Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №587/187/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №587/187/25

Номер провадження 22-ц/816/2400/26

Категорія - 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Сидоренко А.П., Сізова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Дерези Микити Едуардовича,

на рішення Сумського районного суду Сумської області від 24 березня 2026 року (повне рішення складено 25 березня 2026 року), ухвалене у місті Суми у складі судді Гончаренко Л.М.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Центр», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»,

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

Позивачка в особі свого представника адвоката Фомінова Р.М. звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зазначаючи, що 25.05.2024 року, приблизно об 11:50 год, в районі вул. Заливна, 39 у м. Суми сталася ДТП між нею, яка керувала транспортним засобом Opel Insignia Sport Tourer, д.н.з. НОМЕР_1 та відповідачем ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом TOYOTA Land Cruiser, д.н.з. НОМЕР_2 , унаслідок якого був пошкоджений транспортний засіб позивачки.

Винуватцем вказаної ДТП є відповідач ОСОБА_1 , що підтверджується повідомленням ЦВ (винна особа) від 25.05.2024, повідомленням ЦВ (потерпілий-майно) від 25.05.2024, електронним євро протоколом. Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була застрахована в ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант», при зверненні до якої позивачці було нараховане страхове відшкодування в сумі 28837,71 грн. Позивачка з цією сумою не погодилася, тому що при зверненні до СТО нарахована сума відновлюваного ремонту значно перевищувала цю суму. У свою чергу відповідач ОСОБА_1 відмовився відшкодовувати вартість відновлюваного ремонту, мотивуючи тим, що це повинна робити його страхова компанія в межах суми ліміту страхової відповідальності. За висновком експертного транспортно-товарознавчого дослідження № 24/2024 від 07.10.2024, складеним судовим експертом Варухою В.О., розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу внаслідок події, що сталася 25.05.2024, було зазначено як 34194,87 грн. (без урахування ПДВ на вартість робіт, матеріалів та з урахуванням ПДВ на вартість складових частин), а розмір відновлюваного ремонту становив 71331 грн 69 коп. (без урахування ПДВ на вартість робіт, матеріалів та з урахуванням ПДВ на вартість складових частин). За проведення оцінки збитку позивачка сплатила експерту 4236 грн 40 коп.

Крім того позивачці в результаті винних та неправомірних дій відповідача, було завдано моральну шкоду, яка полягає в порушенні права власності позивачки, зокрема внаслідок пошкодження транспортного засобу, позивачка зазнала суттєвих переживань та страждань з приводу того, що особа яка пошкодила її майно та повинна відповідати за свої дії відмовляється відшкодувати заподіяну шкоду.

Також позивачка зазначала, що витратила чимало часу на спілкування з представниками страхової компанії, працівниками СТО, експертом з метою визначення вартості відновлювальних робіт, адвокатом, отримання необхідних документів для підтвердження розміру шкоди, та доведення особи винної в її заподіянні, що спричинило ряд незручностей та проблем, марно згаяного часу. Був порушений її звичайний життєвий уклад та вона потребувала додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, позивачка не має можливості здійснити самостійно за власні кошти ремонт транспортного засобу, оскільки для неї сума вартості ремонтно-відновлювальних робіт є досить значною, виходячи з отриманого мінливого місячного доходу без офіційного працевлаштування, який витрачається лише на необхідність проживання. Розмір моральної шкоди позивачка оцінює в 15 000 грн. Посилаючись на дані обставини просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 42443 грн 98 коп. вартості відновлюваного ремонту пошкодженого транспортного засобу, 4236 грн 40 коп. в рахунок витрат за оплату послуг з оцінки збитку, 15 000 грн відшкодування моральної шкоди та 1211 грн 60 коп. судового збору.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 24 березня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволений. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 42443 грн 98 коп. вартості відновлюваного ремонту пошкодженого транспортного засобу, 4236 грн 40 коп. в рахунок витрат за оплату послуг з оцінки збитку, 15 000 грн відшкодування моральної шкоди та 1211 грн 60 коп. судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що дорожньо-транспортна пригода від 25 травня 2024 року сталася з вини ОСОБА_1 , унаслідок чого було пошкоджено належний позивачці транспортний засіб. Суд установив, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП була застрахована в ТДВ «СК «Альфа-Гарант», яке виплатило позивачці страхове відшкодування в сумі 28 837,71 грн. Разом із тим, відповідно до висновку експертного транспортно-товарознавчого дослідження № 24/2024 від 07 жовтня 2024 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 71 331,69 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що страховик відшкодовує шкоду лише в межах страхового відшкодування, а обов`язок компенсувати різницю між фактичним розміром шкоди та здійсненою страховою виплатою покладається на особу, яка завдала шкоди. З огляду на це суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення із ОСОБА_1 різниці між вартістю відновлювального ремонту та виплаченим страховим відшкодуванням у розмірі 42 443,98 грн, а також витрат на проведення оцінки збитків у сумі 4 236,40 грн.

Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок пошкодження автомобіля позивачка зазнала душевних переживань, була вимушена витрачати додатковий час і кошти на усунення наслідків ДТП та змінити звичний спосіб життя. Врахувавши характер порушення, обсяг моральних страждань позивачки, а також вимоги розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди та визначив її розмір у сумі 15 000 грн. Одночасно суд стягнув із відповідача на користь позивачки судові витрати зі сплати судового збору.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Дереза М.Е. подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Сумського районного суду Сумської області від 24 березня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції розглянув справу за неналежного суб`єктного складу сторін, оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант», однак страхову компанію залучено до участі у справі лише як третю особу, а не як співвідповідача. На думку апелянта, у спорах про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, у межах страхового відшкодування належним відповідачем є страховик, а незалучення його як співвідповідача за наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у позові. У зв`язку з цим апелянт посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, а також на практику Верховного Суду щодо належного суб`єктного складу сторін у таких категоріях спорів.

Крім того, апелянт зазначає, що позивачка добровільно звернулася до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, погодилася із визначеним страховою компанією розміром та способом його виплати і отримала страхове відшкодування. На переконання апелянта, після погодження з умовами страхової виплати та її отримання звернення з вимогою про стягнення додаткових коштів із особи, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована, суперечить принципам розумності, диспозитивності та доктрині заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Апелянт звертає увагу, що ліміт відповідальності страховика за полісом становив 160 000 грн, тобто значно перевищував розмір заявлених позивачкою вимог.

Також апелянт просить вирішити питання про розподіл судових витрат, у тому числі витрат на сплату судового збору та професійну правничу допомогу.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Судом установлено, що 25.05.2024 року, приблизно об 11:50 год, в районі вул. Заливна, 39 у м. Суми сталася ДТП між позивачкою ОСОБА_2 , яка керувала транспортним засобом Opel Insignia Sport Tourer, д.н.з. НОМЕР_1 та відповідачем ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом TOYOTA Land Cruiser, д.н.з. НОМЕР_2 , в ході якого був пошкоджений транспортний засіб позивачки.

Винуватцем вказаної ДТП є відповідач ОСОБА_1 , що підтверджується повідомленням ЦВ (винна особа) від 25.05.2024р., повідомленням ЦВ (потерпілий-майно) від 25.05.2024, електронним євро протоколом ( а.с.9,10-11, 30).

Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 216436123 від 23.08.2023 відповідальність власника автомобіля TOYOTA Land Cruiser, д.н.з. НОМЕР_2 , застрахована в ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант», і був чинним під час скоєння ДТП (а.с.88 зв.б).

Відповідно до заяви про страхове відшкодування позивачка ОСОБА_2 05.07.2024 звернулась до ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» з вимогою відшкодувати витрати, пов`язані з пошкодженням транспортним засобом Opel Insignia Sport Tourer, д.н.з. НОМЕР_1 ( а.с.12).

Позивачці було нараховане ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» страхове відшкодування в сумі 28837 грн 71 коп., яке встановлено на підставі Звіту №ЦВ/24/3193 від 09.09.2024, що зроблений на замовлення страхової компанії( а.с.16-29).

Відповідно до платіжної інструкції від 02.10.2024 року зазначена сума була перерахована позивачці в рахунок страхового відшкодування ( а.с.13).

Відповідно до рахунку-фактури №190785 від 28.06.2024 зробленим ФОП ОСОБА_3 за замовленням ОСОБА_2 нарахована сума відновлюваного ремонту складає 62 880 грн (а.с.14).

У свою чергу відповідач ОСОБА_1 відмовився відшкодовувати вартість відновлюваного ремонту, мотивуючи тим, що це повинна робити його страхова компанія в межах суми ліміту страхової відповідальності.

Вважаючи розмір виплати значно заниженим, а також те, що дане питання є спірним, позивачка звернулася до судового експерта-автотоварознавця з метою встановлення дійсної вартості відновлюваного ремонту.

За висновком експертного транспортно-товарознавчого дослідження № 24/2024 від 07.10.2024, складеного судовим експертом Варухою В.О., розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу внаслідок події, що сталася 25.05.2024, було зазначено як 34194 грн 87 коп. (без урахування ПДВ на вартість робіт, матеріалів та з урахуванням ПДВ на вартість складових частин), а розмір відновлюваного ремонту 71331 грн 69 коп. (без урахування ПДВ на вартість робіт, матеріалів та з урахуванням ПДВ на вартість складових частин)( а.с.33-62).

За проведення оцінки збитку позивачка сплатила експерту 4236 грн 40 коп., що підтверджується платіжною інструкцією ( а.с.31,32).

Відповідно до наказу ТОВ «СК «Центр» від 13.08.2021 про введення в експлуатацію основних засобів, автомобіль TOYOTA Land Cruiser, д.н.з. НОМЕР_2 , введений в експлуатацію з метою виробничого використання, призначено відповідальним за використання та зберігання цього основного засобу засновника ТОВ «СК «Центр» ОСОБА_1 ( а.с.89).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль TOYOTA Land Cruiser, д.н.з. НОМЕР_2 , зареєстрований за ТОВ «СК «Центр» ( а.с.89 зв.б.).

З наказу про прийняття на роботу від 31.10.2023 ОСОБА_1 прийнятий на роботу з 01.11.2023 генеральним директором ТОВ «СК «Центр» (а.с.144).

З табелю обліку використання робочого часу за період з 01.05.2024 по 31.05.2024 вбачається, що генеральний директор ОСОБА_4 в дату 25.05.2024 не працював ( а.с.192).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Щодо визначення особи заподіювача шкоди

У цій справі спірним є питання щодо належного суб`єкта обов`язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за наявності договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності винуватця ДТП. Позивачка вважає, що відповідач як заподіювач шкоди зобов`язаний відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. Відповідач заперечує проти таких вимог, посилаючись на те, що обов`язок з відшкодування шкоди покладається на страховика, а страхова компанія не була залучена до участі у справі як належний відповідач.

Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню і доводам апеляційної скарги колегія суддів керується таким.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Стаття 1187 ЦК України відносить до джерела підвищеної небезпеки діяльність, пов`язану з використанням транспортних засобів. Як встановлено у частині другій цієї статті, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В силу пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівникам під час виконання ними своїх трудових обов`язків (частина перша статті 1172 ЦК України).

Тлумачення частини першої статті 1172 ЦК України свідчить, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником, у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і завдав відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), проходженням стажування, посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Задовольняючи позов і стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду, суд першої інстанції виходив із того, що власником транспортного засобу TOYOTA Land Cruiser, д.н.з. НОМЕР_2 , є ТОВ «СК «Центр», однак на момент дорожньо-транспортної пригоди ним керував ОСОБА_1 , з вини якого сталася ДТП.

Судом першої інстанції враховано, що хоча ОСОБА_1 обіймав посаду генерального директора ТОВ «СК «Центр», матеріали справи не містять доказів того, що під час ДТП він використовував транспортний засіб у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків або діяв в інтересах товариства. Навпаки, з табеля обліку використання робочого часу вбачається, що 25 травня 2024 року він не працював. Будь-яких доказів того, що поїздка мала службовий характер, сторонами не надано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є ОСОБА_1 , оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на момент дорожньо-транспортної пригоди він використовував транспортний засіб у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків чи діяв в інтересах ТОВ «СК «Центр». За таких обставин відсутні підстави для покладення обов`язку з відшкодування шкоди на товариство.

Щодо обсягу відповідальності заподіювача шкоди і страховика

Задовольняючи позов у частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої ДТП, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач повинен відшкодувати позивачці різницю між фактичною вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу та сумою страхового відшкодування, фактично виплаченою страховиком.

Апеляційний суд не повністю погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром майнової шкоди, що підлягає стягненню із ОСОБА_1 . Суд першої інстанції не врахував, що в межах страхової суми на страховика покладається обов`язок з відшкодування шкоди, визначеної відповідно до Закону № 1961-IV, а тому при визначенні розміру відповідальності заподіювача шкоди належало виходити не із суми фактично виплаченого страхового відшкодування, а із суми страхового відшкодування, яка підлягала виплаті страховиком відповідно до вимог закону.

При цьому колегія суддів керується таким.

Згідно зі статтею 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України регулюються Законом №1961-IV, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Із положень статті 6 Закону №1961-IV слідує, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Із матеріалів справи вбачається, що спірний страховий випадок відбувся 25.05.2024 року, коли між позивачкою ОСОБА_2 , яка керувала транспортним засобом Opel Insignia Sport Tourer, д.н.з. НОМЕР_1 та відповідачем ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом TOYOTA Land Cruiser, д.н.з. НОМЕР_2 , відбулася ДТП, в ході якої був пошкоджений транспортний засіб позивачки.

За пунктом 22.1. статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 29 Закону №1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець поклав на страховика обов`язок відшкодувати потерпілому оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, у межах страхової суми. При цьому розмір страхового відшкодування у разі пошкодження транспортного засобу визначається виходячи з вартості його відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу деталей та вузлів, що підлягають заміні.

Щодо до встановлення обсягу обов`язку страховика у спірних правовідносинах, колегія суддів звертає увагу на таке. У цій справі страховик ТДВ «Альфа-Гарант» 02 жовтня 2024 року сплатив позивачці страхове відшкодування в сумі 28 887,71 грн, виходячи із Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 09 вересня 2024 року № ЦВ/24/3193, з якого вбачається, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Opel Insignia Sports Tourer становить 58 511,81 грн, у тому числі вартість ремонтно-відновлювальних робіт - 7 310,00 грн, вартість необхідних для ремонту матеріалів - 15 046,72 грн та вартість складових, що підлягають заміні, - 36 155,09 грн. При цьому оцінювач застосував коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу Ез = 0,7 (70 %), унаслідок чого визначив розмір матеріального збитку в сумі 33 203,25 грн, а без урахування ПДВ на вартість матеріалів і складових - 28 887,71 грн.

Зміст пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV свідчить про те, що страховик має право визначити розмір страхового відшкодування на підставі самостійно проведеної оцінки пошкодженого транспортного засобу та здійснити виплату без проведення експертизи, якщо за результатами огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди щодо розміру та способу здійснення страхового відшкодування та не наполягають на проведенні оцінки чи експертизи. У разі виплати страхового відшкодування безпосередньо потерпілій особі страховик також має право визначити розмір відшкодування з урахуванням фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу та зменшити суму виплати на суму податку на додану вартість. Доплата в розмірі такого податку здійснюється після надання документального підтвердження фактичної оплати проведеного ремонту.

Судом встановлено, що не погодившись із сплаченим розміром страхового відшкодування позивачка самостійно замовила проведення експертизи для цілей суду у судового експерта Ворухи В.О. Відповідно до висновку експерта № 24/2024 від 07 жовтня 2024 року вартість відновлювального ремонту належного позивачці транспортного засобу Opel Insignia Sports Tourer, пошкодженого внаслідок ДТП, становить 71 331,69 грн, а розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, визначений у сумі 34 194,87 грн.

Висновок експерта на відміну від звіту про визначення вартості матеріального збитку містить застереження про те, що висновок складений з метою подачі до суду, а також про обізнаність судового експерта про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, а відтак відповідає вимогам цивільно-процесуального закону (статті 102, 106 ЦПК України), які ставляться до документів, що містять спеціальні знання.

Щодо визначення розміру відшкодування збитків позивачки, пов`язаних із пошкодженням її автомобіля, яке належить стягнути безпосередньо із заподіювача шкоди, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до положень статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

З урахуванням положень пункту 22.1. статті 22, статті 29 Закону №1961-IV страховик у межах страхової суми за шкоду заподіяну майну 160 000 грн, передбаченої страховим полісом та з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу автомобіля 70% повинен був здійснити позивачці доплату в сумі різниці між належною та сплаченою сумою страхового відшкодування: 34 194,87 - 28 887,71 = 5 307,16 грн.

Враховуючи правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, при визначенні розміру відповідальності ОСОБА_1 суд першої інстанції помилково включив до неї суму 5 307,16 грн, обов`язок з виплати якої покладався на страховика. У зв`язку з цим зазначена сума підлягає виключенню з розміру майнової шкоди, стягнутої з відповідача.

Оскільки висновком експерта № 24/2024 від 07 жовтня 2024 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу визначена у сумі 71 331,69 грн, а страховик повинен був відшкодувати позивачці 34 194,87 грн, з ОСОБА_1 , як заподіювача шкоди, на користь позивачки підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та сумою страхового відшкодування, яка підлягає виплаті страховиком, а саме 37 136,82 грн (71 331,69 грн - 34 194,87 грн).

Стягнувши з відповідача ОСОБА_1 42 443,99 грн майнової шкоди, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки визначив обсяг відповідальності заподіювача шкоди виходячи із суми страхового відшкодування, фактично виплаченої страховиком, а не із суми страхового відшкодування, яка підлягала виплаті страховиком відповідно до вимог Закону № 1961-IV.

Наведені висновки апеляційного суду також спростовують доводи апеляційної скарги про те, що ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» мало бути залучене до участі у справі як співвідповідач, оскільки саме на страховика покладається обов`язок з відшкодування позивачці всієї суми шкоди в межах ліміту відповідальності за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Сам по собі факт того, що страховим полісом передбачено ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілого, у розмірі 160 000 грн, не означає обов`язку страховика відшкодовувати повну вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахування особливостей визначення страхового відшкодування, встановлених Законом № 1961-IV.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 та статті 29 Закону № 1961-IV страховик відшкодовує шкоду, заподіяну майну потерпілого, у межах страхової суми та з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Як встановлено апеляційним судом, у спірних правовідносинах розмір страхового відшкодування, який підлягав виплаті страховиком, становив 34 194,87 грн. Отже, саме в межах зазначеної суми на страховика покладався обов`язок з відшкодування шкоди, завданої позивачці.

Водночас різниця між фактичним розміром шкоди, визначеним вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу, та сумою страхового відшкодування, яка підлягала виплаті страховиком, підлягає відшкодуванню безпосередньо особою, відповідальність якої була застрахована, відповідно до статті 1194 ЦК України.

За змістом зазначеної норми особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, не звільняється від обов`язку відшкодувати потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), що підлягає виплаті страховиком. Тому у випадку, коли предметом спору є саме така різниця, вимога може бути пред`явлена безпосередньо до заподіювача шкоди незалежно від заявлення вимог до страховика.

Оскільки у спірних правовідносинах обов`язок з відшкодування суми 37 136,82 грн покладається не на страховика, а на відповідача ОСОБА_1 як заподіювача шкоди, відсутність ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» у статусі співвідповідача не є підставою для відмови в позові повністю.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неналежний суб`єктний склад сторін як безпідставні.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що позивачка, звернувшись до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування та отримавши страхову виплату, погодилася з визначеним страховиком розміром шкоди та втратила право вимагати її відшкодування в іншому розмірі.

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик має право визначити розмір страхового відшкодування на підставі самостійно проведеної оцінки пошкодженого транспортного засобу та здійснити виплату без проведення експертизи за умови досягнення з потерпілим згоди щодо розміру та способу здійснення страхового відшкодування.

Разом з тим сам по собі факт звернення потерпілої особи із заявою про виплату страхового відшкодування та отримання страхової виплати не позбавляє її права доводити в судовому порядку інший розмір завданої шкоди належними та допустимими доказами.

У цій справі, не погодившись із визначеним страховиком розміром страхового відшкодування, позивачка надала висновок судового експерта № 24/2024 від 07 жовтня 2024 року, який відповідає вимогам статей 102, 106 ЦПК України та містить відомості щодо вартості відновлювального ремонту і розміру матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП.

Отже, отримання позивачкою страхового відшкодування не виключало можливості доведення нею в суді фактичного розміру завданої шкоди та не свідчить про відмову від права на її повне відшкодування у порядку, передбаченому законом. З цих самих підстав колегія суддів відхиляє й доводи апеляційної скарги про суперечливу поведінку позивачки (venire contra factum proprium), оскільки реалізація потерпілою особою права на отримання страхової виплати не позбавляє її права оспорювати правильність визначення її розміру та вимагати відшкодування шкоди у повному обсязі у спосіб, передбачений законом.

Апеляційна скарга не містить самостійних доводів щодо незаконності чи необґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди. Проте, оскільки апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в цій частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог цивільного процесуального закону, колегія суддів зазначає, що не знаходить підстав для його зміни чи скасування і в частині стягнення на користь позивачки моральної шкоди.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив подані сторонами докази та обґрунтовано виходив із наявності підстав для покладення на ОСОБА_1 обов`язку з відшкодування позивачці шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Доводи апеляційної скарги про неналежний суб`єктний склад сторін, необхідність залучення страховика як співвідповідача, погодження позивачкою розміру страхового відшкодування та суперечливість її подальшої поведінки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються встановленими обставинами і наведеними вище нормами матеріального права.

Разом із тим колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір майнової шкоди, яка підлягає стягненню безпосередньо із заподіювача шкоди. При визначенні обсягу відповідальності ОСОБА_1 суд першої інстанції помилково виходив із суми страхового відшкодування, фактично виплаченої страховиком, тоді як повинен був враховувати розмір страхового відшкодування, який підлягав виплаті страховиком відповідно до Закону № 1961-IV. За таких обставин розмір майнової шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, становить 37 136,82 грн.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору по суті є правильним, проте підлягає зміні в частині визначення розміру майнової шкоди, яка підлягає стягненню із ОСОБА_1 , у зв`язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права. В іншій частині підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування або зміни судового рішення повністю або частково є неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження лише в частині неправильного визначення судом першої інстанції розміру майнової шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача. У зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права рішення суду підлягає зміні в цій частині зі зменшенням суми стягнення з 42 443,99 грн до 37 136,82 грн, а в решті - залишенню без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру майнової шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, підлягає зміні і здійснений судом першої інстанції розподіл судових витрат.

Загальний розмір заявлених позовних вимог становив 57 443,98 грн, з яких 42 443,98 грн - майнова шкода та 15 000 грн - моральна шкода. За наслідками апеляційного перегляду розмір присудженої майнової шкоди зменшено на 5 307,16 грн, що становить 9,24 % від загального розміру позовних вимог. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню на 90,76 %.

У зв`язку з цим витрати на проведення експертного дослідження у сумі 4 236,40 грн та судовий збір у сумі 1 211,60 грн, стягнуті судом першої інстанції на користь позивачки, підлягають пропорційному зменшенню до 3 844,97 грн та 1 099,64 грн відповідно.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 453,44 грн.

Оскільки апеляційна скарга задоволена частково - у межах 9,24 % від оскаржуваних позовних вимог, на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 134,28 грн.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дерези Микити Едуардовича задовольнити частково.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 24 березня 2026 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції:

«Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешканця АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , мешканки АДРЕСА_2 ) 37136 грн 82 коп. вартості відновлюваного ремонту пошкодженого транспортного засобу, 3844 грн 97 коп. в рахунок витрат за оплату послуг з оцінки збитку, 15 000 грн відшкодування моральної шкоди та 1099 грн 64 коп. судового збору.

У решті позовних вимог відмовити».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 134 грн 28 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: А.П. Сидоренко

Д.В. Сізов