Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №500/71/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/71/26 пров. № А/857/23336/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі № 500/71/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя(і) у І інстанції Подлісна І.М.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Тернопіль,

дата складення повного тексту рішення 12 березня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся у Тернопільський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – відповідач), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 192550011459 від 14.11.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.04.1996 по 12.07.2000 та призначити позивачу пенсію по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 17 жовтня 2025 року.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення йому пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Звернення позивача за призначенням йому пенсії по інвалідності зумовлене встановленням йому за рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (рішення № 180/25/2399Р від 21.10.2025 р.) з 17.10.2025 інвалідності ІІІ групи у зв`язку з захворюваннями, одержаними в період проходження військової служби.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) прийнято рішення № 192550011459 від 14.11.2025 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 13 років.

Позивач вважає відмову відповідача у призначенні позивачу пенсії по інвалідності не обґрунтованою, протиправною та такою, що порушує права позивача, тому він звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 192550011459 від 14.11.2025 про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії по інвалідності на підставі статті 30 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.04.1996 по 12.07.2000 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії по інвалідності, відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 17 жовтня 2025 року, з урахуванням висновків суду у даній справі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративний позов повністю.

Свою апеляційну скаргу апелянт обґрунтовує тим, що за результатами розгляду документів позивача до страхового стажу не зараховано період роботи з 05.09.1994 по 03.12.1994 згідно вкладишу трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1994, оскільки вкладиш до трудової книжки без трудової книжки не дійсний та на титульній сторінці вкладишу не зазначено повну дату народження заявника (число та місяць народження); період роботи з 01.04.1996 по 12.07.2000 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 12.06.1996, оскільки не можливо ідентифікувати рік в наказі про прийняття; періоди здійснення підприємницької діяльності з 27.05.1997 по 31.12.1997, оскільки відсутня інформація Пенсійного фонду України про сплату соціальних внесків та відсутня інформація про систему оподаткування; періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків та відсутня інформація про систему оподаткування; періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 30.06.2004, з 01.04.2007 по 30.01.2007, з 01.06.2007 по 31.12.2012, з 01.10.2016 по 07.02.2018, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків. Інші документи передбачені пунктом 3 Порядку №637 та підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку №22-1 позивач не подавав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що в жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення йому пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Звернення позивача за призначенням йому пенсії по інвалідності зумовлене встановленням йому за рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (рішення № 180/25/2399Р від 21.10.2025 р.) з 17.10.2025 р. інвалідності ІІІ групи у зв`язку з захворюваннями, одержаними в період проходження військової служби.

За приписами розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3).

Розглянувши заяву позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення №192550011459 від 14.11.2025 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 13 років.

Позивач, не погоджуючись із рішенням відповідача №192550011459 від 14.11.2025, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України від 09.07.2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV).

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно із ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до змісту ст.5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

За змістом ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається у разі встановлення особі інвалідності, за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

У відповідності до положень частини першої ст.32 Закону № 1058-IV особи у віці від 52 до 55 років включно, яким установлено інвалідність III групи, мають право на пенсію по інвалідності за наявності у них 13 років страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією.

Положеннями ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637).

Згідно з п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/ або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно з п.2.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (надалі Інструкція) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п.2.4. Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів., і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п.2.6. Інструкції).

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.

Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

З матеріалів справи вбачається, що згідно трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 12.06.1996 р. слідує, що ОСОБА_1 працював на різних роботах. Зокрема, згідно записів №№1, 2 трудової книжки НОМЕР_2 від 12.06.1996 р. ОСОБА_1 працював замісником директора в ТОВ «Розквіт» з 01.04.1996 по 12.07.2000.

Копія трудової книжки НОМЕР_2 від 12.06.1996 р. позивачем подавалася одночасно із документами на призначення пенсії.

Щодо відмови позивачу у призначенні пенсії, ГУ ПФУ в Житомирській області у рішенні № 192550011459 від 14.11.2025 зіслалось на те, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 11 років 7 місяців 9 днів, до якого не зараховано, зокрема, період роботи з 01.04.1996 по 12.07.2000 трудової книжки НОМЕР_2 від 12.06.1996 р., оскільки неможливо ідентифікувати рік в наказі про прийняття.

Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

При цьому, в графі 4 запису №1 трудової книжки НОМЕР_2 від 12.06.1996 р. про прийняття ОСОБА_1 на роботу в ТОВ «Розквіт» на посаду замісника директора, чітко вбачається дата « 1.04.96».

Крім того, нечіткість запису про документ, на підставі якого внесений запис № 1 у трудовій книжці позивача, чи інший його недолік не може бути підставою для виключення періоду роботи з 01.04.1996 по 12.07.2000 з страхового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення кадрових та бухгалтерських документів на підприємстві (організації), та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, викладені у постановах від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 26.06.2019 у справі №607/4243/17.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

З урахуванням викладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню період роботи з 01.04.1996 по 12.07.2000, оскільки такий відповідає записам в його трудовій книжці, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності яких не встановлено, а тому їх належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а недоліки записів в трудовій книжці позивача, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення трудової книжки покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, не може бути підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду.

За умови зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.04.1996 по 12.07.2000 (4 роки 3 місяці 12 днів), та з урахуванням страхового стажу, зарахованого відповідачем самостійно - 11 років 7 місяців 9 днів, стаж роботи позивача, який дає право на пенсію за віком складає 15 роки 10 місяців 21 день, а тому на момент звернення із заявою про призначення пенсії позивач мав право на. пенсію по інвалідності на підставі ст.30 Закону № 1058-IV.

Оскільки позивач, якому встановлено інвалідність ІІІ групи, та якому 52 роки, має достатній загальний страховий стаж для призначення йому пенсії по інвалідності, оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Житомирській області № 192550011459 від 14.11.2025 про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії по інвалідності на підставі ст.30 Закону № 1058-IV, порушує права позивача на соціальний захист і нівелює принцип законних сподівань, не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже таке рішення є протиправним.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ч.3 ст.243, ст.310, ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст. 322, ст. 325, ст. 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі № 500/71/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук