Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №381/6523/25 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року місто Київ

справа № 381//6523/25

апеляційне провадження № 22-ц/824/9388/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Левченко Аліни Олексіївни, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2026 року, ухваленого під головуванням судді Осаулової Н.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання права власності на недоотриману пенсію, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів,-

в с т а н о в и в :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання права власності на недоотриману пенсію, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила суд:

визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_2 на недоотримані за життя пенсійні виплати ОСОБА_2 , які не увійшли до суми, визначеної нотаріусом у свідоцтві про право на спадщину (за період з 01.01.2017 року по 26.01.2022 року включно);

зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу як спадкоємцю недоотримані за життя пенсійні виплати ОСОБА_2 , які не увійшли до суми, визначеної нотаріусом у свідоцтві про право на спадщину (за період з 01.01.2017 року по 26.01.2022 року включно);

стягнути з відповідача на користь позивача недоотриману пенсію ОСОБА_2 у розмірі 383 519,85 грн., що входить до складу спадщини на підставі свідоцтва від 27.01.2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_2 .

Приватним нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.01.2025 року у вигляді недоотриманої пенсії у сумі 383 519,85грн.

Однак, не зважаючи на звернення до органів пенсійного фонду, недоотриману пенсію померлого батька позивач так і не отримала, а відповідач вважає, що вказаний розмір підлягає зменшенню з урахуванням норм ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до 340 024,82 грн. Жодних виплат проведено не було.

Крім того, з 01.01.2017 року відповідачем було припинено виплату пенсії батьку позивача у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання, яке позивач вважає протиправним.

Оскільки позивач вважає свої права як спадкоємця порушеними, вона вимушена звернутись до суду з даним позовом.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2026 року позов - задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , яку було встановлено згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.01.2025 року, що видано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О. та зареєстровано в реєстрі за №112, у розмірі 383 519,85 грн.

У задоволенні іншої частини вимог позову - відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 835,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що реалізація права, зокрема, на пенсійне забезпечення, осіб, які перебували на обліку в органах Пенсійного фонду України на тимчасово неконтрольованій території Донецької і Луганської областей, здійснюється відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Зазначеними нормативно-правовими актами передбачено, що отримати пенсію на контрольованій українською владою території зазначені особи можуть за умови реєстрації їх як внутрішньо переміщених осіб. Переведення пенсійних виплат здійснюється у спрощеному порядку за матеріалами електронних пенсійних справ.

Вищевказаними актами законодавства не визначено строки виплати пенсій внутрішньо переміщених осіб за минулий час. Такий порядок передбачений лише ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої за минулий час без обмеження будь-яким строком виплачуються нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію. В інших випадках нараховані суми виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Враховуючи зазначене, при нарахуванні недоотриманої пенсії за минулий час померлого пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб органи Пенсійного фонду України застосовують норми п. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Також не погоджуючись з рішенням суду, з апеляційною скаргою звернулася представник ОСОБА_1 - адвокат Левченко А.О., у якій просить скасувати рішення суду в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що жодним законом України, у тому числі ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не визначено такої підстави для припинення пенсії, як «відсутність пенсіонера за фактичним місцем проживання».

Твердження суду першої інстанції, що померлий спадкодавець ОСОБА_2 за життя не виявив бажання поновити виплату пенсії, які з 01 січня 2017 року було припинено, вважає безпідставними, оскільки право особи на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України та не звернення особи, яка є внутрішньо переміщеною, про поновлення виплати пенсії не є підставою для її невиплати.

Вказує, що припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця сталося з підстав, не передбачених законом, тому не оскарження дій відповідача спадкодавцем за життя не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання всієї суми пенсійних виплат.

Саме тому спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату пенсії, у тому числі за період з протиправного припинення її нарахування та виплати (01.01.2017) по дату смерті незалежно від звернення до будь-якого відділення Пенсійного фонду України та надання чи не надання довідки внутрішньо переміщеної особи, чи не підтвердження місця фактичного проживання.

Враховуючи, що такі пенсійні виплати належали до виплати спадкодавцю за життя, вбачається, що позивач як спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання всієї суми пенсійних виплат у порядку спадкування за законом, у тому числі за період з 01.01.2017 по 26.01.2022 (включно).

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області просить апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення, посилаючись на те, що доводи скарги не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для стягнення пенсійних виплат за весь період їх не нарахування.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Левченко А.О. у відзиві на апеляційну скаргу відповідача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2026 року, посилаючись на те, що помилковим є твердження відповідача про можливість застосування до спірних правовідносин обмежень, передбачених ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки право позивача грунтується не на зверненні за виплатою пенсії за минулий час як внутрішньо переміщеною особи, а на праві спадкування належних спадкодавцю пенсійних виплат, які не були ним отримані внаслідок незаконного припинення їх нарахування та виплати.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Попков П.О. підтримав доводи апеляційної скарги сторони позивача та просив її задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належно, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , являється внутрішньо переміщеною особою згідно довідки від 31.03.2022 року №3235-7000069261 про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , який є батьком позивача ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.01.2025 року, що видано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О. та зареєстровано в реєстрі за №112, спадкоємцем зазначеного у свідоцтві майна ОСОБА_2 , 1938 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії з належними нарахуваннями, індексаціями тощо станом на 23.10.2024 року у сумі 383 519,85 грн. Належність зазначеної недоотриманої пенсії спадкодавцю підтверджується Листом Відділу опрацювання документації №2 Управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 24 жовтня 2024 року №1000-0402-8/170499 (сума може змінитись в залежності від дати звернення особи, яка має право на спадщину із оформленим свідоцтвом про право на спадщину).

Зазначений лист Відділу опрацювання документації №2 Управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 24 жовтня 2024 року №1000-0402-8/170499 наявний у матеріалах справи.

У той же час, вказані кошти позивачу виплачено не було та повідомлено, що визначена сума буде зменшена у відповідності до норм ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині стягнення недоотриманої та невиплаченої пенсії у сумі 383 519,85 грн., оскільки остання успадкувала належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень ст. 1227 ЦК України, у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті. Разом з тим, заявлені вимоги про визнання права власності на недоотримані пенсійні виплати та зобов`язання здійснити їх нарахування і виплату задоволенню не підлягають, оскільки за життя з відповідною заявою до відповідача ОСОБА_2 не звертався й така пенсія йому у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не призначалася.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Стаття 1216 ЦК України передбачає те, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1227 ЦК України сума заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженнях здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Згідно із ч. 1-3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно до статті 1271 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом ч. 1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1298 ЦК України).

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Встановлено, що позивач в установленому законом порядку звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, після чого їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом у вигляді недоотриманої пенсії у сумі 383 519,85 грн.

У подальшому, відповідачем було повідомлено позивача, що вказаний розмір підлягає зменшенню з урахуванням норм ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до 340 024,82 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Згідно із ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Положення частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 1227 ЦК України узгоджуються з положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Встановивши, що ОСОБА_1 успадкувала належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень ст. 1227 ЦК України, у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті (383 519,85 грн.), а також врахувавши, що кошти за свідоцтво про право на спадщину сплачені не були, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача недоотриманої та невиплаченої пенсії у сумі 383 519,85 грн.

Суд обгрунтовано врахував, що розмір недоотриманої пенсії, як зазначено у свідоцтві, підтверджено Листом Відділу опрацювання документації №2 Управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 24 жовтня 2024 року №1000-0402-8/170499.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Взявши до уваги ту обставину, що право ОСОБА_1 на недоотриману пенсію у встановленому розмірі закріплено свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27.01.2025 року, але кошти виплачено не було, суд вірно визначив, що права позивача підлягають захисту шляхом їх стягнення за судовим рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення недоотриманої та невиплаченої пенсії у сумі 383 519,85 грн.

Щодо визнання за позивачем права власності у порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_2 на недоотримані за життя пенсійні виплати, які не увійшли до суми, визначеної нотаріусом у свідоцтві про право на спадщину (за період з 01.01.2017 року по 26.01.2022 року включно) та зобов`язання здійснити нарахування та виплатити позивачу як спадкоємцю недоотримані за життя вказані пенсійні виплати.

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 02.04.2025 року №1000-0202-8/44535, ОСОБА_2 перебував на обліку в Бориспільському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 01.08.2014 року. Згідно довідки від 17.12.2014 №3225000860, являвся внутрішньо переміщеною особою.

Згідно витягу з протоколу № 19 засідання комісії Управління соціального захисту населення Бориспільської райдержадміністрації з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 02.12.2016, ОСОБА_2 було відмовлено у призначенні соціальних виплат та припинено соціальні виплати у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання. У зв`язку з цим, виплату пенсії припинено з 01.01.2017 року.

Із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 особисто не звертався, ідентифікація особи не проводилася, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. На день смерті нарахування та виплата пенсії не здійснювалися.

На адресу Головного управління надійшов запит приватного нотаріуса щодо наявності сум невиплачених пенсійних коштів ОСОБА_2 .

На дату надходження запиту було поновлено виплату пенсії та обчислено розмір пенсії, що могла бути нарахована ОСОБА_2 з урахуванням вимог ст. 46 Закону та надана відповідь нотаріусу листом від 24.10.2024 за вих. № 1000-0402-8/170499.

Докази про звернення померлого ОСОБА_2 за життя до управління з заявою про нарахування та виплату пенсії, матеріали справи не містять.

Тобто, пенсійні виплати померлому згідно положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідачем не нараховувалися та не виплачувалися.

Спадкування є формою правонаступництва, що реалізується спадкоємцем у межах обсягу спадкової маси та не включає в себе процесуальні права та обов`язки спадкодавця, які ним не реалізовані за життя.

Відтак, суд обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності у порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_2 на недоотримані за життя пенсійні виплати, які не увійшли до суми, визначеної нотаріусом у свідоцтві про право на спадщину (за період з 01.01.2017 року по 26.01.2022 року включно) та зобов`язання здійснити нарахування та виплатити позивачу як спадкоємцю недоотримані за життя вказані пенсійні виплати, встановивши, що на такі виплати ОСОБА_2 не мав права, так як за життя з відповідною заявою до відповідача не звертався й така пенсія йому у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не призначалася.

Доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що жодним законом України, у тому числі ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не визначено такої підстави для припинення пенсії, як «відсутність пенсіонера за фактичним місцем проживання», колегія суддів відхиляє, оскільки померлий спадкодавець ОСОБА_2 за життя не виявив бажання поновити виплату пенсії, які з 01 січня 2017 року було припинено,

Доводи апеляційної скарги про те, що припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця сталося з підстав, не передбачених законом, тому не оскарження дій відповідача спадкодавцем за життя не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання всієї суми пенсійних виплат, не грунтуються на вимогах закону. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Оскільки пенсійні виплати за період з 01.01.2017 року по 26.01.2022 року за життя померлого не здійснювалися (не нараховувалися), за життя він з відповідною заявою до відповідача не звертався й така пенсія йому у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не призначалася, позивач не набула права на спадкування таких виплат.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

При цьому, апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Левченко Аліни Олексіївни, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 14 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: