Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №278/2000/26 — Житомирський районний суд Житомирської області

справа № 278/2000/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Віктора Мокрецького, за участю секретаря Альони Шлапак, розглянув цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення у житлове приміщення,

В С Т А Н О В И В :

І. СУТЬ СПРАВИ

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 в якому просила суд: усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні вказаним житловим приміщенням; вселити ОСОБА_1 до цього житлового приміщення.

У обґрунтування заявленого ОСОБА_1 повідомила, що у період з жовтня 2008 року по грудень 2025 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі за час якого останні на підставі рішення виконавчого комітету Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області № 46 від 25 квітня 2024 року набули право на вселення до службового житлового приміщення, а саме до квартири АДРЕСА_2 . Разом із тим, після розірвання шлюбу заявниця тимчасово припинила проживати у зазначеному вище приміщенні, але залишилася зареєстрованою у ньому. Згодом, ОСОБА_1 виявила намір повернутися до спільної квартири сторін й у зв`язку із цим звернулася з відповідним проханням до відповідача стосовно надання їй доступу до їх спільного помешкання, але у відповідь ОСОБА_2 почав чинити заявниці систематичні перешкоди у користуванні їх спільним майном шляхом унеможливлення позивачки потраплянням у зазначене житло та непереданням їй ключів від цього помешкання.

Зважаючи на викладене ОСОБА_1 вимушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

ІІ. ПРОЦЕДУРА ТА КОРОТКІ ПОЗИЦІЇ СТОРІН

11 травня 2026 року в цій справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач, будучи належним чином та завчасно повідомленим про існування цього спору, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався та свого ставлення щодо позову будь-яким іншим чином не висловив.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ НА ЇХ ПІДТВЕРДЖЕННЯ

18 жовтня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений шлюб після державної реєстрації якого дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_4 » (а.с. 10 зворот).

25 квітня 2024 року Виконавчим комітетом Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області ОСОБА_2 з сім`єю, а саме з дружиною ОСОБА_1 виданий ордер на службове жиле приміщення серії АА № 0011 відповідно до якого останні мають право на зайняття службового жилого приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2 (а.с. 7). ОСОБА_1 має у вказаному приміщенні зареєстроване місця проживання (а.с. 9 зворот).

23 грудня 2025 року шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірваний (а.с. 11).

IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові № 638/1527/19 від 29 січня 2025 року за змістом статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

За правилами ч. 1 ст. 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

У ч. 2 ст. 122 ЖК України вказано, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Нормою ч. 2 ст. 123 ЖК України унормовано, що до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101,статтями 103 - 106 цього Кодексу.

V. МОТИВИ ТА ОЦІНКА СУДУ

Проаналізувавши фактичні обставини справи у сукупності із нормами законодавства, якими врегульовані зазначені правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Судом установлено, що сторони у справі перебуваючи між собою у шлюбі отримали ордер на вселення до службового приміщення.

Разом із тим, відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

За правилами ч.ч. 1-2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Нормою ст. 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положенням ч.ч. 1-2 ст. 95 ЦПК України вказують на те, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Так, позивачка стверджує, що відповідачем їй чиняться перешкоди у користуванні житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин ОСОБА_1 суду не надала, як і не заявляла будь-яких клопотань стосовно витребування судом таких доказів.

Відтак, у цьому випадку суд звертає увагу позивачки на те, що нею не доведений факт вчинення ОСОБА_2 перешкод заявниці у користуванні раніше згаданим службовим приміщенням, а отже у цьому випадку відсутні правові підстави для задоволення вимог позивачки у частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні вказаним житловим приміщенням.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про вселення її до зазначеного житлового приміщення суд зауважує, що доказів на підтвердження факту виселення останньої із вказаного житлового приміщення або ж визнання недійсним ордеру на підставі якого позивачка вселилася до раніше згаданого помешкання матеріали справи не містять. Більше того, відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання у приміщенні, до якого просить себе вселити. Поміж іншого, суд вказує на те, що в силу приписів ч. 2 ст. 122 ЖК України вселення до службового житлового приміщення допускається лише на підставі ордеру.

Окремо суд акцентує увагу ОСОБА_1 на тому, що долучені до матеріалів справи скріншоти з невстановленої програми у яких невідома особа звертається із проханням знятися із зареєстрованого місця проживання не може слугувати ані доказом щодо вчинення перешкод у користуванні майном, ані доказом на підтвердження факту виселення із житлового приміщення.

Ураховуючи зазначене, а також зважаючи на те, що позивачкою не надано суду жодних доказів на підтвердження порушення відповідачем її права на користування житловим приміщення, суд відмовляє у задоволенні цього позову.

,

VІ. ЩОДО СУДОВИХ ВИТРАТ

Результати вирішення цього спору не дають суду можливості здійснити розподіл судових витрат заявниці у порядку ст. 141 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 15 липня 2026 року.

Суддя Віктор Мокрецький