Постанова від 02 липня 2026 р. у справі №757/43266/20-п — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №757/43266/20 Суддя І інстанції - Білоцерківець О.А.

Провадження № 33/824/2559/2026 Суддя суду апел. інст.- Кепкал Л.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2026 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Кепкал Л.І., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -

в с т а н о в и л а:

Постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2025 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.172-6 КУпАП в частині щодо розділу 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» за відсутності складу адміністративного правопорушення, закрито.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.172-6 КУпАП в частині щодо розділу 11 «Доходи, у тому числі подарунки» за закінченням строків накладення адміністративного стягнення закрито.

Згідно постанови судді, ОСОБА_1 , обіймаючи посаду прокурора третього відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва судовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, будучи суб`єктом відповідальності, порушуючи вимоги ст. 46 Закону, подав щорічну декларацію за 2018 рік із завідомо недостовірними відомостями, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією.

Відповідальність за вказане адміністративне правопорушення передбачена ч.4 ст.172-6 КУпАП.

Не погоджуючись з постановою судді, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Печерського районного суду м. Києва від 05.08.2025 скасувати та винести нову постанову, якою провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ОСОБА_1 вказує, що відповідно до договору купівлі-продажу оформленого компанією «Kts-Handel Viktor Kromm», розташованої на території Федеративної республіки Німеччини, йому передано та вручено автомобіль AUDI А6, 2.0 TDI, 2013 року випуску, ще 15.12.2017, що прямо зобов`язувало його подати повідомлення про суттєві зміни ще в 2017 році, і відобразити відповідні відомості у розділах 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» та 11 «Доходи, у тому числі подарунки» у щорічній декларації за 2017 рік, яка подавалася у 2018 році, а не у розділах 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» та 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації за 2018 рік, яку він подавав 12.03.2019 року. Разом з тим, як зазначає апелянт, у протоколі про адміністративне правопорушення жодним чином не йдеться про порушення ним вимог декларування за 2017 року.

Апелянт звертає увагу на необхідність декларування придбання автомобіля саме у 2017 вказується у пункті 64-4 роз`яснення Порядку інформування Національного агентства про суттєві зміни у майновому стані суб`єкта декларування, зі змінами внесеними рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 02.02.2018 р. N 118, а саме: «Коли необхідно подавати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у разі придбання автомобіля, якщо його придбано за кордоном»?

Таким чином, як вказує апелянт, постановою його визнано винуватим за правопорушення, пов`язане з декларуванням майна, яке набуте у 2017 році, а не в 2018 року, як хибно вказано у Протоколі від 01.10.2020. Тобто, на думку апелянта, встановлена об`єктивна сторона правопорушення не відповідає фактичним обставинам.

Щодо того, що йому у провину ставиться не відображення у декларації за 2018 рік доходу у розмірі 420000.00 гривень, отриманого ним як подарунок від батька ОСОБА_2 у 2018 році, то зазначає апелянт, про цей подарунок ним було подано до реєстру повідомлення про суттєві зміни в майновому стані 12.01.2018. У річній декларації за 2018 рік, ним зазначений дохід помилково не продубльовано. Однак, з наведених обставин, на думку апелянта, випливає, що ним не приховувалося від НАЗК отримання відповідного доходу, та, відповідно, його дії не мали умислу (прямого чи непрямого) на недостовірне декларування. Відповідна інформація про дохід у вигляді подарунку містилася в Реєстрі та НАЗК було обізнано про це.

Також апелянт наголошує, що те ж саме стосується вартості придбання автомобіля AUDI А6, 2.0 TDI, 2013. Помилкову вартість автомобіля у розмірі 335000,00 гри., яка відповідала 10000,00 ЄВРО, він вказав, оскільки використав курс ЄВРО 33.5 грн. станом на кінець 31.12.2017 року, коли придбавався автомобіль, а не на дату фактичного укладення договору-купівлі продажу 15.12.2017 року - 33,2447 грн. Різницям між цими вартостями 2553,00 грн. На момент подання декларації за 2018 рік документи про придбання Автомобіля у нього були відсутні, оскільки залишилися в ТСЦ МВС під час державної реєстрації транспортного засобу. Водночас, апелянт звертає увагу, що ця помилка відрізняється від достовірної суми на суму менше 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Таким чином, на думку апелянта, матеріали провадження на містять доказів, які б вказували на те, що він, не зазначивши інформацію про отриманий подарунок і помилкову вартість автомобіля, у даному випадку, мав умисел, спрямований на порушення вимог фінансового контролю чи переслідувала будь-який корупційний інтерес. Отже, апелянт вважає, що у даному випадку відсутність у нього умислу, спрямованого на вчинення правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, свідчить про відсутність однієї із складових його елементів, а саме суб`єктивної сторони, а отже і складу адміністративного правопорушення в цілому.

Крім того, апелянт вказує, що оформлення протоколу від 01.10.2020 та його матеріалів відбулося з грубим порушенням встановленого законом порядку, що компрометує достовірність доказів, які покладені йому у провину. Зокрема, як зазначає апелянт, під час проведення перевірки щодо декларування за 2018 рік йому було запропоновано надати лише пояснення з приводу подання ним декларації 12.02.2019 за період 2018, у якій ніби-то ним допущено недостовірне відображення відомостей. Також апелянт вказує, що повідомлення про складення протоколу, сам протокол із зазначенням дати і місця його складення, місця вчинення і суті адміністративного правопорушення він не отримував, а також не отримував пам`ятку про права та обов`язки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про що має свідчити відсутність його підписів у вказаних документах. У зв`язку з цим апелянт вважає, що порушено його право на захист та справедливий судовий розгляд.

Окрім іншого, апелянт вважає, що суд закриваючи справу за закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП, неправомірно встановив його винуватість.

Також апелянт звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України №13-р/2020 від 27 жовтня 2020 року визнані такими, що відповідають Конституції України, у тому числі статтю 65 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VІІ зі змінами. У статті 65 ЗУ «Про запобігання корупції», яка скасована КСУ, йдеться про види відповідальності за корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення.

Апелянт звертає увагу, що у Рішенні від 19.04.2000 № 6-рп/2000 КСУ зазначив, що «згідно з частиною другою статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення», «кримінально-правова норма має зворотну дію в часі в тій її частині, в якій вона пом`якшує або скасовує відповідальність особи. Це стосується випадків, коли в диспозиції норми зменшено коло предметів посягання; виключено із складу злочину якісь альтернативні суспільно-небезпечні наслідки; обмежено відповідальність особи шляхом конкретизації в бік звуження способу вчинення злочину; звужено зміст кваліфікуючих ознак тощо» (абзац третій пункту 2, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини).

Розуміння наслідків втрати чинності окремих положень Закону № 1700, що стосуються повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції в частині контрольних функцій (контролю) виконавчої влади, а саме: повноважень та прав Національного агентства з питань запобігання корупції, уповноважених осіб та уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції, особливостей врегулювання конфлікту інтересів, що виник у діяльності окремих категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, обліку та оприлюднення декларацій, контролю та перевірки декларацій, встановлення своєчасності подання декларацій, повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суб`єктів декларування, додаткових заходів здійснення фінансового контролю, відповідальності за корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, які Конституційний Суд України визнав неконституційними, на переконання апелянта пов`язане з принципом дії в часі закону та інших нормативно-правових актів, що закладений у положеннях статті 58 Конституції України, у зв`язку з тим, що фактично скасовують відповідальність, та має тлумачитись на його користь.

У зв`язку з викладеним, апелянт вважає, що застосувавши скасовані норми закону суд порушив принцип правової визначеності, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатись цим правом, у разі необхідності, що є обов`язковим компонентом верховенства права.

ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, надіславши до суду клопотання про розгляд апеляційної скарги у його відсутність. Враховуючи наведене та вимоги ч. 6 ст. 294 КУпАП, апеляційний розгляд проведено у відсутність ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Ковальчука О.П., який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, вважаю, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у ст. ст. 251, 252 КУпАП, зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.

Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно з вимогами ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Вимогами статті 8 КУпАП передбачено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ч. 4 ст. 172-6 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до примітки до ст. 172-6 КУпАП, в редакції, що діяла на час заповнення декларації - березень 2019 року, відповідальність за цією статтею за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно майна або іншого об`єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 100 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

На час притягнення ОСОБА_1 до відповідальності вартість майна за недекларування якого настає відповідальність законодавчо була збільшена зі 150 прожиткових мінімумів.

Відповідно до примітки до ст. 172-6 КУпАП суб`єктами правопорушень у цій статті (крім правопорушень, визначених частинами другою та третьою цієї статті, у частині неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про суттєві зміни у майновому стані) є особи, які відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобов`язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 07.12.2018 № 1250ц ОСОБА_1 на кінець звітного періоду обіймав посаду прокурора Четвертого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та інших органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях.

Згідно з приміткою до ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції» посада прокурора належить до посад службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Таким чином, відповідно до п.п. «е» п. 1 ч. 1 ст. З, ч. 1 ст. 45 Закону ОСОБА_1 є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону.

Тому згідно з абз. 15 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 45 Закону, приміткою до ст. 1726 КУпАП, ОСОБА_1 є суб`єктом декларування та суб`єктом правопорушення.

Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Вимогами ч. 1 ст. 45 Закону встановлено, що особи, зазначені у п. 1, п.п. «а» і «в» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства декларацію за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Рішенням Національного агентства від 10.06.2016 №3 «Про функціонування Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 за №959/29089, затверджено Форму декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Вимогами ч. 1 Форми визначено, що декларація заповнюється та подається особисто суб`єктом декларування на вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції через власний персональний електронний кабінет суб`єкта декларування у системі Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, шляхом заповнення електронної форми

Згідно з вимогами абз. 1, 2 ч. 1 ст. 50 Закону повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Відповідно до вимог п.п. 1 п. 2 розділу III Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства від 15.04.2020 № 144/20, повна перевірка проводиться щодо декларацій, відібраних Національним агентством у порядку черговості на підставі оцінки ризиків, у тому числі з таких підстав, визначених Законом, зокрема, декларація подана службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, або займає посаду, пов`язану з високим рівнем корупційних ризиків.

На підставі доручення заступника Голови Національного агентства від 13.05.2020 № 100/162/20 головним спеціалістом другого відділу Управління проведення обов`язкових повних перевірок Поплавським А.Л. проведено повну перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2018 рік, унікальний ідентифікатор документа - 0аЬе055е-б45с-4369-а837-84а88Ь8а98б9, поданої суб`єктом декларування до Реєстру, 12.03.2019.

Так, у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації суб`єкт декларування не зазначив відомості про свій дохід у вигляді подарунка у грошовій формі в розмірі 420 000 грн, отриманий від ОСОБА_2 (код РНОКПП НОМЕР_1 ), що підтверджується повідомленням про суттєві зміни в майновому стані від 12.01.2018, поясненнями суб`єкта декларування та інформацією ОСОБА_2 .

Під час перевірки суб`єкт декларування пояснив не зазначення відомостей про свій дохід допущеною помилкою. У поясненнях він зазначив, що відомості про отриманий подарунок вказав у повідомленні про суттєві зміни в майновому стані, яке подав 12.01.2018 до Реєстру та повідомив Національне агентство 10.07.2019 через електронний кабінет.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не може бути взято до уваги повідомлення суб`єкта декларування у персональному кабінеті Реєстрі, оскільки воно надіслано до Національного агентства 10.07.2019, тобто після того, як ОСОБА_2 було запропоновано надати пояснення щодо відображення відомостей про дохід у вигляді подарунка, що спростовує твердження суб`єкта декларування про самостійне виявлення недостовірних відомостей у декларації та добровільне повідомлення про це НАЗК.

При цьому суд враховує, що у ОСОБА_1 існувала реальна можливість виконати свій обов`язок щодо декларування всіх доходів у розділі «Доходи, у тому числі подарунки», чого він не зробив, що прямо та беззаперечно вказує на усвідомлення ОСОБА_1 характеру та значення своїх дій ( бездіяльності).

Що стосується доводів апелянта, щодо того, що оформлення протоколу від 01.10.2020 відбулося з грубим порушенням встановленого законом порядку, оскільки він не отримував повідомлення про складення протоколу та не отримував копію самого протоколу, то слід зазначити, що ОСОБА_1 на запрошення до Національного агентства з питань запобігання корупції для складення протоколу про адміністративне правопорушення не з`явився, про що було складено акт, відповідно до якого листами від 14.08.2020, 10.09.2020 та 23.09.2020 ОСОБА_1 неодноразово було запрошено до Національного агентства для надання пояснень та, у разі наявності підстав, складання протоколу. Дані листи направлено за місцем проживання та на електронну адресу. Крім того, інформація про запрошення ОСОБА_1 була розміщена на офіційному веб сайті Національного агентства. Станом на 01.10.2020 ОСОБА_1 до Національного агентства не з`явився, про причини неявки не повідомив, у зв`язку з чим протокол складено у його відсутність, та направлено до суду без вручення його копії особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. А тому доводи в цій частині є безпідставними.

Також не можуть бути взяті до уваги доводи апелянта про те, що суд, закриваючи справу за закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП, неправомірно встановив його винуватість, з огляду на наступне.

Пунктом 7 ст. 247 КУпАП визначено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених ст.38 КУпАП.

Правовий аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що застосування п.7 ч.1 ст.274 КУпАП можливе лише у випадку встановлення судом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні такого правопорушення провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст.274 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак, така обставина, як закінчення на момент розгляду справи строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні адміністративного правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №910/18319/16, від 16 квітня 2019 року у справі №927/623/18.

Отже, аналіз положень ст.38 та п. 7 ч. 1 ст.247 КУпАП свідчить про те, що наслідком закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення є лише звільнення особи від накладення адміністративного стягнення.

При цьому, суд звертає увагу і на те, що закриття справи із підстав, вказаних у п.7 ч.1 ст.247 КУпАП не передбачає звільнення особи від адміністративної відповідальності, наслідком чого була б відсутність підстав для визнання вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Аналогічні висновки містяться у рішеннях ЄСПЛ, який, здійснюючи тлумачення положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказує, що встановлення вини особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, є правильним навіть при закритті провадження у справі за строками давності і не порушує презумпції невинуватості особи (рішення ЄСПЛ від 25 серпня 1987 року «Лутц проти Німеччини»).

З урахуванням наведеного, встановлення вини особи є обов`язковим при доведеності вчинення нею будь-якого адміністративного правопорушення, в тому числі, і у випадку закриття справи із нереабілітуючих підстав.

Також є безпідставними твердження апелянта про те, що застосувавши скасовані норми закону, суд порушив принцип правової визначеності, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатись цим правом, у разі необхідності, що є обов`язковим компонентом верховенства права.

Так, Положення статті 58 Конституції України з урахуванням вимог пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється кримінальна відповідальність за їх вчинення. Такі закони мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують кримінальну відповідальність особи.

Зміна розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб у різниці вартості майна за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно майна або іншого об`єкта декларування, не має за безпосередню мету зміну кваліфікації, а отже не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.

ОСОБА_1 подав до Реєстру декларацію за 2018 рік з недостовірними відомостями, які відрізняють від достовірних на суму від 100 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Таким чином, ОСОБА_1 , порушуючи вимоги ст. 46 Закону, подав щорічну декларацію за 2018 рік із завідомо недостовірними відомостями, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 172-6 КУпАП.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 в його апеляційній скарзі не наведено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо його винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо наявності у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП в частині щодо розділу 11 «Доходи, у тому числі подарунки», та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції в цій частині є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

При цьому, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 172-6 КупАП в частині розділу 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» ще судом першої інстанції закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного провадження, тому апеляційна скарга ОСОБА_1 і в цій частині задоволенню не підлягає, адже, не можна в цій частині повторно закрити провадження по справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 05 серпня 2025 року щодо ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Л.І. Кепкал