Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №320/16281/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 р.Справа № 320/16281/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.06.2026, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 320/16281/26

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про визнання протиправними дій та скасування постанов державного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , позивач, апелянт) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – Солом`янський ВДВС у м. Києві, відповідач), в якому, з урахуванням уточнення, просить суд:

- визнати протиправними дії головного державного виконавця Солом`янського ВДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Браташової В.І., а саме винесення нею постанови про стягнення виконавчого збору від 21.01.2026 у виконавчому провадженні № 79975940 з ВЧ НОМЕР_1 в розмірі 34 588,00 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Солом`янського ВДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 21.01.2026 у виконавчому провадженні № 79975940 про стягнення з ВЧ НОМЕР_1 виконавчого збору у розмірі 34 588,00 грн;

- визнати дії протиправними та скасувати постанову головного державного виконавця Солом?янського ВДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Цапенко С.М. від 25.03.2026 у виконавчому провадженні № 79975940 про накладення штрафу на ВЧ НОМЕР_1 .

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року по справі № 320/16281/26 у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків позовної заяви упродовж десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

На виконання вимог вказаної ухвали суду представником позивача 10.06.2026 надіслано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та скасування постанови державного виконавця від 21.01.2026 про стягнення виконавчого збору - відмовлено.

Позовну заяву ВЧ НОМЕР_1 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та скасування постанови державного виконавця від 21.01.2026 про стягнення виконавчого збору - повернуто позивачу.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи та надмірно формальне застосування норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.06.2026; визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду; поновити позивачу строк звернення до суду; направити справу № 320/16281/26 до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду або для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та надмірно формального висновку про відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду, не надавши належної оцінки специфіці функціонування військової частини в умовах воєнного стану та виконання нею бойових (спеціальних) завдань. Зазначає, що оскаржувана постанова державного виконавця від 21.01.2026 про стягнення виконавчого збору була отримана та зареєстрована у військовій частині 29.01.2026, однак це не свідчить про наявність реальної можливості у встановлений законом строк підготувати та подати повноцінну позовну заяву. Стверджує, що у відповідний період командування, посадові особи та значна частина особового складу військової частини були залучені до виконання бойових (спеціальних) завдань, що зумовило обмеження доступу до мережі Інтернет, системи «Електронний суд», засобів електронного документообігу, ускладнило оформлення, погодження та підписання процесуальних документів, а також було пов`язано з обмеженістю кадрових і організаційних ресурсів юридичного супроводу. Апелянт наголошує, що зазначені обставини мали об`єктивний характер, були безпосередньо пов`язані з виконанням завдань оборони держави, не залежали від його волі, а після усунення відповідних перешкод позов було подано без невиправданого зволікання.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував особливостей правового статусу військової частини як суб`єкта сектору безпеки і оборони, діяльність якого в умовах воєнного стану спрямована насамперед на виконання завдань із захисту держави, а тому процесуальна діяльність не може здійснюватися у звичайному адміністративному режимі. Також, вважає, що суд безпідставно не застосував принцип пропорційності та не забезпечив належного балансу між принципом юридичної визначеності та правом на доступ до суду, гарантованим статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, формально застосувавши положення процесуального закону щодо строків звернення до суду.

Посилаючись на положення статей 121, 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Мушта проти України», апелянт зазначає, що поважність причин пропуску строку має оцінюватися з урахуванням усіх обставин справи у їх сукупності. На підтвердження поважності причин пропуску строку апелянтом до суду апеляційної інстанції подано додаткові докази, а саме витяги з наказів Генерального штабу Збройних Сил України щодо виконання бойових (спеціальних) завдань та витяги з наказів командира військової частини про звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою помічника командира з правової роботи, які, на його думку, підтверджують наявність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду повідомлялися належним чином, відповідно до положень ч. 2 ст. 268 КААС України.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2026, постановленої без ухвалення окремого процесуального документу, представнику позивача відмовлено в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повертаючи позивачу позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив установлений частиною 2 статті 287 КАС України строк звернення до суду щодо оскарження постанови державного виконавця від 21.01.2026, яку отримав 29.01.2026. Суд дійшов висновку, що наведені позивачем причини пропуску строку не є поважними, оскільки посилання на залучення військової частини до виконання бойових (спеціальних) завдань, відсутність доступу до мережі Інтернет, технічних засобів друку та системи «Електронний суд» не підтверджені належними доказами, а також не пояснюють неможливість звернення до суду в період з 01.02.2026 по 08.04.2026.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 5 КАС України закріплено право особи на звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому цим Кодексом, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та викладено перелік можливих способів їх захисту.

Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частинами першою-третьою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця встановлені ст. 287 КАС України.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Поряд з цим, у відповідності до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2-16 року №1404-VІІІ (далі Закон №1404-VІІІ) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За приписами ч.5 ст. 74 Закону №1404-VІІІвизначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

За приписами п.п.1, 9 ч.4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених ч.2 ст. 123 цього Кодексу.

Відповідно ч.8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Частинами 1, 2 ст. 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду, а також належного оформлення позову. Для цього особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Так, як вказує сам позивач та підтверджується матеріалами справи, копію постанови головного державного виконавця Солом`янського ВДВС у місті Києві від 21.01.2026 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору у розмірі 34 588,00 грн останній отримав 29.01.2026.

Водночас із цим позовом у частині оскарження вказаної постанови позивач звернувся до суду лише 09.04.2026.

Отже, позивач звернувся до суду з пропуском установленого пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України десятиденного строку звернення до адміністративного суду.

Колегія суддів зауважує, що встановлений у частині 2 статті 287 КАС України десятиденний строк є спеціальним строком, в межах якого учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій можуть звернутися до суду у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Отже, вказана правова норма встановлює спеціальні скорочені строки звернення до суду щодо оскарження рішень та дій виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, та які починають обчислюватись з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому строк у десять днів визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом щодо оскарження рішення та дій державного виконавця.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 вересня 2023 року у справі №640/13229/21.

Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку з поважних причин.

Частина 1 статті 121 КАС України передбачає, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Усталеною також є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, позивач посилається на залучення командира військової частини, її компетентних представників та значної частини особового складу до виконання бойових (спеціальних) завдань із захисту суверенітету і територіальної цілісності України, що, на його думку, зумовило відсутність доступу до мережі Інтернет, технічних засобів друку та системи «Електронний суд», унеможливило належне оформлення, погодження та підписання процесуальних документів, а також було пов`язане з обмеженістю кадрових і організаційних ресурсів юридичного супроводу. При цьому позивач зазначає, що вказані обставини мали об`єктивний характер, не залежали від його волі та після їх усунення він без невиправданого зволікання звернувся до суду.

Надаючи оцінку наведеним позивачем обставинам, колегія суддів бере до уваги, що Військова частина НОМЕР_1 здійснює заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Водночас суд наголошує, що органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених, у тому числі, нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтермінувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 29.06.2022 у справі №240/16920/21, від 29.08.2022 у справі №640/21878/20, від 22.09.2022 у справі №640/9839/20.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 99 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) у мирний і воєнний час відповідає за організацію і стан правової роботи в бригаді, а під час збройного конфлікту виконує обов`язки юридичного радника командира бригади, надаючи консультації командуванню щодо дотримання норм міжнародного гуманітарного права, правил застосування сили та проведення інструктажу особового складу з їх виконання.

З наведених норм вбачається, що на офіцерів юридичної служби як у мирний, так і у воєнний час покладено обов`язок щодо організації правової роботи військової частини, при цьому виконання ними функцій юридичного забезпечення не виключає необхідності належного здійснення представництва інтересів військової частини та своєчасного вчинення процесуальних дій, зокрема щодо звернення до суду.

Неналежна організація процесу звернення до суду з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб`єкта владних повноважень для своєчасного подання позовної заяви є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Позивач, який діє як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, у тому числі щодо своєчасного звернення до адміністративного суду.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалі від 17.08.2022 у справі №240/30759/21.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що наведені позивачем обставини стосуються переважно періоду до 31.01.2026, тоді як із позовом про оскарження постанови державного виконавця від 21.01.2026 позивач звернувся лише 09.04.2026. Водночас ні у заяві про поновлення строку звернення до суду, ні в поданих до суду доказах не наведено конкретних обставин та не підтверджено належними і допустимими доказами існування у період з 01.02.2026 по 09.04.2026 об`єктивних і непереборних перешкод, які б унеможливлювали своєчасне звернення до суду.

Подані позивачем до суду апеляційної інстанції витяги з наказів Генерального штабу Збройних Сил України щодо виконання бойових (спеціальних) завдань підтверджують факт виконання Військовою частиною НОМЕР_1 відповідних завдань, однак не свідчать про існування протягом усього періоду пропуску строку об`єктивних та непереборних обставин, які унеможливлювали своєчасне звернення до адміністративного суду, а також не підтверджують причинно-наслідкового зв`язку між виконанням таких завдань та неможливістю своєчасного подання позовної заяви.

Так само колегія суддів відхиляє посилання апелянта на витяги з наказів командира військової частини про звільнення помічника командира з правової роботи від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою, оскільки вони підтверджують лише факт його тимчасової непрацездатності та не є належним підтвердженням існування об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не є поважними, оскільки не підтверджують наявності об`єктивних, непереборних та незалежних від його волі обставин, які б унеможливили своєчасне звернення до адміністративного суду.

Наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії, справа “Девеер проти Бельгії”).

Європейський суд з прав людини у пунктах 37 та 38 Рішення від 18 листопада 2010 року у справі “Мушта проти України” нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосудця і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. рішення від 28 березня 2006 року у справі “Мельник проти України”, № 23436/03, пункти 22-23).

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. 1 ч. 1ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що судом ухвалено судове рішення з додержанням норм процесуального права, законне і обґрунтоване, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року по справі № 320/16281/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк

Повний текст постанови складено 15.07.2026 року