Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №750/11785/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/11785/25

Головуючий у першій інстанції – Слісар А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1117/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Разгуляєвої О.В.,

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , Управління освіти Чернігівської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Чернігівська гімназія № 32 Чернігівської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Управління освіти Чернігівської міської ради про відшкодування моральної шкоди.

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , Управління освіти Чернігівської міської ради, в якому просила стягнути зі ОСОБА_2 на її користь 48 000 грн, а з управління освіти – 40 000 грн у відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Мотивуючи заявлені вимоги, зазначала, що працювала на посаді бібліотекаря у Чернігівському ліцеї № 32. 26 серпня 2022 року близько 13 год. 40 хв у приміщенні бібліотеки між нею та завідувачкою бібліотеки ОСОБА_2 виник конфлікт, за обставинами якого по завершенню обідньої перерви при спробі позивачки покласти до шафи печиво, відповідачка безпідставно почала руками штовхати її в тулуб, обмежуючи у цій дії. Після кількох невдалих спроб ОСОБА_1 . ОСОБА_2 з розмаху кулаком нанесла їй сильний удар в обличчя, а саме в область лоба над лівою бровою, в результаті чого позивачка відчула нестерпний фізичний біль та запаморочення, похитнулася, але не впала. Не знайшовши директора ліцею, щоб повідомити про інцидент, ОСОБА_1 викликала поліцію та написала заяву про нанесення їй тілесних ушкоджень. Внаслідок різкого погіршення стану здоров`я того ж дня вона звернулася за медичною допомогою до травмпункту, де за результатами обстеження їй встановлено діагноз: садно надбрівної ділянки зліва.

Позивачка указувала, що 29 серпня 2022 року звернулася до лікарні, та після огляду чергового невролога їй встановлено діагноз: ЗЧМТ, струс головного мозку з помірним вестебуло-атактичним синдромом. Згідно з висновком експерта від 29 серпня 2022 року у неї виявлено тілесне ушкодження у вигляді садна надбрівної ділянки зліва, яке виникло від дії тупого, твердого предмету по механізму тертя і відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я чи незначної стійкої втрати працездатності. За наслідками даної події дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України, відомості за вказаним фактом 30 серпня 2022 року внесено до ЄРДР, а позивачку визнано потерпілою. Постановою від 11 грудня 2024 року кримінальне провадження № 12022275440000956 закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_1 зазначала, що загальний стан її здоров`я від насильницьких дій відповідачки не покращився, невропатолог виснував про наявність у неї посттравматичних наслідків (психотравми) після струсу головного мозку. За висновком комісійної судово-психологічної експертизи (із застосуванням поліграфа) від 25 листопада 2024 року у неї виявляються фізіологічні реакції. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 вона зазнала психологічних та моральних страждань, оскільки постійно перебувала у пригніченому стані, втратила довіру до людей, зокрема, колег по роботі, порушився звичний ритм її життя, виникли проблеми із здоров`ям та страх за своє життя. Внаслідок завдання тілесних ушкоджень у ОСОБА_1 наявні зміни у функціонуванні окремих структур її особистості, що призвели до тимчасових, зворотних порушень в окремих сферах соціального функціонування. Наразі у неї погіршилося самопочуття, періодично підвищується тиск, з`явилися проблеми зі сном, позивачка стала більше втомлюватись, зменшилась її загальна активність та життєва енергія, з`явились головні болі, роздратованість та пригніченість. Оскільки наявний причинний-наслідковий зв`язок між протиправними діями ОСОБА_2 та завданими ОСОБА_1 душевними стражданнями, відповідачка має відшкодувати їй спричинену моральну шкоду.

З огляду на те, що протиправні дії завідувача бібліотекою ОСОБА_2 щодо позивачки мали місце у приміщенні бібліотеки Чернігівської гімназії № 32 Чернігівської міської ради під час виконання відповідачкою трудових обов`язків, відтак адміністрація навчального закладу має нести відповідальність за неналежну поведінку працівників. Через наявність вини директора ОСОБА_3 у створенні небезпечної ситуації на робочому місці, Чернігівська гімназія № 32 є відповідальною за шкоду, завдану її працівником. Водночас гімназія не є розпорядником бюджетних коштів, не нараховує і не виплачує заробітну плату, а тому вимога в частині стягнення моральної шкоди, завданої працівником навчального закладу, пред`являється до Управління освіти Чернігівської міської ради.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Управління освіти Чернігівської міської ради про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Стягнуто з позивачки на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду незаконним та протиправним, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність наведених у рішенні висновків фактичним обставинам справи та порушення процесуальних норм, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Скаржниці зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 конфлікту 26 серпня 2022 року у приміщенні бібліотеки Чернігівського ліцею № 32, у результаті якого позивачці завдано легких тілесних ушкоджень у вигляді садна надбрівної ділянки зліва. Наведене підтверджується довідкою травмпункту Чернігівської міської лікарні № 2 від 27 серпня 2022 року, згідно з якою ОСОБА_1 26 серпня 2022 року установлено діагноз: садно надбрівної ділянки зліва; висновком експерта № 334 від 02 вересня 2022 року, згідно з яким експерт встановив наявність у позивачки легких тілесних ушкоджень у вигляді садна надбрівної ділянки зліва; висновком експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 25 листопада 2024 року, згідно з яким у ОСОБА_1 виявляються фізіологічні реакції, які свідчать про те, що 26 серпня 2022 року в приміщенні бібліотеки Чернігівського ліцею № 32 під час конфлікту зі ОСОБА_2 позивачка отримала садно над лівою бровою.

Вважає, що, вирішуючи спір, суд безпідставно послався на покази свідків, які не можуть бути допустимими доказами у справі, оскільки наявність/відсутність тілесних ушкоджень ними не доводяться. Натомість отримані в ході психологічного дослідження фізіологічні реакції підекспертної ОСОБА_1 свідчать про те, що 26 серпня 2022 року під час конфлікту зі ОСОБА_2 в приміщенні бібліотеки відповідачка кричала на позивачку та штовхала її, про що свідчить наявність значущих фізіологічних реакцій; під час конфліктної взаємодії позивачка отримала садно над лівою бровою.

ОСОБА_1 стверджує, що належно довела завдання їй моральної шкоди та наявність причинного зв`язку між її заподіянням та поведінкою ОСОБА_2 , яку не можна визнати правомірною з огляду на встановлений висновком експертів від 25 листопада 2024 року факт отримання ОСОБА_1 садна над лівою бровою під час конфлікту. Доказів того, що зафіксоване у позивачки тілесне ушкодження існувало ще до сварки або скаржниця сама собі завдала ушкодження, стороною відповідача не надано. Водночас іншої особи, яка б могла завдати ОСОБА_1 тілесних ушкоджень за встановлених обставин у вказану дату, суд не встановив. Надаючи правову оцінку цьому висновку, суд лише указав, що у ньому зазначено індивідуально-психологічні особливості, які притаманні потерпілій, та окрім іншого, відображено, що вона схильна до фантазій. Проте ця інформація наведена експертами в розділі висновку щодо загального опису психодіагностичного дослідження ОСОБА_1 , як опис особистісних рис людини взагалі, психологічних особливостей особистості, а не психологічного дослідження із використанням поліграфа, стосовно обставин по суті цієї справи або узагальнених висновків.

Указує, що оскаржуване рішення суду не містить належних мотивувань щодо оцінки висновку експерта від 01 листопада 2023 року, у якому відображено фізіологічну реакцію Боровинської Н.М. та вербальні повідомлення і свідчення про щирість наданої підекспертною інформації про отримання ушкоджень від ОСОБА_2

ОСОБА_1 вважає, що розмір стягнутих судом з неї на користь відповідачки витрат на правничу допомогу не є належним чином обґрунтованим та не відповідає критерію реальності. Категорія справ про відшкодування моральної шкоди не є складною. Те, що більшість доказів у цій справі є копіями матеріалів кримінального провадження, які не були новими для сторони відповідача і не потребували додаткового вивчення, також не свідчить про її складність. Розмір заявлених вимог до ОСОБА_2 позивачкою визначено в сумі 48 000 грн, а сума стягнутих витрат на правничу допомогу складає 15 000 грн, що становить більше третини від заявленої суми позову, тобто не відповідає критерію співмірності.

У наданому на апеляційну скаргу відзиві представник відповідачки ОСОБА_2 – адвокат Прокоф`єв Б.І., вважаючи рішення суду законним, обґрунтованим, таким, що відповідає фактичним обставинам справи та прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Обґрунтовуючи відзив, сторона відповідача наводить обставини, тотожні з доводами відзиву на позовну заяву. Указує, що 26 серпня 2022 року в обідню перерву у приміщенні бібліотеки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без жодних передумов дійсно виник раптовий словесний конфлікт з приводу місця для печива позивачки. Водночас відповідачка не застосовувала фізичну силу до ОСОБА_1 та в жодному разі не била її. Незважаючи на це, позивачка викликала патрульну поліцію і написала заяву про нанесення їй тілесних ушкоджень. Сам лише факт визнання скаржниці потерпілою у кримінальному провадженні за відсутності відповідного процесуального рішення, яке б встановлювало, що саме ОСОБА_2 заподіяно шкоду ОСОБА_1 , не є належним доказом втрат немайнового характеру позивачки внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних незаконними діями винної особи.

Кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Проаналізувавши всі докази у справі, допитавши учасників конфлікту та свідків, дізнавач виснував про неможливість встановлення механізму отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , незважаючи на її твердження про те, що саме ОСОБА_2 нанесла удар, що спричинив позивачці тілесне ушкодження.

Висновок комісійної судової психологічної експертизи (із застосуванням поліграфа), на проведенні якої наполягала ОСОБА_1 , також є сумнівним щодо свідчень. ОСОБА_2 категорично заперечує спричинення нею будь-яких ушкоджень ОСОБА_1 , свідки та очевидці події відсутні, отже достеменно підтвердити або спростувати свідчення сторін неможливо. Навіть враховуючи наявність у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, установити наявність умислу у діях ОСОБА_2 саме на заподіяння тілесних ушкоджень позивачці неможливо. Постанова про закриття кримінального провадження скаржницею не оскаржувалася та була чинною на час ухвалення оскаржуваного рішення суду.

Зважаючи на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 09 листопада 2023 року у справі № 344/17154/18 та від 29 листопада 2023 року у справі № 589/4601/21, висновок судової психологічної експертизи (із застосуванням поліграфа) від 25 листопада 2024 року достовірно не підтверджує протиправність дій ОСОБА_2 , а показує виключно реакції ОСОБА_1 на питання, пов`язані з цією ситуацією, та її суб`єктивне сприйняття. Фактично позивачка стверджує, що зафіксовані експертом її фізіологічні реакції є належним та допустимим доказом обставин, на які вона посилається, що не відповідає дійсності. ОСОБА_1 безпідставно намагається ототожнити зафіксовані під час дослідження фізіологічні реакції з доказами вчинення конкретних протиправних дій, що суперечить правовій природі судової психологічної експертизи із застосуванням поліграфа. Така експертиза не встановлює та не може встановити об`єктивні факти, а лише відображає психоемоційні реакції особи та її суб`єктивне сприйняття певних обставин.

У висновку від 01 листопада 2023 року, на який посилається позивачка, обґрунтовуючи наявність причинно-наслідкового зв`язку між моральною шкодою та нібито протиправними діями відповідачки, експерт, спираючись на проведене дослідження та використані методики, лише навів імовірні орієнтовні варіанти можливого розміру компенсації моральної шкоди. Однак така компенсація може бути присуджена виключно за умови встановлення факту завдання шкоди, протиправності дій заподіювача, причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та наслідками, а також вини заподіювача. Наведеним висновком лише встановлено, що відповідна ситуація (конфлікт зі ОСОБА_2 , а не нанесення останньою позивачці тілесних ушкоджень) була психотравмуючою подією для ОСОБА_1 .

Відповідачка наголошує на тому, що конфлікт спровокований позивачкою на ґрунті неприязних відносин зі ОСОБА_2 , мав місце раптовий прояв агресії з боку скаржниці та помсти за конфлікти, які існували між ними раніше, але без застосування фізичного насильства з боку відповідачки. Як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 перекручує та умисно перебільшує наявні у неї тілесні ушкодження та їх наслідки. Медичною документацією та висновком експерта від 09 вересня 2022 року підтверджено виявлення у позивачки тілесного ушкодження у вигляді садна надбрівної ділянки зліва. Діагноз закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку не підтверджено переконливими клінічними даними. ОСОБА_1 неодноразово порушувала трудові обов`язки, у зв`язку з чим їй оголошувались догани, та надалі 21 жовтня 2024 року скаржницю звільнено з посади бібліотекаря Чернігівської гімназії № 32, що лише негативно характеризує її як людину.

Вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про безпідставність стягнення з позивачки витрат на правничу допомогу у заявленому ОСОБА_2 розмірі. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд урахував конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Всі надані відповідачці правові послуги наведені у детальному опису від 22 вересня 2025 року. У цій справі наявний значний обсяг інформації, який опрацьовував представник ОСОБА_2 , ним вивчено судову практику та підготовлено обґрунтований відзив на позов, відтак заявлений розмір витрат на правову допомогу у сумі 15 000 грн об`єктивно є виправданим і таким, що відповідає загальноприйнятим критеріям розумності витрат на правничу допомогу.

Зважаючи на складність справи та обсяг роботи, який здійснено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, які документально підтверджені та мають бути відшкодовані на користь відповідачки.

Управлінням освіти Чернігівської міської ради та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Чернігівською гімназією № 32 відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково, а рішення суду в частині розподілу судових витрат – змінити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання відшкодування ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу повністю таким вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції встановив, що 26 серпня 2022 року між позивачкою та ОСОБА_2 у приміщенні бібліотеки Чернігівської гімназії № 32 виник конфлікт. Цього ж дня ОСОБА_1 зверталася до лікарні і їй встановлено діагноз: садно надбрівної ділянки зліва. За даними, наявними у висновку експерта № 334 від 02 вересня 2022 року та висновку комісійної судової психологічної експертизи № 1471/24-61 від 25 листопада 2024 року, відсутня можливість встановити вину ОСОБА_2 у нанесенні тілесних ушкоджень ОСОБА_1 та і взагалі сам факт нанесення таких ушкоджень саме відповідачкою. У постанові від 11 грудня 2024 року про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення дізнавач виснував про неможливість встановлення механізму отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_1 . Відповідачка категорично заперечує спричинення нею будь-яких ушкоджень позивачці, свідки та очевидці події, а отже і свідчення, які б спростовували покази будь-кого зі сторін, відсутні, тому підтвердити або спростувати свідчення сторін не вбачається можливим.

Районний суд зазначив, що зі змісту постанови про закриття кримінального провадження неможливо дійти висновку про спричинення саме ОСОБА_2 тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , оскільки позивачка стверджує, що її вдарила ОСОБА_2 , яка цей факт заперечує, водночас безпосередні свідки конфлікту відсутні. Суд урахував, що свідок ОСОБА_4 та патрульний поліцейський ОСОБА_5 не бачили тілесних ушкоджень на лобі ОСОБА_1 , окрім невеликої подряпини чи видавленого прищика, а належні докази щодо заподіяння подряпини саме ОСОБА_2 у матеріалах справи відсутні.

Суд взяв до уваги те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися неприязні відносини, що позивачкою не заперечувалось. Зазначив, що у висновку від 01 листопада 2023 року відображено індивідуально-психологічні особливості, притаманні ОСОБА_1 , зокрема, що вона схильна до фантазій. Районний суд установив неточності у поясненнях позивачки, наданих дізнавачу та суду, щодо поведінки та дій ОСОБА_2 протягом часу, коли ОСОБА_1 намагалася покласти печиво до шафи. Виснував, що обставини справи у сукупності не доводять твердження про нанесення ОСОБА_1 тілесного ушкодження ОСОБА_2 , а отже відсутня її вина, як одна з підстав для стягнення моральної шкоди.

Дійшовши висновку про необхідність стягнення з позивачки на користь ОСОБА_2 15 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції послався на наявність в матеріалах справи детального опису наданих адвокатом ОСОБА_6 послуг і їх обсяг та виснував, що заявлений до стягнення розмір є обґрунтованим, реальним та підтвердженим письмовими доказами.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з наведеними висновками районного суду, зважаючи на таке.

У справі встановлено, що у 2022 році ОСОБА_1 працювала на посаді бібліотекаря, а відповідачка ОСОБА_2 – на посаді завідувача бібліотеки у Чернігівському ліцеї № 32, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

26 серпня 2022 року о 18 год. 30 хв ОСОБА_1 звернулася до травмпункту КНП «Чернігівська міська лікарня № 2» з приводу отриманої побутової травми, їй встановлено діагноз: «садно надбрівної ділянки зліва», що засвідчено довідкою медичного закладу (т. 1 а.с. 73).

29 серпня 2022 року ОСОБА_1 оглянуто лікарем-невропатологом КНП «Чернігівська міська лікарня № 2», їй встановлено діагноз: ЗЧМТ (26 серпня 2022 року), струс головного мозку з помірним вестибуло-атактичним синдромом (т. 1 а.с.74).

30 серпня 2022 року до Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області надійшла заява ОСОБА_1 , в якій вона просила відкрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 за вчинення нею кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України (т. 1 а.с. 81-82). Мотивуючи ці вимоги, заявниця зазначила, що 26 серпня 2022 року завідувач бібліотекою Чернігівського ліцею № 32 Шкарпета Л.І. почала з нею словесний конфлікт, під час якого пошкодила її особисті речі (продукти харчування) та нанесла ОСОБА_1 один удар рукою у надбрівну ділянку зліва, після чого заявниця викликала працівників патрульної поліції. Наголошувала, що ОСОБА_2 постійно її чіпляє та провокує на конфлікти.

Відповідно до витягу з ЄРДР відомості за фактом нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, що мало місце 26 серпня 2022 року о 13 год. 40 хв за адресою: м. Чернігів, вул. Шевчука, 11 у приміщенні бібліотеки Чернігівського ліцею № 32, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, внесені 30 серпня 2022 року до ЄРДР за № 12022275440000956 (т. 1 а.с. 80).

У висновку експерта № 334 від 02 вересня 2022 року, складеного в рамках кримінального провадження, відображено, що у ОСОБА_1 , 1979 року народження, виявлено тілесне ушкодження у вигляді садна надбрівної ділянки зліва, яке виникло від дії тупого, твердого предмету по механізму тертя, і відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я чи незначної стійкої втрати працездатності. Висловитись щодо конкретної дати утворення, виявленого у ОСОБА_1 тілесного ушкодження не надається можливим, оскільки в наданій на експертизу медичній документації морфологічні характеристики тілесного ушкодження лікарем не відображені, однак не виключено можливості його утворення 26 серпня 2022 року. Тілесне ушкодження, виявлене у підекспертної, виникло від дії тупого, твердого предмету, в тому числі і внаслідок нанесення удару рукою (кулаком), ногою, головою. Дані, що давали б змогу судити про конкретне положення, в якому перебувала потерпіла під час нанесення їй тілесних ушкоджень, відсутні. Тілесне ушкодження, виявлене у ОСОБА_1 , знаходиться в зоні досяжній для власної руки, однак конкретні умови заподіяння вищевказаного тілесного ушкодження, в тому числі заподіяння його власноручно, встановлюються, виключно, слідчими діями. Виходячи з кількості зовнішніх ушкоджень, описаних в наданій на експертизу медичній документації на ім`я ОСОБА_1 , їх характеру та розташування, можна припустити, що вони могли утворитися як мінімум від 1 травмуючої дії. Беручи до уваги характер та локалізацію тілесного ушкодження, виявленого у ОСОБА_1 , не можна категорично виключити його утворення при падінні на площину з висоти власного зросту, в тому числі і при попередньому наданні тілу прискорення з наступним ударом об виступаючі або плоскі поверхні. Не виключена можливість, що виявлене у підекспертної тілесне ушкодження могло утворитися при ударі об вертикальну виступаючу або плоску поверхню, в тому числі і при попередньому наданні тілу прискорення. Наявне у ОСОБА_1 тілесне ушкодження не могло утворитися внаслідок нанесення нею ударів руками, ногами по тілу іншої людини. Не виключена можливість, що виявлене у підекспертної тілесне ушкодження могло утворитися при нанесенні нею удару головою по тілу іншої людини (т. 1 а.с. 24-27).

Відповідно до висновку експерта від 01 листопада 2023 року № СЕ-19/125-23/2297-ПС ситуація, яка пов`язана із завданням тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , була для неї психотравмувальною. Внаслідок психотравмувальної дії ситуації, яка пов`язана із завданням тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , їй спричинені моральні страждання (моральна шкода), орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані моральні страждання на момент складання висновку становить: 1 варіант – 0 мінімальних заробітних плат за умов ситуації, коли спричинювач шкоди не мав можливості правильно оцінити ситуацію, прийняти правильне рішення та реалізувати його; 2 варіант – 1,5 мінімальних заробітних плат за умов ситуації, коли спричинювач шкоди не мав можливості передбачити розвиток події (не був поінформований відповідним чином), але мав можливість правильно оцінити ситуацію, прийняти правильне рішення та реалізувати його; 3 варіант – 3 мінімальні заробітні плати за умов ситуації, коли спричинювач шкоди був поінформований відповідним чином щодо незначної вірогідності виникнення та розвитку ситуації, але мав можливість прийняти правильне рішення і реалізувати його; 4 варіант – 4,5 мінімальних заробітних плат за умов ситуації, коли спричинювач шкоди мав можливість (був поінформований відповідним чином) правильно оцінити та передбачити високу вірогідність виникнення та розвитку ситуації, прийняти правильне рішення та реалізувати його; 5 варіант – 6 мінімальних заробітних плат за умов ситуації, коли спричинювач шкоди був достатньо поінформований, мав можливість правильно оцінити ситуацію та передбачити наслідки своєї діяльності, прийняти правильне рішення та реалізувати його. Крім того, експерт у вказаному висновку (п. 1 розділу «Висновки») описав індивідуально-психологічні особливості, притаманні потерпілій ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 46-72)

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи № 1471/24-61 від 25 листопада 2024 року, яку проведено потерпілій ОСОБА_1 із використанням поліграфу, у неї виявляються фізіологічні реакції, які свідчать про те, що 26 серпня 2022 року близько 13.40 год. у приміщенні бібліотеки Чернігівського ліцею № 32, що знаходиться по АДРЕСА_1 , під час конфлікту зі ОСОБА_2 вона отримала садно над лівою бровою (т. 1 а.с. 28-45).

Постановою старшого дізнавача ВД Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області від 11 грудня 2024 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12022275440000956 від 30 серпня 2022 року, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (т. 1 а.с. 19-23).

Зміст постанови свідчить про те, що встановити механізм отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_1 неможливо, хоча вона сама і наполягає на тому, що саме ОСОБА_2 нанесла їй удар, внаслідок якого утворилося виявлене у неї тілесне ушкодження. Навіть висновок комісійної судової психологічної експертизи (із застосуванням поліграфа), на проведенні якої наполягала потерпіла ОСОБА_1 , ставить під сумнів її свідчення, оскільки все вказує на те, що тілесні ушкодження вона отримала в ході конфліктної взаємодії зі ОСОБА_2 , під час якої підходила та нахилялася до неї, штовхала. Сама ОСОБА_2 категорично заперечує нанесення нею будь-яких ушкоджень ОСОБА_1 , свідки та очевидці події, а отже і свідчення, які спростовували б покази будь-кого зі сторін, відсутні, отже підтвердити або спростувати свідчення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неможливо. Крім того, навіть ураховуючи наявність у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, установити наявність умислу у діях ОСОБА_2 саме на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_1 неможливо.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частинами 1-3 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Складовими для настання відповідальності за завдання шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача; вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

У постанові від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14 Верховний Суд виснував, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Питання тягаря доказування в сфері компенсації моральної шкоди неодноразово вирішував Верховний Суд. Так, у постановах від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 та від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 суд касаційної інстанції виснував, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди – явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму ВСУ).

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Проаналізувавши наведені вище норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди повністю відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

За матеріалами справи встановлено, що позивачка працювала у бібліотеці Чернігівського ліцею № 32. Відповідачка ОСОБА_2 обіймала посаду завідувача бібліотекою.

26 серпня 2022 року близько 14 год. у приміщенні бібліотеки навчального закладу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стався конфлікт. За твердженням позивачки, сутичка виникла з приводу пачки печива, яку вона намагалася покласти до шафи, а відповідачка перешкоджала цьому, викидаючи його, та водночас штовхала позивачку руками. Під час чергової спроби покласти печиво до шафи, за твердженням скаржниці, ОСОБА_2 ударила ОСОБА_1 рукою в область лоба над лівою бровою. Позивачка повідомила про ситуацію, що утворилася, завгоспа ОСОБА_4 , а згодом викликала поліцію та написала заяву про нанесення їй тілесних ушкоджень. Пізніше звернулася до травмпункту, де ОСОБА_1 зафіксували наявну на обличчі травму.

ОСОБА_2 не заперечує того, що 26 серпня 2022 року в приміщенні бібліотеки між нею та позивачкою відбувся конфлікт, проте наголошує на тому, що мала місце лише словесна перепалка сторін, до ОСОБА_1 фізичну силу відповідачка не застосовувала, жодного удару скаржниці не наносила і намірів вчиняти такі дії не мала.

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, в тому числі і до ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, у якому зазначала про наявність законних, на її переконання, підстав для задоволення заявленої вимоги, оскільки зазнала моральних та душевних страждань у зв`язку із нанесенням їй відповідачкою умисного тілесного ушкодження, що повністю підтверджується доданими до позову письмовими доказами.

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції правильно наголосив на тому, що визначальним є встановлення протиправності поведінки відповідачки, що підтверджена належними доказами, та, відповідно, наявності вини ОСОБА_2 у заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_1 .

Після звернення 26 серпня 2022 року позивачки до травмпункту Чернігівської міської лікарні № 2 їй встановлено діагноз – садно надбрівної ділянки зліва. Отже, наявною у справі довідкою травмпункту зафіксовано лише отримання позивачкою 26 серпня 2022 року тілесного ушкодження у вигляді садна лівого надбрів`я.

29 серпня 2022 року ОСОБА_1 під час огляду лікарем-невропатологом встановлено діагноз – ЗЧМТ, струс головного мозку. 30 серпня 2022 року сформовано медичний висновок про тимчасову непрацездатність позивачки у період з 29 серпня по 02 вересня 2022 року (т. 1 а.с. 78).

30 серпня 2022 року скаржниця звернулася до органів поліції з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 , зазначивши, що відповідачка 26 серпня 2022 року у приміщенні бібліотеки Чернігівського ліцею № 32 спричинила заявниці тілесні ушкодження (удар рукою у надбрівну ділянку зліва). Цього ж дня за заявою ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12022275440000956 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

У рамках кримінального провадження було проведено три експертизи.

У висновку № 334 від 02 вересня 2022 року експертом встановлено наявність у ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень у вигляді садна надбрівної ділянки зліва, котре виникло від дії тупого предмету по механізму тертя, та не виключив можливості їх утворення 26 серпня 2022 року. Експерт не виключив утворення тілесного ушкодження при падінні на площину з висоти власного зросту, в тому числі і при попередньому наданні тілу прискорення з послідуючим ударом об виступаючі або плоскі поверхні. Також не виключив можливість утворення тілесного ушкодження при нанесенні потерпілою ударів головою по тілу іншої людини.

У висновку судової психологічної експертизи від 01 листопада 2023 року, на який посилається позивачка в обґрунтування наявності причинно-наслідкового зв`язку між завданою їй моральною шкодою та нібито протиправними діями відповідачки, експерт, спираючись на проведене дослідження та використані методики, лише встановив основні індивідуально-психологічні особливості, які притаманні ОСОБА_1 ; виснував про те, що ситуація, пов`язана із завданням їй тілесних ушкоджень, була психотравмувальною для потерпілої та навів імовірні орієнтовні варіанти можливого розміру компенсації моральної шкоди.

Висновком експертів за результатами проведеної комісійної судової психологічної експертизи із застосуванням поліграфа від 25 листопада 2024 року встановлено, що у ОСОБА_1 виявляються фізіологічні реакції, які свідчать про те, що 26 серпня 2022 року близько 13 год. 40 хв у приміщенні бібліотеки Чернігівського ліцею № 32 під час конфлікту зі ОСОБА_2 вона отримала садно над лівою бровою. Експерти вказали, що отримані в ході психологічного дослідження фізіологічні реакції у підекспертної ОСОБА_1 свідчать про те, що: 26 серпня 2022 року у неї стався конфлікт зі ОСОБА_2 у приміщенні бібліотеки; під час конфлікту ОСОБА_1 кричала на ОСОБА_2 та штовхала її, про що свідчить наявність значущих фізіологічних реакцій; під час конфліктної взаємодії ОСОБА_1 отримала садно над лівою бровою.

Аналізуючи вищенаведені докази, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, і з цим погоджується апеляційний суд, що наведені у експертизах висновки не дають можливості достеменно встановити як наявність у ОСОБА_2 наміру нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , так і факт спричинення цих ушкоджень саме ОСОБА_2 . Підсумки, зроблені експертами, лише свідчать про наявність у ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень у вигляді садна надбрівної ділянки зліва, яке виникло від дії тупого предмету по механізму тертя та могло утворитися 26 серпня 2022 року. Експерт виснував також, що виникла ситуація, пов`язана із завданням ОСОБА_1 тілесного ушкодження, була психотравмувальною для потерпілої, у зв`язку з чим ним наведено імовірні орієнтовні варіанти можливого розміру компенсації моральної шкоди.

Водночас така компенсація може бути присуджена до стягнення виключно за умови встановлення факту завдання шкоди, протиправності дій заподіювача, причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та наслідками, а також вини заподіювача.

За результатами досудового розслідування 11 грудня 2024 року винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, зокрема відсутністю можливості встановити наявність умислу у діях ОСОБА_2 саме на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_1 та механізму отримання нею тілесних ушкоджень.

Постанова про закриття кримінального провадження, зокрема й щодо наведених у постанові мотивів, ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 в передбаченому законом порядку не оскаржувалася.

За змістом постанови дізнавачем, як свідки, допитувались працівниця Чернігівського ліцею № 32 ОСОБА_4 та патрульний поліцейський ОСОБА_5 . ОСОБА_4 пояснювала, що про конфлікт, який відбувся 26 серпня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їй повідомила позивачка, яка стверджувала, що ОСОБА_2 її побила, показувала у себе на лобі маленьку подряпинку. Проте свідок зазначила, що ніяких інших ушкоджень у позивачки не було. Натомість ОСОБА_2 стверджувала, що ніяких тілесних ушкоджень ОСОБА_1 не наносила. ОСОБА_5 повідомив, що, приїхавши на виклик до бібліотеки Чернігівського ліцею № 32, не бачив у ОСОБА_1 ніяких тілесних ушкоджень, хоча вона вказували на свій лоб та казала, що її вдарила інша бібліотекарка.

Отже, вказані особи очевидцями випадку, що стався 26 серпня 2022 року у приміщенні бібліотеки Чернігівського ліцею № 32, не були. Про обставини події їм відомо з пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Безпосередні свідки конфлікту відсутні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема показаннями свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, не поклав покази указаних свідків в основу судового рішення, як помилково вважає позивачка, а лише констатував, що безпосередні очевидці події, крім сторін по справі, відсутні.

Апеляційний суд відхиляє твердження ОСОБА_1 про те, що оскаржуване рішення суду не містить належних мотивувань щодо оцінки висновку експерта від 01 листопада 2023 року, у якому відображено фізіологічну реакцію ОСОБА_1 та вербальні повідомлення і свідчення про щирість наданої підекспертною інформації про отримання ушкоджень від ОСОБА_2 .

У висновку від 01 листопада 2023 року, на який посилається позивачка, обґрунтовуючи наявність причинно-наслідкового зв`язку між моральною шкодою та нібито протиправними діями відповідачки, експерт, спираючись на проведене дослідження та використані методики, навів основні індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_1 .. Зазначив, що загалом ситуація зі спричиненням їй тілесних ушкоджень була для ОСОБА_1 психотравмувальною, викликала негативні зміни у функціонуванні окремих структур її особистості. За підсумком навів імовірні орієнтовні варіанти можливого розміру компенсації моральної шкоди. Тобто, експерт визначив можливість спричинення позивачці моральної шкоди лише за певних умов, які відобразив у висновку, але не стверджував, що моральну шкоду позивачці спричинила ОСОБА_2 . Наявність таких умов мала довести скаржниця, звернувшись і з цим позовом.

Колегія суддів погоджується з доводами сторони відповідача про те, що висновок судової психологічної експертизи (із застосуванням поліграфа) від 25 листопада 2024 року не підтверджує протиправність дій ОСОБА_2 , а показує реакції ОСОБА_1 на конфліктну ситуацію та її суб`єктивне сприйняття позивачкою. У мотивах висновку експертом зазначено, що дослідження із використанням поліграфа – спеціально організований експертом процес взаємодії з підекспертною особою, в ході якого проводиться передтестова і міжтестова бесіда, фіксуються фізіологічні реакції підекспертної особи на стимули, які підготовлені експертом і дозволяють отримати інформацію, що належить до суб`єктивного відображення підекспертною особою окремих подій.

Отже, зафіксовані під час дослідження фізіологічні реакції особи на подію не є доказами вчинення конкретних протиправних дій іншою особою, оскільки суперечать правовій природі судової психологічної експертизи із застосуванням поліграфа. Така експертиза не встановлює та не може встановити об`єктивні факти, а лише відображає психоемоційні реакції особи та її суб`єктивне сприйняття певних обставин, що зафіксовано експертами і у цій справі щодо виявлення фізіологічних реакцій ОСОБА_1 .

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції вірно виснував, що у справі відсутні належні докази на підтвердження доводів позову про спричинення ОСОБА_2 . ОСОБА_1 тілесних ушкоджень 26 серпня 2022 року. Сама по собі наявність у позивачки тілесних ушкоджень не свідчить (з огляду на висновки експертів та постанову закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення) про те, що їх ОСОБА_1 спричинила відповідачка, яка мала відповідний умисел щодо цього.

Таким чином, під час розгляду справи судом першої інстанції правильно встановлено, що наявні у цій справі фактичні обставини та надані сторонами письмові докази, досліджені у сукупності, не доводять факт нанесення ОСОБА_1 тілесного ушкодження саме ОСОБА_2 , а тому відсутня вина відповідачки, яка є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди.

Доводи сторони позивача, наведені як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, про те, що спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень під час конфлікту 26 серпня 2022 року саме ОСОБА_2 , підтверджується наданими до позову письмовими доказами, зокрема довідкою травмпункту, консультативним висновком лікаря-невропатолога та висновками трьох експертиз, проведених в рамках кримінального провадження, відхиляються апеляційним судом з підстав, наведених вище.

Згідно ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 4 цієї статті визначено, що кожна сторона несе ризик наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_1 належним чином не доведено факт заподіяння їй саме відповідачкою тілесних ушкоджень, що завдало позивачці моральних та душевних страждань, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Оскільки відсутні підстави для висновку про спричинення позивачці тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , відтак відсутні і підстави для вирішення питання про стягнення моральної шкоди з Управління освіти Чернігівської міської ради, оскільки підставою для її стягнення ОСОБА_1 визначила недотримання роботодавцем вимог щодо безпечних та нешкідливих умов праці.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості визначеного судом до стягнення з позивачки розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 000 грн, колегія суддів виходить з такого.

Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з ч. 1 ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

За змістом ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з приписами ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Верховний Суд у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 навів правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц, від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21, від 11 січня 2023 року у справі № 479/475/21.

Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Втім, незалежно від того, яким є порядок обчислення гонорару, форма та строки його сплати, важливо, щоб його розмір відповідав визначеним процесуальним кодексом критеріям співмірності. А саме: складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціні позову та/або значенню справи для сторони, в тому числі впливу вирішення справи на репутацію сторони або публічного інтересу до справи.

Представництво інтересів відповідачки ОСОБА_2 в суді першої інстанції адвокат Прокоф`єв Б.І. здійснював на підставі укладеного між ними договору про надання правничої допомоги від 18 вересня 2025 року (т. 1 а.с. 109) та ордеру серії СВ № 1125891 від 18 вересня 2025 року (т. 1 а.с. 98).

Пунктом 1.3 договору визначені правові послуги, які надаються адвокатом клієнту, зокрема, підготовка позовів, апеляційних, касаційних скарг, адвокатських запитів, письмових пояснень, заяв, скарг, заперечень, клопотань, інших процесуальних документів, необхідних для захисту інтересів клієнта; представництво інтересів клієнта по справі 750/11785/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Управління освіти Чернігівської міської ради про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до п. 3.1, 3.2 договору клієнт проводить оплату адвокату за надані ним послуги в суді першої інстанції по справі, вказаній у п. 1.3 договору, у розмірі 15 000 грн. Вартість послуг може бути збільшена за згодою сторін, що оформляється окремою додатковою угодою до вказаного договору та підписується сторонами.

Згідно з детальним описом робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також робіт, що будуть надані під час розгляду справи, складеним 22 вересня 2025 року, адвокатом Прокоф`євим Б.І. були надані наступні юридичні послуги на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 18 вересня 2025 року: попереднє ознайомлення з позовною заявою та додатками до неї, консультування клієнта – 2 год.; вивчення судової практики, визначення правової позиції з клієнтом, виготовлення копій документів – 6 год.; підготовка відзиву на позовну заяву, розрахунку та організація їх подання до суду – 6 год.; підготовка та участь в судових засіданнях Деснянського районного суду м. Чернігова в обсязі не більше 2 год. Загальна вартість наданих послуг становить 15 000 грн (т. 1 а.с. 110).

22 вересня 2025 року ОСОБА_2 сплатила адвокату Прокоф`єву Б.І. грошові кошти в сумі 15 000 грн, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордера від 22 вересня 2025 року (т. 1 а.с. 110 зворот).

Проте суд вважає, що визначена відповідачкою та його представником вартість витрат за надану професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 15 000 грн є завищеною та не відповідає критерію дійсності. Апеляційний суд виходить з того, що зазначені в детальному описі робіт послуги адвоката щодо попереднього ознайомлення з позовною заявою та додатками до неї, консультування клієнта, вивчення судової практики, визначення правової позиції з клієнтом, виготовлення копій документів та підготовка відзиву на позовну заяву за своєю суттю є послугами, що дублюються, складовими одного завдання, а тому такі витрати не можуть бути стягнуті повністю.

Матеріали цивільної справи свідчать про те, що адвокатом Прокоф`євим Б.І. через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 99-106) з додатком – листом центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, він брав участь у судових засіданнях 04 листопада 2025 року та 08 січня 2026 року (т. 1 а.с. 163-168, 207-211).

Виходячи з наведеного вище та ураховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи, видом та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), беручи до уваги наявність документально підтверджених доказів понесених витрат відповідачки на правничу допомогу у суді першої інстанції, а також те, що справа віднесена до категорії малозначних, практика розгляду справ цієї категорії є сталою, колегія суддів доходить висновку за необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачкою у суді першої інстанції. Саме така сума відповідатиме критеріям реальності витрат на послуги адвоката та розумності їхнього розміру. Отже, доводи апеляційної скарги щодо неправильності визначеного судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу частково заслуговують на увагу.

Вирішуючи заявлене у відзиві на апеляційну скаргу клопотання сторони відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Представництво інтересів ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції адвокат Прокоф`єв Б.І. здійснював на підставі укладеного між ними договору про надання правничої допомоги від 18 вересня 2025 року (т. 1 а.с. 109) та ордеру серії СВ № 1125891 від 18 вересня 2025 року (т. 1 а.с. 98).

Згідно з п. 3.3. договору про надання правничої допомоги від 18 вересня 2025 року вартість послуг адвоката по представництву інтересів клієнта в апеляційній та касаційній інстанції визначається додатковою угодою до даного договору.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 03 квітня 2026 року до договору про надання правничої допомоги від 18 вересня 2025 року (т. 2 а.с. 11 зворот) сторони домовилися, що клієнт проводить оплату адвокату за надані ним послуги в Чернігівському апеляційному суді у справі № 750/11785/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 січня 2026 року у розмірі 10 000 грн.

Згідно з детальним описом робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також робіт, що будуть надані під час розгляду справи у Чернігівському апеляційному суді, складеним 06 квітня 2026 року, адвокатом Прокоф`євим Б.І. були надані наступні юридичні послуги на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 18 вересня 2025 року: аналіз апеляційної скарги – 2 год.; вивчення судової практики, визначення правової позиції з клієнтом, виготовлення копій документів – 1 год.; підготовка відзиву на апеляційну скаргу та організація його подання до суду – 5 год.; підготовка та участь в судових засіданнях Чернігівського апеляційного суду в обсязі не більше 1 год. Загальна вартість наданих послуг становить 10 000 грн (т. 2 а.с. 12).

06 квітня 2026 року ОСОБА_2 сплатила адвокату Прокоф`єву Б.І. грошові кошти в сумі 10 000 грн, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордера від 06 квітня 2026 року (т. 2 а.с. 12 зворот).

Матеріали цивільної справи свідчать про те, що адвокатом Прокоф`євим Б.І. через систему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу (т. 2 а.с. 1-10). Участі у судовому засіданні адвокат не брав, оскільки справа розглядалася в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Беручи до уваги наявність документально підтверджених доказів понесених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, об`єм і зміст складеного адвокатом відзиву на апеляційну скаргу, який за суттю і доводами є аналогічним з відзивом на позовну заяву, співмірність наданих адвокатом послуг в апеляційному суді зі складністю справи, те, що справа слухається в порядку письмового провадження і практика розгляду справ цієї категорії є сталою, колегія суддів доходить висновку за необхідність стягнення зі скаржниці на користь ОСОБА_2 3 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Саме така сума, на думку суду, відповідатиме критеріям реальності витрат на послуги адвоката та розумності їхнього розміру.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 січня 2026 року в частині розподілу судових витрат – змінити, зменшивши визначену судом першої інстанції до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму понесених витрат на правничу допомогу з 15 000 грн до 7 000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000 грн у відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуюча Н.В. Шитченко

Судді Н.В. Висоцька

О.В. Разгуляєва