Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №466/4099/25 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/4099/25

Провадження № 2/466/349/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 липня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Федорової О.Ф.

секретар судового засідання Волянська Н.В.

склад учасників справи:

представник позивача – адвокат Кісь О.Р.

представник відповідача Феник Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду м. Львова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на житлову квартиру, -

встановив:

В провадженні Шевченківського районного суду м. Львова перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на житлову квартиру.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача:

30.04.2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Львова із позовною заявою до Львівської міської ради про визнання права особистої приватної власності на житлову квартиру.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного майна, фактично володіє та користується ним, однак у зв`язку із проведеною попередніми власниками реконструкцією, не має можливості оформити право власності в установленому законом порядку.

27.05.2026 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшов відзив представника відповідача Львівської міської ради Феник Любові Михайлівни на заяву про уточнення позовних вимог, у якому вона заперечила проти позовних вимог та просила ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовної заяви за безпідставністю позовних вимог.

Заяви (клопотання) учасників справи:

27.06.2025 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшла заява позивача ОСОБА_1 про долучення документів до матеріалів справи.

27.02.2026 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшли додаткові пояснення представника відповідача Львівської міської ради Феник Любові Михайлівни.

16.04.2026 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшла заява позивача ОСОБА_1 , у якій вона просила проводити розгляд справи у її відсутності, за участі її представника.

16.04.2026 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшла заява позивача ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог.

28.04.2026 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Кісь Олени Романівни про залучення до участі у справі третьої особи.

28.04.2026 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшла заява позивача ОСОБА_1 , у якій вона просила проводити розгляд справи у її відсутності, за участі її представника.

29.04.2026 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Кісь Олени Романівни про уточнення позовних вимог.

27.05.2026 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Кісь Олени Романівни про долучення документів до матеріалів справи.

17.06.2026 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшло клопотання представника відповідача Львівської міської ради Феник Любові Михайлівни про проведення розгляду справи без участі представника відповідача.

17.06.2026 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Кісь Олени Романівни про проведення розгляду справи без участі позивача та представника позивача.

Процесуальні дії суду по справі:

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 05.05.2025 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 03.07.2025 року відкрито провадження у справі та призначено до підготовчого розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 29.04.2026 року залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 29.04.2026 року прийнято заяву представника позивача про уточнення позовних вимог.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 28.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 26.06.2026 року поновлено судовий розгляд.

В судове засідання 06.07.2026 року:

- позивач ОСОБА_1 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку. На адресу Шевченківського районного суду м. Львова подала заяву, у якій вона просила проводити розгляд справи без її участі;

- третя особа ОСОБА_2 не з`явився, про дату, час та місце розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку. Причини неявки невідомі. Заяв та клопотань на адресу Шевченківського районного суду м. Львова не надходило.

В судовому засіданні 06.07.2026 року:

- представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Кісь Олена Романівна підтримала позовні вимоги, просила задовольнити позовну заяву;

- представник відповідача Львівської міської ради Феник Любов Михайлівна просила відмовити у задоволенні позовної заяви.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин:

17.04.2019 року ОСОБА_3 зареєструвала на своє ім`я право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 21.6 кв.м.

11.10.2019 року квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 21.6 кв.м. ОСОБА_3 продала ОСОБА_4 , який самовільно розпочав її реконструкцію, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 28.02.2020 року №1/111-пп , №2/111-пп, приписом від 28.02.2020 року та постановою від 12.03.2020 року №34-а, виданих Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові.

08.10.2020 року рішенням Франківського районного суду м. Львова у адміністративній справі №465/1645/20, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2021 року, постанову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові від 12.03.2020 року №34-а про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності – скасовано. Підставою скасування даної постанови було те, що судом встановлено факт не проведення ОСОБА_4 ремонтних робіт.

21.02.2020 року квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 , яка здійснила її реконструкцію, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 16.06.2021 року, приписом від 16.06.2021 року та постановою від 06.07.2021 року №78-а, виданих Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові. Штраф ОСОБА_5 оплатила, що підтверджується квитанцією від 04.08.2021 року.

Попередньому власнику квартири - ОСОБА_5 не вдалось узаконити цю квартиру, що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22.10.2021 року у цивільній справі №466/3306/20.

19.09.2022 року квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_1 . Разом з квартирою було придбано будівельні матеріали, а тому площа квартири АДРЕСА_1 збільшилась до 256,8 кв.м.

03.01.2024 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова у цивільній справі №466/5891/23 за первісним позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 про визнання права власності за територіальною громадою м. Львова на квартиру АДРЕСА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_1 право користування на квартиру загальною площею 256,8 кв.м., та за Львівською міською радою визнано право комунальної власності на квартиру.

Право комунальної власності на цю квартиру скасовано постановою Львівського апеляційного суду від 05.02.2026 року у цивільній справі №466/5891/23.

Мешканці всього будинку не заперечують щодо узаконення квартири.

Висновком спеціаліста ОСОБА_6 підтверджено відповідність квартири будівельним нормам.

Листом від 23.09.2022 року за №36-вих-76703 Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради повідомила позивача про те, що узаконення квартири необхідно вирішувати у судовому порядку.

30.03.2026 року ОСОБА_1 звернулася до Львівської міської ради із заявою №З-В-19968-29 щодо надання інформації про можливість оформлення права на спірну квартиру в адміністративному порядку. Відповіді на вказане звернення ОСОБА_1 не отримала.

Позиція суду та оцінка доводів учасників справи:

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що спірна квартира фактично існує як окремий об`єкт нерухомого майна, використовується позивачем за цільовим призначенням, відповідає будівельним нормам та правилам, що підтверджується висновком спеціаліста ОСОБА_6 . При цьому, доказів того, що збереження спірного об`єкта порушує права інших осіб, створює загрозу життю чи здоров`ю громадян або суперечить суспільним інтересам, матеріали справи не містять

Згідно з правилами ч. 3 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що при вирішенні спору про визнання права власності на самочинно реконструйований об`єкт суд повинен встановити фактичне існування такого об`єкта, відповідність його будівельним нормам та відсутність порушення прав інших осіб.

З матеріалів справи вбачається, що реконструйована квартира фактично створена, використовується як житлове приміщення, відповідає вимогам будівельних норм, а відповідачем Львівською міською радою не надано доказів неможливості її подальшої експлуатації або наявності обставин, які б перешкоджали визнанню за позивачем права власності.

Постановою Львівського апеляційного суду від 05.02.2026 року скасовано рішення про визнання права комунальної власності на спірну квартиру, у зв`язку з чим питання належності права власності на спірний об`єкт залишилося невирішеним та підлягає судовому вирішенню в межах даної справи.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

В постанові Верховного Суду України від 12.06.2013 року в справі №6-32цс3, постанові Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі №212/3142/16-ц, та інших, висловлено правову позицію, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Так, згідно з правовою позицію Верховного Суду, завданням суду є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення справи; норми права застосовує виключно суд.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в статті 16 ЦК України. У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення: 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною третьою статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При вирішенні даного спору судам необхідно враховувати, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України., але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що судовому захисту підлягають лише порушене право або інтерес особи, при чому такі порушення мають полягати у відповідних правових наслідках у вигляді зміни стану прав та обов`язків позивача або створення об`єктивних перешкод у реалізації законного інтересу відповідної особи, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Лише в такому разі позовні вимоги можуть бути задоволені.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право .ца ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Також варто зазначити, що надаючи правову оцінку належності обраного способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У § 145 рішення від 15.11.1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд з прав людини вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 1З Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією га надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 1З також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання, не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці десятого пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Наявність недоліків у застосуванні судами способів захисту цивільних прав та інтересів спричинена неповним врегулюванням цього питання у законодавстві. Трапляються також випадки застосування судами іншого способу захисту, ніж той, який передбачений законом або договором.

Аналізуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що заявлені позовні вимоги про визнання права власності на самочинно реконструйовану квартиру є правильним, належним і ефективним способом захисту своїх прав та інтересів, оскільки такий спосіб захисту прав та інтересів позивача гарантуватиме та забезпечить можливість належного оформлення права власності на спірний об`єкт нерухомості.

Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до вимог ст. ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

При цьому суд враховує, що відповідачем Львівською міською радою не подано доказів наявності підстав для знесення спірного об`єкта, невідповідності його будівельним нормам та правилам або порушення ним прав інших осіб. Натомість матеріалами справи підтверджено фактичне існування квартири як самостійного об`єкта нерухомого майна та можливість її безпечної експлуатації.

Оцінивши докази у їх сукупності відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що позивачем доведено наявність правових підстав для визнання права власності на спірну квартиру, тоді як доводи відповідача не спростовують встановлених судом обставин та не містять належних і допустимих доказів на підтвердження заперечень проти позову.

Згідно з ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» від 26.12.2009 року №14 доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положенням ст. 263 ЦПК України, а також з урахуванням абз. 4 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 5 ст. 263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи із вищенаведеного, після всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, викладені позивачем у позовній заяві, обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, доводи є достовірними, обґрунтованими, підтверджені письмовими доказами, та сумніву у суду не викликають.

Суд виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Розподіл судових витрат між сторонами:

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У заяві про уточнення позовних вимог від 29.04.2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Кісь Олена Романівна просила залишити судовий збір за позивачем.

Відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись:

ст. ст. 15, 16, 376, 392 ЦК України,

ст. ст. 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на житлову квартиру - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , право особистої приватної власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 256,8 кв.м.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Львівського апеляційного суду.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд м. Львова.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://sh.lv.court.gov.ua/sud1328/.

Текст рішення складено 15.07.2026 року.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Львівська міська рада, код ЄДРПОУ 04055896, місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1;

Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя О. Ф. Федорова