Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №486/427/26 — Миколаївський апеляційний суд

15.07.26

22-ц/812/1451/26

Провадження № 22-ц/812/1451/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 липня 2026 року м. Миколаїв

справа № 486/427/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Ямкової О.О.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником – адвокатом Сікорським Миколою Миколайовичем,

на ухвалу Південноукраїнського міського суду Миколаївської області, постановлену 15 травня 2026 року під головуванням судді Далматової Г.А. в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У лютому 2026 року ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Сікорського М.М., звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Позивач зазначав, що він з ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який у 2023 році був розірваний. В період шлюбу ними було придбано частку житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та частку земельної ділянки кадастровий номер 4810800000:01:015:0009 за вказаною адресою. Іншим співвласником вказаної нерухомості є батько ОСОБА_3 – ОСОБА_2 .

Сторони намагалися вирішити питання про поділ майна, але з причин розбіжності у фінансових запитах, до врегулювання відносин так і не дійшли.

У вказаному житловому будинку позивач з 2023 року не проживає, а проживають у цьому будинку ОСОБА_2 з дружиною та ОСОБА_3 з донькою.

Іншого нерухомого майна позивач не має та вимушений орендувати квартиру для проживання. Відповідачі категорично відмовляються встановити порядок користування зазначеною нерухомістю та забороняють позивачу користуватися своїм майном.

Зазначає, що спільне проживання сторін у будинку призведе до виникнення неминучих спорів та конфліктів, тому щоб цього уникнути, позивач вирішив здійснити реальний поділ житлового об`єкту, виділивши в натурі належні йому частку у приватну власність як окремий об`єкт нерухомості. Для цього потрібно виготовити відповідну технічну документацію. Разом з тим, відповідачі чинять йому перешкоди потрапити до будинку.

У зв`язку із ненаданням права вільного доступу до своєї оселі, позивач вимушений звернутися до суду за відновленням свого порушеного права власності та отримати дозвіл на доступ, в тому числі, і інженера технічної інвентаризації нерухомого майна до території спірного домоволодіння.

У зв`язку із викладеними обставинами, позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження житловим будинком, розташованого за адресою АДРЕСА_1 та земельною ділянкою кадастровий номер 4810800000:01:015:0009, площею 0,1 га з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка), розташованої за вказаною адресою; зобов`язати відповідачів не чинити позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні його власністю, а саме часткою вказаних житлового будинку та земельною ділянкою; не чинити працівникам комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Південноукраїнської міської ради перешкод у здійсненні технічної інвентаризації житлового будинку та присадибної ділянки за вказаною адресою щодо виготовлення технічного паспорту житлового будинку.

Ухвалою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 березня 2026 року вказану позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу та його представнику усунути недоліки позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання Південноукраїнському міському суду Миколаївської області суду оригіналу квитанції в підтвердження сплати судового збору за одну вимогу немайнового характеру в сумі 1311,20 грн та надати уточнену позовну заяву, у якій конкретизувати зміст позовних вимог до кожного із відповідачів у частині зобов`язання усунути перешкоди, відповідно до кількості відповідачів.

Ухвалою того ж суду від 12 березня 2026 року позовну заяву повторно залишено без руху, запропоновано позивачу та його представнику усунути вказані недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подачі до Південноукраїнського міського суду Миколаївської області уточнену позовну заяву, у якій конкретизувати зміст позовних вимог до кожного із відповідачів у частині зобов`язання усунути перешкоди, відповідно до кількості відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 15 травня 2026 року позовна заява повернена позивачу.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки недоліки, зазначені в ухвалі суду від 12 березня 2026 року усунуті не були, суд вважає, що вказана позовна заява підлягає поверненню позивачу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Сікорського М.М., посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що ухвала є поспішною та такою, що обмежує права позивача та перешкоджає йому у доступі до правосуддя, просив ухвалу суду першої інстанції від 15 травня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апелянт зазначав, що на думку позивача, задоволення позовних вимог, представлених у первісній позовній заяві призведе до вирішення спору між сторонами у справі, тому уточнену позовну заяву подано не було.

Вважає, що вимоги суду конкретизувати зміст позовних вимог до кожного із відповідачів у частині зобов`язання усунути перешкоди є незаконною та такою, що є невірною та передчасною в контексті чинного цивільного законодавства.

На думку апелянта, позовна заява сформована відповідно до статті 391 ЦК України, де власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

На стадії пред`явлення позовної заяви, вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, суд першої інстанції перевіряє відповідність позовної заяви вимогам статті 175 ЦПК України, тобто перевіряє передумови права на пред`явлення позову особи та дотримання порядку її подання, та не вправі уточнювати, пропонувати позивачу надати (зазначити) докази, які на думку суду повинні подаватися разом із позовом.

Апелянт зазначає, що позивач, звернувшись до суду із позовом, самостійно обрав спосіб захисту, на його думку, порушених і не визнаних прав, а також обґрунтував їх певними доказами. Суд не зобов`язаний указувати стороні як саме обґрунтовувати свої доводи та які докази подавати на обґрунтування своїх позовних вимог, кожна сторона самостійно обирає способи та засоби захисту своїх прав.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених цивільним процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засідання, у якому мають бути з`ясовані всі питання, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог і складу учасників, визначення обставин справи, які підлягають встановленню та зібрання відповідних доказів, тощо.

Вказує, що для задоволенні позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна щодо якого чиняться перешкоди та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Більш того, визнавши, що строк для усунення недоліків закінчився 22 березня 2026 року, суд виніс ухвалу про повернення позовної заяви лише 15 травня 2026 року, чим порушено право на сподівання та правомірне очікування на розгляд спору, з яким позивач звернувся до суду.

Узагальненні доводи інших учасників справи

Відзиву на вказану апеляційну скаргу не надійшло.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України та враховуючи, що рішення суду постановлене у справі з ціною позову, яка є меншою ніж 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, оскільки рішення у цій справі ухвалене за відсутності учасників справи, повне судове рішення складене 15 липня 2026 року, датою ухвалення рішення є 15 липня 2026 року.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.

Позиція апеляційного суду

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, вимоги щодо форми та змісту якої встановлені нормами статті 175 ЦПК України .

Так, згідно із частиною першою цієї статті у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

У позовній заяві зазначаються: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав (частина 3 статті 175 ЦПК України).

Правило щодо зазначення в позовній заяві обов`язкових відомостей, визначених статтею 175 ЦПК України, не виключає право позивача навести у позовній заяві й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору, про що прямо зазначено в частині шостій цієї статті.

Процесуальний наслідок недодержання особою вимог статті 175 ЦПК України при зверненні з позовною заявою передбачений частиною першою статті 185 ЦПК України, згідно з якою суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина 2 статті 185 ЦПК України).

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина 3 статті 185 ЦПК України).

Ухвалою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 березня 2026 року вказану позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу та його представнику усунути недоліки позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання Південноукраїнському міському суду Миколаївської області суду оригіналу квитанції в підтвердження сплати судового збору за одну вимогу немайнового характеру в сумі 1311,20 грн та надати уточнену позовну заяву, у якій конкретизувати зміст позовних вимог до кожного із відповідачів у частині зобов`язання усунути перешкоди, відповідно до кількості відповідачів.

На вимогу цієї ухвали суду позивач надав квитанцію про сплату судового збору в розмірі 1311,20 грн.

Ухвалою того ж суду від 12 березня 2026 року позовну заяву повторно залишено без руху, запропоновано позивачу та його представнику усунути вказані недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подачі до Південноукраїнського міського суду Миколаївської області уточнену позовну заяву, у якій конкретизувати зміст позовних вимог до кожного із відповідачів у частині зобов`язання усунути перешкоди, відповідно до кількості відповідачів.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 ухвалою від 15 травня 2026 року, місцевий суд виходив з того, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, які зазначені в ухвалі суду від 12 березня 2026 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Сікорського М.М., не оспорюючи, що він не вчиняв процесуальних дій на виконання ухвали суду від 12 березня 2026 року, вказуючи, що, на його думку, задоволення позовних вимог, представлених у первісній позовній заяві призведе до вирішення спору між сторонами у справі, тому уточнену позовну заяву подано не було.

Встановлюючи вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, стаття 175 ЦПК України не вимагає конкретної форми, в якій мають бути викладені позовні вимоги та підстави на їх обґрунтування. Позивач має право довільно викладати зміст позовних вимог, підстави позову, спосіб (способи) захисту порушеного права або інтересу, передбачений законом або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити в рішенні.

Південноукраїнський міський суд Миколаївської області в ухвалі від 03 березня 2026 року, залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, дійшов висновку, що позивачу для ефективного захисту своїх прав доцільно подати уточнену позовну заяву, у якій він повинен конкретизувати зміст позовних вимог до кожного із відповідачів у частині зобов`язання усунути перешкоди.

Однак із цим висновком колегія суддів погодитися не може.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження житловим будинком та земельною ділянкою, а також зобов`язати їх не чинити позивачу перешкод у користуванні та розпорядженні його власністю, а також не чинити працівникам комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Південноукраїнської міської ради перешкод у здійсненні технічної інвентаризації житлового будинку та присадибної ділянки за вказаною адресою щодо виготовлення технічного паспорту житлового будинку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що він з ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу ними було придбано частку житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та частку земельної ділянки кадастровий номер 4810800000:01:015:0009 за вказаною адресою. Іншим співвласником вказаної нерухомості є батько ОСОБА_3 – ОСОБА_2 .

У вказаному житловому будинку позивач з 2023 року не проживає, а проживають у цьому будинку ОСОБА_2 з дружиною та ОСОБА_3 з донькою. Відповідачі відмовляються встановити порядок користування зазначеною нерухомістю та забороняють позивачу користуватися своїм майном.

Посилаючись на те, що спільне проживання сторін у будинку призведе до виникнення неминучих спорів та конфліктів, тому щоб цього уникнути, позивач вирішив здійснити реальний поділ житлового об`єкту, виділивши в натурі належні йому частку у приватну власність як окремий об`єкт нерухомості. Для цього потрібно виготовити відповідну технічну документацію. Разом з тим, відповідачі чинять йому перешкоди потрапити до будинку.

На підтвердження цих обставин позивач додав до позовної заяви відповідні докази.

Отже, зміст позовної заяви містять зрозумілі вимоги до кожного із відповідачів.

Враховуючи викладені обставини, на думку апеляційного суду, у суду першої інстанції не було підстав для залишення позовної заяви без руху для надання уточненої позовної заяви, а потім і для повернення позовної заяви, як такої, що не відповідає вимогам статті 175 і 177 ЦПК України.

Відкриття провадження у справі регламентовано нормами глави 2 розділу ІІІ ЦПК України, які не наділяють суд повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23 року виснувала: «Суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.

Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених адміністративним процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засіданні, у якому мають бути з`ясовані всі питання, визначені статтею 173 КАС, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2024 року у справі № 320/14843/23 зроблений подібний висновок: «6.32. Ці питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому.

Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції (в разі наявності підстав, визначених нормами КАС) може провести підготовче судове засідання для з`ясування відповідно до частини другої статті 173 цього Кодексу, зокрема, питань щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів».

Враховуючи викладене, суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження у справі на підставі позовної заяви ОСОБА_1 і доданих до неї доказів. А також вирішити коло питань під час підготовчого судового засідання, або ж вирішити спір по суті.

Відповідно до частини 3 статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Отже, неусунення позивачем недоліків позовної заяви в установлений судом строк може бути підставою для повернення позовної заяви тільки за умови, якщо такі недоліки пов`язані з недотриманням позивачем вимог статей 175 та 177 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, притримується позиції, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (до прикладу, рішення у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia), № 26746/05, параграф 110, від 20.02.2014).

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

За такого, колегія суддів дійшла висновку, що повертаючи позовну заяву позивачеві, суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом.

Отже, оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини справи, ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі належить скасувати на підставі пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття провадження у справі).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником – адвокатом Сікорським Миколою Миколайовичем, на ухвалу Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 15 травня 2026 року задовольнити.

Ухвалу Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 15 травня 2026 року скасувати, а справу № 486/427/26 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Лівінський СуддіТ.Б. Кушнірова О.О. Ямкова Повне судове рішення складене 15 липня 2026 року.