Рішення від 03 лютого 2026 р. у справі №370/406/24 — Макарівський районний суд Київської області

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Д. Ростовського, 35, смт Макарів, Київська область, 08001, тел/факс (04578)5-13-39, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2026 р. Справа №370/406/24

Провадження № 2/370/619/24

Макарівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Косенко А.В.,

із секретарем судового засідання Зозулею Я.А.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивачів ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду в селищі Макарів Київської області справу за позовом

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договорів дарування недійсними,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_6 (далі – ОСОБА_6 ) звернулася до Макарівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_5 (далі – ОСОБА_5 , відповідач), вказавши третіми особами: ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) та ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_4 ) про визнання договорів дарування недійсними, в якому, посилаючись на ст. 230 ЦК України, просила: визнати недійсними договори дарування нерухомого майна укладені 28.07.2023 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , а саме:

– договір дарування земельної ділянки загальною площею: 0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3222780602:02:004:0063 та розташованого на ній житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Чернишовою О.А. 28.07.2023 року, реєстровий номер 2813;

– договір дарування земельної ділянки загальною площею: 0,1440 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3222780602:02:004:0064, посвідчений приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Чернишовою О.А. 28.07.2023 року, реєстровий номер 2814;

– договір дарування земельної ділянки загальною площею: 6,8494 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3222780600:06:016:0001, посвідчений приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Чернишовою О.А. 28.07.2023 року, реєстровий номер 2815.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 21.05.2025 року (а.с.143-144) ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (далі – позивачі) залучено до участі у справі в порядку процесуального правонаступництва замість померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачки ОСОБА_6 та виключено їх із кола третіх осіб.

Тому, із врахуванням уточненої позовної заяви від 12.12.2024 року, позивачі в обґрунтування позову вказали, що їхня мати ОСОБА_6 проживала в селі Горобіївка Фастівського району Київської області. Чоловік останньої, тобто батько сторін, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. Подружжя мали трьох дітей: сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Маючи похилий вік, 11.02.2008 року ОСОБА_6 було складено заповіт, яким вона заповідала все своє майно трьом своїм дітям в рівних частках. За життя матері цей заповіт нею не скасовано і не змінено. Залишити все надбане матір?ю та батьком майно всім своїм дітям порівну завжди відповідало її волевиявленню. Після перенесених нею у квітні 2022 року та в квітні 2023 року інсультів її стан здоров?я суттєво погіршився, в зв?язку з чим син ОСОБА_11 (відповідач) запропонував їй переоформити всі документи на будинок та земельні ділянки поки ще їй дозволяє здоров?я і посилався при цьому, що складений матір?ю в сільській раді заповіт є «неправильним». Відповідач наполягав на тому, що треба укласти договір дарування майна і запевняв матір, що в цей договір будуть «вписані» всі діти.

Відповідач з власної ініціативи домовився із нотаріусом в м. Фастові про дату укладення договору дарування і запевнив матір, що такий договір можна укладати без присутності інших обдарованих – брата ОСОБА_12 і сестри ОСОБА_13 , і він зробить все за них, і що все майно буде переоформлено на трьох. Також відповідач запевнив своїх сестру ОСОБА_13 та брата ОСОБА_12 , що все майно буде оформлено на всіх, а він лише допомагає мамі в переоформленні документів. Відповідач на своєму автомобілі відвіз матір до нотаріуса до м. Фастова, оскільки с. Горобіївка, де знаходиться нерухоме майно, територіально відноситься до Фастівського району. Самостійно мама не мала здоров?я доїхати до іншого міста на таку відстань.

28 липня 2023 року в приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Чернишової О.А. та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відбулося укладення та нотаріальне посвідчення спірних договорів дарування.

Беззаперечно довіряючи синові ОСОБА_11 , який неодноразово запевняв матір, що вона дарує майно всім трьом дітям, і вважаючи на свій хворобливий стан здоров?я, мати ОСОБА_14 недостатньо приділила уваги змісту договорів. Відповідач особисто перевірив і перечитав тексти договорів. Тому мати вважала, що підписує договори дарування належного їй майна всім трьом своїм дітям.

Після укладення оскаржуваних договорів дарування, мати ОСОБА_6 неодноразово просила сина ОСОБА_11 дати їй самі ці договори, щоб вона могла перечитати їх зміст. Відповідач за наполяганням матері лише згодом привіз їй додому оригінали договорів дарування і тоді вона дізналась, що подарувала все майно особисто йому одному. Інші діти не були зазначені в тексті договорів як обдаровані.

Дізнавшись про те, що за оскаржуваними договорами власником всього надбаного за життя нею та батьком майна став одноособово лише син ОСОБА_11 , який обманув її щодо укладання договорів на всіх трьох дітей, мати запропонувала йому розірвати ці договори у нотаріуса. Відповідач спочатку погодився розірвати укладені обманним шляхом договори в нотаріальному порядку, проте, у визначений нотаріусом день і час до нотаріальної контори особисто не з?явився, документів, що посвідчують його особу, та примірників основних договорів дарування нотаріусу не надав.

Тому у вчиненні нотаріальної дії – посвідченні договору про розірвання договорів дарування нерухомого майна, що були укладені 28.07.2023 року між ОСОБА_6 та відповідачем, нотаріусом матері було відмовлено.

Позивачі вважають, що оспорювані договори дарування матір?ю ОСОБА_6 були укладені шляхом зловживання її довірою та обману зі сторони відповідача, який навмисно ввів матір в оману щодо обставин, які мають істотне значення для неї, а саме: запевнив її, що майно вона дарує всім трьом своїм дітям, а він підписує договори і від свого імені, і від імені брата та сестри.

Оскільки в добровільному порядку відповідач не бажав розірвати договори дарування, то у ОСОБА_6 була відсутня можливість врегулювати даний спір в досудовому порядку. Тому вона була змушена звертатися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 04.03.2024 року (а.с.44-45) позовну заяву ОСОБА_6 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.04.2024 року. Встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України. Встановлено також строк для подання письмових пояснень третьою особою. Також вказаною ухвалою суду у порядку вимог ст. 84 ЦПК України, витребувано від приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Київської області Чернишової Олени Анатоліївни ( АДРЕСА_3 ) засвідчені копії договорів дарування нерухомого майна, укладених 28.07.2023 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , а саме:

– договір дарування земельної ділянки загальною площею: 0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222780602:02:004:0063, розташованого на ній житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Чернишовою О.А. 28.07.2023 року, реєстровий номер 2813;

– договір дарування земельної ділянки загальною площею:0,1440 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222780602:02:004:0064, посвідчений приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Чернишовою О.А. 28.07.2023 року, реєстровий номер 2814;

– договір дарування земельної ділянки загальною площею: 6,8494 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222780600:06:016:0001, посвідчений приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Чернишовою О.А. 28.07.2023 року, реєстровий номер 2815.

Витребувані докази надійшли до суду 18.04.2024 року (а.с.55-62) та приєднані до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 30.04.2024 року (а.с.68) провадження у даній справі було зупинене у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачки ОСОБА_6 , а саме провадження зупинене до 22.10.2024 року, тобто до спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 та залучення до участі у справі правонаступників.

Ухвалою суду від 23.10.2024 року (а.с.75) провадження у цивільній справі №370/406/24 у зв`язку зі спливом шестимісячного строку для прийняття спадщини спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 було відновлено та призначено підготовче засідання на 13.01.2025 року, яке неодноразово відкладалося.

11.04.2025 року представником відповідача, адвокатом Ганенком Р.А., до суду подано відзив на позовну заяву разом із клопотанням про поновлення відповідачу процесуального строку на подання такого відзиву (а.с.115-120).

Відповідно до ч. 7 ст. 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи – отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Відповідно до ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, – встановлюються судом.

Згідно із ч.ч. 1, 4, 6 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення; одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Згідно із ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищенаведене, з огляду на те, що представником відповідача подано клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву разом із таким відзивом, задля забезпечення конституційного права відповідача на захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву, його прийняття та приєднання до матеріалів справи.

У відзиві представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі посилаючись на те, що суду не надано достатніх та достовірних доказів на підтвердження факту введення відповідачем в оману своєї матері під час укладання оспорюваних правочинів. Вказував, що будівництво спірного житлового будинку в АДРЕСА_1 розпочали 1976 року батьки сторін по справі – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . На той час відповідачу вже виповнилось 15 років, а тому він допомагав батьку у виконанні будівельних робіт. Завершення будівництва будинку здійснював вже сам відповідач 1982-1984 роках, після завершення строкової військової служби. На той час в будинку було відсутнє опалення та підлога. Ці всі роботи відповідач виконував за власний кошті власними силами.

З 1984 по 1986 відповідач проживав у половині цього будинку разом зі своєю дружиною та сином, після чого був змушений залишити будинок через напружені відносини між ним та позивачами. В 1990 році позивач отримав службове житло в селищі Макарів та почав там проживати разом зі своєю сім?єю. Батько відповідача – ОСОБА_7 , на тлі сварок між позивачами та відповідачем, пропонував останньому переоформити на нього частину зазначеного житлового будинку, однак відповідач відмовився. Починаючи з травня 2021 року на прохання матері відповідач переїхав проживати до неї у житловий будинок в АДРЕСА_1 , оскільки вона на той час вже була похилого віку та потребувала постійної допомоги у вирішенні побутових питань та обробітку присадибної земельної ділянки.

22.02.2022 року матір позивача була госпіталізована до Макарівської БЛІЛ у зв?язку із пневмонією, викликаною COVID-19 та перебувала в лікарні під час окупації селища. 04.04.2022-14.04.2022 року та 11.04.2023-20.04.2023 року – мати відповідача була госпіталізована до КНП ФМР «Фастівська БЛІЛ» через інсульт. 10.12.2023-20.12.2023 року ОСОБА_6 проходила планове лікування у КНП ФМР «Фастівська БЛІЛ» у зв?язку з перенесеними раніше захворюваннями. 26.01.2024 року у ОСОБА_6 стався гіпертонічний криз, у зв?язку з чим відповідач доставив її до КНП «Бишівський центр ПМСД», де їй провели медичне обстеження та призначили лікування. 31.01.2024 року ОСОБА_6 зламала ногу, у зв?язку з чим відповідач звернувся до позивача ОСОБА_1 за допомогою у транспортуванні матері до КНП «Макарівська БЛІЛ», де їй діагностували закритий внутрішньо-суглобовий перелом малого кільця лівої великої гомілкової кістки. Того ж дня, після надання медичної допомоги, ОСОБА_6 привезли в с. Горобіївка, де вона продовжила проживати разом з відповідачем. В березні 2024 році брат відповідача, позивач по справі ОСОБА_1 , забрав матір проживати до себе в м. Київ з метою проведення додаткових медичних обстежень та консультацій щодо лікування перелому. Згодом, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

Також представник відповідача зазначав, що починаючи з дня укладання спірних правочинів і до дня своєї смерті ОСОБА_6 не висловлювала відповідачу жодних заперечень щодо укладених договорів та навіть не повідомляла його про факт звернення до суду з даним позовом. Про наявність цього судового провадження відповідачу стало відомо лише в грудні 2024 року, тобто після смерті ОСОБА_6 . Протягом останніх років відповідач опікувався своєю матір?ю, яка через похилий вік потребувала догляду та допомоги у веденні домашнього господарства. При цьому, ОСОБА_6 сама запропонувала відповідачу укласти оспорювані договори дарування та не заперечувала проти того, щоб усе майно подарувати саме відповідачу. В п. 22, 25 договору дарування земельної ділянки від 28.07.2023 року №2815, договору дарування земельної ділянки від 28.07.2023 року №2814, наявне застереження про те, що у сторін договору відсутні заперечення щодо кожної з умов цього правочину, вони разом та кожна окремо однаково розуміють значення та умови цього правочину, його правові наслідки для кожної із сторін, про що свідчать особисті підписи сторін на цьому правочині. Проект договору складений нотаріусом на прохання сторін і ними погоджений. Аналогічне за змістом застереження також містить п. 6.6 договору дарування земельної ділянки та житлового будинку від 28.07.2023 року №2813. Разом з тим, представник вказав, що зі змісту постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16.10.2023 року вбачається, що ОСОБА_6 ініціювала розірвання оспорюваних договорів не через обман зі сторони відповідача, а у зв?язку з істотною зміною обставин, якими вона керувалась при укладанні договорів.

Ухвалою суду від 11.04.2025 року (а.с.131) у порядку вимог ст. 84 ЦПК України, витребувано від державного нотаріуса Другої фастівської державної нотаріальної контори Бігіч Світлани Юріївни (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Шевченка, 4) належним чином засвідчену копію спадкової справи, заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 та відкладено підготовче засідання у справі на 21.05.2025 року.

Витребувані докази надійшли до суду 29.05.2025 року (а.с.146-154) та приєднані до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 21.05.2025 року (а.с.143-144), як було зазначено вище, залучено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до участі у справі в порядку процесуального правонаступництва замість померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачки ОСОБА_6 , прийнято заяву позивачів про уточнення позовних вимог у справі, встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України. Також, вказаною ухвалою суду, у порядку вимог ст. 84 ЦПК України, витребувано від приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Київської області Чернишової Олени Анатоліївни ( АДРЕСА_3 ) копію матеріалів справи щодо посвідчення договору між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про розірвання договорів дарування нерухомого майна, що були укладені між ними 28.07.2023 року, в т.ч. підтвердження повідомлення через кур`єра ОСОБА_5 про місце, дату і час укладання цього договору.

Витребувані докази надійшли до суду 14.07.2025 року (а.с.162-168) та приєднані до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 01.12.2025 року (а.с.182) закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 29.01.2026 року, яке в подальшому було відкладене на 04.02.2026 року.

В судовому засіданні позивачі та їх представник, адвокат Мельник Т.О., позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити з підстав, викладених у позові.

Відповідач та його представник, адвокат Ганенко Р.А., у судовому засіданні проти позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Разом з тим, відповідачем також було зазначено, що починаючи з січня 2021 року і до смерті їхньої матері останній постійно здійснював за нею догляд, займався її лікуванням та вів господарство. При цьому, позивачі жодної участі не брали, ба більше, знали про те, що ОСОБА_6 збирається оформлювати договори дарування на його ім`я. Відповідач стверджував, що не розмовляв із секретарем сільської ради з приводу складеного матір`ю заповіту, тому що не знав про нього, і до нотаріуса їздили для оформлення оспорюваних договорів за проханням самої ОСОБА_6 .

Заслухавши пояснення та заперечення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України врегульовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень, викладених у ст.ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

В ст. 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Як встановлено судом, 28.07.2023 року ОСОБА_6 подарувала відповідачу ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,2500 га з кадастровим номером: 3222780602:02:004:0063, розташованого на ній житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору дарування земельної ділянки та житлового будинку, посвідченого 28.07.2023 року приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Чернишовою О.А., реєстровий номер 2813 (а.с.60-62).

Того ж дня, ОСОБА_6 подарувала відповідачу ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,1440 га з кадастровим номером: 3222780602:02:004:0064, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору дарування земельної ділянки, посвідченого 28.07.2023 року приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Чернишовою О.А., реєстровий номер 2814 (а.с.58-59).

Також, ОСОБА_6 подарувала відповідачу ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 6,8494 га з кадастровим номером: 3222780600:06:016:0001, розташованої за адресою: Київська область, Фастівський (раніше Макарівський) район, Бишівська сільська рада, що підтверджується копією договору дарування земельної ділянки, посвідченого 28.07.2023 року приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Чернишовою О.А., реєстровий номер 2815 (а.с.56-57).

Однак, дізнавшись про те, що за оскаржуваними договорами власником всього надбаного за життя ОСОБА_6 та її чоловіком майна став одноособово лише син ОСОБА_11 , відповідач у справі, який обманув ОСОБА_6 щодо укладання договорів на всіх трьох дітей, остання звернулася до приватного нотаріуса для посвідчення договору про розірвання оспорюваних договорів дарування нерухомого майна, оскільки за взаємною згодою не змогли розірвати їх. Однак, постановою приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Чернишовою О.А. було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку із неявкою ОСОБА_5 у призначений нотаріусом час, хоча і був належним чином повідомлений (а.с.32-35, 163-168).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 23.04.2024 року (а.с.66).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи №276/202, заведеної державним нотаріусом Другої фастівської державної нотаріальної контори Київської області Бігіч С.Ю., спадкоємцями за заповітом, що прийняли спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 є позивачі у справі – ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.146-154).

При цьому, як вказувала сама ОСОБА_6 у поданому нею позові, та що не заперечувалося відповідачем, після перенесених нею у квітні 2022 року та в квітні 2023 року інсультів її стан здоров?я суттєво погіршився, тому вона періодично перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, що підтверджується наданою сторонами медичною документацією, зокрема, з Фастівської БЛІЛ, Макарівської БЛІЛ та КНП «Бишівський ЦПМСД» (а.с.26-29, 121-123). Тому, зважаючи на похилий вік (оскільки на день укладання договорів ОСОБА_6 було 81 рік) та стан здоров`я, при укладенні оспорюваних договорів, не приділивши достатньо уваги їх змісту, вважала, що підписує договори дарування належного їй майна всім трьом своїм дітям.

Тому, як було зазначено ОСОБА_6 , дізнавшись, що вказане в оспорюваних договорах не відповідає її волевиявленню, вона одразу звернулася до приватного нотаріуса для розірвання вказаних вище договорів дарування. Крім того, нею було долучено копію заповіту, посвідченого 11.02.2008 року секретарем Бишівської сільської ради Анапольською А.Л., згідно якого все своє майно вона заповіла своїм трьом дітям в рівних частках, який не скасовано і не змінено (а.с.24-25), чим підтверджує дійсне її волевиявлення.

Вирішуючи вимоги за даним позовом суд керується також наступним.

Згідно з вимогами частини першої статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка – це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі – вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року в справі №293/780/18 (провадження №61-10328св19), від 28 квітня 2020 року в справі №263/16688/17 (провадження №61-16584св19) і від 02 жовтня 2019 року в справі №140/2589/15-ц (провадження №61-16847св18).

Суд зазначає, що будь-який правочин реалізується суб`єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення. Однак форма зовнішнього волевиявлення може виявитися неадекватною внутрішній волі суб`єкта правочину внаслідок неправомірних дій контрагента чи третіх осіб, а також внаслідок юридично значущої помилки у сприйнятті суб`єктом правочину його очікуваного юридичного результату. Тому волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Наведені позивачами обставини, якими вони обґрунтовують позовні вимоги, свідчать про наявність помилки – хибного сприйняття ОСОБА_6 істотних обставин договорів дарування, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення таких договорів, оскільки як слідує з обґрунтування позовних вимог, остання мала на меті укласти із відповідачем договори дарування, вказавши обдарованими особами всіх трьох її дітей, від імені яких начеб-то діяв відповідач.

Суд зауважує, що факт прочитання сторонами тексту оспорюваних договорів дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, не може вважатись безумовними обставинами, які б виключали підстави для визнання договору дарування недійсним, внаслідок укладення його під впливом помилки.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачами повністю доведено факт укладення правочинів під впливом помилки, оскільки волевиявлення ОСОБА_6 було направлене на укладення договорів дарування, згідно яких все своє нерухоме майно дарує своїм трьом дітям, а не одному відповідачу. Разом з тим, відповідачем не було спростовано вказані позивачами у позові факти, ба більше, в судовому засіданні ним стверджувалося, що він не знав про намір його матері про розірвання вказаних вище договорів дарування, що спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Наслідком недотримання вимоги ч. 3 ст. 203 ЦК України, в т.ч. щодо укладення договору під впливом помилки є визнання такого договору недійсним (ч. 1 ст. 215, ст. 229 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується наступним.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача.

З огляду на зазначене, оскільки підстав для звільнення відповідача від стягнення судового збору судом не встановлено, тому з відповідача ОСОБА_5 слід стягнути на користь позивачів в рівних частинах з кожного 1211,20 грн сплаченого судового збору (тобто по 605,60 грн).

Керуючись ст.ст. 5, 76-81, 83, 95, 141, 265, 354-355 ЦПК України суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договорів дарування недійсними – задовольнити.

Визнати недійсними договори дарування нерухомого майна укладені 28.07.2023 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , а саме:

– договір дарування земельної ділянки загальною площею: 0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3222780602:02:004:0063 та розташованого на ній житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Чернишовою О.А. 28.07.2023 року, реєстровий номер 2813;

– договір дарування земельної ділянки загальною площею: 0,1440 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3222780602:02:004:0064, посвідчений приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Чернишовою О.А. 28.07.2023 року, реєстровий номер 2814;

– договір дарування земельної ділянки загальною площею: 6,8494 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3222780600:06:016:0001, посвідчений приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Чернишовою О.А. 28.07.2023 року, реєстровий номер 2815.

Стягнути із ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.

Стягнути із ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 13.02.2026 року.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 ;

ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 ;

ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_6 .

Суддя А.В. Косенко