Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №320/22966/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/22966/25

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н.П.

Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітням 2026 року, суддя Щавінський В.Р., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області області, в якому просила:

- визнати протиправною відмову ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області у прийнятті у Тимошевської Світлани Олексіївни декларації про відмову від іноземного громадянства від 03.03.2025 року.

- зобов`язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства від 03.03.2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно та безпідставно відмовив у прийнятті декларації про відмову позивачки від громадянства російської федерації, оскільки є незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства.

Відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження) за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням Київського окружного адміністративного суду Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для виходу із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в Україні в м. Васильків, Київська область.

07.10.2002 позивачка отримала паспорт громадянки російської федерації № НОМЕР_1 , виданий ВВС міста Североморська Мурманської області рф, код підрозділу 512-019.

07.12.2022 позивачка звернулася до відповідача із заявою про набуття громадянства України.

Водночас, разом із заявою позивачкою подано зобов`язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство рф та подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства рф.

06.03.2024 відповідачем прийнято рішення стосовно позивачки про оформлення набуття громадянства України.

09.04.2024 позивачці видано довідку №716/2024 про реєстрацію особи громадянином України та тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_2 від 09.04.2024, терміном дії до 06.03.2026.

05.08.2024 року позивачкою направлено запит електронною поштою від 23.07.2024 та отримано відповідь від Міністерства закордонних справ РФ №34013/кд-гр, у якій зазначено, що відповідно до частини 2 статті 23 Федерального закону від 28.04.2023 №138-ФЗ «Про громадянство Російської Федерації» заява про вихід з громадянства рф подається громадянином РФ, який перебуває за межами РФ, до дипломатичного представництва чи консульської установи.

Окрім того, у вказаній відповіді зазначено, що позивачка повинна подати документи до податкового органу рф про відсутність заборгованості зі сплати податків та документи органу примусового виконання рф про відсутність незавершеного виконавчого провадження щодо заявника.

23.10.2024 представником позивачки, адвокатом Лисенко Сергієм Володимировичем, до АТ «Укрпошта» направлено адвокатський запит щодо надання інформації про наявність поштового сполучення між Україною та рф.

28.10.2024 АТ «Укрпошта» листом повідомило, що у зв`язку з військовою агресією рф та введенням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 припинено обмін поштовими відправленнями до/з російської федерації, у тому числі шляхом транзиту через інші країни.

27.12.2024 позивачка засобами електронного зв`язку звернулась до закордонних органів рф у Республіці Молдова, Республіці Польща та Республіці Румунія щодо надання документів, передбачених пунктом 81 Положення про порядок розгляду питань громадянства рф, затвердженого Указом Президента рф від 22.11.2023 №889, та роз`яснення порядку подачі заяви про вихід із громадянства РФ.

Консульський відділ Посольства рф у Польщі повідомив електронним листом, що позивачка повинна особисто з`явитися до посольства з письмовою заявою та доданими документами, які з об`єктивних причин не можуть бути отримані.

Консульський відділ Посольства рф у Республіці Молдова повідомив електронним листом про неможливість надання послуги у зв`язку зі скороченням чисельності працівників.

Вказане підтверджується звітами за результатами фіксації та дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет №15/2025-3В від 20.01.2025 та №353/2025-3В від 24.12.2025.

04.03.2025 позивачка звернулась до відповідача із декларацією про відмову від іноземного громадянства, у якій зазначила, що процедура оформлення припинення громадянства рф не здійснюється.

Крім того, позивачка взяла на себе зобов`язання повернути паспорт громадянина рф до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина рф та не виконувати обов`язків, передбачених законодавством рф для громадян цієї держави.

Листом №Т-280/6/8010-25/8010 від 17.03.2025 відповідачем відмовлено в прийнятті декларації про відмову від громадянства рф.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III (далі - Закон №2235-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №2235-III громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Положенням статті 6 Закону №2235-III закріплено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ, особа (іноземець або особа без громадянства) яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2235-ІІІ іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України.

Приписами ч. 8 ст. 8 Закону №2235-III визначено, що особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов`язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Згідно з абзацом шістнадцятим статті 1 Закону №2235-III, декларація про відмову від іноземного громадянства - це документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2235-ІІІ, іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Згідно з абзацом тринадцятим статті 1 Закону №2235-ІІІ, незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - це невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.

Між тим, 19.12.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про громадянство України» щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 №1941-ІХ .

За новою редакцією ст. 21 Закону №2235-III рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до ст. ст. 7, 8, 10-13, 15 цього Закону внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов`язання, взятого особою у зобов`язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.

Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі Порядок №215), який визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Пунктом 119 Порядку №215 передбачено, що особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України.

Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства, їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що на особу, яка набула громадянство України, покладається обов`язок надати документи про припинення іноземного громадянства і, тільки після надання відповідних документів, органи ДМС можуть видати особі паспорт громадянина України.

З 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 на території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час, крім того всі дипломатичні відносини з російською федерацією розірвано.

Отже, обґрунтованим є посилання позивачки на те, що у зв`язку із припиненням діяльності російських закордонних установ в Україні та зупинення всіх дипломатичних зв`язків з російською федерацією, остання позбавлена можливості подання заяви до посольства російської федерації про вихід з громадянства.

Тобто позивачка, як особа, яка проживає в Україні, та не має документа (дозволу) щодо проживання на території іншої держави, не має можливості подати документи про вихід з російського громадянства в консульську установу на території іншої держави.

Разом з тим, коллегія суддів зазначає, що зміни у зв`язку з військовою агресією російської федерації до законодавства України щодо неотримання документа при припинення громадянства російської федерації станом на момент виникнення спірних правовідносин не вносилися, що ставить позивачку у невизначене становище.

Вказана правова позиція підтримана у постанові КАС від 11.09.2024 р. у справі №420/20499/23, від 06.12.2024 року у справі №440/14326/23.

У справі Рисовський проти України (п. 70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). У справі "Рисовський проти України" також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі". Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії".

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачка, яка народилась в Україні, вживала активні дії, спрямовані на безпосереднє самостійне вирішення питання щодо отримання нею документу про припинення громадянства (підданства) російської федерації, зокрема, як звернення до Міністерства закордонних справ російської федерації, так і здійснення такої процедури через уповноважені органи російської федерації в інших країнах.

Судом вірно враховано, що позивачкою вжито всіх можливих заходів для виконання покладеного на неї обов`язку щодо отримання документу про припинення громадянства (підданства) російської федерації, однак, вказані документи не отримано позивачкою з підстав незалежних від неї.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Кобаль М.І.

Файдюк В.В.