Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №160/1970/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/1970/26

Суддя І інстанції – Боженко Н.В.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Кальника В.В., Сафронової С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

- визнати протиправним рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 052530004789 від 13.12.2024 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_2 з 06 грудня 2024 року.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на інший вид пенсії — у зв`язку із втратою годувальника з 06 грудня 2024 року для повного захисту прав та законних інтересів позивача.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.12.2024 року №052530004789 про відмову у переведенні пенсії ОСОБА_1 на пенсію в разі втрати годувальника.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 на пенсію в разі втрати годувальника за її заявою від 06.12.2024 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Скаржник вказує на правомірність рішення від 13.12.2024 року №052530004789 про відмову у переведенні пенсії ОСОБА_1 на пенсію в разі втрати годувальника, оскільки позивач не була на повному утриманні свого чоловіка та не одержувала від померлого годувальника допомогу, що була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Також пенсійний орган зазначає, що згідно матеріалів електронної пенсійної справи прізвище годувальника згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та в основних параметрах системи ППВП значиться «Кузьмин», що не відповідає прізвищу у долученій копії паспорта годувальника « ОСОБА_4 », свідоцтву про смерть.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.12.2024 року №052530004789 відмовлено позивачу в переведенні з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника. Зазначено, що згідно матеріалів електронної пенсійної справи прізвище годувальника згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та в основних параметрах системи ППВП значиться «Кузьмин», що не відповідає прізвищу у долученій копії паспорта годувальника « ОСОБА_4 », свідоцтву про смерть.

Позивач, не погодившись з рішенням пенсійного органу про відмову в переведенні на пенсію по втраті годувальника, звернулась до суду з даним позовом.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV (в подальшому - Закон №1058-IV).

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Згідно з ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону №1058-IV, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Частиною 3 ст. 36 Закону №1058-IV передбачено, що до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону №1058-IV, непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

В свою чергу, з оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.12.2024 року №052530004789 вбачається, що позивачу відмовлено в переведенні з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника, у зв`язку з тим, що згідно матеріалів електронної пенсійної справи прізвище годувальника згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та в основних параметрах системи ППВП значиться «Кузьмин», що не відповідає прізвищу у долученій копії паспорта годувальника « ОСОБА_4 », свідоцтву про смерть.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 20.03.1981, « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_6 » уклали шлюб 20.03.1981, прізвище дружини після укладення шлюбу « ОСОБА_4 ».

Зазначені обставини також підтверджуються відміткою у паспорті ОСОБА_7 серії НОМЕР_3 , копія якого знаходитися в матеріалах справи.

В свою чергу, обставини зазначення в пенсійній справі прізвища годувальника згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та в основних параметрах системи ППВП «Кузьмин», за відсутності документального підтвердження (зокрема, наявних в матеріалах пенсійної справи копії паспорту, копії РНОКПП, тощо), що зазначене прізвище належить іншій особі, ніж ОСОБА_7 не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачу в переведенні на пенсію по втраті годувальника, оскільки остання не є відповідальною особою за ведення ані Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, ані системи ППВП.

Натомість, доказів того, що чоловік позивача – ОСОБА_7 , на дату його смерті, не перебував на обліку в пенсійного органі, відповідачем не було надано.

Вказане свідчить про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.12.2024 року №052530004789 про відмову у переведенні пенсії ОСОБА_1 на пенсію в разі втрати годувальника.

В свою чергу, зважаючи на те, що оскаржуване рішення не містить інших підстав для відмови позивачу у переведенні на пенсію по втраті годувальника, окрім вищевказаних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 на пенсію в разі втрати годувальника за її заявою від 06.12.2024 року.

При цьому, посилання скаржника в апеляційній скарзі на відсутність у позивача права на призначення пенсії по втраті годувальника, оскільки вона не була на повному утриманні свого чоловіка та не одержувала від померлого годувальника допомогу, що була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані обставини, відповідно до спірного рішення, не були підставою для відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію по втраті годувальника.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

В повному обсязі постанова складена 14 липня 2025 року.

Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова