Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №640/16289/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/16289/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н.П.

Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства «Електроінвест-2010» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року, суддя Волошин Д., у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Електроінвест-2010» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

У С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Електроінвест-2010» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 06.05.2019 №00006131402, №00006141402, №00006151402.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2019 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2021 замінено відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39439980), на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44116011).

На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом направлено адміністративну справу №640/16289/19 за позовом Приватного підприємства "Електроінвест-2010" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - до Харківського окружного адміністративного суду.

Відповідно до ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 розгляд справи проведено в порядку спрощеного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження)

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Приватне товариство «Електроінвест-2010» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство «Електроінвест-2010» зареєстроване як юридична особа за кодом ЄДРПОУ 37378900, що вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (а.с. 4-5, т. 2)

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Електроінвест-2010" по взаємовідносинах з ТОВ "КОНКОРДВЕСТ" за листопад 2016 року, з ТОВ "ЛІЛІОН ВЕСТ" за лютий 2017 року та з ТОВ "ЕВІАЛ ГРУП" за квітень 2017 року, показників декларацій з податку на додану вартість та за 2016, 2017 роки - показників фінансової звітності з їх відображенням у деклараціях з податку на прибуток підприємства, за результатами проведення якої складено акт від 29.03.2019 № 231/26-15-14-02-01-14/37378900 та встановлено наступні порушення вимог Податкового кодексу України:

1. пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 2755-VI (зі змінами та доповненнями), ст. 1,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996 (зі змінами та доповненнями); п. 2.1, 2.15,2.16 Положення про документальне забезпечення записав у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24,05.1995 № 88 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, п. 5 П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 48 821 грн, у тому числі за 2016 рік у сумі 22 237 грн, за 2017 рік у сумі 26 584 грн;

2. п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 11 022 грн, в тому числі по періодах: -лютий 2017 року в сумі 11022 грн; завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту на суму 43 044 грн, в. т.ч. за: листопад 2016 року в сумі 24 708 грн; квітень 2017 року в сумі 18 336 грн.

На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 06.05.2019 № 00006131402, яким збільшено ПП "Електроінвест-2010" суму грошового зобов`язання за платежем "Податок на прибуток" на 61 026,00 грн (а.с. 12, т. 1);

- від 06.05.2019 № 00006141402, яким збільшено ПП "Електроінвест-2010" суму грошового зобов`язання за платежем "Податок на додану вартість" на 13 778,00 грн (а.с. 13, т. 1);

- від 06.05.2019 № 00006151402, яким ПП "Електроінвест-2010" зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 43 044,00 грн та застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штраф) у розмірі 0,00 грн (а.с. 14, т. 1).

Вважаючи вищевказанні ППР протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Щодо доводів скаржника про відсутність у контролюючолго органу підстав для проведення позапланової перевірки.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем було направлено на адресу підприємства запит від 17.10.2018 №83034/10/26-15-14-02-03. На даний запить, як зазначив скаржник, ним було надано пояснення з копіями усіх документів, що було запитано.

У подальшому контролюючим органом було призначено документальну позапланову виїзну перевірку з посиланням на пп. 78.1.4 ст. 78 ПК України.

Відповідно до пп. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 ПК Україниоргани державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За правилами абз. 4 п/п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п/п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у разі отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту;

У відповідності до п. 78.2 ст. 78 ПК України обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження. Контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.

Згідно з п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами 1-4 п. 81.1ст. 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів.

Направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу.

Копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу. Службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

З наведеного слідує, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до наказу ГУ ДФС у м. Києві від 14 березня 2019 року було вирішено провести документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЕЛЕКТРОІНВНСТ-2010» з метою дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з контраагентами.

Підстава: доповідна записка Департаменту аудиту від 05.03.2019.

Позивачем було допущено представників ГУ ДФС у м Києва до перевірки.

Окрім того, на запис контролюючого органу позивачем надано пояснення та документи.

Абзацами 1-4 п. 81.1 ст. 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не знаходить підстав визнавати відсутність у контролюючого органу підстав для проведення позапланової документальної виїзної перевірки позивача.

Щодо обставин справи та наявності підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до акту перевірки, контролюючим органом встановлено заниження грошового зобов`язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах, нібито, безтоварності господарських операцій між ПП «Електроінвест-2010» та ТОВ «КОНКОРДВЕСТ», ТОВ «ЛІЛІОН ВЕСТ», ТОВ «ЕВІАЛ ГРУП».

Як на підставу для висновку стосовно господарських правовідносин позивача за період, що перевірявся з ТОВ «КОНКОРДВЕСТ», контролюючий орган посилається на укладання договору від 09.11.2016 №0911/2016 та наступні обставини

Зокрема, контролюючий орган зазначає, що співробітниками оперативного управління ГУ ДФС у Волинській області в рамках оперативного супроводу досудового розслідування кримінального провадження №32016030000000036 встановлено фактичні дані, що свідчать про наявність ознак фіктивності ТОВ «Конкордвест» шляхом допиту ОСОБА_1 .

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №826/3358/17 від 04.03.2019 задоволено адміністративний позов ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Стосовно господарських правовідносин позивача за період, що перевірявся з ТОВ «ЛІЛІОН ВЕСТ» контролюючий орган посилається на укладання договору від 07.02.2017 №0702/2017 та такі обставини.

Зокрема, в акті перевірки відповідач вказує, що оперативним управлінням ВОСА ПДВ Броварської ОДПІ отримано пояснення ОСОБА_2 . Висновки ухвали Печерського районного суду м. Києва від 08.08.2018 у справі №757/380086/18-к, якою задоволено клопотання прокурора про накладення арешту зокрема на банківські рахунки ТОВ «ЛІЛІОН ВЕСТ».

Стосовно господарських правовідносин позивача за період, що перевірявся з ТОВ «ЕВІАЛ ГРУП» контролюючий орган посилається на укладання договору від 24.04.2017 №0424/2017 та наступні обставини, зокрема: висновки ухвали від 18.11.2017 по справі №1-к/759/3884/17 (щодо якої відсутні відомості в ЄДРСР); висновки ухвали від 15.05.2017 по справі №757/26660/17-к, якою задоволено клопотання слідчого, накладено арешт зокрема на кошти ТОВ «ЕВІАЛ ГРУП», які знаходяться на рахунках у безготівковому вигляді

Що стосується реальності господарських операцій, здійснюваних позивачем у період, що перевірявся, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.201.10 ст. 201 ПКУ при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Згідно з положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»:

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити:

- назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Як убачається з матеріалів справи, між ТОВ «КОНКОРДВЕСТ» (Продавець) та позивачем (Покупець) укладено договір поставки №0911/2016 від 09.11.2016, згідно умов якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцеві Товар, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі прийняти та оплатити Товар.

Найменування, одиниці виміру, загальна кількість та вартість Товару визначаються в накладних та/ або специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Прийняття товару підтверджується видатковою накладною №91 від 09.11.2016 та актом прийому передачі матеріальних цінностей від 09.11.2016, а також видатковою накладною №92 від 15.11.2016 та актом прийому-передачі матеріальних цінностей від 15.11.2016.

Оплата за поставлену продукцію підтверджується платіжними дорученнями від 24.11.2016 №329 та від 02.12.2016 №337.

Отже, позивачем надано документи, які свідчать, що господарська операція носить реальний характер.

Окрім того, при складанні документів було дотримано усі вимоги, передбачені ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», наявні всі документи, які є первинними документами, містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.

Право на включення сум ПДВ до податкового кредиту, в силу вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, підтверджується податковими накладними №91 від 09.11.2016 та №92 від 15.11.2016 (копії наявні в ДФСУ та ГУ ДФС у м. Києві) зареєстрованими у ЄРПН згідно квитанцій №9225571993 від 23.11.2016 та №9230118195 від 30.11.2016.

Також, Позивачем (Покупець) було укладено договір поставки №0702/2017 від 07.02.2017 з ТОВ «ЛІЛІОН ВЕСТ» (Постачальник), за умовами якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцеві Товар, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі прийняти та оплатити Товар.

Найменування, одиниці виміру, загальна кількість та вартість Товару визначаються в накладних та/або специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Прийняття товару підтверджується видатковою накладною №18 від 07.02.2017 та актом прийому-передачі матеріальних цінностей від 07.02.2017.

Оплата за поставлену продукцію підтверджується платіжним дорученням від 17.02.2017 №1503.

Отже, позивачем надано докази, які свідчать, що господарська операція носить реальний характер.

Окрім того, при складанні документів було дотримано усі вимоги, передбачені ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Всі складені документи є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.

Право на включення сум ПДВ до податкового кредиту, в силу вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, підтверджується податковою накладною №18 від 07.02.2017 (копія наявна в ДФСУ та ГУ ДФС у м. Києві) зареєстрованою у ЄРПН згідно квитанції №9023159171 від 17.02.2017.

Водночас, Позивачем (Покупець) було укладено договір поставки №0424/2017 від 24.04.2017 з ТОВ «ЕВІАЛ ГРУП» (Постачальник), за умовами якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцеві Товар, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі прийняти та оплатити Товар.

Найменування, одиниці виміру, загальна кількість та вартість Товару визначаються в накладних та/або специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Прийняття товару підтверджується видатковою накладною №17 від 24.04.2017 та актом прийому-передачі матеріальних цінностей від 24.04.2017.

Оплата за поставлену продукцію підтверджується платіжним дорученням від 19.06.2017 №412 та Договором про відступлення права вимоги від 19.06.2017, укладеним між ТОВ «ЕВІАЛ ГРУП», ТОВ «АДНЕТ ТРЕЙД» та Позивачем.

Отже, позивачем надано пакет документів, які свідчать, що господарська операція носить реальний характер.

Колегія суддів звертає увагу, що при складанні документів було дотримано усі вимоги, передбачені ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки останні є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.

Право на включення сум ПДВ до податкового кредиту, в силу вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, підтверджується податковою накладною №17 від 26.04.2017 (копія наявна в ДФСУ та ГУ ДФС у м. Києві) зареєстрованою у ЄРПН згідно квитанції №9075125256 від 26.04.2017.

Разом з тим, за результатами вищезазначених операцій слідує реальний рух активів, оскільки наявний факт передачі продукції, що підтверджується видатковими накладними та актами прийому-передачі матеріальних цінностей, а також рух грошових коштів по рахунках, що підтверджується платіжними дорученнями.

Окрім того, товари, придбані за результатами вищезгаданих господарських операцій було реалізовано Позивачем у межах виду його господарської діяльності, первинні документи щодо реалізації було надано Відповідачу разом з відповіддю на запит №83034/10/26-15-14-02-03 від 17.10.2018 (додаток 7 до позовної заяви).

Отже, збільшення Позивачу контролюючим органом зобов`язання з податку на прибуток на 48821,00 грн зі штрафними санкціями у розмірі 12205,00 грн згідно ППР від 06.05.2019 №00006131402 та з податку на додану вартість на 11022,00 грн зі штрафними санкціями у розмірі 2756,00 грн згідно ППР від 06.05.2019 №00006141402, є безпідставним з урахуванням факту реальності здійснення господарських операцій на підставі яких виникли податкові зобов`язання.

Колегія суддів звертає увагу, що оцінка господарським операціям повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

При цьому, формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів, призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів.

Так, у постанові від 05.11.2018 (справа №820/2927/17) Верховний Суд дійшов висновку, що: «Порушення постачальниками товару у ланцюгу постачання або правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем вимог закону про формування податкового кредиту, і він не повинен зазнавати негативних наслідків за умови, якщо він не знав щодо такої поведінки та не перебував у змові.»

Такий підхід також узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини. Разом з тим, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини в справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив таке: «Якщо держава за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи в зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховуються при операціях постачання, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж карає покупця товарів (послуг), що повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза контролем одержувача і щодо якого не було коштів відстеження та забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі й порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.»

Отже, Позивач не може нести відповідальність за окремі недоліки ведення діяльності його контрагентами, які у свою чергу не було доведено Відповідачем належними та достовірними доказами при проведенні перевірки.

З огляду на зазначене, суд вважає, що висновки щодо безтоварності операції платника не можуть ґрунтуватися лише на припущеннях Відповідача щодо наявності сумнівних «ознак відсутності факту реального здійснення операції».

Водночас, контролюючий орган дійшов висновку, що отримані товарно-матеріальні цінності від ТОВ «КОНКОРДВЕСТ», ТОВ «ЛІЛІОН ВЕСТ», ТОВ «ЕВІАЛ ГРУП» загальною вартістю 325476,00 грн за результатами вищезгаданих господарських операцій є такими, що безоплатно отримані від невстановлених осіб.

Проте, з аналізу наданих до справи документів убачаються наявні особи, що передали товарно матеріальні цінності, що за товарно-матеріальні цінності була проведена оплата, що, на думку суду, є свідченням про безпідставність висновку контролюючого органу про заниження Позивачем суми грошового зобов`язання з податку на прибуток та, як наслідок, протиправність ППР від 06.05.2019 №00006131402.

Що стосується ухвал суду, які знаходяться в ЄДРСР, на висновки яких посилається контролюючий орган, колегія суддів зазначає таке.

Щодо наявності судових ухвал «Печерського районного суду м. Києва від 08.08.2018 у справі №757/380086/18-к»; від 18.11.2017 по справі №1-к/759/3884/17»; від 15.05.2017 по справі №757/26660/17-к», то колегія суддів звертає увагу, що такі ухвали не свідчасть про встановлення вини як контрагентів позивача, так і самого позивача , а отже не можуть бути достатнім доказом відсутності реального характеру здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентами.

Так у постанові від 08.08.2018 (справа №820/4428/17) Верховний Суд дійшов висновку, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом.

Тобто, доказове значення може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відомості щодо ухвали від 18.11.2017 по справі №1 к/759/3884/17», на яку посилається контролюючий орган в акті перевірки, взагалі відсутні у ЄДРСР.

Водночас, колегія суддів вважає, що обставини, встановлені у рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2019 у справі №826/3358/17 не можуть бути достатньою підставою для висновків про порушення Позивачем податкового законодавства, оскільки станом на дату закінчення проведення перевірки та складання акту зазначене рішення не набрало законної сили, що свідчить про те, що висновки, відображені у акті від 29.03.2019 №231/26-15 14-02-01-14/37378900 є передчасними.

Окрім того, у даному рішенні не надалась оцінка взаємовідносинам Приватного підприємства «Електроінвест-2010» з його контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю «Конкордвест», якого стосується зазначене рішення.

Підставами для висновку контролюючого органу в акті перевірки також зазначено пояснення від засновників, отримані шляхом допиту оперативними управліннями контролюючих органів.

Разом з цим, акт перевірки не містить посилання на документи що є носіями доказової інформації, а саме: протоколи допиту, листи з поясненнями, тощо, як такі, що були використані під час перевірки, що у свою чергу свідчить про не підтвердження висновків контролюючого органу, відображених в акті перевірки, належними засобами доказування, а також про неможливість визнання цих документів такими, що покладені в основу оскаржуваних ППР.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2018 (справа №822/551/18) дійшов висновку, що протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. При цьому, факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Отже, винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом фіктивності господарських операцій, що було досліджено в межах перевірки.

Окрім того, в акті перевірки відповідач не посилався на протоколи допиту свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , пояснення ОСОБА_2 .

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, тобто є контрагентами позивача, у т.ч. перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ до податкового кредиту. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №640/3515/19.

Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сум податку по операціях з контрагентами до складу свого податкового кредиту у випадку, коли він виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

Аналогічні висновки зазначені також Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі №804/4940/14, які, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховуються судом при розгляді справ в подібних правовідносинах щодо застосування норм права.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності. Так, Європейський суд з прав людини (п`ята секція) у своєму рішенні від 22.01.2009 (заява №3991/03) у справі «Булвес» АД проти Болгарії зазначив наступне: «Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються, до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Також колегія суддів враховує, що Верховним Судом сформована судова практика стосовно того, що інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів, носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства добросовісним платником податку. Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постанові від 30 вересня 2021 року у справі №400/1986/19. У постанові від 3 вересня 2019 року у справі №810/3790/17 Верховний Суд також вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по «ланцюгу» постачання) трудових та матеріально-технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів Позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган. Верховний Суд неодноразово висловлювався про те, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Цей підхід підтримано і Великою Палатою Верховного Суду у згаданій постанові від 07 липня 2022 року по справі №160/3364/19, а також викладено в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №804/6909/17 та від 21 лютого 2020 року у справі №815/253/16. Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

У Постанові Верховного Суду від 6 червня 2023 р. N 489/6721/21 наголошується на наступному: « 26. Суд також враховує підхід законодавця, сформульований у статті 198 КПК, що висновки слідчого судді щодо обставин, на підставі яких приймається рішення про запобіжний захід, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду, і вважає його застосовним у певних випадках до інших рішень слідчого судді. 27. Такий підхід зумовлений особливим характером рішень слідчого судді, які призначені для негайного втручання судової влади в ситуацію, що загрожує порушенням прав і свобод людини. Однак такі рішення, ухвалені в умовах незакінченого розслідування, не можуть обмежувати повноваження суду, який розглядає обвинувачення по суті. Під час досудового розслідування слідчий суддя може відмовляти стороні у задоволенні тих чи інших клопотань або скарг. Наприклад, слідчий суддя може відмовити у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу або у застосуванні арешту майна, чи, навпаки, у скасуванні арешту майна. Такі рішення не обмежують повноваження суду вирішувати ці ж самі питання, виходячи з обставин, встановлених ним самостійно на підставі наданих сторонами доказів і аргументів.

Даний висновок також викладений в правій позиції, що була викладена в Постанові Верховного Суду від 04 липня 2024 року по справі №440/8115/22: « 78. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. П. 89. Також колегія суддів додатково звертає увагу, що відповідачем були досліджені лише відомості, що містяться в ЄРПН, при цьому ним не направлялися запити контрагентам по ланцюгу постачання товарів щодо документального підтвердження походження вказаних товарів/послуг, так само як і не досліджувалася можливість придбання таких товарів/послуг у неплатників ПДВ, через що простежити походження товару не видається можливим для податкового органу. Тобто, відповідачем не вжито жодних заходів для встановлення факту придбання товарів/ послуг контрагентами та їх походження. 96. Також слід звернути увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників чи організацій є можливим за договорами субпідряду, цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу) тощо. 99. Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 зазначила, що посилання контролюючого органу на аналіз зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації не є допустимим доказом у розумінні процесуального закону. 103. Суд апеляційної інстанції не залишив згадане поза увагою, судом надана оцінка, з якою погоджується суд касаційної інстанції, що наявність зареєстрованого кримінального провадження не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. 104. Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши зміст ухвали Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 травня 2019 року у справі № 592/6834/19 (кримінальне провадження № 32019200000000010 від 07 лютого 2019 року) встановив, що в ній не досліджувалися господарські операції між позивачем та ТОВ «СІНТУМ ІНВЕСТ» відповідно, відсутні й висновки, що такі не мали реального характеру. 105. Більш того, судом апеляційної інстанції обґрунтовано враховано, що вказана ухвала стосувалася розгляду скарги представника юридичної особи ТОВ «Мобіжук» стосовно ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 32019200000000010 і жодним чином не стосувалася встановлення будь-яких обставин стосовно господарської діяльності як позивача так і ТОВ «Сінтум інвест» (код 42465209). 115. Таким чином, сам по собі факт реєстрації кримінального провадження не може бути доказом наявності податкового правопорушення та підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними, оскільки податковий орган не наділений повноваженнями щодо надання правової оцінки доказам, зібраним у кримінальному провадженні, до прийняття судового рішення (вироку) у кримінальних провадженнях. 116. Тут слід додати й про ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 07 липня 2022 року по справі № 160/3364/19, у якій ВП ВС відступила від висновку Верховного Суду України про безумовні й наскрізні наслідки фіктивного підприємництва (несумісність з легальною підприємницькою діяльністю), й запровадила диференційований підхід до аналізу господарських операцій між суб`єктами господарювання. 117. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 293- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені (прийняті) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки останнє прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Щодо судових витрат, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене, підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1921 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 2881,50 грн, а всього 4802,50 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до договору про надання правничої допомоги №18/04 від 18 квітня 2019 року, укладеного між адвокатом Федоровим О.С. та ПП «Електроінвест-2010», клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надати Клієнту за винагороду послуги з надання правничої допомоги, а саме оскарження в адміністративному та судовому порядку ППР ГУ ДФС.

Вартість та порядок оплати послуг Адвоката визначається додатковою угодою сторін.

Згідно з Додатковою угодою №1 від 18.04.2019 до зазначеного договору (п.2) за надані послуги Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар), який включається до судових витрат у сумі, що становить 18000 грн шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Адвоката.

Сторони дійшли згоди, що в день підписання додаткової угоди, Клієнт сплачує Адвокату авансову частину гонорару у сумі 9000 грн, залишок несплаченої частини гонорару в сумі 9000 грн Клієнт сплачує Адвокату у день подання адміністративного позову до суду шляхом перерахування коштів у гривнях на рахунок Адвоката.

До матеріалів справи позивачем долучено рахунок фактура №1 від 18.04.2019 згідно з яким сплачено 9000 грн як авансова частина гонорару адвокату згідно додатку №1 до Договору та квитанція АР «Укрсиббанк» про перерахування даної суми.

Також до справи надано рахунок-фактура №2 від 21.08.2019 про перерахунок 9000 грн гонорару та платіжне доручення №852 від 21 серпня 2019 банку.

Згідно ордеру серія КС №567567, останній видано на ім`я адвоката Федорова О.С. та надає право представляти інтереси ПП «Електроінвест-2010» в ОАС міста Києва.

Дослідивши та проаналізувавши зміст поданих позивачем документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, судова колегія доходить висновку, що розмір таких витрат є документально підтвердженим у повному обсязі.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Зазначене свідчить, що відповідач, як особа, яка заперечує відносно визначеного позивачем розміру витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

При цьому станом на дату розгляду справи як судом першої інстанції, так і апеляційним судом контролюючим органом не подано до суду жодних заперечень та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач не обґрунтовував необхідність зменшення розміру відшкодування судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, а платником подано належні докази на підтвердження розміру понесених на таку допомогу витрат, колегія суддів доходить висновку про те, що розмір судових витрат, що складається з витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи, в сумі 18000 грн є співмірним з обсягом виконаної адвокатом роботи, складністю справи та значенням справи для учасників.

Щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, то наразі відсутні підстави для стягнення будь-якої суми, оскільки позивачем в апеляційній скарзі не зазначена сума понесених витрат та не долучено до апеляційної скарги доказів їх понесення.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Електроінвест-2010» задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві (Головне управління ДФС у м. Києві) від 06.05.2019 №00006131402, №00006141402 та №00006151402.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 441160110 на користь Приватного підприємства «Електроінвест-2010» (ЄДРПОУ 37378900) сплачений судовий збір за подання позову в розмірі 1921 грн, за подання апеляційної скарги в розмірі 2881,50 грн, а всього 4802,50 грн (чотири тисячі вісімсот дві грн 50 коп).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 441160110 на користь Приватного підприємства «Електроінвест-2010» (ЄДРПОУ 37378900) витрати на правничу допомогу в розмірі 18 000 (вісімнадцять тисяч грн 00 коп).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Кобаль М.І.

Файдюк В.В.