Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №460/12674/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/12674/24 пров. № А/857/4219/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_2 , на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправним та скасування наказу,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Борискін С.А.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ від 15.06.2024 № 169 в частині, що його стосується.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 йому призупинено виплату грошового забезпечення з 13.06.2024 у зв`язку із самовільним залишенням військової частини. Вказує, що у визначений термін не прибув на військову службу, оскільки перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується довідкою № 1798/0908/24 від 14.06.2024. Зауважує, що зазначена довідка долучена до акту службового розслідування, що спростовує факт самовільного залишення ним військової частини та прямо вказує на незаконність спірного наказу.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2024 № 169 в частині, що стосується призупинення виплат грошового забезпечення з 13.06.2024 молодшому сержанту ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що військова частина НОМЕР_1 не довела факту самовільного залишення позивачем військової частини у встановленому законом порядку. Суд першої інстанції встановив, що відсутні докази внесення відповідних відомостей до ЄРДР, які є обов`язковою умовою для призупинення військової служби та виплати грошового забезпечення, а також врахував, що позивач на момент нез`явлення до військової частини продовжував лікування за офіційним направленням, тобто мав поважні причини відсутності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що позивач, будучи поінформованим про своєчасне прибуття до військової частини після виписки з медичного закладу, маючи реальну можливість звернутись належним чином за направленням для лікування до відповідальних посадових осіб, у визначений термін не прибув на військову службу до місця тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 та належним чином не підтвердив законність та причину своєї відсутності у військовій частині. Вказує, що у зв`язку з неявкою позивача після виписки з лікувального закладу 12.06.2024, на підставі рапорта від 15.06.2024 № 2456, доповіді по факту самовільного залишення військової частини від 15.06.2024 № 1493/664/1483н/т, спірним наказом було призупинено виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 .

У додаткових письмових поясненнях зазначає про те, що із відповіді військової частини НОМЕР_3 від 21.04.2025 слідує, що молодший сержант ОСОБА_1 13.06.2024 з військової частини НОМЕР_3 на госпіталізацію у КП «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни» не скеровувався, так як даний заклад не відноситься до зони адміністративної відповідальності військової частини НОМЕР_3 . Документ, копія якого вказувалась, так звана копія направлення молодшого сержанта ОСОБА_1 на лікування до КП «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни» від 13.06.2024, не надавався військовослужбовцю ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_3 . Також, цей документ не відповідає бланку направлень військової частини НОМЕР_3 : невірна назва закладу охорони здоров`я Міністерства оборони України («військова частина НОМЕР_4 » замість «військова частина НОМЕР_5 »), відсутній реєстраційний номер та печатка закладу.

ОСОБА_1 подав додаткові пояснення, в яких зазначив про те, що відповідачем не надано жодних доказів неможливості отримання доказу під час розгляду справи судом першої інстанції, як і не обґрунтовано яким чином він спростовує те, що відповідачу було відомо про його госпіталізацію 14.06.2024 до неврологічного відділення КП «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни». Крім того, вказує на те, що матеріалами службового розслідування підтверджується, що посадовим особам відповідача було достеменно відомо, що він перебуває на лікуванні, зокрема: письмовими поясненнями від 16.06.2024 начальника медичної служби-начальника медичного пункту ОСОБА_2 , доповідями командира військової частини НОМЕР_6 ОСОБА_3 спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Південного регіону від 16.06.2024 і ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.06.2024, заявою командира військової частини НОМЕР_6 ОСОБА_4 про кримінальне правопорушення від 19.06.2024.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року здійснено заміну відповідача у справі № 460/12674/24 – військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) на його правонаступника – військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п.3 ч.1 ст.311 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, додаткових письмових пояснень сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.10.2023 № 303 молодшого сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду санітарного інструктора медичного пункту військової частини НОМЕР_1 .

Під час проходження служби позивачем отримано направлення на лікування у Військово-медичний клінічний центр військової частини НОМЕР_9 в АДРЕСА_1 , звідки був направлений на стаціонарне лікування до Рівненської міської КНП «ЦМР» РМР, де перебував з 14.05.2024 по 31.05.2024.

В подальшому позивач був госпіталізований до Військово-медичного клінічного центру військової частини НОМЕР_9 в АДРЕСА_1 , де перебував на лікуванні з 31.05.2024 по 12.06.2024.

13.06.2024 позивач отримав направлення від Військово-медичного клінічного центру військової частини НОМЕР_4 в АДРЕСА_2 для проходження лікування у КП «Рівненський обласний госпіталь ВВ», де перебував на лікуванні з 14.06.2024 по 02.07.2024.

З метою уточнення причин та умов, що 13.06.2024 привели до факту нез`явлення без поважних причин по завершенню курсу стаціонарного лікування під час відпустки на місце служби санітарного інструктора медичного пункту військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 , на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2024 № 276-АГД призначено службове розслідування.

Наказом командира військоої частини НОМЕР_1 від 15.06.2024 № 169 призупинено виплату грошового забезпечення з 13.06.2024 молодшому сержанту ОСОБА_1 , підстава: рапорт начальника медичної служби-начальника медичного пункту від 15.06.2024 № 2456, доповідь по факту самовільного залишення військової частини від 15.06.2024 № 1493/664/1483н/т.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі – Закон № 2232-XII).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

В силу вимог ч.1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до абз. 1 ст. 1-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно з ч.2 ст. 1-2 цього Закону, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі – Порядок № 260).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 3 Порядку № 260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі – Порядок № 260).

Відповідно до абз. 9, 10 п.15 Розділу 1 Порядку № 260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Абзацом 2 п.5 розділу XVI Порядку № 260 визначено що військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у випадках невиходу на службу без поважних причин – за місяць, у якому здійснено таке порушення.

Відповідно до п.14 Розділу XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану» до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).

Як підтверджується матеріалами справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2024 № 169 призупинено виплату грошового забезпечення з 13.06.2024 молодшому сержанту ОСОБА_1 , підстава: рапорт начальника медичної служби-начальника медичного пункту від 15.06.2024 № 2456, доповідь по факту самовільного залишення військової частини від 15.06.2024 № 1493/664/1483н/т.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця службі дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданий відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строк військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки з вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гаранті встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положенням про проходження військової служби.

Так, указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Положення).

Згідно з п. 144-1 Положення, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільне здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закон) України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

При цьому, пунктом 144-4 Положення визначено, що у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з`ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.

Командування військової частини або орган управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України здійснює супроводження військовослужбовця до органу досудового розслідування.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.

Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» затверджений Дисциплінарний статут Збройних Сил України.

Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі – Статут) визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Відповідно до статті 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно з частиною 1 статті 85 Статуту, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягнути військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського складу – також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Положеннями частини 4 статті 85 Статуту врегульовано, що якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Статтею 86 Статуту визначено, що у разі повної доведеності вини військовослужбовця командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі – Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі – військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджений наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13 грудня 2017 року за № 1503/31371 (надалі – Порядок).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку дисципліною є належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями функціональних обов`язків (посадових інструкцій), наказів Міністерства оборони України, доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).

Службове розслідування – комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Пунктом 3 розділу II Порядку врегульовано, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишають військову частину призупиняється з дня, коли відомості про самовільне залишення військової частини внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Це стає можливим на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про скоєння кримінальної правопорушення військовослужбовцем, які подані відповідно до частини четвертої статті 8 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, тобто після проведення службового розслідування. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад вважаються особами, які не виконують обов`язків військової служби. У цей період контракт про проходження військової служби, а також виплати та забезпечення (грошове, продовольчі речове тощо) для таких військовослужбовців призупиняються.

Таким чином, факт порушення військової дисципліни, має бути підтверджений у встановленому порядку.

Як слідує з матеріалів справи, з метою уточнення причин та умов, що 13.06.2024 привели до факту нез`явлення без поважних причин по завершенню курсу стаціонарного лікування під час відпустки на місце служби санітарного інструктора медичного пункту військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 , на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2024 № 276-АГД призначено службове розслідування.

Відповідачем надані заяви від 19.06.2024 та від 25.06.2024, які скеровані до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташовоного у м.Миколаїв про кримінальне правопорушення, однак не надано доказів щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей стосовно кримінального провадження відносно позивача.

Однак, в силу вимог ст.24 Закону № 2232-XII саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця чітко визначено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину.

За відсутності доведення факту самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для припинення виплати йому грошового забезпечення.

Колегія суддів наголошує, що за змістом ст. 172-11 КУпАП самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до п`яти діб.

Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов`язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, - тягнуть за собою накладення штрафу від сімдесяти до ста сорока п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до семи діб.

Діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста сорока п`яти до двохсот вісімдесяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.

Так, ч.1-5 ст.407 Кримінального кодексу України передбачено, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, - караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

Системний аналіз зазначених норм КУпАП дає підстави для висновку, що особа може вважатися такою, що вчинила адміністративне правопорушення передбачене ст. 172-11 КУпАП лише у випадку встановлення судом у її діях складу цього правопорушення за результатами розгляду складеного відносно неї протоколу, про що виноситься постанова.

Також, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова або вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, які набрали законної сили.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи відповідача щодо правомірності прийняття оскаржуваного наказу у зв`язку із вчиненням діянь, які містять ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення (самовільне залишення тимчасового пункту дислокації військової частини) є передчасними.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять (відповідачем не надано) доказів того, що позивач по факту самовільного залишення тимчасового пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що аналіз вищезазначених норм КУпАП та ККУ дає підстави для висновку, що слід встановити поважність нез`явлення військовослужбовця на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Поважними причинами нез`явлення вчасно на службу можуть бути хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини, якщо причини затримки підтверджені відповідними документами. Поважними причинами затримки із відпустки можуть бути непередбачені перешкоди у сполученні, хвороба військовослужбовця, пожежа або стихійне лихо, що трапилися в сім`ї військовослужбовця, смерть або тяжка хвороба членів його сім`ї або осіб, на вихованні яких він перебував.

Питання щодо наявності поважних причин вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин справи.

Так, судом першої інстанції встановлено, що під час проходження служби позивачем отримано направлення на лікування у Військово-медичний клінічний центр військової частини НОМЕР_9 в АДРЕСА_1 , звідки він був направлений на стаціонарне лікування до Рівненської міської КНП «ЦМР» РМР де перебував з 14.05.2024 по 31.05.2024.

В подальшому був госпіталізований до Військово-медичного клінічного центру військової частини НОМЕР_9 в АДРЕСА_1 , де перебував на лікуванні з 31.05.2024 по 12.06.2024.

Як зазначає відповідач, після перебування на лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі військової частини НОМЕР_9 в АДРЕСА_1 , позивач до військової частини за місцем проходження сужби не з`явився, про що складена доповідь по факту самовільного залишення частини від 15.06.2024.

Однак, як слідує із матеріалів справи, станом на 13.06.2024 у позивача було наявне направлення від Військово-медичного клінічного центру військової чатини НОМЕР_4 в АДРЕСА_2 , для проходження лікування у КП «Рівненський обласний госпіталь ВВ» де перебував на лікуванні з 14.06.2024 по 02.07.2024.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказане свідчить, що позивач продовжував хворіти, у зв`язку із чим був направлений до медичного закладу для продовження лікування, однак зазначене не було взяте до уваги відповідачем під час проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини за місцем проходження служби молодшим сержантом ОСОБА_1 .

Матеріалами службового розслідування підтверджується, що посадовим особам відповідача було достеменно відомо, що позивач перебуває на лікуванні, зокрема: письмовими поясненнями від 16.06.2024 начальника медичної служби-начальника медичного пункту ОСОБА_2 , доповідями командира військової частини НОМЕР_6 ОСОБА_3 спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Південного регіону від 16.06.2024 і ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.06.2024, заявою командира військової частини НОМЕР_6 ОСОБА_4 про кримінальне правопорушення від 19.06.2024.

Відтак, враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що причини відсутності позивача на службі 13.06.2024 є поважними.

Відповідачем не доведено факт самовільного залишення військової частини позивачем, що свідчить про протиправність спірного наказу від 15.06.2024 № 169, та, як наслідок відсутність підстав для призупинення виплати позивачу грошового забезпечення з 13.06.2024.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що наказ командира військової частини військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2024 № 169 щодо призупинення виплат грошового забезпечення з 13.06.2024 є протиправним та його слід скасувати в частині стосовно ОСОБА_1 .

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_2 , залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року у справі № 460/12674/24 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська