Постанова від 28 грудня 2025 р. у справі №758/3023/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/413/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2025 року м. Київ

Справа № 758/3023/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Ніколаєнко Оленою Миколаївною, на рішення Подільського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Ковбасюк О.О.,

у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

У березні 2023 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву б/н від 29.10.2012 року, згідно з якою отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок та отримала кредитну картку. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті: www.privatbank.ua складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 69 000 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався пунктами 2.1.2.3 та 2.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладені договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Власник карткового рахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п.1.1.51 договору. При укладанні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач своєчасно не повернув банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою по рахунку.

Так, станом на 22.02.2023 року відповідач, у зв`язку зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором має заборгованість у розмірі 79 578,96 грн. з яких: 65261,76 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 14 317,20 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

На підставі викладеного, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 79 578,96 грн. за кредитним договором № б/н від 29.10.2012 року та судовий збір у розмірі 2684 грн.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 79 578,96 грн. - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник АТ КБ «Приватбанк» - Ніколаєнко О.М. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказує, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права.

Зазначає, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета - заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами» складають договір про надання банківських послуг.

Посилаючись на висновки Верховного Суду у постанові від 08.07.2019 у справі №923/760/18, вказує, що відсутність підпису відповідача на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов висловивши певним чином згоду на них.

Із виписки чітко прослідковується, що відповідач знімала кошти через банкомат, розраховувалась кредитною картою за покупки в торгових точках, поповнювала карту через термінали самообслуговування тощо. Всі ці операції підтверджують факт отримання кредитних карт та їх використання, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.Крім того, відповідач частково погашала наявну заборгованість та продовжувала користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці.

Відповідач не лише отримала кредитну картку, а й визнала укладення кредитного договору та погодилась з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, зокрема, на погашення заборгованості.

Зазначає, що докази надані позивачем, на підтвердження свого права з стягнення заборгованості за тілом кредиту, у повній мірі відповідають вимогам ст. 76-80 ЦПК України, оскільки надана виписка за картрахунками відповідача у повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства щодо оформлення такої виписки. Позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за кредитним договором. Надана виписка по карткових рахунках та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. Контррозрахунок відповідачем не надано. Доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту також відсутні.

Також зазначає, що наказом № СП-2010-4 від 21.01.2010 року була затверджена процедура ідентифікації клієнта, згідно з якою клієнт лише при оформлені першого продукту банку проходить повну ідентифікацію, а саме - заповнює Анкету-Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також сканується паспорт клієнта.

Підписуючи 02.08.2014 року Анкету-Заяву, відповідач пройшла ідентифікацію в банку, а тому повторне заповнення будь-яких анкет-заяв або підписання інших додаткових документів не вимагалось згідно до процедури, що затверджена наказами по банку, що не суперечить чинному законодавству.

Вказує, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладання сторонами кредитного договору.

Суд в оскаржуваному рішенні не навів жодних правових підстав існування у відповідача права на користування коштами банку без сплати відсотків. Встановивши, що банк надав відповідачу саме кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав вважати, що кошти, які відповідач вносив на рахунок платіжних карток слід вважати, як повернення саме кредитних коштів, а не сплату відсотків та комісії за їх користування, оскільки відповідач цього не заперечив, а своїми діями підтвердив сплату відсотків за користування коштами банку. Факт сплати відповідачем платежів на погашення відсотків ним не спростований, що в силу вимог с. 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Кошти, які вносилися на погашення боргу за кредитом, у відповідності до ст. 534 ЦК України, спочатку направляються на погашення неустойки та відсотків, і лише після цього на погашення тіла кредиту.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 не подала.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в анкеті-заяві від 29.10.2012 відсутні будь які умови щодо отримання кредитної картки, її виду, кредитного ліміту, процентів, відповідальності у вигляді пені за порушення зобов`язання.

Суд вважав доводи позивача про те, що у паспорті споживчого кредиту погоджено істотні умови договору не заслуговують на його увагу, оскільки анкета-заява, підписана відповідачем, не містить умов про те, що складовою невід`ємною частиною кредитного договору є паспорт споживчого кредиту, а у вказаному паспорті споживчого кредиту не міститься посилань на те, що він є складовою частиною договору № б/н від 29.10.2012. А тому правові підстави для стягнення з відповідача процентів за кредитним договором відсутні.

Суд визнав обґрунтованими доводи позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, оскільки відповідач в добровільному порядку не повертала фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошти, що свідчить про порушення прав позивача. Однак, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми фактично отриманих грошових коштів (тіла кредиту) відсутні, оскільки на час розгляду справи заборгованість відповідача по тілу кредиту сплачена.

Що стосується заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, у якій він просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 14 317,20 грн., зазначаючи, що вказана сума є заборгованістю за простроченим тілом кредиту, то суд зазначає, що жодних розрахунків такої суми як простроченого тіла кредиту позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог не додано, у зв`язку з чим суд вважав, що вимоги банку у цій частині є безпідставними та не підтверджені належними доказами.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки висновки відповідають обставинам справи та зроблені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що 29 жовтня 2012 року з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк», яке змінило своє найменування на АТ КБ «Приватбанк», у зв`язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 29.10.2012, згідно з якою отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який у подальшому змінювався із збільшенням кредитного ліміту до 69 000 грн. Відповідачем отримано платіжну картку типу: «Універсальна» та «Універсальна GOLD» (а.с. 22).

У анкеті-заяві вказано, що своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає договір про надання банківських послуг.

Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» відповідачу надавались у користування кредитні картки, остання строком дії до вересня 2022 року.

З виписки за договором № б/н за період з 29.10.2012 по 24.02.2023 вбачається, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами, наданими банком за договором у власних потребах, частково вносила кошти на погашення заборгованості за кредитом.

Відповідно до розрахунку заборгованості, який був доданий позивачем до позовної заяви, станом на 22.02.2023 заборгованість відповідача за вказаним договором склала 79 578 , 96 грн., з яких: 65 261,76 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 14 317,20 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Відповідно до частин першої, другої ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі

Відповідно до частини першої ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст. 1048 ЦК України).

Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа першого цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту частини 1 статті 638 та статті 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що 29 жовтня 2012 року відповідач з метою отримання банківських послуг звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» та заповнила і підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», яка містить докладну інформацію щодо особи позичальника, зокрема повну дату її народження, РНОКПП, дівоче прізвище матері, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номери мобільних телефонів. Відомості в анкеті-заяві повністю відповідають копії паспорта відповідача, наданого нею до банку (а.с. 55-57).

Отже, вказаний договір №б/н від 29 жовтня 2012 року підписаний сторонами, в судовому порядку недійсним не визнавався, а тому саме з 29 жовтня 2012 року між ПАТ «КБ Приватбанк» та ОСОБА_2 виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами в межах кредитного ліміту, та свідчить про те, що ОСОБА_2 всі умови цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Таким чином, на підставі укладеного договору банк надав відповідачу грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку та результаті досягнення домовленості між сторонами щодо надання кредиту відповідач отримала кредитну картку, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Як вбачається з довідки, АТ КБ «Приватбанк» надав відповідачу, на підставі вказаного договору, наступні кредитні картки: НОМЕР_1 - дата відкриття 29 жовтня 2012 року, термін дії 06/16; НОМЕР_2 - дата відкриття 12 вересня 2014 року, термін дії 09/18, НОМЕР_2 - дата відкриття 12 вересня 2014 року, термін дії 09/18, НОМЕР_3 - дата відкриття 31 травня 2018 року, термін дії 04/22, НОМЕР_4 - дата відкриття 18 липня 2018 року, термін дії 06/22, НОМЕР_5 - дата відкриття 05 листопада 2018 року, термін дії 09/22 (а.с.20)

Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором

Кредитна банківська платіжна картка надає змогу здійснювати операції за дебетом картрахунку в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту.

Кредитна схема передбачає здійснення розрахунків за виконані клієнтом операції з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит (у межах кредитної лінії).

З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти клієнта - ОСОБА_2 (картрахунок НОМЕР_1 ) (а.с. 21), вбачається, що старт карткового рахунку відбувся 29 жовтня 2012 року та 29 жовтня 2012 року - встановлено кредитний ліміт 300 грн, 30 жовтня 2012 року - збільшено кредитний ліміт 3500 грн, 06 жовтня 2014 року - зменшено кредитний ліміт 2000 грн, 06 березня 2017 року - збільшено кредитний ліміт 4000,00 грн., 27 грудня 2012 року - збільшено кредитний ліміт 5000,00 грн, 20 липня 2018 року - збільшено кредитний ліміт 10500,00 грн, 30 серпня 2019 року - зменшено кредитний ліміт 8000 грн, 21 липня 2017 року - збільшено кредитний ліміт 10000 грн, 03 листопада 2017 року - збільшено кредитний ліміт 13 000 грн., 18 липня 2018 року - збільшено кредитний ліміт 15 000 грн, 02 жовтня 2018 року - збільшено кредитний ліміт 39 000 грн, 28 серпня 2019 року - зменшено кредитний ліміт 37 510 грн, 25 вересня 2019 року - зменшено кредитний ліміт 36 890 грн., 25 жовтня 2019 року - зменшено кредитний ліміт 36 370 грн, 15 вересня 2020 року - збільшено кредитний ліміт 46 000 грн, 13 жовтня 2021 року - збільшено кредитний ліміт 69 000 грн., 08 лютого 2022 року - зменшено кредитний ліміт 69 000 грн, 22 лютого 2022 року - зменшено кредитний ліміт 64 222,82 грн, 26 грудня 2022 року - зменшено кредитний ліміт 0,00 грн.

З наданих позивачем розрахунків, вбачається, що заборгованість за договором станом:

- на 30 червня 2019 року становить 40 032,75 та складається з: заборгованості за тілом кредиту, в тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту - 38705 грн, заборгованість за простроченими відсотками - 1327,75 грн.

- на 22 лютого 2023 року становить 79 578,96 грн та складається з: заборгованості за тілом кредиту - 65 261,76 грн, в тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту - 65261,76 грн, заборгованість за простроченими відсотками - 14317,20 грн. (а.с. 9-18)

Також, з розрахунків заборгованості вбачається, що ОСОБА_2 використовувала кредитні кошти в період з 01 червня 2015 року по 22 лютого 2023 року та здійснювала регулярне погашення кредиту . Останнє погашення кредиту відбулося 26 вересня 2022 року на суму 200 грн, після чого оплати на погашення кредиту не проводилися.

Крім того, банк надав виписку по картковому рахунку ОСОБА_2 за період з 29 жовтня 2012 року по 24 лютого 2023 року, в якій відображені як розмір коштів, які використовувала відповідач шляхом зняття готівки, здійснювала придбання товарів, поповнення карткового рахунку, поповнення мобільного рахунку, оплачувала комунальні послуги (а.с. 63-86).

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц).

Отже, наведені обставини підтверджують факт звернення ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк» та отримання нею кредитних коштів, що у свою чергу свідчить про виникнення між сторонами прав і обов`язків, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення відсотків АТ КБ «Приватбанк» вказує на те, що між сторонами було укладено договір в порядку ст. 634 ЦК України та відповідачем підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с. 23). Також, позивач, щодо розміру і порядку нарахування відсотків, посилався і на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанк розміщені на сайті: www.privatbank.ua (а.с. 28-52). І в цих Витягах з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку визначені пільговий період користування коштами, порядок зміни процентної ставки, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, порядку погашення заборгованості, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено строк кредиту.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Разом з тим, судом встановлено, що анкета-заява про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, на підставі якої ОСОБА_2 отримала грошові кошти, не містить відомостей про розмір процентів за користування грошовими коштами і штрафних санкцій, що вказує на відсутність між сторонами домовленості про їх розмір та зміну процентної ставки в період з 29 жовтня 2012 року по 23 березня 2023 року за користування кредитними коштами у розмірі 42 %, 40,8 %.

Також, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася із ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача ( а.с. 28) належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Отже, в даному випадку, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29 жовтня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (23 березня 2023 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якої редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Встановлено, що надана позивачем копія витягу з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29 жовтня 2012 року шляхом підписання анкети-заяви.

Тобто, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, тобто дійшли згоди із усіх істотних умов договору, також не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін.

Крім того, зазначення в анкеті-заяві про ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами 06 лютого 2014 року, шляхом підписання заяви-анкети, в частині права банку здійснювати нарахування процентів та у постанові Верховного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.

Доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що суд безпідставно звільнив відповідача від сплати процентів, ставка яких визначена у паспорті споживчого кредиту, висновків суду не спростовують, оскільки підписаний сторонами 27 січня 2022 року паспорт споживчого кредиту є тією інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма), викладений у формі відповідно до Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із п. 1 ч. 1 Закон України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Стаття 9 Закон України «Про споживче кредитування» визначає інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті ( ч. 2 ст. 9 Закону).

Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» визначено інформацію, що надається кредитодавцем споживачу, також і в разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку ( п. 12).

Відповідно до змісту Розділу 7 Паспорту споживчого кредиту, в ньому зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятись від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, «потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.»

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів на суму 14 317 грн. 20 коп.

Щодо вирішення позовних вимог в частині заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції урахував надані відповідачем квитанції про погашення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 65 261,76 грн. Встановивши, що під час розгляду справи судом, а саме 09.08.2023 відповідач добровільно сплатила суму заборгованості за кредитом у загальному розмірі 65 261,76 грн., суд відмовив у стягненні цієї суми заборгованості.

Відповідно до матеріалів справи, 24 серпня 2023 року представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 14 317 грн. 20 коп., яка складається з тіла кредиту - 14 317 грн. 20 коп.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого представником позивача до клопотання про зменшення розміру позовних вимог, станом на 10 серпня 2023 року заборгованість становить 14 317,20 грн та складається з: заборгованості за тілом кредиту - 14317,20 грн, в тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту - 14317,20 грн. (а.с. 124-127). Останнє погашення кредиту відбулося 09 серпня 2023 року на суму 65 261,76 грн.

В розрахунку зазначено, що всього відповідачем погашено: заборгованість за поточним тілом кредиту - 402 469,44 грн; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 54 510,75 грн.; заборгованість по нарахованим відсоткам - 4111,34 грн.; заборгованість по простроченим відсоткам - 16156,86 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині ( в сумі 14 317 грн. 20 коп.), суд першої інстанції виходив з того, що у позовній заяві банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 29.10.2012, що утворилася станом на 22.02.2023, в загальному розмірі 79 578,96 грн., із яких: 65 261,76 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 14 317,20 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. Таким чином, сума заборгованості в розмірі 14 317,20 грн. першочергово була пред`явлена банком до стягнення з відповідача як прострочені відсотки, а в подальшому - як прострочене тіло кредиту. При цьому жодних розрахунків такої суми як простроченого тіла кредиту позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог не додано. Враховуючи наведене, суд вважав, що вимоги банку в цій частині є безпідставними та не підтверджені належними доказами.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, враховуючи наступне.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, що був наданий представником позивача до позовної заяви, сума в розмірі 14 317 грн. 20 коп. була заявлена позивачем до стягнення як заборгованість за простроченими відсотками.

Відповідно до вказаного розрахунку, зазначена сума відсотків за користування кредитом була нарахована у період з 01 липня 2022 року по 01 січня 2023 року.

Крім того, нарахування відсотків у вказаний період часу, після виникнення заборгованості на суму 65 261 грн. 76 коп., підтверджується і випискою з карткового рахунку відповідача, з якої вбачається, що 01.07.2022 року було списано відсотки за ставкою 1,7 відсотка на суму 1094 грн. 40 коп., 01.08.2022 року , 01.09.2022 року, 01.11.2022 року та 01.01.2023 року були списані відсотки в сумі по 2261 грн. 45 коп. за кожен місяць за ставкою 3,4 %; а 01.10.2022 року та 01.12.2022 року - в сумі по 2188 грн. 50 коп.

Разом з тим, у розрахунку , доданому до заяви про зменшення позовних вимог, вбачається, що у графі «відсотки погашені за рахунок кредиту», будь-які суми за вказаний період не зазначені, лише 10.08.2023 року сума відсотків, яка значилась як прострочені відсотки у розмірі 14 317 грн. 20 коп., були перенесені у графу «тіло кредиту прострочене».

З викладеного вбачається, що первинно заявлена банком до стягнення сума в розмірі 14 317 грн. 20 коп. як відсотки за користування кредитом, у заяві про зменшення позовних вимог були зазначені як заборгованість за кредитом, при тому, що у графі «витрати кредитних коштів» зазначено сума 0 грн.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів досягнення між сторонами умов кредитного договору про те, що нараховані відсотки будуть включені до суми наданого кредиту, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання у апеляційній скарзі на неможливість безпроцентного використання кредитних коштів оцінюються судом критично, оскільки позивач не довів розміру погодженої сторонами відсоткової ставки за користування кредитом, в той час як вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах встановлених ст. 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності згоди сторін по розміру відсоткової ставки, пені та штрафів, оскільки відсоткова ставка визначена безпосередньо у анкеті-заяві, колегія суддів відхиляє оскільки зазначені доводи спростовуються змістом анкети-заяви, у якій відсутній розмір процентної ставки за користування кредитними коштами.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються висновками суду, викладеними в його рішенні.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 -375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Ніколаєнко Оленою Миколаївною, - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г. М.

Рейнарт І. М.