Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №954/166/26 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

15 липня 2026 року м. Херсон

справа № 954/166/26

провадження № 22-ц/819/1025/26

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого Радченка С.В.,

суддів Базіль Л.В., Приходько Л.А.

секретар: Андреєва В.В.

учасники справи:

представник позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 06 травня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Олійник В.М., у справі за позовом представника позивача ОСОБА_1 , в інтересах ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і рішення суду першої інстанції

У лютому 2026 року представник позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. В обґрунтування позову посилався на те, що у листопаді 2023 року відповідач звернувся до позивача із проханням позичити кошти для його бізнесу та обіцяв повернути їх із відсотками. Позивач погодився позичити кошти відповідачу та перерахував кошти на його картковий рахунок. Загалом, протягом 2023-2025 років ОСОБА_2 перерахував ОСОБА_3 100 000 грн., які просив стягнути з відповідача на свою користь, як кошти, отримані без достатньої правової підстави та стягнути судові витрати.

Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 06 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність достатніх підстав для задоволення позову. Судом було зазначено, що позивач, здійснюючи численні перекази протягом двох років, діяв свідомо та добровільно, що виключає можливість кваліфікації цих коштів як безпідставно отриманих у розумінні ст. 1212 ЦК України за відсутності доказів помилковості таких транзакцій.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , діючи в інтересах ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, посилається на те, що за фактичними обставинами справи позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 100 000 грн., відповідач вказані кошти не повернув, жодного письмового договору позики чи іншого правочину між сторонами не укладено, відповідач не заявляв у суді першої інстанції про існування будь-якої правової підстави для отримання та утримання цих коштів. Вважає помилковими висновки суду про відсутність підстав для застосування статті 1212 ЦК України при вирішенні цього спору.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на апеляційну скаргу

Письмового відзиву на апеляційну скаргу від учасників справи не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом встановлено, що за копіями платіжних інструкцій (дублікат чека): №Р24А2004688823D7087 від 27.11.2023; №Р24А3041448109D9208 від 27.07.2024; №Р24А3637227665D1899 від 11.12.2024; №Р24А3922333171D1961 від 14.02.2025; №Р24А29113705593D1556 від 27.06.2024, платник ОСОБА_2 здійснив переказ коштів ОСОБА_3 у загальному розмірі 100000 грн.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18, від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що грошові кошти в розмірі 100 тис.грн, які належали позивачу, набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а відтак наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

В даній справі ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_3 кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок, встановлений законом) з повернення коштів, позивач добровільно сплачував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивач перераховував відповідачу кошти тривалий час, регулярно, різними сумами. Так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності будь-яких договірних відносин із відповідачем, про що також стверджує апелянт в апеляційній скарзі, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Отже, суд першої інстанції дійшов до правильного по суті висновку: відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 100 000 грн.

Слід зазначити, що при розгляді даної справи, а ні в суді першої інстанції, а ні під час апеляційного розгляду справи, суди не отримали можливості заслухати думку відповідача з приводу підстав позову, оскільки останнім відомим місцезнаходженням ОСОБА_3 є тимчасово окупована територія України, та його повідомлення про час та місце розгляду судових справ здійснювалося у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», шляхом розміщення відповідного повідомлення на сайті судової влади.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки обставин та не виходять за межі припущень щодо відносин, які існували між позивачем та відповідачем. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права і підстави для його скасування або зміни відсутні.

Посилання апелянта на інші правові позиції Верховного Суду є неприйнятними, оскільки обставини розглянутих Верховним Судом справ, зазначених в апеляційній скарзі не є подібними до даної справи.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , - залишити без задоволення, а рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 06 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлено 15 липня 2026 року.

Головуючий С.В. Радченко

Судді Л.В. Базіль

Л.А. Приходько