Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №380/9960/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/9960/25 пров. № А/857/28717/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року (судді Кухар Н.А., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі № 380/9960/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування до стажу роботи та страхового стажу ОСОБА_1 , час проходження ним строкової військової служби в період з 17.10.2007 по 17.07.2008 у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_2 та відомостями про роботу в трудовій книжці серії НОМЕР_3 , зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до стажу роботи і страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , час проходження ним у військовій частині НОМЕР_1 строкової військової служби в період з 17.10.2007 по 17.07.2008 включно.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Позивач подав додаткові пояснення із позиція Верховного Суду щодо подібних правовідносин.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 07.01.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області зі зверненням, в якому просив зарахувати на підставі вимог ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (зі змінами), до його стажу роботи та страхового стажу час проходження строкової військової служби в період часу з 17.10.2007 по 17.07.2008 у військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ), що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 та відомостями про роботу в трудовій книжці серії НОМЕР_3 .

На дане звернення відповідачем надано письмову відповідь від 15.01.2025 за вих. № 925-374/Б-56/8-1300/25, з якої вбачається, що питання про зарахування часу проходження ОСОБА_1 строкової військової служби не вирішено, у зв`язку із скеруванням листа до військової частини НОМЕР_1 щодо приведення у відповідність відомостей про строкову військову службу за 2007-2008 роки.

22.04.2025 ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача зі зверненням, в якому просив зарахувати до стажу роботи і страхового стажу час проходження строкової військової служби в період з 17.10.2007 по 17.07.2008, із долученням відповідних копій військового квитка серії НОМЕР_2 і трудової книжки серії НОМЕР_3 , що містять відповідні записи.

На повторне звернення від 22.04.2025 відповідачем було надано аналогічну відповідь від 07.05.2025 за вих. № 9688-9830/Б-56/8-1300/25, з якої вбачається, що час проходження позивачем військової служби не зараховано до його стажу роботи та страхового стажу, у зв`язку із відсутністю в реєстрі застрахованих осіб відомостей на нього за період проходження ним строкової військової служби з 17.10.2007 по 17.07.2008, про що скеровано повторний лист у військову частину.

З відповідей ГУ ПФУ у Львівській області від 15.01.2025 № 925-374/Б-56/8-1300/25, а також від 07.05.2025 за № 9688-9830/Б-56/8-1300/25, та витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, вбачається, що час проходження ОСОБА_1 строкової військової служби не зараховано до його стажу роботи та страхового стажу.

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Частиною 2 статті 64 Основного Закону України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до ст.3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. “Про введення воєнного стану в Україні”, затв. Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р. (далі - Указ № 64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.

Таким чином, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене ст.46 Конституції України.

Згідно з ч.ч.1 та 3 ст.11 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-IV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону № 1058-IV.

Аналіз положень ст.ст.8, 18 та 92 Конституції України у системному зв`язку з преамбулою Закону України № 2262-XII дозволяє зробити обґрунтований висновок про те, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також деяких інших осіб, які мають право на пенсію згідно із цим Законом, визначаються виключно положеннями спеціального закону - Закону № 2262-XII.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (зі змінами та доповненнями), передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з вимогами ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Вказана вище норма Закону є спеціальною, та не містить жодної прив`язки щодо зарахування часу перебування громадян на строковій військовій службі до сплати військовою частиною страхових внесків до Пенсійного фонду України чи подання нею, як страхувальником, відповідних звітів тощо.

Більше того, вказані обставини не можуть бути підставою для виключення періоду проходження строкової військової служби зі страхового та трудового стажу позивача, оскільки останній не може відповідати за будь-які порушення, що могли бути допущені військовою частиною, як страхувальником. Недотримання правил подання чи несвоєчасного подання звітності чи інші порушення, допущені страхувальником, не можуть впливати на особисті права та інтереси застрахованої особи, а тим більше бути підставою для позбавлення її конституційного права на соціальний захист.

Особі, яка виконала покладений на неї конституційний обов`язок, зокрема, щодо проходження військової служби, повинно бути гарантоване у зв`язку із цим дотримання державою її прав, свобод та законних інтересів.

Відповідно до вимог п. 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (зі змінами до неї), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як вбачається з п. 6 цього Порядку, для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються, зокрема, військові квитки.

Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що факт проходження ОСОБА_1 строкової військової служби в період з 17.10.2007 по 17.07.2008 у військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) підтверджується належними йому документами, а саме військовим квитком серії НОМЕР_2 та відомостями про роботу в трудовій книжці серії НОМЕР_3 .

Окрім цього, суд враховує, що з метою забезпечення обліку застрахованих осіб в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування в Україні діє система персоніфікованого обліку та Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 1 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, це організаційно - технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 згаданого вище Закону, реєстр застрахованих осіб – автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.

Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до абз. 4 ч. 5 ст. 21 цього ж Закону, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Як вбачається з положень ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.

Таким чином, обов`язок щодо подання до Пенсійного фонду відомостей про заробітну плату застрахованої особи, на яку сплачено страхові внески, покладається саме на роботодавця.

Вказане також кореспондується з ч. 2 ст. 20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, відповідно до якої персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Отже, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють порядок внесення відомостей про застрахованих осіб до Реєстру страхувальників, суд дійшов висновку про те, що обов`язок, а також відповідальність за правильність заповнення такої звітності та її достовірність покладається саме на страхувальника або уповноважений орган.

При цьому, невиконання підприємством, а у даному випадку, – військовою частиною, свого обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України не може позбавляти позивача соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи (проходження служби) на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Вказаний вище висновок узгоджується з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 в справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 в справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 в справі № 199/1852/15-а, від 27.02.2019 в справі № 638/5795/17, від 31.10.2019 у справі № 683/1814/16-а, від 23.03.2020 в справі № 535/1031/16-а та від 26.03.2020 в справі № 299/3616/16-а, від 02.08.2022 в справі № 560/4616/20, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відсутність в Реєстрі застрахованих осіб чіткої інформації про сплату військовою частиною страхових внесків стосовно позивача не може бути наслідком позбавлення позивача права на зарахування такого періоду до його страхового стажу та стажу роботи, яке гарантовано ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Таким чином, не зарахування відповідачем до страхового стажу та стажу роботи позивача періоду проходження ним строкової військової служби в період з 17.10.2007 року по 17.07.2008 року у військовій частині НОМЕР_1 , не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та є протиправним, а відповідні доводи апелянта є необгрунтованими.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про проходження ним в період з 17.10.2007 року по 17.07.2008 року строкової військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , відповідачем не надано.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що час проходження позивачем строкової військової служби в період з 17.10.2007 року по 17.07.2008 року у військовій частині НОМЕР_1 , повинен бути зарахований до стажу роботи та страхового стажу позивача, а належним способом захисту порушених правє визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати Головного управління ПФУ у Львівській області зарахувати до стажу роботи і страхового стажу позивача – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_5 ) час проходження ним строкової військової служби в період з 17.10.2007 по 17.07.2008 у військовій частині НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ), а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області – залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі №380/9960/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Ільчишин

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук

Повне судове рішення складено 14.07.26