, що позивачка при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору, а позовні вимоги задоволено частково (на 50%), відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації підлягає стягненню в дохід держави судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 7 570 (сім тисяч п`ятсот сімдесят) гривень 00 копійок.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 1 000 000 (один мільйон) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації в дохід держави судовий збір у розмірі 7570 (сім тисяч п`ятсот сімдесят) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел. НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, адреса: 119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1; ЄДРПОУ/ІПН: 7707211418.

Головуючий суддя В. М. Позняк