Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №240/25582/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/25582/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

14 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Андрушко А.В.,

третьої особи: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської митниці, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Житомирської митниці від 14.10.2025 №370-о про припинення служби в митних органах та звільнення.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

09 липня 2026 року на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без ії участі.

В судовому засіданні представник позивача та позивач доводи апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та просили суд задовольнити її, а рішення суду першої інстанції – скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 з 02.12.1994 року перебувала на державній службі в органах Державної митної служби України.

31.07.2023 року згідно наказу відповідача №179-о позивач була переведена на посаду головного державного інспектора митного поста "Овруч" Житомирської митниці, а з 07.07.2025 року з позивачем строком по 31.07.2026 року був укладений контракт про проходження служби на вказаній посаді.

Згідно контракту про проходження ОСОБА_1 служби на посаді головного державного інспектора митного поста "Овруч" Житомирської митниці, такий контракт укладено на термін до 31.07.2026 року, а його (контракту) пункт 24 передбачав підстави припинення його дії, в тому числі у разі припинення державної служби з підстав. визначених частиною першою статті 83 Закону № 889-VIII (а.с.69 т.1).

27.08.2025 року Державною митною службою України був затверджений Перелік №1 змін до штатного розпису Житомирської митниці на 2025 рік, а наказом Відповідача №160 від 29.08.2025 року такі зміни до штатного розпису були введені в дію з 01.09.2025 року.

Правомірність внесення таких змін до штатного розпису Житомирської митниці позивачем не оскаржується і відповідно до вимог статті 9 КАС України не є предметом судового розгляду.

При цьому, вказані зміни, окрім іншого, призвели до скорочення з трьох до однієї посади головного державного інспектора митного поста "Овруч" Житомирської митниці за класифікаційним кодом (2-VІІІ-2) (а.с.72-74 т.1).

Станом на винесення наказом відповідача №160 від 29.08.2025 року змін до штатного розпису Житомирської митниці посади головного державного інспектора митного поста "Овруч" Житомирської митниці за класифікаційним кодом (2-VІІІ-2) займали: ОСОБА_1 , Позивач по справі, ОСОБА_2 , Третя особа у справі, та ОСОБА_3 .

Відповідно до наказу відповідача №332-о від 09.09.2025 року ОСОБА_3 , головного державного інспектора митного поста "Овруч" Житомирської митниці, з 15.09.2025 року переведено на рівнозначну посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Коростень" Житомирської митниці (а.с.80 т.1).

Як зазначено в оскаржуваному наказі Відповідача №370-о від 14.10.20254 року, з позивачем з 15.10.2025 року припинено службу в митних органах та звільнено з посади головного державного інспектора митного поста "Овруч" Житомирської митниці на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців Житомирської митниці.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону № 889-VIII, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу є самостійною підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю (частина 3 статті 87 Закону № 889-VIII).

Суд враховує, що алгоритм дій роботодавця щодо порядку вивільнення працівників визначено правовими нормами статті 49-2 КЗпП України.

Так, за приписами вказаної правової норми про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об`єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).

Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей, а саме - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Згідно матеріалів справи, 02.09.2025 року у відповідності до вказаних вимог КЗпП України та Закону № 889-VIII ОСОБА_1 була попереджена про наступне звільнення у зв`язку із скороченням посади внаслідок зміни штатного розпису Житомирської митниці.

Одночасно вказаним попередженням позивачу було запропоновано вакантні рівнозначні посади в Житомирській митниці з укладанням контракту про проходження служби в митних органах строком на 3 роки (а.с.81. т.1)

29.09.2025 року в доповнення до попередження про наступне звільнення у зв`язку із скороченням посади внаслідок зміни штатного розпису Житомирської митниці позивачу з урахуванням кваліфікації та попереднього досвіду роботи було повторно запропоновано вакантні посади в Житомирській митниці, а саме:

- головного державного інспектора відділу аналізу та контролю митної вартості управління контролю та адміністрування митних платежів;

- головного державного інспектора юридичного відділу;

- головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Житомир-центральний";

- головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста "Житомир-центральний";

- головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Коростень" (на період увільнення мобілізованого працівника);

- головного державного інспектора митного поста "Олевськ" (на період увільнення мобілізованого працівника);

- старшого державного інспектора митного поста "Звягель".

Згідно матеріалів справи, в судовому засіданні в суді першої інстанції представник відповідача та допитана в якості свідка у справі ОСОБА_4 , начальник відділу по роботі з персоналом Житомирської митниці підтвердили, що позивачу були запропоновані всі вакантні посади з урахуванням кваліфікації та попереднього досвіду роботи.

Позивач в судовому засіданні підтвердила, що вона відмовилася від усіх запропонованих їй вакантних посад в Житомирській митниці, які перелічені в попередженні про звільнення від 02.09.2025 року та в листі від 29.09.2025 року. Свою відмову позивач пояснила тим, що вакантні посади розташовані на відстані більше 50 км від її постійного місця проживання з неповнолітньою дитиною та наявністю у неї переважного права на залишення на роботі на займаній посаді.

За приписами статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Суд враховує, що відповідно до вимог статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Лише при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам, перелічених в статті 42 КЗпП України. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

В судовому засіданні в суді першої інстанції представник відповідача та допитана в якості свідка у справі ОСОБА_4 , начальник відділу по роботі з персоналом Житомирської митниці, підтвердили, що при скороченні посад головного державного інспектора митного поста "Овруч" Житомирської митниці переважне право на залишення на роботі на вказаній посаді було надано ОСОБА_2 , як працівнику з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

На підтвердження вказаних доводів суду надані копії доповідних записок начальника митного поста "Овруч" Житомирської митниці від 01.09.2025 року, від 12.09.2025 року та від 10.10.2025 року з інформацією щодо результатів роботи особового складу цього митного поста за 2025 рік станом на 10.09.2025 року. Копії вказаних доповідних записок долучено до справи та досліджено судом (а.с.91-95 т.1).

Суд частково погоджується з доводами позивача та її представника, що відповідно до вимог статті 42 КЗпП України відсутність в сім`ї позивача інших працівників з самостійним заробітком та її тривалий безперервний стаж роботи в органах митної служби підлягали врахуванню як переваги в залишенні на посаді.

Разом з тим, такі переваги підлягали врахуванню виключно за наявності рівних умов продуктивності праці і кваліфікації.

Одночасно суд зазначає про безпідставність доводів позивача та її представника, що відповідно до вимог статті 42 КЗпП України наявність у позивача на утриманні неповнолітньої дитини є перевагою в залишенні на роботі.

Приписами статті 42 КЗпП України прямо передбачено, що перевага в залишенні на роботі надається сімейним - при наявності двох і більше утриманців.

Суд вважає безпідставними доводи позивача та її представника, що відповідно до вимог статті 42 КЗпП України позивачу залишилося менше чотирьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого вона має право на отримання пенсійних виплат.

Позивач та її представник не врахували що приписами статті 42 КЗпП України прямо передбачено, що перевага в залишенні на роботі надається працівникам, яким залишилося менше трьох, а не чотирьох, років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Більш того, позивач отримує пенсійні виплати.

Одночасно суд зазначає про безпідставність доводів позивача та її представника, що відповідно до вимог статті 42 КЗпП України наявність у позивача вищої освіти за спеціальністю "образотворче і декоративно прикладне мистецтво" є перевагою в залишенні на роботі.

Вимоги статті 42 КЗпП України не передбачають такої переваги для залишення працівника на роботі.

Одночасно суд враховує, що ОСОБА_2 , якій було надано перевагу в залишенні на посаді, має також вищу економічну освіту.

Суд вважає безпідставними також доводи позивача та її представника, що відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" віднесення позивача до осіб з інвалідністю 3-ї групи виключає її звільнення зі служби.

Позивач та її представник допустили довільне трактування вказаної правової норми і не врахували, що в розумінні вказаної правової норми не допускаються звільнення особи з інвалідністю з роботи та переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди виключно з мотивів інвалідності.

Як вже зазначалося судом, оскаржуване звільнення позивача зі служби було зумовлено виключно скороченням посади, а не з мотивів інвалідності.

При цьому суд враховує, що ОСОБА_2 , якій було надано перевагу в залишенні на посаді, відноситься до осіб з інвалідністю 2-ї групи.

Суд також враховує, що позивач та ОСОБА_2 відносяться до категорії осіб, що потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо заниження їй кваліфікаційного рівня, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.5 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Згідно матеріалів справи вказані обставини не були підставою позову та не заявлялись в суді першої інстанції.

Окрім того, під час судового засідання встановлено, що ОСОБА_1 не оскаржувалось встановлення відповідачем кваліфікаційного рівня позивачці.

Стосовно доводів ОСОБА_1 щодо порушення відповідачем заборони на звільнення одинокої матері віком до 14 років, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 р. № 9 одинокою матір`ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Позивачкою під час судового засідання не заперечувалось, що у свідоцтві про народження неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком дитини записано ОСОБА_6 .

Окрім того, що в особистій справі ОСОБА_1 зазначено:

п.5 Сімейний стан - "незаміжня";

п.8 Належність до категорій осіб громадян, які мають додаткові гарантії - одинока мати (одинокий батько) - не відмічено позивачкою.

При цьому згідно пояснень представника відповідача за час роботи в митних органах додаткова щорічна відпустка як особі, яка виховує дитину без батька за заявою ОСОБА_1 не надавалась.

Враховуючи вищевикладене, є слушною позиція відповідача, що під час перебування в трудових відносинах з Житомирською митницею ОСОБА_1 не вважала себе "одинокою матір`ю".

Стосовно доводів апелянта щодо не дослідження судом першої інстанції членства позивача у профспілковій організації, не встановлення факту отримання згоди профспілкового органу на звільнення та порушення порядку розгляду спору, пов`язаного із застосуванням гарантій, передбачених статтею 43 КЗпП України, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, визначених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи чи організації, а також припинення трудового договору з домашнім працівником з ініціативи роботодавця відповідно до статті 173-6 КЗпП України), 2–5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 КЗпП України, здійснюється лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Разом з тим зазначена норма містить винятки, зокрема щодо працівників органів, які здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

У таких випадках попередня згода профспілкового органу на звільнення працівника не вимагається.

Позивачка ОСОБА_1 дійсно була членом первинної профспілкової організації Житомирської митниці. Однак сама по собі наявність членства у профспілці не створює обов`язку роботодавця отримувати згоду профспілкового органу у випадках, прямо виключених законом.

Крім того, відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану положення статті 43 КЗпП України не застосовуються, за винятком випадків звільнення працівників підприємств, установ чи організацій, обраних до профспілкових органів.

Позивачка не була обрана до виборного органу первинної профспілкової організації Житомирської митниці та не входила до його складу.

Отже, з урахуванням положень статті 43 КЗпП України та пункту 2 статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відсутні підстави вважати, що при припиненні трудових відносин з ОСОБА_1 були порушені її права, свободи чи законні інтереси як члена первинної профспілкової організації Житомирської митниці. Відповідно, доводи щодо необхідності отримання згоди профспілкового органу та порушення гарантій, передбачених статтею 43 КЗпП України, є безпідставними.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 15 липня 2026 року.

Головуючий Курко О. П.

Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.