Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №688/5105/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 688/5105/25

Провадження № 22-ц/820/1373/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Костенка А.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Плінська І.П.,

з участю представника позивачки Раневича О.Ю.,

представника відповідача Бабака А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Філії «Служба корпоративної безпеки» Акціонерного товариства «Українська залізниця», Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальних допомог та грошової винагороди за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2026 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – АТ «Українська залізниця»), Філії «Служба корпоративної безпеки» Акціонерного товариства «Українська залізниця», Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальних допомог та грошової винагороди.

ОСОБА_1 зазначила, що з 7 вересня 1998 року вона працювала у Виробничому підрозділі «Козятинський загін воєнізованої охорони» Філії «Відомча воєнізована охорона» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Наказом (розпорядженням) №102-ос від 27 травня 2024 року її звільнено з 3 червня 2024 року на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) за власним бажанням.

У день звільнення позиваці не були виплачені матеріальні допомоги, передбачені Колективним договором, а саме: одноразова матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, яка становить 84 225 грн 05 коп. (пункт 8.14 Колективного договору); додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі трьох середньомісячних заробітків, яка становить 50 535 грн 03 коп. (пункт 8.14 Колективного договору); матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, яка становить 49 158 грн (пункт 3.10 Колективного договору). Крім того, роботодавець не нарахував і не виплатив їй грошову допомогу з нагоди ювілею (60 років) у розмірі 21 627 грн 32 коп. (пункт 3.14 Колективного договору).

У зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні АТ «Українська залізниця» повинно виплатити позивачці середній заробіток за період з 4 червня 2024 року по 3 грудня 2024 року в сумі 125 888 грн 38 коп.

За таких обставин ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь: одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 84 225 грн 05 коп.; додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі 50 535 грн 03 коп.; матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 49 158 грн; грошову допомогу з нагоди ювілею в розмірі 21 627 грн 32 коп.; середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 4 червня 2024 року по 3 грудня 2024 року в сумі 125 888 грн 38 коп. без врахування всіх необхідних податків і зборів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 84 225 грн 05 коп., додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі 50 535 грн 03 коп., матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 49 158 грн, грошову допомогу з нагоди ювілею в розмірі 21 627 грн 32 коп.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 4 червня 2024 року по 3 грудня 2024 року в сумі 125 888 грн 38 коп. без врахування всіх необхідних податків і зборів та судові витрати на правову допомогу в розмірі 30 000 грн.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави 3 314 грн 34 коп. судового збору.

Суд керувався тим, що Колективним договором Відокремленого підрозділу Козятинський загін відомчої воєнізованої охорони Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця на 2015 рік встановлено виплату працівникам одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі трьох середньомісячних заробітків, матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб і грошової допомоги з нагоди ювілею в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки). Відповідно до рішення правління АТ «Українська залізниця» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної та грошово допомоги. Водночас це рішення не ґрунтується на вимогах чинного закону та умовах колективного договору, а тому з АТ «Українська залізниця» на користь позивачки слід стягнути невиплачені кошти. Оскільки має місце затримка розрахунку при звільненні, то АТ «Українська залізниця» повинно виплатити позивачці середній заробіток за період з 4 червня 2024 року по 3 грудня 2024 року. ОСОБА_1 не пропустила строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, внаслідок чого підстави для відмови в позові відсутні. У зв`язку з розглядом справи ОСОБА_1 понесла обґрунтовані витрати на професійну правничу допомогу, які слід покласти на відповідача. Водночас з АТ «Українська залізниця» у дохід держави підлягає стягненню судовий збір.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що одноразова матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію, додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті, матеріальна допомога на оздоровлення та грошова допомога з нагоди ювілею для працівників АТ «Українська залізниця» віднесені до інших заохочувальних і компенсаційних виплат, які передбачені колективним договором. Відповідно до закону на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, у тому числі матеріальної допомоги, а тому позов ОСОБА_1 у частині стягнення цієї допомоги є передчасним. Крім того, відповідач виплатив ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020-2021 роки, а комісія з оплати праці Виробничого підрозділу «Козятинський загін воєнізованої охорони» не розглядала питання щодо виплати позивачці грошової допомоги з нагоди ювілею, що є самостійною підставою для відмови в позові. Водночас ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду за вирішенням трудового спору. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. Також суд не вирішив питання про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та поклав на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у завищеному розмірі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 375 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

З 7 вересня 1998 року ОСОБА_1 працювала у Виробничому підрозділі «Козятинський загін воєнізованої охорони» Філії «Відомча воєнізована охорона» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця АТ «Українська залізниця» на різних посадах. З 1 лютого 2002 року ОСОБА_1 обіймала посаду стрільця.

Колективним договором Відокремленого підрозділу Козятинський загін відомчої воєнізованої охорони Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця на 2015 рік встановлено виплату працівникам указаного відокремленого підрозділу:

одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію – в розмірі п`яти середньомісячних заробітків (пункт 8.14);

додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у разі звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, зокрема, для жінок при стажі роботи від 25 до 30 років, – в розмірі трьох середньомісячних заробітків (пункт 8.14);

матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам, які пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше шести місяців і подали письмову заяву, один раз у календарному році, – в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня звітного року;

грошової допомоги з нагоди ювілею (50, 60 та 70 років) та/або досягнення пенсійного віку – в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

Рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (пункт 1.1.4).

Наказом (розпорядженням) №102-ос від 27 травня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з 3 червня 2024 року з посади стрільця 4 розряду на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. У цьому ж наказі зазначено, що виплати, передбачені Колективним договором: пункт 8.14 – 5 середньомісячних заробітків, пункт 8.14 – 3 середньомісячні заробітки (додаткова матеріальна допомога за стаж роботи в галузі 25 років), пункт 3.10 – 6 прожиткових мінімумів (матеріальна допомога на оздоровлення), - будуть проведені після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

АТ «Укрзалізниця» не виплатило позивачці при звільненні: одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 84 225 грн 05 коп. (пункт 8.14 Колективного договору); додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі 50 535 грн 03 коп. (пункт 8.14 Колективного договору); матеріальну допомога на оздоровлення за 2022-2024 роки в розмірі 49 158 грн (пункт 3.10 Колективного договору), грошову допомогу з нагоди ювілею (60 років) у розмірі 21 627 грн 32 коп. (пункт 3.14 Колективного договору).

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо вирішення спору по суті позовних вимог

Статтею 4 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

За змістом статті 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).

Аналогічні положення містяться у Законі України від 1 липня 1993 року №3356-ХІІ «Про колективні договори та угоди».

В силу частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон №108/95-ВР) визначено структуру заробітної плати.

Основна заробітна плата. Це – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (статті 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Із положень частини першої статті 116 КЗпП України слідує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Як передбачено частиною першою статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що заробітна плата – це винагорода, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу згідно з трудовим договором.

За своєю структурою заробітна плата на підприємствах, в установах, організаціях складається з основних виплат, які встановлюються у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників або посадових окладів для службовців, додаткових виплат, обумовлених певними умовами праці, а також із заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких, зокрема, належать грошові і матеріальні виплати, що не передбачені актами чинного законодавства, за спеціальними системами та положеннями.

При вирішенні питання про здійснення таких виплат необхідно виходити з діючих на підприємстві нормативних актів, якими визначено умови та порядок цих виплат. Підстави та порядок заохочувальних і компенсаційних виплат можуть регулюватися галузевими угодами та колективними договорами підприємств. Такі виплати здійснюються на підставі відповідних рішень (наказів) роботодавця.

Закон прямо покладає на підприємство обов`язок провести зі звільненим працівником остаточний розрахунок, виплатити всі належні йому суми (заробітну плату, вихідну допомогу, грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки тощо). Ці суми мають бути виплачені працівникові в день звільнення, коли ж працівник у день звільнення не працював, – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимоги про розрахунок.

При невиконанні вказаного обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена законом відповідальність, зокрема, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За умовами чинного Колективного договору Відокремленого підрозділу Козятинський загін відомчої воєнізованої охорони Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця на 2015 рік, пролонгованого на 2016-2025 роки, відповідач зобов`язаний при звільненні виплатити ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки, грошову допомогу з нагоди ювілею (60 років).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року (далі – Закон №2136-ІХ). Цей закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до статті 11 Закону №2136-ІХ на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону №2136-ІХ визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Отже положення Закону №2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

За таких обставин правління АТ «Українська залізниця» вправі було в односторонньому порядку призупинити положення Колективного договору щодо виплати працівникам матеріальної та грошової допомоги.

Водночас виплата ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті та матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена наказом (розпорядженням) №102-ос від 27 травня 2024 року про звільнення, який є обов`язковим для виконання, оскільки його дія не скасована та не зупинена.

До того ж, протокольне рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 Ком.т. в частині призупинення виплати матеріальної допомоги (пункт 1.1.4) скасовано за рішенням суду.

Неприйняття рішення про виплату грошової допомоги з нагоди ювілею та ненарахування цієї допомоги роботодавцем не можуть бути підставою для відмови у виплаті ОСОБА_1 цієї допомоги, оскільки її виплата передбачена умовами колективного договору.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь позивачки указаної матеріальної та грошової допомоги.

Розмір визначеної судом матеріальної та грошової допомоги сторонами не оспорюється.

Доводи відповідача про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 матеріальної та грошової допомоги не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та чинних нормах закону.

У день звільнення АТ «Українська залізниця» не виплатило ОСОБА_1 належні їй суми матеріальної та грошової допомоги. На час постановлення рішення суду відповідач не провів із ОСОБА_1 остаточний розрахунок.

Відтак суд першої інстанції правомірно стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Оскільки відповідач затримав розрахунок із ОСОБА_1 майже на два роки та не навів належного обґрунтування такої затримки, то суд обґрунтовано присудив з нього середній заробіток у межах шестимісячного строку.

Також є безпідставними твердження відповідача про сплив позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Строк звернення до суду за вирішенням трудового спору (позовна давність) – це строк, протягом якого працівник може захистити в суді своє суб`єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Такий строк встановлюється у три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Конституційний Суд України рішенням від 11 грудня 2025 року №1-рп/2025 у справі за конституційним зверненням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Таким чином, ОСОБА_1 має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй матеріальної та грошової допомоги без обмеження будь-яким строком.

Суд першої інстанції з`ясував усі обставини справи, а його висновки відповідають цим обставинам. Також суд правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними.

б) щодо витрат на професійну правничу допомогу

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Із положень статті 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу. Якщо позов задоволено частково, то судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Розмір гонорару адвоката та порядок його обчислення визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом на підставі укладеного ними договору, при цьому гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Чинне законодавство визначає критерії, які мають бути враховані судом при вирішенні питання про відшкодування понесених учасником справи витрат на професійну правничу допомогу.

Зокрема, відшкодуванню підлягають витрати на правову допомогу адвоката, розмір яких є співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат. Процесуальний закон виключає ініціативу суду щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, якщо ці витрати не відповідають критерію співмірності.

Саме таку правову позицію висловили Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року (справа №755/9215/15-ц) та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 3 червня 2020 року (справа №211/1674/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року (справа №922/1964/21) зроблено висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підставі договору про надання правової допомоги від 1 липня 2025 року №01 (т. 1 а.с. 118-119) адвокат Раневич О.Ю. надавав ОСОБА_1 професійну правничу допомогу у справі. За змістом цього договору сторони визначили гонорар адвоката у фіксованому розмірі 50 000 грн.

Із актів наданих послуг (професійної правничої допомоги) №12/11 від 12 листопада 2025 року та №18/03 від 18 березня 2026 року (т. 1 а.с. 119, 188 /на звороті/) слідує, що адвокат Раневич О.Ю. надав ОСОБА_1 юридичні послуги в суді першої інстанції у виді консультацій, збирання доказів, складення та подання позовної заяви, складення та подання інших процесуальних документів, участь у судових засіданнях, а всього на суму 30 000 грн.

В суді першої інстанції АТ «Українська залізниця» зробило заяву про зменшення розміру понесених ОСОБА_1 судових витрат у зв`язку з їх невідповідністю критеріям співмірності та розумності.

Визначений адвокатом Раневичем О.Ю. та позивачкою ОСОБА_1 розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та значенням справи для позивачки.

Водночас АТ «Українська залізниця» не довело неспівмірність витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно присудив з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3.Висновки суду апеляційної інстанції

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

ухвалив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 липня 2026 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

А.М. Костенко

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції – Огороднік І.В.

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 53