Вирок від 14 липня 2026 р. у справі №554/8030/26 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 15.07.2026Справа № 554/8030/26

Провадження № 1-кп/554/1016/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.07.2026 р. м.Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження №12026170420000358 від 03.04.2026 за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українець, громадянин України, уродженець с. Діброва, Диканського району, Полтавської області, з середньою освітою, не одружений, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

02.04.2026 екіпаж Управління патрульної поліції Полтавської області «Алтей 303», у складі інспектора четвертої роти, першого взводу ОСОБА_7 та інспектора четвертої роти, другого взводу ОСОБА_4 , відповідно до розстановки сил та засобів, заступили на чергування охорони громадського порядку та громадської безпеки на території м. Полтави.

При здійсненні чергування, згідно приписів Закону України «Про Національну поліцію» та власних посадових інструкцій, зазначені працівники поліції виконували службові обов`язки із забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, вжиття первинних заходів реагування на повідомлення про правопорушення, їх самостійне виявляння та припинення, а також здійснення розшуку, адміністративне затримання та доставлення до ТЦК та СП, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тощо.

02.04.2026, близько 23:20 год., екіпаж УПП в Полтавській області «Алтей 303» у вищевказаному складі, на службовому автомобілі Рено Дастер 5680 на кузові якого розміщено відповідні логотипи органів Національної поліції України, із ввімкненим світловим проблисковим маячком, здійснював патрулювання містом.

У цей час, рухаючись вулицею Європейська в м. Полтаві, працівники екіпажу патрульної поліції помітили автомобіль «BMW 520» д.н.з. НОМЕР_1 , який їхав по переду них у попутному напрямку.

Використовуючи службовий планшет, співробітники патрульної поліції за державним номерним знаком автомобіля перевірили відомості, які містяться по ньому в системі «ІПНП» та встановили, що користувач вказаного автомобіля, ОСОБА_6 , згідно звернення ТЦК СП перебуває в розшуку як особа, що порушує законодавства про мобілізацію, тобто вчиняє правопорушення, передбачене ст.ст.210, 210-1 КУпАП, у зв`язку з чим підлягає доставленню до органів ТЦК та СП.

Враховуючи вказану інформацію та приписи, для перевірки документів та вжиття заходів реагування відповідно до повноважень, визначених ч. 1 ст. 23, ч.5 ст.24, п.3 ч.1 ст.35 Закону України «Про національну поліцію», екіпажем патрульної поліції прийнято рішення про зупинку вказаного автомобіля, для чого водію були подані спеціальні звукові та проблискові сигнали.

Після зупинки, працівники поліції ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , перебуваючи у форменому одязі, що містив на собі спеціальний жетон, відповідні нарукавні та нагрудні знаки розрізнення поліцейського, згідно затвердженого однострою, а також світловідбивнужилетку, підійшли до водія автомобіля «BMW 520» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_6 ,якому з дотриманням ч.3 ст.18 Закону «Про національну поліцію» представились та пояснили причини зупинку транспорту та необхідність перевірки документів.

В подальшому, переконавшись у тому, що водієм вказаного автомобіля дійсно є ОСОБА_6 , працівники поліції повідомили останньому, що він за даними системи «ІПНП» перебуває в розшуку як особа, що порушує законодавства про мобілізацію, тому попросили його дочекатись представників ТЦК СП для з`ясування всіх обставин наявної інформації щодо його розшуку, а якщо поспішає – то прослідувати разом з ними до органу ТЦК та СП та одночасно в телефонному режиму повідомили представника вказаного центру про зупинення ОСОБА_6 .

ОСОБА_6 законні вимоги працівників патрульної поліції не виконав та замість того щоб зачекати прибуття працівників ТЦК СП, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи та свідомо допускаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, без відповідного дозволу почав рух автомобілем «BMW 520» д.н.з. НОМЕР_1 та навмисно вчинив ним наїзд на працівника поліції ОСОБА_4 , який в цей час перебував на смузі руху перед переднім краєм автомобіля, внаслідок чого він спочатку впав на капот автомобіля, а потім під час руху транспорту на асфальтне покриття дороги.

Внаслідок вказаним умисних дій, ОСОБА_6 у зв`язку з виконанням ОСОБА_4 службових обов`язків, спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, гематоми та забійної рани голови, які утворились від дії тупих обмежених предметів, якими були виступаючі частини транспортного засобу з послідуючим падіння на асфальтне покриття дороги, що кваліфікується у своїй сукупності, як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я (п.2.3.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995р.)

Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 345 КК України, а саме, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Доказом на підтвердження встановлених судом обставин є показання обвинуваченого, які надані ним в судовому засіданні, під час яких останній свою вину у скоєнні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав у повному обсязі та показав про обставини вчинення кримінального правопорушення, як вони зазначені вище у вироку суду. При цьому зазначив, що зупинка транспортного засобу була законною, йому працівники поліції повідомили, що він перебуває у розшуку за ухилення від явки до ТЦК, при цьому він злякався подальших дій по його затриманню і вирішив поїхати з метою запобігти такому затриманню і наїхав автомобілем на одного з працівників поліції.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України суд за згодою всіх учасників судового провадження визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням документів, які характеризують особу обвинуваченого.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.

Відповідно до досудової доповіді, складеної Шевченківським районним відділом ДУ «Центр пробації» в Полтавській області обвинувачений не виявляє ознак агресії, має послідовне мислення, комунікативні навички розвинені на достатньому рівні, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі, для окремих осіб, оцінюється як середній. Орган пробації вважає, що якщо судом до обвинуваченого зважаючи на фактори ризиків буде застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, то доцільним буде покласти крім обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, додаткові обов`язки, передбачені ч. 3 та ч. 4 ст. 76 КК України.

Згідно характеристики з Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області за місцем проживання ОСОБА_6 зарекомендував себе добре, з особами, які ведуть антисуспільний спосіб життя, помічений не був.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає визнання вини та публічне вибачення перед потерпілим.

Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.

Мотиви призначення покарання

За змістом ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні обвинуваченому покарання суд, виходячи із вимог ст.ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є нетяжким злочином, враховує при обранні виду та розміру покарання дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий і до кримінальної відповідальності не притягався, його відношення до скоєного, а саме, що у вчиненні інкримінованого йому правопорушення він себе винним визнавав і вибачився перед потерпілими у судовому засіданні. При цьому, суд погоджується з позицією прокурора про відсутність щирого каяття, так як за час всього досудового слідства та судового розгляду обвинувачений не вжив активних заходів для відшкодування шкоди, завданої внаслідок його противоправних дій.

За сукупності всіх встановлених обставин суд вважає, що покарання повинно бути визначене у межах санкції статті, за якою ОСОБА_6 визнано винним, у виді обмеження волі, а більш суворий вид покарання, який просить призначити прокурор та потерпілий, у виді позбавлення волі, не буде відповідати даним щодо особи обвинуваченого та його позиції щодо скоєного.

Між тим, суд не вважає можливим застосувати до обвинуваченого умовне звільнення від відбування покарання, враховуючи той факт, що обвинувачений вчинив злочин проти авторитету державної влади, поєднаний із застосуванням насильства щодо працівника правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`зків.

Як встановлено судом, насильство було застосоване не спонтанно, а з метою уникнення законної вимоги та перешкоджанню виконанню працівником поліції своїх службових повноважень. Усвідомлюючи, що перед ним перебуває працівник поліції, який діє в межах наданих законом повноважень, обвинувачений, керуючи транспортним засобом, здійснив наїзд на поліцейського, чим заподіяв останньому тілесні ушкодження, передбачені диспозицією ч. 2 ст. 345 КК України. Такий спосіб вчинення кримінального правопорушення свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпечності дій обвинуваченого, оскільки застосування транспортного засобу, як засобу впливу на працівника поліції створювало реальну загрозу заподіяння більш тяжких наслідків для його життя та здоров`я, а також підривало авторитет правоохоронних органів і можливість безперешкодного виконання ними своїх функцій.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування ст. 75 КК України, суд виходить із того, що відповідно до вимог закону звільнення від відбування покарання з випробуванням є правом, а не обов`язком суду, а висновок органу пробації щодо можливого покарання має для суду рекомендаційний характер і враховується у сукупності з іншими доказами та матеріалами у справі. На думку суду, застосування до обвинуваченого ст. 75 КК України не відповідатиме принципу справедливості покарання, не забезпечить досягнення його мети, визначеної ст. 50 КК України, та не сприятиме формуванню поваги до законних вимог працівників правоохоронних органів.

Підстави для задоволення цивільного позову

Також в межах даного кримінального провадження прокурором Полтавської окружної прокуратури Полтавської області подано цивільний позов в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України та Полтавської міської ради до обвинуваченого ОСОБА_6 про стягнення витрат, понесених на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_4 від кримінального правопорушення, який був визнаний обвинуваченим.

Прокурор просить стягнути з обвинуваченого на користь держави в особі Національної служби здоров`я України витрати на лікування потерпілого у сумі 11 244 грн. 14 коп., а також на користь Полтавської міської ради витрати на лікування у сумі 3795 грн.40 коп., а всього 15 039 грн. 54 коп.

Вирішуючи вказаний цивільний позов, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 3 ст. 128 КПК України цивільний позов в інтересах держави пред`являється прокурором. При цьому прокурор, який пред`являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом. Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави у випадках та порядку, встановлених законом.

Суд вважає, що у даному кримінальному провадженні прокурором належним чином обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави, оскільки заявлені вимоги стосуються відшкодування коштів, витрачених на лікування потерпілої від кримінального правопорушення за рахунок коштів державного бюджету через Національну службу здоров`я України та за рахунок коштів бюджету Полтавської міської територіальної громади.

Із матеріалів цивільного позову вбачається, що прокурором до звернення з позовом з`ясовано обставини понесення таких витрат, витребувано відповідні відомості у Комунального підприємства «2-А міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», Національної служби здоров`я України та Полтавської міської ради, а також повідомлено відповідні органи про намір звернутися до суду в інтересах держави. Вказане свідчить про наявність публічного інтересу у відшкодуванні витрат, понесених за рахунок бюджетних коштів, та про належність прокурора як суб`єкта звернення з таким позовом у цьому кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Спеціальною нормою щодо спірних правовідносин є ст. 1206 ЦК України, згідно з якою особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення.

Частиною 3 ст. 1206 ЦК України передбачено, що якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який є у державній власності, власності територіальної громади або спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо ж лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти за договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Судом встановлено, що внаслідок кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_6 визнано винуватим, потерпілому ОСОБА_4 спричинено тілесні ушкодження.

Факт перебування потерпілого на лікуванні, обсяг наданої медичної допомоги та розмір понесених витрат підтверджуються наданими до цивільного позову документами, зокрема листом Комунального підприємства «2-А міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», відповіддю цього закладу щодо розрахунку вартості лікування, відповіддю Національної служби здоров`я України та відповіддю Полтавської міської ради.

З наданих документів убачається, що у зв`язку з лікуванням потерпілого ОСОБА_4 Комунальним підприємством «2-А міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» отримано кошти від Національної служби здоров`я України у сумі 11 244 грн. 14 коп., а також кошти за рахунок Полтавської міської територіальної громади у сумі 3795 грн. 40 коп.

Саме ці суми заявлені прокурором до стягнення з обвинуваченого.

Суд бере до уваги, що обвинувачений ОСОБА_6 є особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, внаслідок якого потерпілий ОСОБА_4 потребував стаціонарного лікування. Витрати, заявлені прокурором до стягнення, є підтвердженими належними письмовими доказами, мають безпосередній причинний зв`язок із кримінальним правопорушенням та підлягають відшкодуванню за правилами ст. 1206 ЦК України.

Доказів добровільного відшкодування обвинуваченим витрат на лікування потерпілого суду не надано. Також матеріали кримінального провадження не містять даних про наявність передбачених законом підстав, які б звільняли обвинуваченого від обов`язку відшкодувати такі витрати.

За таких обставин суд дійшов висновку, що цивільний позов прокурора Полтавської окружної прокуратури Полтавської області, поданий в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України та Полтавської міської ради, є доведеним за підставами та розміром, а тому підлягає задоволенню повністю.

З обвинуваченого ОСОБА_6 підлягають стягненню витрати на лікування потерпілого ОСОБА_4 : на користь держави в особі Національної служби здоров`я України у сумі 11 244 грн. 14 коп., а також кошти за рахунок Полтавської міської територіальної громади у сумі 3795 грн. 40 коп., а всього 15039 грн. 54 коп.

До обвинуваченого ОСОБА_6 був застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту термін дії якого закінчився.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.

При цьому суд не погоджується з позицією прокурора про застосування спеціальної конфіскації із передачею авто на потреби ЗСУ до автомобіля, на якому обвинувачений здійснив злочин, наїхавши на потерпілого, оскільки таке майно, як автомобіль «BMW 520» д.н.з. НОМЕР_1 не відповідає критеріям, визначеним у ст. 96-2 КК України. Так, незважаючи на той факт, що автомобіль був безпосередньо використаний для заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, сам факт того, що автомобіль належить обвинуваченому ОСОБА_6 належними доказами не доведений. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль «BMW 520», д.н.з. НОМЕР_1 зареєстрований за ОСОБА_8 . Відомостей про те, що власник автомобіля знав або міг знати про незаконне використання даного транспортного засобу суду не надано, а відповідно даний автомобіль, який визнаний у кримінальному проваджені речовим доказом, повинен бути повернений законному власнику .

Судові витрати по справі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369-374 КПК України,

У Х В А Л И В :

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки.

Початок строку відбування покарання відраховувати ОСОБА_6 з моменту прибуття до місця відбування покарання.

До обвинуваченого ОСОБА_6 був застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту термін дії якого закінчився.

Цивільний позов прокурора Полтавської окружної прокуратури Полтавської області, поданий в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України та Полтавської міської ради до ОСОБА_6 про стягнення витрат на лікування потерпілого ОСОБА_4 від кримінального правопорушення, - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави в особі Національної служби здоров`я України витрати на лікування потерпілого ОСОБА_4 у сумі 11 244 грн.14 коп.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Полтавської міської ради витрати на лікування потерпілого ОСОБА_4 у сумі 3795 грн. 40 коп.

Судові витрати по справі відсутні.

Речові докази по справі, а саме: кофту бавовняну сірого кольору, бренду Adidas; штани бавовняні, чорного кольору з білими надписами на лівій кишені; футболку бавовняна, зеленого кольору бренду Nike; автомобіль марки «BMW», моделі «520d», д.н.з. НОМЕР_2 , чорного кольору; ключ від вказаного автомобіля; автомобільні державні номери НОМЕР_3 ; ключі до автомобіля BMW із брелком; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; посвідчення водія та карта водія; паспорт громадянина України на ім?я ОСОБА_6 ; мобільний телефон «Iphone 16 PRO» чорного кольору – повернути законним власникам.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 08.04.2026 р. в даному кримінальному провадженні.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга подається через суд, який ухвалив судове рішення, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1