Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №160/1338/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/1338/25

Суддя І інстанції – Турова О.М.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Кальника В.В., Сафронової С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №056350012729 від 12.09.2024 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), пенсію за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 05.09.2024 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року позовну заяву задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненський області про відмову в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком №056350012729 від 12.09.2024 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV з 01.09.2024 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 645,97грн. (шістсот сорок п`ять гривень 97 копійок), а також судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Посилається на правомірність рішення №056350012729 від 12.09.2024 року про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком, зважаючи на непідтвердження визнання дитини із інвалідністю до досягнення шестирічного віку, що передбачені пунктом 2.18 Порядку «Подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 року №22-1. Також скаржник не погоджується із стягнутою судом сумою витрат на правничу допомогу, зважаючи на відсутність детального опису робіт (наданих послуг).

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05.09.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV.

До вказаної заяви позивачем, зокрема, надано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , медичний висновок №1/481 від 26.06.2015 року, довідку від 22.08.2024р. №2234, трудову книжку серії НОМЕР_4 від 02.09.1992 року.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 05.09.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням №056350012729 від 12.09.2024 року відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV, посилаючись на те, що відповідно до розділу ІІ п.2.18 Порядку №22-1 для призначення пенсії матерям осіб з інвалідністю з дитинства необхідно долучити документи, які підтверджують визнання особи з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги). У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку (висновок про час настання інвалідності), водночас, у поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документах відсутній медичний висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Також цим рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_4 від 02.09.1992 року, оскільки ця трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме: на першій (титульній) сторінці трудової книжки виправлення дати заповнення трудової книжки.

Крім цього, з вказаного рішення слідує, що визнаний пенсійним органом страховий стаж позивача становить 18 років 0 місяців 16 днів.

Позивач не погодившись з рішенням пенсійного органу про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком, звернулась до суду з адміністративним позовом.

При цьому, позивачем рішення відповідача в частині відмови у зарахуванні до її страхового стажу періоду роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_4 від 02.09.1992 року не оскаржується, а тому оцінка правомірності такої відмови судом не надається.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №1058-ІV відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Зазначене положення кореспондується також з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, згідно з якою жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (ст. 94).

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали дітей з інвалідністю з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).

За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю з дитинства.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття "особа з інвалідністю" на момент виникнення спірних відносин установлювався в ст. 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а також у ст. 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні". Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абз. 3 ст.1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 № 2961-IV дитина з інвалідністю це особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Визначення терміну "інвалідність з дитинства" не міститься ані в Законі України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", ані в Законі України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю".

За змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п. 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-ІV встановлено, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям дітей з інвалідністю з дитинства та дітей з інвалідністю до 18 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

В абз. 11 пп. 5 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 установлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону).

Пунктами 2, 17, 2.18 Порядку № 22-1 визначено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідний висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Із вказаного встановлено, що мати дитини з інвалідністю має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а та постановах Верховного Суду від 19.10.2020 у справі №510/475/17, від 19.01.2022 у справі №636/2618/17.

В свою чергу, як правильно було встановлено судом першої інстанції, до заяви про призначення пенсії від 05.09.2024 року позивачем, зокрема, було надано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , медичний висновок №1/481 від 26.06.2015 року, довідку від 22.08.2024р. №2234, трудову книжку серії НОМЕР_4 від 02.09.1992 року.

Так, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (видано повторно) ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з медичним висновком про дитину-інваліда віком до 18 років №1/481 від 26.06.2015 року, складеним лікарсько-консультативною комісією КЗОЗ «Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги Артемівської міської ради» (Форма №080/о), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має захворювання, що відповідає розділу ХХІ, пункт 3, підпункт 3.29 (Q90) Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18-років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001р. №454/471/516; висновок дійсний до 02.05.2033 року.

При цьому, зазначений медичний висновок засвідчує, що дитині позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено інвалідність 26.06.2015 року, тобто у віці до 6 років, відтак, доводи відповідача про необхідність надання позивачем разом із заявою про призначення пенсії медичного висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, є безпідставними, оскільки в силу приписів п.2.18 Порядку №22-1 надання такого медичного висновку має здійснюватися лише у разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, що у розглядуваному випадку місця не мало.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненський області №056350012729 від 12.09.2024 року, а також зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV з 01.09.2024 року.

Поряд з цим, щодо стягнення судом першої інстанції з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь позивача судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 4 ч.1ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 134 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність, а також враховуючи конкретні обставини справи, суд обґрунтовано прийшов до висновків про наявність підстав стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 14 липня 2026 року.

Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова