Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №303/10279/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Львів Справа № 303/10279/25 пров. № А/857/24781/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Боршовського Т.І.

суддів Кухтея Р.В.

Шевчук С.М.

за участю:

секретаря судового засідання Арбуза Р.В.

представника позивача Білей С.В.

представника відповідача Гришка К.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 квітня 2026 року у справі № 303/10279/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

суддя в 1-й інстанції – Курах Л.В.,

час ухвалення рішення – 13 квітня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Мукачево,

дата складення повного судового рішення – 13 квітня 2026 року.

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив: поновити строк звернення до суду, скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27.06.2025 № 2757 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області (далі - Суд першої інстанції) від 13 квітня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач, будучи громадянином України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, військовозобов`язаним, мав обов`язок у період з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно) уточнити свої облікові дані (адресу місця проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інші персональні дані) через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження, проте жодним із визначених способів уточнення своїх персональних даних він не скористався, чим порушив норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відтак відповідачем правильно кваліфіковані дії позивача. Також Суд першої інстанції зауважив, що приміткою у статті 210 КУпАП передбачено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. Однак примітка до статті 210 КУпАП не може бути застосована в даному випадку, оскільки чинне законодавство зобов`язувало саме позивача вчинити певні дії і уточнити свої персональні дані у встановлений строк, які могли бути вчинені тільки ним особисто у один із визначених способів, відтак держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів може перевірити, чи уточнив військовозобов`язаний свої персональні дані, але обов`язок такого уточнення покладається на військовозобов`язаного, яким є позивач.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Суд першої інстанції не врахував, що у період, передбачений для оновлення облікових даних, позивач щонайменше двічі особисто з`являвся до ІНФОРМАЦІЯ_3 і надавав працівникам вказаного ІНФОРМАЦІЯ_2 свої документи. Вказане підтверджується протоколом № 2757 від 21.06.2025 про адміністративне правопорушення, в якому зазначено, зокрема про те, що у період з 12.03.2024 по 21.06.2025 позивач, очікуючи затвердження 16 ВЛК довідки № 18 від 12.03.2024, щомісяця відвідував ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також звертає увагу, що ані зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення, ані оскарженої постанови неможливо встановити, які саме військово-облікові дані не уточнив позивач, та чому відповідач не зміг такі дані отримати шляхом електронної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних. З урахуванням наведеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач подав відзив, в якому заперечує щодо задоволення апеляційної скарги позивача. Зазначає про те, що Суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, повно та всебічно з`ясував обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а тому дійшов правильного висновку про відмову у позові. Наголошує, що позивачем не надано суду доказів, а саме: військово-облікового документа з відміткою про виключення його із військового обліку, як це передбачено пунктом 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в разі визнання непридатним до військової служби. Інших відомостей стосовно того, що позивач не має статусу військовозобов`язаного, матеріали справи не містять. Відтак ОСОБА_1 є військовозобов`язаним і на нього поширювався обов`язок протягом 60-ти днів з дня набрання чинності Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (з 18.05.2024 по 16.07.2024) уточнити облікові дані, проте позивач не зробив цього. Доводи апеляційної скарги, на переконання відповідача, є безпідставними. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

1.ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

21.06.2025 начальником групи бронювання ІНФОРМАЦІЯ_3 , капітаном ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення № 2757 стосовно громадянина ОСОБА_1 за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 12 год. 00 хв. 27.06.2025 в кабінеті № 29 ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , з яким ОСОБА_1 ознайомлений під підпис. У протоколі наявні письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких він вказує, що облікові дані оновлював вчасно.

Клопотання про відкладення розгляду справи та будь-яких інші заяви до 27.06.2025 не надходили.

27.06.2025 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 виніс постанову № 2757 у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 -1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн 00 коп. У постанові зазначено, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним та перебуваючи на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , порушив вимоги частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: не уточнив свої облікові (персональні) дані, перелік яких визначений статтею 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Згідно з постановою, позивач не виконав обов`язок щодо уточнення персональних даних у визначений законом строк — протягом 60 днів з дня набрання чинності відповідними змінами законодавства, тобто у період з 18.05.2024 по 16.07.2024. Також у постанові зазначено, що вказане правопорушення було виявлено 16.05.2025 року шляхом внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Крім того, в постанові вказано, що позивач не з`явився на розгляд справи 27.06.2025 року, хоча був повідомлений про дату, час та місце її розгляду, у зв`язку з чим справа була розглянута за його відсутності. Відповідач вказав, що вина позивача доведена протоколом про адміністративне правопорушення № 2757 від 21.06.2025 та доданими до протоколу витягами з відповідного державного реєстру.

За результатами розгляду справи відповідач дійшов висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та застосував до нього адміністративне стягнення у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією відповідної статті.

Позивач, вважаючи вказану постанову про адміністративне правопорушення протиправною, звернувся до суду першої інстанції з позовом про її скасування та закриття провадження у справі.

2. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ. ВИСНОВКИ.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Згідно з частиною третьою наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Диспозиція цієї статті є бланкетною та відсилає до спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), введено правовий режим воєнного стану на території України, який триває і на даний час. В подальшому, неодноразово Указами Президента України продовжувався режим воєнного стану на території України, який діє і на цей час. Вказана обставина є загальновідомою.

Відповідно до Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено загальну мобілізацію.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 (далі Закон - № 3543-XII) правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Статтею 22 Закону № 3543-XII визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону № 3543-XII передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися:

військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;

резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;

військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;

військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;

особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі також - Закон № 2232-XII).

Частиною десятою статті 1 Закону № 2232-XII визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, окрім іншого: - уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (абзац 2); - виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством (абзац 6).

Частина десята статті 1 Закону № 2232-XII викладена в редакції Закону України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набув чинності 18.05.2024.

Відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону № 2232-XII призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Вказаний обов`язок визначено також пунктом 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі також - Порядок № 1487).

Призовники, військовозобов`язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних.

Згідно зі статтею 42 Закону № 2232-XII та пункту 19 Порядку № 1487 громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов`язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.

Тобто, відповідно до частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які перебувають на військовому обліку також зобов`язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Абзацом 4 пункту 1 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3633-ІХ встановлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані:

у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності);

у разі перебування за кордоном - шляхом повідомлення на офіційну електронну адресу або на офіційний номер телефону, які зазначені на офіційному сайті територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що законодавцем передбачено три шляхи, якими громадяни України, які перебувають на території України та на військовому обліку, повинні були уточнити персональні дані з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно), а саме: через центр надання адміністративних послуг; через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; у ТЦК та СП.

Cудом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що ОСОБА_1 , будучи громадянином чоловічої статі віком від 18 до 60 років, є військовозобов`язаним. При цьому Суд першої інстанції правильно відхилив доводи представника позивача про те, що позивач, як особа, яка непридатна до служби згідно довідки № 18 ВЛК від 12.03.2024, не є військовозобов`язаним, оскільки вказаний висновок потребував затвердження вищестоячою ВЛК та після цього рішення про виключення з військового обліку. Натомість згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_5 № 2025-0625-0618-1143-0897-0 від 18.06.2025 ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби з обмеженнями, тобто позивач є військовозобов`язаним.

Таким чином, у позивача, як військовозобов`язаного, відповідно до закону був обов`язок уточнити облікові (персональні) дані у період з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно).

Як з`ясовано Судом першої інстанції, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він не уточнив свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження з 18.05.2024 по 16.07.2024 на виконання вимог абзацу 6 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII.

В матеріалах справи немає доказів, які підтверджували б дату оновлення позивачем облікових даних, зокрема у період з 18.05.2024 по 16.07.2024.

Таких доказів не подано і суду апеляційної інстанції.

Поряд із цим, вирішуючи питання правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, в тому числі дотримання відповідачем належної процедури, колегія суддів апеляційного Суду вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Статтею 247 КУпАП передбачені обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Згідно з положеннями частини першої цієї статті провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Частина перша статті 38 КУпАП передбачає, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев`ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Відповідно до частини дев`ятої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.07.2018 у справі № 308/8763/15-а, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП. При цьому, наведена норма не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення. Як зазначив Верховний Суд, логічне тлумачення абзацу першого статті 247 КУпАП дозволяє дійти висновку, що встановлення зазначених у цій статті юридичних фактів є єдиною необхідною підставою для припинення будь-яких дій щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності незалежно від встановлених будь-яких інших обставин, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у тому числі й вини особи у його вчиненні. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, першочерговим є встановлення судом дотримання строку накладення адміністративного стягнення, за умови закінчення якого суд або уповноважений орган взагалі позбавлені можливості досліджувати питання про наявність в діях особи ознак адміністративного проступку.

Так, за приписами частини дев`ятої статті 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день виявлення адміністративного правопорушення. Вказана норма не передбачає інших умов відліку цього строку.

Спірна постанова № 2757 по справі про адміністративне правопорушення датується 27 червня 2025 року.

Як вказано у протоколі № 2757 про адміністративне правопорушення від 21.06.2025, факт вчинення позивачем правопорушення виявлено 16.05.2025 після прибуття громадянина ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час звіряння його облікових даних з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг»).

Крім того, у протоколі відповідач зазначив, що у період з 12.03.2024 по 21.06.2025, очікуючи затвердження 16 ВЛК довідки ВЛК № 18 від 12.03.2024, позивач щомісяця відвідував ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Адміністративне стягнення накладено на позивача за не оновлення даних протягом наданих 60 діб з дня набрання чинності Законом № 3633-IX (18.05.2024), тобто з 18.05.2024 по 16.07.2024 включно.

Апеляційний Суд зауважує, що уточнення даних позивачем в будь-який інший день після 16.07.2024 утворює склад правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, оскільки вказане правопорушення вичерпується фактом оновлення облікових даних до конкретної дати (16.07.2024). Тобто днем вчинення вказаного правопорушення є 17.07.2024 і саме цього дня таке правопорушення є завершеним.

Початок перебігу строку накладення адміністративного стягнення пов`язується також з днем його виявлення. Днем виявлення правопорушення потрібно вважати день, коли уповноважений на складення протоколу про адміністративне правопорушення орган (в разі якщо він складається) отримав будь-які відомості про можливе вчинення адміністративного правопорушення. При цьому, день виявлення адміністративного правопорушення не тотожний дню складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Водночас початок перебігу строку накладення адміністративного стягнення пов`язується з днем виявлення правопорушення лише у випадку вчинення триваючого правопорушення, тобто проступку, пов`язаного з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених правовою нормою.

Вказані вище висновки узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 28 лютого 2019 року в справі № 149/2498/17, від 21 листопада 2019 року в справі № 461/1393/16-а.

Однак, як вище встановлено апеляційним Судом, спірне правопорушення є вчиненим та завершеним 17.07.2024.

Окрім того, Судом враховано, що відповідно до статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» № 1951-VIII від 16.03.2017, Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України, одним із основних завдань якого є ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.

Основними засадами ведення Реєстру є: 1) обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів (стаття 3 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів»).

Згідно з статтею 6 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

До персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать серед іншого відомості про місце проживання та місце перебування; номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти тощо (частина 1 статті 7 зазначеного вище Закону).

До службових даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста згідно з статтею 8 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» належать відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; про участь у бойових діях; про виконання військового обов`язку; про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи).

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Беручи до уваги наведені вище норми, колегія суддів апеляційного Суду дійшла висновку, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів повинна була відображатись інформація щодо не оновлення позивачем облікових даних. Тобто на відповідача законом покладено обов`язок після вчинення особою відповідного правопорушення (в даному випадку таке правопорушення вчинене позивачем, тобто є завершеним 17.07.2024) внести до Реєстру відомості про порушення нею військового обліку саме з 17.07.2024.

Отже, оскільки в розпорядженні відповідача перебувала інформація про порушення позивачем військового обліку (неоновлення особистих даних до 16.07.2024 включно), то такі відомості в розумний строк (тобто найкоротший строк, необхідний для вчинення таких дій) мали бути внесені до Реєстру відповідальними посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 з датою порушення військового обліку – 17.07.2024.

Будь-яка інша дата щодо дати порушення військового обліку, за обставин цієї справи, з огляду на склад адміністративного правопорушення, носила б суб`єктивний характер, оскільки б не відповідала принципу «правової визначеності» (Legal Certainty) в спірних правовідносинах, з огляду на те, що особа повинна чітко знати наслідки своєї поведінки, в тому числі й про притягнення її до адміністративної відповідальності, з дотриманням строків накладення відповідного стягнення.

Тобто для вказаного завершеного проступку, що мав місце 17.07.2024, дата – 16.05.2025 не може бути днем виявлення вказаного правопорушення.

З огляду на зміст протоколу про адміністративне правопорушення № 2757 від 21.06.2025, а також на інформацією з Реєстру (а.с. 65), відповідач не вносив до Реєстру з власної ініціативи відомості про порушення позивачем військового обліку аж до 16.05.2025 – дати, коли ОСОБА_1 звернувся до згаданого ТЦК та СП про оновлення даних, тобто майже рік від дати вчинення позивачем відповідного правопорушення, хоча, за відсутності доказів протилежного, об`єктивно повинен був та мав можливість виявити та зафіксувати факт вчинення правопорушення ще з 17.07.2024.

До того ж відповідач сам зазначив у протоколі про адміністративне правопорушення № 2757 від 21.06.2025 про факт відвідування позивачем приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 щомісяця у період з 12.03.2024 по 21.06.2025. На ці обставини наголошував й позивач у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях від 08.04.2025, вказуючи, що в період, передбачений для оновлення облікових даних, позивач щонайменше двічі особисто з`являвся до ІНФОРМАЦІЯ_3 і надавав працівникам вказаного ІНФОРМАЦІЯ_2 свої документи. Проте Суд першої інстанції залишив вказані обставини поза увагою, без правової оцінки.

В справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) навів основні аспекти принципу «належного урядування» (Good Governance), який є фундаментальною складової принципу верховенства права (Rule of Law).

Так, ЄСПЛ вказав, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З огляду на принцип «належного врядування», відповідач: не дослідив та не надав у подальшому й суду жодних пояснень чому в разі неодноразової особистої явки позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 його особисті дані в Реєстрі так і не були оновлені відповідальними працівниками вказаного ІНФОРМАЦІЯ_2 в травні – червні 2024; також не надано пояснень чому, з огляду на факт порушення позивачем військового обліку щодо оновлення даних згідно припису абзацу 4 пункту 1 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3633-ІХ, що мав місце ще 17.07.2024, враховуючи подальшу щомісячну явку позивача до відповідача, - такі відомості, хоча й були в розпорядженні відповідача, не були вчасно внесені вказаним ІНФОРМАЦІЯ_2 аж до 16.05.2025.

Отже, за цих обставин, з огляду на неналежне виконання відповідачем своїх повноважень щодо фіксації факту порушення позивачем військового обліку, враховуючи вимоги принципу «належного урядування», відповідач не повинен отримувати вигоду від своєї триваючої бездіяльності – у вигляді накладення на позивача адміністративного стягнення за правопорушення, що мало місце 17.07.2024. Тобто поза межами строку накладення відповідного стягнення, з огляду на викладені вище висновки Суду щодо дати вчинення вказаного проступку, та реальну можливість відповідача притягнути ОСОБА_1 до відповідальності в межах строків, встановлених КУпАП.

Водночас спірна постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення прийнята 27 червня 2025 року, тобто з порушенням строку, передбаченого частиною дев`ятою статті 38 КУпАП.

Наведеним вище обставинам справи Суд першої інстанції не надав правової оцінки та залишив поза увагою.

Вказане унеможливлює на даний момент вирішення питання щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, з огляду на сплив строку притягнення до такої відповідальності.

Отже, колегія суддів апеляційного Суду вважає, що Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскаржувана постанова відповідача є правомірною.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Підсумовуючи, Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвалюючи рішення у цій справі, Суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення. Відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову та скасування оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення і закриття справи про адміністративне правопорушення на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку зі спливом на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

За правилами частин першої та шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з платіжним документом, що міститься у матеріалах справи, позивач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 727,00 грн. Водночас розмір судового збору, обрахований судом апеляційної інстанції за подання скарги у цій справі, та який підлягав сплаті відповідно до Закону України «Про судовий збір», становив 726,72 грн.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції в сумі 726 (сімсот двадцять шість гривень) 72 коп.

Питання про повернення судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом, вирішується ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

Керуючись статтями 139, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 квітня 2026 року у справі № 303/10279/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.06.2025 № 2757 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНКОПП - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в сумі 726 (сімсот двадцять шість гривень) 72 коп. в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. І. Боршовський

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук

Повне судове рішення складено 14.07.26