Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №120/8067/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/8067/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Юлія Миколаївна

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

15 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (в/ч НОМЕР_1 ) в якому просив:

-визнати протиправними дії військової части НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі рапорту від 08.05.2025 відповідно до положень абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі положень абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у квітні 2025 ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 та з 06.04.2025 солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

З наявних в матеріалах справи копій свідоцтв про народження встановлено, що позивач є біологічним батьком трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 .

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 29.08.2013 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 11.02.2014 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітніх доньок: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частки зі всіх видів його доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з дня подачі заяви до суду, 09.12.2023, і до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до довідки № 3695 від 14.04.2025 Барського відділу ДВС у Жмеринському районі Вінницької області станом на 14.04.2025 на примусовому виконанні відсутні будь-які виконавчі документи стосовно ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки № 4204 від 30.04.2025 Барського відділу ДВС у Жмеринському районі Вінницької області станом на 29.04.2025 на примусовому виконанні відсутні виконавчі документи стосовно стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до копій квитанцій позивач протягом 2020-2025 років сплачував аліменти на утримання неповнолітніх дітей.

Відповідно до копії заяви ОСОБА_5 заборгованість по сплаті аліментів у ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_6 станом 09.04.2025 відсутня.

Відповідно до довідки про склад сім`ї ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , співмешканкою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Відповідно до акту №25 обстеження фактичного проживання підтверджено спільне проживання однією сім`єю позивача з ОСОБА_8 , які разом виховують спільного сина ОСОБА_7 .

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_8 жодних матеріальних претензій до ОСОБА_1 , батька їх малолітнього сина, остання не має.

Відповідно до довідки № 35 від 25.04.2025, виданої дошкільним підрозділом Луко-Барської гімназії Жмеринського району Вінницької області позивач, як батько ОСОБА_4 , учня 4 класу, систематично займається вихованням та навчанням сина, постійно відвідує батьківські збори, цікавиться справами дитини.

Так, 08.05.2025 позивач звернувся з рапортом на ім`я начальника навчального курсу школи загальноосвітньої підготовки військової частини НОМЕР_1 із проханням звільнити його за сімейними обставинами.

До рапорту позивачем були додані вищезазначені документи, що не заперечується відповідачем.

Листом №3125 від 12.05.2025 військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби через не надання документів, підтверджуючих участь в утриманні неповнолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що передбачені нормами чинного законодавства.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись нормами чинного законодавства дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (Закон № 2232-XII).

Згідно ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Так, відповідно до п. 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Згідно пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини, зокрема: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин у воєнний час з підстав перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII).

Отже, необхідною умовою для звільнення із служби під час воєнного стану на підставі вищевказаних обставин є перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Надаючи оцінку наявності факту перебування на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років та, як наслідок, встановлення наявності підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п. 5 Додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом МО України від 10.04.2009 р. №170 визначено перелік документів, які подаються військовослужбовцем для звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема: документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану): копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи;один з документів: копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину; довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.

Матеріалами справи підтверджується, що разом із рапортом про звільнення з військової служби щодо утримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачем надано копії свідоцтв про народження, відповідно до яких позивач є біологічним батьком, рішення суду про розірвання шлюбу, довідки про відсутність будь - яких виконавчих проваджень про стягнення аліментів з позивача, заява матері дітей про відсутність заборгованості по сплаті аліментів та безпосередньо квитанції про сплату аліментів протягом 2020-2025 років.

Отже, позивач підтвердив, що на його утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей від попереднього шлюбу та відсутність заборгованості по сплаті аліментів.

Крім того, матеріалами справи підтверджується і утримання малолітнього сина ОСОБА_10 , зокрема, позивачем на підтвердження відповідної обставини надано копію свідоцтва про народження дитини, відповідно до якого він є біологічним батьком, а копіями довідки про склад сім`є, актом обстеження фактичного проживання, нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_8 , довідку Луко - Барської гімназії Жмеринського району Вінницької області.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт того, що на утриманні позивача перебуває малолітній син ОСОБА_11 , з яким позивач проживає однією сім`єю.

Крім того, згідно ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно статтей 125, 126 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

1) за заявою матері та батька дитини;

2) за рішенням суду.

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, що позивач є батьком неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Отже, позивач є батьком 3 дітей, які не досягли 18 років, записи стосовно чого наявні в свідоцтвах про народження усіх дітей.

Згідно ч. 1 ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Так, із змісту довідок Барського відділу ДВС у Жмеринському районі вбачається, що на примусовому виконанні відсутні будь - які виконавчі документи про стягнення аліментів з позивача, а завою матері ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , копіями квитанцій підтверджується відсутність заборгованості по сплаті аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

При цьому, з малолітнім сином ОСОБА_7 позивач проживає однією сім`єю, що також свідчить про утримання останнього.

Таким чином, письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи підтверджується те, що на утриманні позивача перебуває 3 неповнолітніх дітей та відсутність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, а отже й наявність підстав для звільнення із військової служби.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у звільненні з військової служби, оскільки він надав достатні докази на підтвердження факту перебування, у відповідності до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, на утриманні у нього трьох і більше неповнолітніх дітей віком до 18 років та наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.