Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №766/8183/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

15 липня 2026 року м. Херсон

Єдиний унікальний номер справи: 766/8183/25

Номер провадження: 22-ц/819/1102/26

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого Радченка С.В.,

суддів Базіль Л.В., Приходько Л.А.

секретар Андреєва В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 травня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Рядчої Т.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і рішення суду першої інстанції

В травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав останнього. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу між сторонами 01.12.2014 року, дівчинка залишилась проживати разом з матір`ю в м.Херсоні. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну ОСОБА_1 разом з донькою почали проживати в м.Києві та отримали статус внутрішньо-переміщених осіб. 15 вересня 2024 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_4 та на даний момент разом з донькою проживає у квартирі чоловіка. Відповідач не сплачував аліменти, більше 11 років взагалі не надав жодної матеріальної допомоги на утримання дитини, не забезпечував дитину харчуванням, одягом, взуттям, іграшками, навчанням та іншими речами, які необхідні для нормального розвитку дитини. Навчанням, лікуванням та фінансовим утриманням дівчинки займається позивачка разом з чоловіком ОСОБА_4 . Враховуючи, що відповідач не виконує покладені на нього батьківські обов`язки, просила задовольнити позов.

Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 12 травня 2026 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що ОСОБА_2 добровільно самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з рішенням суду позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального законодавства, невідповідність висновків суду матеріалам справи, неповне дослідження обставин справи. Зокрема, посилається на те, що суд першої інстанції належним чином не дослідив докази та обставини по справі, які підтверджують свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, оскільки він більше десяти років не піклується про фізичний і духовний розвиток доньки, не займається її навчанням, підготовкою до самостійного життя, не спілкується з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення. Суд необґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, який вважав доцільним позбавити відповідача батьківських прав, не дав належної оцінки психологічній характеристиці дитини, не врахував думку самої дитини, яка надала свої пояснення суду.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на апеляційну скаргу

Письмовий відзив на апеляційну скаргу на адресу суду апеляційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13.08.2013 року, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 01.12.2014 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 04.08.2014 року і до повноліття дитини.

Відповідно до свідоцтва про зміну прізвища серії НОМЕР_2 , виданого 01.12.2016, ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_1 .

Згідно Довідки від 01.12.2025 головного державного виконавця Дніпровського ВДВС у м.Херсоні В.Павликівської, за матеріалами виконавчого провадження №54756139, відкритого 27.09.2017 року з примусового виконання виконавчого листа №666/5495/14-ц від 20.09.2017 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 30.11.2025 року наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої становить 173221,00 грн.

Відповідно до листа від 11.11.2025 Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 03.12.2017 неодноразово перетинав державний кордон України в напряму виїзд та в`їзд, зокрема в пунктах пропуску Нові Яриловичі, Ягодин, Рава-Руська. 16.12.2021 року відповідач виїхав через пункт пропуску Краківець.

Судом встановлено, що позивачка разом з донькою з 2022 року проживають в м.Київ. Так, відповідно до Довідки від 28.07.2022 ОСОБА_1 взята на облік внутрішньо переміщеної особи в м.Києві. Відповідно до Довідки від 05.08.2022 ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_1 , взята на облік внутрішньо переміщеної особи в м.Києві.

В судовому засіданні у суді першої інстанції ОСОБА_7 повідомила, що не заперечує про позбавлення щодо неї батьківських прав її батька – ОСОБА_2 . Дитина зазначила, що не бачила та не спілкувалася з батьком близько 10 років. Підтвердила, що підтримує зв`язок з батьками відповідача – бабою ОСОБА_8 та дідом ОСОБА_9 , які, з її слів, теж не підтримують зв`язок зі своїм сином. Наразі вона проживає разом з мамою, її чоловіком та маленьким братиком.

Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією 03.12.2025 року складено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно Акту обстеження умов проживання від 30.10.2025 року для виховання та розвитку дитини створені всі необхідні умови.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , посилалася на те, що він ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання доньки, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не цікавиться її життям та досягненнями, припинив з нею будь-яке спілкування і це продовжується близько десяти років.

Отже, правовою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачкою свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками та, відповідно, відсутність підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав.

В той же час, тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної (дії чи бездіяльності) поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі №213/2822/21.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19).

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (див. постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №404/3499/17).

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд виходив з того, що позивачкою не доведено, що відповідач добровільно самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, оскільки він не відповідає обставинам справи, вимогам законодавства та релевантним висновкам Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №366/2047/18 зазначено, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

У постанові Верховного Суду від 03 липня 2025 року у справі 490/3580/21 Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши про те, що поведінка відповідача призвела до втрати зв`язку між ним та дітьми, які після тривалого нехтування ним батьківськими обов`язками, висловили бажання про позбавлення його батьківських прав. Діти категорично заперечують стосовно налагодження стосунків з біологічним батьком. Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його дітьми і налаштувала дітей проти нього, також враховуючи нерегулярну та не у повному обсязі сплату аліментів. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин між дітьми та батьком, що є найважливішою складовою поняття «сімейне життя», протягом десяти років, що передували прийняттю судом апеляційної інстанції постанови, у суду відсутні підстави вважати, що анулювання юридичного зв`язку між батьком і дітьми негативно вплинуло на ці відносини. Позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей не суперечить інтересам останніх, які висловилися за такий результат вирішення спору, посилаючись на відсутність батька в їхньому житті та невиконання ним батьківських обов`язків. Верховний Суд зазначив, що за обставин цієї справи позбавлення відповідача батьківських прав здійснено згідно із законом (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дітей, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) 30 червня 2020 року ухвалив рішення у справі «Ilya Lyapin v. russia» (заява № 70879/11), за обставин якої, заявник із 2003 року не проживав разом зі своїм сином 2001 року народження, а з 2004 року не брав участі у вихованні сина та лише час від часу надавав фінансову допомогу. Отже на час позбавлення заявника батьківських прав він не проживав з дитиною на протязі восьми років і не підтримував зв`язок протягом семи років. Дитина була інтегрована в свою родину, глибоко прив`язана до матері, брата та нового чоловіка матері, з яким проживала протягом семи років, та який повністю взяв на себе роль батька і мав намір усиновити дитину.

ЄСПЛ звернув увагу на суперечливі аргументи заявника, який з одного боку пояснював, що вирішив не втручатися у життя сина та дати йому можливість «адаптуватися до нової сім`ї», а з іншого боку вказував, що колишня дружина перешкоджала його контактам з дитиною.

Однак ЄСПЛ не вважав вказані аргументи переконливими, вказавши, що якщо припустити, що заявник добровільно усунувся від життя своєї дитини, щоб дати їй можливість адаптуватися до нового чоловіка своєї матері, то незрозуміло чому цей період «адаптації» тривав сім років. Крім того, заявник ніколи не звертався за допомогою до органів опіки та піклування чи національних судів для організації доступу та контактів з дитиною.

На думку ЄСПЛ, заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, - може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього.

Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і, таким чином, підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини.

ЄСПЛ, розглядаючи справи на підставі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово вказував на необхідність поглибленого вивчення національними судами всієї сімейної ситуації і відповідних факторів, а також проведення збалансованої та обґрунтованої оцінки відповідних інтересів кожної особи з постійним прагненням віднайти найкраще рішення для дітей (див. рішення у справах Sahin v. Germany [GC], № 30943/96, §§ 64-68, ECHR 2003-VIII; Sommerfeld v. Germany [GC], № 31871/96, §§ 62-64, ECHR 2003-VIII (витяги); C. v. Finland, № 18249/02, § 52, 09 травня 2006 року; та Z.J. v. Lithuania, № 60092/12, §§ 96-100, 29 квітня 2014 року).

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши системно сімейне законодавство та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що наявні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_10 , оскільки він не піклується тривалий час (10 років) про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, взагалі не спілкується з донькою, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, матеріально не підтримує, послідовно на протязі п`яти років не сплачуючи аліменти на дитину. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини.

Колегія суддів вбачає винну поведінку батька в цьому та свідоме нехтування ним своїми обов`язками.

Згідно з поясненнями самої дитини, вона не бачила батька та не спілкувалася з ним близько десяти років і бажає, щоб його позбавили батьківських прав відносно неї.

Жодного доказу того, що ОСОБА_2 проявляв інтерес до спілкування з дитиною, матеріально її підтримував, матеріали справи не містять. Відповідач не вчинив жодних дій за останні десять років для здійснення своїх батьківських прав та обов`язків.

Суд першої інстанції безпідставно не надав жодної оцінки висновку органу опіки та піклування, відповідно до якого Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав гр. ОСОБА_2 по відношенню до доньки - ОСОБА_3 , як такого, що ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та матеріальному утриманні дитини.

Усе вищенаведене свідчить про свідому та винну поведінку ОСОБА_2 в ухиленні від виконання обов`язків щодо виховання дитини.

Така поведінка відповідача призвела до того, що був втрачений зв`язок між ним та донькою, яка після тривалого нехтування ним батьківськими обов`язками, висловила бажання про позбавлення його батьківських прав. Дитина заперечує стосовно налагодження стосунків з біологічним батьком і колегія суддів не знаходить мотивів якими б зазначену думку дитини можна було б спростувати та не враховувати її при винесенні рішення.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 ..

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Оскільки судом апеляційної інстанції оскаржуване рішення суду скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог, то з відповідача на підставі ст.141 ЦПК України підлягають стягненню судові витрати на користь позивачки по оплаті судового збору в судах першої та апеляційної інстанцій у сумі 3027,50 грн.

Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3027,50 грн. судових витрат по оплаті судового збору в судах першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий С.В. Радченко

Судді Л.В. Базіль

Л.А. Приходько