Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №483/1620/25 — Миколаївський апеляційний суд

15.07.26

22-ц/812/1577/26

Єдиний унікальний номер судової справи: 483/1620/25

Номер провадження 22-ц/812/1577/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання -Повертайленко Ю.В.,

за відсутності учасників справми, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім»

на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 травня 2026 року, ухваленого під головуванням судді – Рак Л.М., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» (надалі - ТОВ «Очаківський райагрохім») про розірвання договорів оренди землі та витребування земельних ділянок,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2025 року ТОВ «Очаківський райагрохім» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди землі та витребування земельних ділянок.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 060255, серії ЯА № 060256 від 12 серпня 2005 року ОСОБА_2 є власницею земельних ділянок площею 3,09 га кадастровий номер 4825182800:01:000:0012, площею 1,16 га кадастровий номер 4825182800:01:000:0561, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області. Між ОСОБА_2 та ТОВ «Очаківський райагрохім» укладено договори оренди вказаних вище земельних ділянок, які були зареєстровані у відділі Держкомзему у Очаківському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 02 лютого 2012 року за № 4825100040001443, № 4825100040001443.

Однак, з 2020 року ТОВ «Очаківський райагрохім» належним чином не виконує умови, передбачені пунктами 8, 9, 10, 30 зазначених договорів оренди, а саме починаючи з 2020 року і по теперішній час орендну плату не сплачує. Позивачка, звернувшись до відповідача з вимогою (претензією) про сплату орендної плати, відповіді не отримала.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила розірвати зазначені договори оренди земельних ділянок, витребувати у ТОВ «Очаківський райагрохім» вказані вище земельні ділянки та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

У відзиві на позов ТОВ «Очаківський райагрохім» просило відмовити у задоволенні позову посилаючись на їх безпідставність.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 травня 2026 року позов задоволено.

Розірвано договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Очаківський райагрохім», зареєстрований 02 грудня 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за № 4825100040001443.

ТОВ «Очаківський райагрохім» повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,09 га, кадастровий номер 4825182800:01:000:0012 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Розірвано договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Очаківський райагрохім», зареєстрований 02 грудня 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за № 4825100040001444.

ТОВ «Очаківський райагрохім» повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,16 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:0561, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Стягнуто з ТОВ «Очаківський райагрохім» на користь ОСОБА_2 2 422,40 грн судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що починаючи з 2022 року по 2024 рік (включно), відповідач систематично не виконує свої обов`язки щодо виплати позивачці орендної плати, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 в повному обсязі.

Не погодившись з рішення суду, ТОВ «Очаківський райагрохім» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвалою Господарського суду Одеської області у справі № 916/3160/20 від 23 грудня 2020 року відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Очаківський райагрохім» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, зупинене виконання боржником грошових зобов`язань, строк виконання яких настав до введення мораторію, припинено вжиття заходів спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань. Внаслідок цих обставин в період дії мораторію у господарській справі відповідач був позбавлений можливості виплачувати позивачці орендну плату. Тому за відсутністю вини товариства у невиконанні обов`язку зі своєчасної виплати орендної плати за вказаний позивачкою період, на думку відповідача, не має підстав для розірвання договорів оренди у зв`язку із систематичною її несплатою. Крім того, задоволення позовних вимог в частині витребування земельних ділянок відповідач вважає передчасним, оскільки на даний момент Товариство має право використовувати земельні ділянки на підставі договору оренди. Факт безпідставного використання не встановлено та вважає, що розгляд питання щодо витребування земельних ділянок можливо здійснювати тільки після набрання чинності рішення суду про розірвання договору оренди та встановлення факту відмови ТОВ «Очаківський райагрохім» чи перешкоджання законному власникові у використанні земельної ділянки.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Колегія вважала за можливе розглянути справу на підставі ст. 372 ЦПК України за відсутності учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 060255 та серії ЯА № 060255 ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище якої - ОСОБА_4 ), що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 09 червня 2006 року, є власницею земельних ділянок площею 3,09 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:0012 та площею 1,16 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:0561 за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області. (а.с. 6, 8-10).

Як вбачається з договорів оренди землі, між ОСОБА_5 та ТОВ «Очаківський райагрохім» було укладено договори оренди вказаних вище земельних ділянок площею 1,16 га та 3,09 га, які були зареєстровані у відділі Держкомзему у Очаківському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 02 лютого 2012 року за № 4825100040001444 та № 4825100040001443 відповідно (а.с. 15-16, 19-21).

Строк дії договорів оренди землі становить 20 років (пункт 7 Договору).

Згідно з п. 8 цих договорів, річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3 відсотків від її нормативної грошової оцінки, виходячи з чого розмір орендної плати за рік за цими договорами на момент їх укладання становить: 462,81 грн - за договором оренди земельної ділянки площею 1,16 га та 942, 55 грн - за договором оренди земельної ділянки площею 3,09 га.

Пунктами 9, 10 спірних договорів оренди землі передбачено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації грошової оцінки землі та індексів інфляції внаслідок прояву інфляційних процесів грошової одиниці відповідно до чинного законодавства та орендна плата вноситься один раз на рік, але не пізніше 31 грудня кожного року.

Пунктами 35 спірних договорів оренди землі передбачена можливість їх розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з січня 2020 року по грудень 2024 року, що надані Головним управлінням ДПС у Миколаївській області за вих. № 968/5/14-29-12-01-02 від 20 січня 2026 року вбачається, що ТОВ «Очаківський райагрохім» нарахувало ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 : у четвертому кварталі 2020 року суму доходу у розмірі - 3400, 73 грн, у грудні 2021 року - 3400, 73 грн, однак виплати відсутні, крім того починаючи з 2022 року орендна плата не нараховувалася (а.с. 52-58).

Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України.

За змістом ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161- ХІV (далі – Закон № 161- ХІV, в редакції, чинній на момент укладання договору оренди) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону № 161-ХІV).

Статтею 93 ЗК України та статтею 1 Закону № 161-ХІV визначено, що право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 13 Закону № 161-ХІV договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону № 161-ХІV визначено ті умови, які є істотними для договору оренди землі і серед інших це - орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до пунктів 27, 28 договорів оренди землі, що укладені між ОСОБА_3 та ТОВ «Очаківський райагрохім» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а орендар земельних ділянок зобов`язаний вчасно сплачувати орендну плату за користування земельними ділянками.

Згідно з пунктами 35 вказаних вище договорів оренди землі, які укладені сторонами, дія договорів припиняється шляхом його розірвання за: 1) взаємною згодою сторін; 2) рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 32 Закону № 161-ХІV на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Так, ст. 24 Закону № 161-ХІV передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Разом з тим, ЦК України містить окрему норму, яка регламентує саме договір найму земельної ділянки та відсилає до спеціального законодавства в даній галузі права – це ст. 792 ЦК України.

Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Отже, за змістом ст. 141 Земельного кодексу України та ст. 32 Закону України «Про оренду землі» підставою розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати, а не разове порушення умов договору у цій частині.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію – значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, – відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Такі ж висновки викладені у постанові Великої Плати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17, провадження № 12-201гс18, та постанові Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 551/542/20, провадження № 61-16493св21.

В силу частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши на підставі наданих сторонами доказів після їх оцінки відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, що відповідачем не виконано умови укладених з позивачкою договорів оренди землі про виплату орендної плати за 2020, 2021, 2022 роки у визначений договорами термін, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про порушення орендарем умов договорів, які є істотними для позивачки через позбавлення її орендної плати, на отримання якої вона розраховувала, що є підставою для їхнього розірвання.

Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для розвівання договорів оренди земельних ділянок не спростовують правильність таких висновків суду, а тому не приймаються колегією суддів.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що невиплата орендної плати пов`язана з введенням мораторію у справі про банкрутство Товариства.

Так, ухвалою Господарського суду Одеської області від 23 грудня 2020 року у справі № 916/3160/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93855369) відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Очаківський Райагрохім»; визнано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вин Агро» до ТОВ «Очаківський Райагрохім» в сумі 12621300 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію).

Згідно цієї ухвали суду дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.

Тобто дії запровадженого судом у справі № 916/3160/20 мораторію не розповсюджується на зобов`язання Товариства щодо виплати орендної плати за користування земельними ділянками позивачки, які виникли після його запровадження за 2022-2024 роки. Тому посилання відповідача на введення мораторію у справі про банкрутство як на причину несплати орендної плати позивачці не приймається апеляційним судом. Також не заслуговує на увагу аргумент заявника про наявність виконавчих проваджень про стягнення коштів з відповідача, оскільки такі обставини не скасовують його обов`язок щодо виконання грошового зобов`язання та не звільняють його від відповідальності за неможливість виконання такого зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Колегія суддів частково приймає заперечення, викладені в апеляційній скарзі щодо задоволення позовних вимог про витребування від відповідача переданих йому позивачкою в оренду земельних ділянок.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31)].

Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

У доктрині цивільного права всі способи захисту прийнято поділяти на декілька груп залежно від того, які відносини склалися між сторонами спору. З огляду на це найчастіше їх поділяють на речові та зобов`язально-правові.

За загальним правилом речово - правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Але якщо сторони не перебували в договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово - правові способи захисту [див. висновки, викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Такі способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Віндикаційний позов - це позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто про повернення майна, яке було незаконно забране. Цей позов використовується для захисту права власності, коли майно перебуває у володінні іншої особи без законних підстав. Він може бути пред`явлений власником або його титульним володільцем.

Однією з умов застосування такого позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

З огляду на викладене договірний характер правовідносин між сторонами спору унеможливлює застосування до них положень статті 388 ЦК України.

Заявлені ОСОБА_6 ( ОСОБА_4 ) вимоги про витребування її земельних ділянок від відповідача за своїм формулюванням мають ознаки віндикаційного позову, тоді як будь-якої норми права як підставу звернення з такими вимогами позивачка у позовній заяв не зазначила.

За усталеним підходом, сформованим у судовій практиці, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).

Як обґрунтування заявлених вимог, ОСОБА_2 посилається на порушення відповідачем обов`язків зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками відповідно до умов договорів оренди, що є підставою (і з таким погодилися суди першої та апеляційної інстанцій) для розірвання договорів оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу «jura novit curia» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19).

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 904/7803/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 910/3453/22, від 01 листопада 2023 року у справі № 910/7987/22.

У свою чергу, якщо невідповідність способу захисту критеріям належності та ефективності призводить до відмови в задоволенні позовних вимог, то в разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові.

У такому разі спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінку предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке він зазначає в позовній заяві, здійснює суд, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 26 травня 2022 року у справі № 910/17717/20, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23).

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За приписами статті 32 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється шляхом його дострокового розірвання за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

Частиною 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

В силу частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно доводів апеляційної скарги відповідач заперечує проти повернення спірних земельних ділянок позивачці.

Таким чином, у спірних правовідносинах вимоги пред`явленого позову за своєю суттю спрямовані на повернення ОСОБА_2 спірних земельних ділянок як наслідок розірвання договорів оренди землі.

Розірвання договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Таке відновлення у спірних правовідносинах може відбутися і в цій справі шляхом повернення позивачці спірних земельних ділянок.

Оскільки мета позову ОСОБА_2 спрямована на повернення спірних земельних ділянок за наслідком розірвання договорів оренди, суд першої інстанції вірно розглянув вимогу позову про витребування спірних ділянок як вимогу про їхнє повернення позивачці за правилами статті 785 цього Кодексу та статті 34 Закону України «Про оренду землі» (як правовий наслідок припинення договорів оренди землі шляхом розірвання).

Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до заперечень позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» залишити без задоволення.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: О.В. Локтіонова

О.О. Ямкова