Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №607/7702/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Львів Справа № 607/7702/26 пров. № А/857/29025/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Боршовського Т.І.

суддів Кухтея Р.В.

Шевчук С.М.

за участю секретаря судового засідання Арбуза Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 травня 2026 року у справі № 607/7702/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

суддя в 1-й інстанції – Вийванко О.М.,

час ухвалення рішення – 11 травня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Тернопіль,

дата складення повного судового рішення – 11 травня 2026 року.

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив: поновити строк звернення до суду, скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.01.2026 № R306778 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 24.04.2026, зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити і подати висновок про повернення сплаченого адміністративного штрафу у розмірі 34 000,00 грн, стягнутого з ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № 80446535.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області (далі - Суд першої інстанції) від 11 травня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач скористався своїм правом на подання заяви через застосунок «Резерв+» про визнання ним адміністративного правопорушення та зазначив, що згідний на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, відтак він вважається таким, що вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Щодо доводів позивача про те, що він фізично не мав змоги з`явитися на виклик 22.09.2025 до відповідача, оскільки не отримав повістку, то Суд першої інстанції вважав, що вказане не спростовує факту визнання останнім вчиненого правопорушення. На переконання Суду першої інстанції, позивач у разі незгоди притягнення його до відповідальності мав право скористатися судовим захистом порушеного права до моменту подання заяви про не заперечення факту допущеного порушення та надання згоди на притягнення його до адміністративної відповідальності. З урахуванням наведеного вище, місцевий Суд констатував, що відповідачем доведено правомірність прийнятої ним постанови, а тому відсутні підстави для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення із закриттям провадження у справі. Також Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язати відповідача оформити та подати висновок про повернення сплаченого адміністративного штрафу, з огляду на те, що у задоволенні позовної вимоги щодо скасування постанови про адміністративне правопорушення відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що відповідачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу, який би підтверджував факт направлення позивачу повістки № 4785321 про необхідність прибуття о 09:00 год. 22.09.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також доказів її отримання позивачем. Наголошує, що сам по собі факт формування повістки без підтвердження її направлення та вручення не може свідчити про належне повідомлення особи та не є належним доказом вчинення адміністративного правопорушення. Стверджує, що подання позивачем заяви про визнання вчинення ним адміністративного правопорушення через застосунок «Резерв+» зумовлено виключно необхідністю зняття статусу «розшук» та не звільняє відповідача від обов`язку довести наявність події та складу адміністративного правопорушення належними і допустимими доказами. З урахуванням наведеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

1.ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Позивачу була сформована повістка № 4785321 із датою явки на 22.09.2025 о 9:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних.

Обґрунтовуючи протиправність притягнення до адміністративної відповідальності, позивач зазначив, що він не отримував вказану повістку, а тому не зміг з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

18.01.2026 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 складено постанову № R306778 у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн 00 коп. У спірній постанові зазначено, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені у повістці (ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Крім того, вказано, що 17.01.2026 через електронний кабінет військовозобов`язаного, призовника та резервіста ОСОБА_1 звернувся із заявою, згідно з якою він не оспорює допущене правопорушення та дає згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності. Враховуючи те, що позивач не заперечив факт допущеного порушення, яке полягало у неявці до ТЦК та СП за повісткою, та надав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності, постанову у справі було винесено того ж дня без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Позивач, вважаючи вказану постанову про адміністративне правопорушення протиправною, звернувся до суду першої інстанції з позовом про її скасування та закриття провадження у справі.

2. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ. ВИСНОВКИ.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Порядок притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягають до такої відповідальності.

Частиною 1 статті 7 КУпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За змістом статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Статтею 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Згідно з частиною третьою наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Диспозиція цієї статті є бланкетною та відсилає до спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Особливий період, відповідно до абзацу 13 частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 № 64/2022, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року, який діяв на момент вчинення відповідних дій та розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися:

військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;

резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;

військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;

військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;

особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Згідно з пунктом 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 (далі - Порядок № 560), за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Відповідно до пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у спірному випадку полягає у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

З аналізу вищезазначених правових норм слідує, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови у контексті спірних правовідносин необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки про необхідність з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.

Відповідач стверджує, зокрема у відзиві на позовну заяву, що на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання позивача надіслано повістку № 4785321 щодо прибуття о 09:00 год 22.09.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних. Позивач у визначений в повістці день та час не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим допустив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Суд першої інстанції визнав такі обставини встановленими.

Натомість Суд апеляційної інстанції, досліджуючи матеріали справи та наявні у них докази, не виявив жодних відомостей, що підтверджували б скерування відповідачем та/або отримання позивачем повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних.

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи колегія суддів апеляційного Суду ухвалою від 23 червня 2026 року витребувала в ІНФОРМАЦІЯ_3 докази направлення (вручення) ОСОБА_1 на адресу його задекларованого/зареєстрованого місця проживання повістки № 4785321 щодо його прибуття о 09:00 год 22.09.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с.78).

На виконання ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслав 26.06.2026 клопотання про долучення доказів, у додатках до якого містилась лише копія повістки № НОМЕР_1 .

Оцінюючи надані відповідачем докази, Суд апеляційної інстанції зауважує, що надана відповідач копія повістки уже міститься в матеріалах цієї справи (а.с.78) та не несе будь-якої нової доказової інформації на підтвердження скерування відповідачем та/або отримання позивачем такої повістки.

Колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять ані копії повістки із особистим підписом позивача про її отримання, ані відеозапису процесу вручення повістки чи ознайомлення з її змістом, ані акту про відмову від її отримання, ані зворотного повідомлення від установи поштового зв`язку про її надсилання та вручення чи невручення адресату з підстав, викладених в довідці.

Отже, в Суду нема правових підстав вважати, що повістка про виклик № 4785321 щодо прибуття о 09:00 год 22.09.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 взагалі направлялася ОСОБА_1 . Відповідачем з даного приводу будь-яких пояснень або нових доказів подано не було.

Вказана обставина є суттєвою, оскільки відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов`язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов`язку.

За таких обставин апеляційний Суд позбавлений можливості констатувати поінформованість позивача про виникнення у нього обов`язку прибути за таким викликом, а, отже, і спрямованість умислу на його невиконання. Зазначене свідчить про недоведеність вини позивача, яка є обов`язковим елементом складу адміністративного правопорушення, що помилково не встановлено Судом першої інстанції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідачем не підтверджено обставин скерування/отримання позивачем повістки. Тобто не доведено факту повідомлення ОСОБА_1 в установлений законом спосіб про необхідність з`явитись 22.09.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що слугувало підставою для винесення спірної постанови.

Разом з цим, в контексті спірних правовідносин, враховуючи заперечення позивача факту вручення йому повістки, саме відповідач на виконання частини другої статті 77 КАС України повинен доводити належними доказами існування факту належного інформування позивача про обов`язок його явки.

Що ж стосується поданої позивачем заяви від 17.01.2026 за допомогою застосунку «Резерв+», у якій позивач зазначив, що не оспорює допущене ним правопорушення та погоджується на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, то колегія суддів при оцінці вказаної обставини справи виходить з таких мотивів.

Відповідно до частини третьої статті 77 КАС України, докази суду надають учасники справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому КУпАП передбачає особливий порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

За змістом статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. У такому випадку уповноважена посадова особа після отримання відповідної заяви виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Частиною першою статті 279-9 КУпАП встановлено, що у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою, в якій зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (частина друга статті 279-9 КУпАП).

Отже, подання особою такої заяви є юридично значимою процесуальною дією, яка свідчить про використання передбаченого законом спрощеного механізму розгляду справи – без складання протоколу про адміністративне правопорушення та без участі особи, яка притягається до відповідальності, за умови неоспорення допущеного порушення. Водночас такий спрощений порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, за наявності вказаної заяви, не звільняє керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки при спрощеному розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, від обов`язку перевірити викладені в заяві фактичні дані про визнання особою правопорушення на предмет чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

У контексті наведених правових норм, апеляційний Суд погоджується з доводами апелянта в тій частині, що заява про визнання провини щодо неявки за повісткою не є беззаперечним доказом правопорушення, оскільки в адміністративних справах щодо рішень суб`єктів владних повноважень обов`язок доказування правомірності покладено саме на відповідача.

Тобто, подання позивачем такої заяви не звільняє відповідача від обов`язку перевірити чи вчинено особою відповідне адміністративне правопорушення, тобто чи, окрім заяви, є докази того, що така подія дійсно мала місце і є вина особи у вчиненні проступку.

Наведеним вище обставинам справи Суд першої інстанції надав помилкову оцінку, зазначивши, що доводи позивача про те, що він фізично не мав змоги з`явитися на виклик 22.09.2025 до відповідача, оскільки не отримав повістку, не спростовують факту визнання останнім вчиненого правопорушення та надання згоди на притягнення його до адміністративної відповідальності.

Верховний Суд при застосуванні статті 280 КУпАП неодноразово вказував, що сам факт визнання особою вини у вчиненні правопорушення за відсутності інших належних доказів не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності (постанови від 8 липня 2020 року в справі № 177/525/17, від 17 березня 2020 року в справі № 482/83/17, від 15 травня 2019 року в справі № 537/2088/17).

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова винесена за відсутності доказів на підтвердження події та наявності складу адміністративного правопорушення у діях позивача (порушення військового обліку, яке полягає в неявці за повісткою для уточнення облікових даних).

Одним із засадничих принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення є обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Прийняття такого рішення можливе лише за умови наявності події адміністративного правопорушення і складу такого правопорушення у діях особи, що підтверджено належними, допустимими і достатніми доказами. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними фактами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі про накладення адміністративного стягнення, повинно бути вмотивованим.

Підсумовуючи, колегія суддів апеляційного Суду вважає, що Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскаржувана постанова відповідача є правомірною і прийнята з дотриманням законодавства, оскільки такий висновок зроблено за неправильного застосування норм матеріального права та неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 оформити і подати висновок про повернення сплаченого адміністративного штрафу у розмірі 34 000,00 грн, стягнутого з ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № 80446535, колегія суддів зазначає таке.

За змістом позовної заяви, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 24.04.2026, позивач просить суд зобов`язати відповідача повернути суму сплаченого штрафу у розмірі 34 000,00 грн відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013 (далі також – Порядок № 787).

На переконання позивача, відповідач є контролюючим органом у розумінні положень пункту 5 Порядку № 787, оскільки саме на виконання його рішення (постанови) було сплачено штраф. Помилково сплачений адміністративний штраф може бути повернуто управлінням Державної казначейської служби України лише на підставі висновку органу, який застосував адміністративне стягнення (штраф).

Колегія суддів звертає увагу на те, що Порядок № 787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих коштів до бюджету.

На момент сплати позивачем адміністративного штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про накладення штрафу та відкрите виконавче провадження, тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що позивач сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові.

Надалі ж, з огляду на висновок колегії суддів у цій справі за результатами апеляційного перегляду оскарженого рішення Суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування постанови від 18.01.2026 № R306778 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення штрафу, відповідна юридична підстава відпала.

Оскільки сума адміністративного штрафу, яку позивач вніс до бюджету, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється.

Іншого нормативного порядку повернення сум сплачених адміністративних штрафів в разі скасування рішень, якими їх накладено, Судом не встановлено.

Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про накладення адміністративного штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Тому повернення таких коштів позивачу стосується захисту його майнових прав як фізичної особи – суб`єкта приватно-правових відносин , а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції цивільного суду.

Суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності, яку надалі суд визнав протиправною та скасував, можна стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як безпідставно утримувану. Такі правовідносини не є публічно-правовими і на них приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку № 787 не поширюються.

Вказане вище відповідає правовому висновку, який сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (провадження № 12-36гс22).

Резюмуючи зазначене вище, колегія суддів апеляційного Суду висновує, що після визнання протиправною та скасування апеляційним судом постанови від 18.01.2026 № R306778 про накладення адміністративного штрафу ОСОБА_1 згідно зі статтею 1212 ЦК має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

Судом враховано, що Позивачем не подано заяви про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи в частині цієї позовної вимоги.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку, що провадження в частині позовних вимог щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 оформити і подати висновок про повернення сплаченого адміністративного штрафу у розмірі 34 000,00 грн, стягнутого з ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № 80446535, потрібно закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, а рішення суду першої інстанції з наведених вище мотивів - скасувати.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Підсумовуючи, Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвалюючи рішення у цій справі, Суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, та порушення норм процесуального права при ухваленні судового рішення. Відтак апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в частині визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення і закриття справи про адміністративне правопорушення, а в частині повернення сплаченого адміністративного штрафу у розмірі 34000,00 грн, стягнутого з ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № 80446535, провадження підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

За правилами частин першої та шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з платіжними документами, що містяться у матеріалах справи, позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 665,60 грн та апеляційної скарги у розмірі 1 996,50 грн.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що позовну заяву та апеляційну скаргу подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд», а тому при обрахунку суми судового збору застосовується коефіцієнт 0,8.

Отже, розмір судового збору, який підлягав сплаті відповідно до Закону України «Про судовий збір», становив з урахуванням коефіцієнта 0,8 у суді першої інстанції – 532,48 грн та в суді апеляційної інстанції – 798,72 грн.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути на користь позивача судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 коп. в суді першої інстанції та 798 (сімсот дев`яносто вісім) гривень 72 коп. в суді апеляційної інстанції.

Питання про повернення судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом, вирішується ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

Керуючись статтями 139, 238, 286, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 травня 2026 року у справі № 607/7702/26 скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18 січня 2026 року № R306778 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

У частині вимог щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 оформити і подати висновок про повернення сплаченого адміністративного штрафу у розмірі 34 000,00 грн, стягнутого з ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № 80446535, - провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНКОПП - НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 коп. в суді першої інстанції та 798 (сімсот дев`яносто вісім) гривень 72 коп. в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. І. Боршовський

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук

Повне судове рішення складено 14.07.26