Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №520/7226/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 р. Справа № 520/7226/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/7226/26

за позовом ОСОБА_1

до Лопушненської сільської ради Кременецького району Тернопільської області

про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Лопушненської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, в якому просив суд:

- визнати протиправною відмову Лопушненської сільської ради Кременецького району Тернопільскої області (47054, Україна, Тернопільська область, Кременецький р-н, с. Лопушне, Т. Шевченка, буд. 12, ЄДРПОУ: 04395716) в наданні інформації, яка полягає у ненаданні договору на запит ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ,РНКОПП: НОМЕР_1 ) від 22 листопада 2025 року на публічну інформацію відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації»;

- зобов`язати Лопушненську сільську раду Кременецького району Тернопільскої області (47054, Україна, Тернопільська область, Кременецький р-н, с. Лопушне, Т. Шевченка, буд. 12, ЄДРПОУ: 04395716) надати повну інформацію на запит ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ,РНКОПП: НОМЕР_1 ) від 22 листопада 2025 року на публічну інформацію відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що оскільки судом першої інстанції при розгляді справи не застосована ч.2 ст. 22 ЗУ «Про публічну інформацію» відповідно до якої, відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. З приводу питання не надання підтверджень позивачем того, що у нього чи його представника відсутні можливості самостійно вивчити цей договір на сайті Prozorro то слід відзначити, що дане питання не є предметом доказування при розгляді даної справи.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 22 листопада 2025 року позивач звернувся на адресу електрону адресу відповідача із запитом про надання йому публічної інформації.

В запиті на публічну інформації позивач просив наступну інформацію: чи здійснювало закупівлю у період з 01.01.2022р. по 01.01.2023р. Лопушненська сільська рада Тернопільскої області послуги із заправки, відновлення та ремонту картриджів, якщо так то прошу повідомити вартість отриманих послуг, особу яка отримала бюджетні кошти за надання послуг із заправки, відновлення та ремонту картриджів, та копію договору.

Відповідь просив надіслати на електронну пошту позивача: ІНФОРМАЦІЯ_2.

01 грудня 2025 року відповідачем на адресу позивача була надано відповідь, якою відповідач повідомив позивача, що «Лопушненська сільська рада розглянула Ваш запит на отримання публічної інформації від « 22» листопада 2025 року щодо здійснення закупівель послуг із заправки, відновлення та ремонту картриджів у період з 01.01.2022 р. по 01.01.2023 р. та повідомляє наступне.

У період з 01.01.2022 р. по 01.01.2023р. Лопушненською сільською радою було здійснено закупівлю послуг із заправки, відновлення та ремонту картриджів.

Договір №3 від 07.02.2022р.

1. Вартість наданих послуг: 8630,00 грн.

2. Постачальник (одержувач бюджетних коштів):

- Найменування / ПІБ: ФОП ОСОБА_2 .

- Код ЄДРПОУ / РНОКПП: НОМЕР_2 .

Договір є в відкритому доступі, опублікований на сайті Prozorro.

3. Інформація надана відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації»».

Як вбачається з відповіді відповідача то відповідачем повідомлено позивача, що договір є у відкритому доступі, опублікований на сайті Prozorro.

Позивач вважає, що відповідач не надіславши договір на адресу позивача та вказавши, що договір є у відкритому доступі, опублікований на сайті Prozorro неправомірно відмовив позивачу в наданні інформації, що і стало підставою звернення до суду з позовом.

Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які покликається позивач, не свідчать, що не належний розгляд його запиту порушує його індивідуальні права та законні інтереси, які потребують судового захисту.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення врегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96, у редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом частин 1-3 статті 3 Закону № 393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно з частинами 1, 6, 7, 8 статті 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

За змістом частин 1, 3 статті 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Так, матеріалами справи підтверджено, що звернення позивача від 22.11.2025 відповідало вимогам статті 5 Закону України «Про звернення громадян», а тому підлягало розгляду відповідачем у встановлені законом строки та порядку з наданням оцінки усім вимогам та аргументам заявника.

За змістом статті 14 Закону № 393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Пропозиції (зауваження) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

Відповідно до статті 15 Закону № 393/96 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

За змістом частини 1 статті 19 Закону № 393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

- об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

З вищезазначених правових норм вбачається, що звернення, яке оформлено і подано відповідно до вимог Закону № 393/96, повинно бути всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки, прийнято за результатами розгляду відповідне рішення і належним чином повідомлено заявника про результати розгляду його звернення.

Як правильно вказав суд першої інстанції, що проаналізувавши процитовані норми вбачається, що після отримання відповідних заяв, орган державної влади, місцевого самоврядування має розглянути таку заяву і письмово повідомляти громадянина про суть прийнятого рішення за результатами її розгляду у місячний строк.

ОСОБА_1 , посилаючись на те, що відповідач не надіславши договір на адресу позивача та вказавши, що договір є у відкритому доступі, опублікований на сайті Prozorro, неправомірно відмовив позивачу в наданні інформації, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Таким чином, спірним предметом спору у даній справі є бездіяльність відповідача, яка полягає у не наданні інформації на запит ОСОБА_1 на публічну інформацію відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Як вбачається із матеріалів справи, доступ до вказаного договору є публічним, а відповідач надав чітку ґрунтовну відповідь з посиланням на вказаний договір.

Водночас, позивачем не надано підтверджень того, що у нього чи його представника відсутні можливості самостійно вивчити цей договір на сайті Prozorro.

Таким чином, законним є висновок суду першої інстанції про те, що обставини, на які покликається позивач, не свідчать, що не належний розгляд його запиту порушує його індивідуальні права та законні інтереси, які потребують судового захисту.

Позивач не навів достатньо переконливих мотивів, що така бездіяльність відповідача призвела до виникнення правових наслідків, які б свідчили про порушення прав, свобод чи охоронюваних законом конкретно його інтересів.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 по справі №520/7226/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк