Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 12 липня 2026 р.
Справа: №200/9728/25
Суддя: Любчич Л.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2026 р.Справа № 200/9728/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 200/9728/25
за позовом ОСОБА_1
до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
09 червня 2026 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) через свого представника звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій просив суд зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 протягом десяти днів з дня отримання відповідної ухвали подати звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.02.2026, постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026 у справі №200/9728/25.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2026 по справі № 200/9728/25 та ухвалити рішення, яким зобов`язати відповідача протягом десяти днів з дня отримання відповідної ухвали подати звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.02.2026, постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026 у справі №200/9728/25.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у встановленні судового контролю у справі №200/9728/25, оскільки помилково вважав необхідними попереднє пред`явлення виконавчих листів до виконання, відкриття виконавчого провадження та надання доказів ухилення відповідача від виконання судового рішення. Вказує, що стаття 382 КАС України не встановлює таких передумов, а відсутність виконавчого провадження прямо не перешкоджає розгляду заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. При цьому заява про встановлення судового контролю може бути подана ще до набрання рішенням законної сили, що спростовує висновок суду першої інстанції про можливість застосування такого контролю лише як додаткового засобу після неефективності примусового виконання.
Апелянт наголошує, що обов`язковість судових рішень є конституційною засадою судочинства, а їх виконання становить невід`ємну складову права на судовий захист. Посилаючись на статтю 129-1 Конституції України, статтю 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», практику Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, апелянт зазначає, що механізм подання звіту про виконання судового рішення має на меті забезпечення його повного та фактичного виконання і є самостійним видом судового контролю, який не підміняє виконавче провадження.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2026 по справі №200/9728/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ), яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 по 02 вересня 2016 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року.
Зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військову частину НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з 01.12.2015 по 02.09.2016 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне, але не отримане за період з 27.03.2015 по 02.09.2016 речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Службі безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державне спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захист інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178.
Зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати і виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане за період з 27.03.2015 по 02.09.2016 речове майно за цінами предметів обмундирування, визначеними Адміністрацією Державної прикордонної служби України станом на 1 січня 2016 року.
Зазначене рішення суду по справі №200/9728/25 набрало законної сили 03.06.2026.
04.06.2026 представником позивача направлено на електронну адресу Військової частини НОМЕР_2 лист з проханням виконати рішення суду та надано банківські реквізити позивача.
Вважаючи, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2026 у справі №200/9728/25 станом на 09.06.2026 не виконано, позивач звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за його виконанням у порядку статті 382 КАС України.
Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення позивача до суду встановлений законом строк для добровільного виконання рішення ще не сплив, доказів відмови відповідача від його виконання, створення перешкод чи ухилення від виконання матеріали справи не містять, а загальний порядок виконання судового рішення, передбачений Законом України «Про виконавче провадження», позивачем не було використано. Суд також зазначив, що встановлення судового контролю є правом, а не обов`язком суду, та не може підміняти передбачений законом порядок примусового виконання судового рішення.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
У заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Якщо судове рішення набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.
За письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.
Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.
Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд під час ухвалення рішення суду за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, якщо суд допускає його негайне виконання.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника суб`єкта владних повноважень.
Якщо суб`єктом владних повноважень є колегіальний орган і судовим рішенням такого суб`єкта владних повноважень зобов`язано вчинити певні дії, суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення кожного з членів такого колегіального органу, до чиїх повноважень, завдань чи функцій належить забезпечення виконання такого судового рішення.
У постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі №640/13988/19 висловлено позицію, відповідно до якої адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. При цьому, встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду.
Аналіз наведених норм права та правових висновків Верховного Суду дає підстави для висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт є правом, а не обов`язком суду та застосовується за наявності об`єктивних обставин, які дають підстави вважати, що без вжиття такого заходу рішення суду залишиться невиконаним або його виконання буде істотно ускладнене.
При цьому передбачене статтею 382 КАС України положення про те, що відсутність виконавчого провадження не перешкоджає розгляду заяви, не свідчить про безумовну наявність підстав для її задоволення. У кожному конкретному випадку заявник має навести обставини, які підтверджують необхідність застосування такого заходу судового контролю.
Як встановлено вище, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2026 набрало законної сили 03.06.2026, наступного дня представник позивача звернувся до відповідача з вимогою про його виконання, а вже 09.06.2026 подав заяву про встановлення судового контролю. Отже, на момент звернення із цією заявою з дня набрання рішенням законної сили минув незначний проміжок часу.
Разом із тим матеріали справи не містять доказів відмови Військової частини НОМЕР_2 від виконання судового рішення, ухилення від його виконання або вчинення дій, спрямованих на створення перешкод для його реалізації. Не наведено позивачем і обставин, які б давали обґрунтовані підстави вважати, що за відсутності судового контролю рішення залишиться невиконаним або для його виконання необхідно буде докласти значних зусиль.
За таких обставин саме лише невиконання рішення протягом кількох днів після набрання ним законної сили та направлення відповідачу листа з проханням про його виконання не свідчить про необхідність застосування передбаченого статтею 382 КАС України судового контролю.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність звернення позивача із заявою про встановлення судового контролю.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно пов`язав можливість встановлення судового контролю з пред`явленням виконавчого листа до виконання та відкриттям виконавчого провадження, колегія суддів не приймає з огляду на таке.
Дійсно, частиною четвертою статті 382 КАС України передбачено, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви про встановлення судового контролю.
Водночас наведена норма не встановлює обов`язку суду задовольнити таку заяву за відсутності виконавчого провадження та не звільняє заявника від обов`язку довести наявність об`єктивних підстав для застосування цього заходу процесуального контролю.
Зважаючи на те, що із заявою про встановлення судового контролю позивач звернувся через незначний проміжок часу після набрання рішенням суду законної сили, а встановлення судового контролю відповідно до статті 382 КАС України є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується за наявності відповідних правових підстав, підтверджених належними і допустимими доказами, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України” (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення поставленого питання, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному судовому рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 249, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року по справі № 200/9728/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 15.07.2026 року
Оригінал: reyestr.court.gov.ua